Вирок

від 16.12.2024 по справі 183/3285/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2908/24 Справа № 183/3285/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

представника потерпілого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_10 , яка діє в інтересах ТОВ ЕКОФРОСТ, на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року, стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років, з позбавленням права займати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями та грошовими коштами на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням, строком на 3 (три) роки, з покладенням обовязків, передбачених ст.76 КК України.

Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.

ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що згідно з наказу № 175 від 31 серпня 2020 року ОСОБА_7 призначено на посаду комірника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОФРОСТ» (ЄДРПОУ 41488513) та покладено певні обов`язки.

Згідно із посадовою інструкцією комірника № 1 - І, ТОВ «ЕКОФРОСТ», затвердженої 03.08.2020 року:

п.1.3. Комірник несе повну індивідуальну матеріальну відповідальність за збереження матеріальних цінностей, що перебувають у віданні комірника під час виконання трудових обов`язків на підприємстві. У зв`язку з цим, між підприємством та комірником обов`язково укладається договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

п.2. Обов`язки комірника.

Комірник зобов`язаний:

- дбайливо ставитися до переданих йому матеріальних цінностей підприємства та вживати заходів щодо відвернення їх пошкодження, знищення та інш.;

- своєчасно повідомляти підприємство всі обставини, що загрожують забезпеченню збереженні довірених йому матеріальних цінностей, у разі, якщо комірник не повідомив підприємство про такі обставини, він не може посилатися на них як на такі, що виключають його вину у разі заподіяння майнової шкоди підприємству;

- не допускати ситуацій, що можуть спричинити виникнення нестачі, розкрадання, знищення, псування, втрату матеріальних цінностей;

- приймати на склад, зважувати, перераховувати, сортувати і розподіляти в приміщеннях складу матеріальні цінності, а також відпускати зі складу продукцію за накладними;

- забезпечувати збереження матеріальних цінностей, створювати умови на складі для запобігання псуванню і втратам продукції, сировини, матеріалів, виробів, палива тощо.

п.4. Відповідальність.

Комірник відповідає за:

- незабезпечення цілісності та схоронності матеріальних цінностей, що знаходяться у його віданні;

- допущення невідповідності фактичної облікової наявності матеріальних цінностей;

- збитки, завдані з вини інших працівників, коли така шкода заподіяна внаслідок порушення, невиконання та/або неналежного виконання покладених на нього посадових та функціональних обов`язків, безпосередньо пов`язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей;

- втрату, відсутність, нестачу, зіпсуття, знищення матеріальних цінностей, які перебували у віданні комірника для зберігання, використання на підставі первинних документів, інвентаризаційних описів (актів інвентаризації), інших належним чином оформлених документів.

Так, 04.09.2020 року було складено акт прийому - передачі матеріальних цінностей від директора ТОВ «ЕКОФРОСТ» ОСОБА_11 ОСОБА_7 , згідно якого ОСОБА_7 приймає матеріальні цінності, що зберігаються на складі, згідно залишкам по бухгалтерії та проведеного переобліку станом на 04.09.2020 року .

07.09.2020 року з ОСОБА_7 було підписано договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за збереження матеріальних цінностей, що були передані йому ТОВ «ЕКОФРОСТ».

01.03.2021 року на складі ТОВ «ЕКОФРОСТ», що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський, - район, с. Орлівщина, вул. Комплексна, 1-А було проведено інвентаризацію фактичної наявності матеріальних активів, за результатами якої встановлено, що надлишків, нестач або пересорту товарів не виявлено. Після цього у ОСОБА_7 виник злочинний умисел на розтрату майна у великих розмірах, що перебуває в його віданні.

