Постанова

від 11.12.2024 по справі 202/6848/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10435/24 Справа № 202/6848/24 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа Шоста дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ«Державний ощадний банк України», в якому просив припинити обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно - житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав 2825613212020, накладеної на підставі повідомлення Індустріального ВОБ № 7995 Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України від 16 липня 1992 року про надання позики, зареєстрованої в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 11 квітня 2007 року о 17:54:09 за реєстраційним номером обтяження 5241815.

В обґрунтування позову посилався на те, що йому на праві приватної власності належить житловий будинок садибного типу загальною площею 150,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією про державну реєстрацію обтяжень, номер запису 52418151 від 11 квітня 2007 року, на зазначений житловий будинок накладено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно на підставі повідомлення без номеру, про яке йому стало відомо у січні 2024 року внаслідок відмови Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської рад у реєстрації місця проживання.

Згідно з листом № 879/01-16, наданим 02 квітня 2024 року Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою, на підставі повідомлення про видачу позики Індустріального ВОБ № 7995 Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України № 132/42 від 1992 року, виданої для будівництва житлового будинку у АДРЕСА_1 , накладено арешт на вказаний житловий будинок.

Із зазначеним листом Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою надано завірену копію повідомлення Індустріального ВОБ № 7995 Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України від 16 липня 1992 року про видачу ОСОБА_1 позики в розмірі 300 (триста) тисяч рублів строком на 10 років для будівництва житлового будинку на ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , з відміткою про реєстровий номер 132/92 від 14 вересня 1992 року.

Згідно з довідкою від 15 травня 2024 року № 64076-2024, виданою керуючим Територіальним відокремленим безбалансовим відділенням № 10003/0435 Дніпровського обласного управління АТ «Ощадбанк», станом на 15 травня 2024 року у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за кредитом від 16 липня 1992 року розмірі 300 000,00 рублів на будівництво строком 10 років, зобов`язання виконані в повному обсязі, кредит погашено та закрито.

За відомостями Єдиного реєстру боржників інформація стосовно ОСОБА_1 , станом на 28 травня 2024 року відсутня. Таким чином, ОСОБА_1 , який розрахувався за отриману позику в повному обсязі, і стосовно якого відсутні відкриті виконавчі провадження, необґрунтовано та протиправно обмежено в праві власності, зокрема в розпорядженні своїм нерухомим майном, що не дає можливості позивачу, як власнику майна, розпоряджатися ним за своїм розсудом, що й стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав 2825613212020, накладеної на підставі повідомлення Індустріального ВОБ № 7995 Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України від 16 липня 1992 року про надання позики, зареєстрованої в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 11 квітня 2007 року о 17:54:09 за реєстраційним номером обтяження 5241815. Стягнуто з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі у розмірі 1211,20 грн (а.с.70-74).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу ОСОБА_1 Індустріальним ВОБ № 7995 Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України 16 липня 1992 року було видано позику у розмірі 300 тисяч рублів строком на 10 років для будівництва житлового будинку та на підставі повідомлення Індустріального ВОБ №7995 Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України від 16 липня 1992 року було накладено арешт на житловий будинок, однак ОСОБА_1 борг погашено, проте арешт не скасовано, що порушує права позивача, як власника майна, та підлягає судовому захисту. Суд вважав, що АТ «Державний ощадний банк України» є належним відповідачем у справі, адже за постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Не погодившись з таким рішенням суду, АТ Державний ощадний банк України звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у справі відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують підстави накладення обтяження 14 вересня 1992 року, та особу, право чи обтяження якої зареєстровано, а тому вважали, що відсутні підстави пред`явлення позову саме до АТ Ощадбанк. Висновок суду є безпідставним, оскільки зроблений на підставі застарілого запису, до того ж, не доведено, що саме з ініціативи банку здійснювався запис про обтяження.

Також скаржник зазначив, що ототожнювати АТ Ощадюанк та Індустріальний ВОЮ №7995 Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, повідомлення якого, на думку позивача, стало підставою для обтяження без посилання на нормативне обґрунтування та належні і допустимі докази є безпідставним, необґрунтованим та недопустимим. Оскаржуваний запис про обтяження є архівним записом від 14 вересня 1992 року, який зареєстрований 11 квітня 2007 року без участі та не за ініціативою АТ Ощадбанк. На думку скаржника, банк не є належним відповідачем у справі, адже не вчиняв жодних дій щодо реєстрації оскаржуваної заборони відчуження об`єкта нерухомого майна, натомість, проведення реєстраційних дій вчинено реєстратором Чигиринської державної нотаріальної контори, якому і належить знімати таку заборону.

ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 369218278 від 11 березня 2024 року, житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 . Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження 52418151, номер обтяження 4787533, дата державної реєстрації 11 квітня 2007 року. Додаткові відомості про обтяження № реєстра: 1455-21, внутр. №7101152329ЕЕ482А525А.

Згідно листа № 879/01-16, наданого 02 квітня 2024 року Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою, на підставі повідомлення про видачу позики Індустріального ВОБ № 7995 Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України № 132/42 від 1992 року, виданої