Реалізуючи свій злочинний умисел 02.04.2021 року, більш точної дати під час досудового не встановлено, ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді комірника ТОВ «ЕКОФРОСТ», будучи матеріально відповідальною особою, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, діючи всупереч своєї посадової інструкції, вивіз зі складу, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орлівщина, вул. Комплексна, 1 - А, майно, що перебувало в його віданні, а саме:

- Холодоагент R 410А (11,3кг) 3824780000 брендований (інв. № - 00000259) (маркування ZA180601) в кількості 122 шт., вартістю 231190 гривень, вартість за 1 шт. 1 895,00 гривень;

- Холодоагент R134A (13.6кг/балон) 2903399000 брендований (інв. № DD0001512) (маркування KSDI 191123-2) в кількості 47 шт., вартістю 104 575,00 гривень, вартість за 1 шт. 2 225,00 гривень;

- Холодоагент R134A RF (13.6кг/балон) 2903399000 не брендований (інв. № DD0002327) (маркування ZA191122) в кількості 39 шт. вартістю 81 705,00 гривень, вартість за 1 шт. 2 095,00 гривень;

- Компресор АЕ 2410Y 1SAES37 (інв. № 01215 ) в кількості 1 шт. вартістю 2 040,00 гривень;

- Компресор АЕ 2412Е 1SAE26T (інв. № 01231 ) в кількості 10 шт. вартістю 26 270,00 гривень, вартість за 1 шт. 2 627,00 гривень;

- Компресор СА 2428Е 1SAE32C (інв. №01247 ) в кількості 30 шт. вартістю 103 140,00 гривень, вартість за 1 шт. 3 438,00 гривень, після чого розпорядився вказаним майном на власний розсуд.

Внаслідок вказаних умисних злочинних дій, ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді комірника ТОВ «ЕКОФРОСТ», вчинив розтрату чужого майна, яке перебувало в його віданні, спричинивши ТОВ «ЕКОФРОСТ» матеріальну шкоду, яка більше ніж в двісті п`ятдесят разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, що є вчинена у великих розмірах на загальну суму 548 920,00 гривень.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, представник потерпілого ОСОБА_10 , яка діє в інтересах ТОВ ЕКОФРОСТ, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19.04.2023 року та прийняти новий, яким ОСОБА_12 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років, з позбавленням права займати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями та грошовими коштами на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Вказав, що обвинувачений тривалий час переховувався від органів досудового розслідування, його було оголошено в розшук та виявлено його місце знаходження в м. Києві.

Зазначив, що сукупність обставин вчинення даного кримінального правопорушення свідчить про те, що злочин був заздалегідь та чітко спланованим, обвинувачений мав прямий умисел на крадіжку майна ТОВ «ЕКОФРОСТ» у великих розмірах.

Представник вказав, що обвинувачений не має стійких соціальних зв`язків, не одружений, хоча і має малолітніх дітей, але від їх утримання ухиляється, суспільно-корисною працею не займається, свою вину ОСОБА_7 визнав вже лише наприкінці судового розгляду в скоєному не розкаявся.

Завдану діями ОСОБА_7 майнову шкоду, відшкодовано не в повному обсязі, лише на підставі угоди, не добровільно та не безпосередньо ОСОБА_7 а його бабусею ОСОБА_13 , що свідчить про його не добросовісну поведінку та реальний прояв волі до виправлення та відшкодування, завданих його злочинними діями наслідків.

Вказав, що в матеріалах справи наявний висновок експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи № 3103-21 від 16.06.2021 року, відповідно до якого визначено, що ринкова вартість майна, яким ОСОБА_7 незаконно заволодів, складає 548 920, 66 грн.

Проте згідно з угоди № 05-07-22/1 від 05.07.2022 року потерпілому було виплачено лише 300 000, 00 грн в якості відшкодування збитків, завданих злочинними діями ОСОБА_7 , тобто потерпілому було лише частково відшкодовано вартість фактично завданого матеріального збитку.

Захисник ОСОБА_14 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , подав заперечення на апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_10 , в яких просив апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_10 , на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року відхилити, вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року - залишити без змін.

Вказав, що суд першої інстанції, при визначені міри покарання, врахував всі обставини справи та особу обвинуваченого, а також відшкодування завданої потерпілому шкоди, та письмово викладену позицію потерпілого, в силу закону не звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності, а призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, з позбавленням права займати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями та грошовими коштами на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки, на підставі ст. 75 КК України звільнив від основного покарання з випробуванням, строком на 3 (три) роки.

Вказав, що потерпілим отримано саме узгоджене з ним відшкодування, належних доказів собівартості майна потерпілим в рамках кримінального провадження як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду не надано.

Зазначив, що діючим кримінальним законом не передбачено, що відшкодування шкоди має бути здійснено тільки в присутності особи, яка відшкодовує таку шкоду.

Наголосив, що підтвердженням того, що відшкодування було узгоджено з обвинуваченим підтверджується тим, що угода №05-07-22/1 від 05 липня 2022 року, підписана в його присутності, як захисника, про що свідчить відповідний напис та його підпис, а також зазначено на початку тексту угоди.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про скоєння ОСОБА_7 кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України за обставин, викладених у вироку суду, кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, не є предметом апеляційного розгляду.

Згідно зі ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, а саме ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду в порядку передбаченому ст. 23 КПК України, оціненими відповідно до ст. 94 КПК України, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вказані вимоги кримінально процесуального законодавства України, під час судового розгляду, були виконані судом першої інстанції при визначені виду покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років з призначеним додаткового покарання у виді позбавлення права займати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями та грошовими коштами на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки виконані у повному обсязі.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Підставами для зміни судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, передбаченим ч. 2 ст. 409 КПК України, в тому числі можуть бути - неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинами кримінального провадження.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Норми Особливої частини КК України мають базуватися на нормах Загальної частини КК України. Це спеціально зазначено законодавцем у ст. 65 КК України, якою встановлено загальні засади призначення покарання.

Згідно до ч. 1 цієї статті суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, але й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого, особі яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років, суд першої інстанції повністю дотримався вимог кримінального та кримінального процесуального закону щодо призначення покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні покарання суд першої інстанції, відповідно до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відносяться відповідно до вимог ст. 12 КК України до категорії тяжких злочинів врахував репутацію обвинуваченого, який задовільно характеризується за місцем постійного проживання, де мешкає разом з цивільною дружиною та малолітньою дитино, працює, допомагає пристарілій бабусі. Обвинувачений під час судового розгляду у суді першої інстанції визнав свою провину.

Врахував і те, що цивільний позов представником юридичної особи потерпілого не заявлений, оскільки матеріальна шкода відповідно до угоди № 05-07-22/1 відшкодована шляхом повернення ОСОБА_13 , яка є бабусею обвинуваченого ОСОБА_7 300 000 гривень.

Отже виходячи з викладеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано за вищевказаних обставин прийшов до висновку про необхідність призначення мінімального основного покарання у виді позбавлення волі строком саме на п`ять років, а тому апеляційні вимоги представника потерпілого в частині призначення більш суворого покарання, а саме призначення максимального основного покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років не обґрунтовані та задоволенню в цій частині апеляційна скарга не підлягає.

Натомість колегія суддів погоджується з доводами представника потерпілого щодо безпідставності звільнення ОСОБА_12 від відбуття покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Виходячи з положень статті 50 КК України рішення суду про призначення покарання, повинно досягати мети виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так й іншими особами.

Як витікає з вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; з урахуванням ступеню тяжкості скоєного злочину, особи винного та обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням вважається неправильним, якщо при цьому судом першої інстанції порушено вимоги статті 75 КК України.

Згідно до положень частини першої статті 75 КК, суд, звільняє винного від відбування покарання з випробуванням, якщо, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Так, суд першої інстанції, у порушення вимог ч. 1 ст. 75 КК України, не належним чином врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, які класифікуються як тяжкий злочин, дані про особу обвинуваченого, скоєння ним кримінального правопорушення проти власності, а також небажання добровільно відшкодовування потерпілим завданої матеріальної шкоди намагання всяко уникнути відповідальності в тому числі шляхом приховування від органів досудового розслідування та суду. Позицію потерпілого хоча вона і не є вирішальною.

Дані про особу свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки обвинуваченого та унеможливлюють застосування до нього положень статей 75 і 76 КК України, а також вказують на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.

Враховуючи роз`яснення, які містяться в п. п.1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Згідно зі ст. 75 КК України, при призначенні покарання з іспитовим строком необхідно враховувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Як зазначено у вироку, місцевий суд, при призначенні ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від покарання з випробуванням послався на характер та ступень тяжкості вчинених злочинів, задовільну характеристику обвинуваченого, а також його щире каяття відшкодування шкоди.

Однак з таким рішенням колегія суддів погодиться не може та вважає, що воно прийнято без належного урахування усіх обставин кримінального провадження, зокрема: ступеня тяжкості вчиненого злочину, способу та суб`єктивного ставлення засудженого до скоєного, тривалого не бажання відшкодовувати завдану потерпілим його злочинними діями матеріальну шкоду, що останній з місця скоєння злочину зник, неодноразово оголошувався у розшук, де перебував тривалий час, уникаючи кримінальної відповідальності за скоєний злочин ухиляючись від правосуддя.

Крім того, в достатній мірі залишилися не враховані дані про особу ОСОБА_7 , який характеризується за місцем проживання не позитивно, а лише задовільно, обвинувачується за кримінальне правопорушення проти власності, не відшкодував потерпілим в повному обсязі завданих збитків. Усе наведене у своїй сукупності свідчить про значну суспільну небезпечність обвинуваченого та його стійку протиправну поведінку і небажання ставати на шлях виправлення.

Ті обставини, що обвинувачений має постійне місце проживання, має дітей та працює не є винятковими обставинами, які значно знижують суспільну небезпеку обвинуваченого, а є нормою поведінки для законослухняного громадянина.

Більш того рішення місцевого суду про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням відповідно до вимог ст. 75 КК України взагалі не мотивовано.

За таких обставин, апеляційна скарга представника потерпілого в частині безпідставного звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбуття покарання з іспитовим строком підлягає задоволенню, а вирок суду в частині звільнення ОСОБА_7 від покарання з іспитовим терміном на підставі ст. 75 КК України підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нового вироку.

Ухвалюючи новий вирок та вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 покарання, колегія суддів, відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення яке згідно зі статтею 12 КК України класифікується як тяжкий злочин, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, за місцем проживання характеризується задовільно, відшкодував потерпілим завданих збитків, частково, у скоєному не розкаявся, раніше не судимий, у лікарів на обліку не перебуває, безпосередньо приймав участь в зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей, є учасником бойових дій, тривалий час перебував у розшуку і вважаєза можливепризначити мінімальнеосновне покараннявстановлене санкцієюч.4ст.191КК України,у видіпозбавлення волі строкомна п`ятьроківз реальним відбуттям покарання.

Таке покарання, на думку колегії суддів, відповідає вимогам кримінального та кримінального процесуального закону, є відповідним вчиненому кримінальному правопорушенню, а також за своїм видом та розміром необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про необхідність призначення обвинуваченому, крім основного, ще й додаткового покарання, розмір якого визначив у межах санкції статті, за якою обвинувачено ОСОБА_7 .

Колегія суддів також вважає, що додаткове покарання у виді позбавлення права займати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями та грошовими коштами на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки є справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості скоєного злочину та його наслідкам.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню, вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_7 є таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з постановленням нового вироку в цій частині.

Керуючись ст.ст.407, 409, 420, 421 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_10 , яка діє в інтересах ТОВ ЕКОФРОСТ, на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року, стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України задовольнити частково.

Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року, стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України - скасувати в частині призначення покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 191 КК України у виді п`яти років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями та грошовими коштами на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з дня фактичного його затримання.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4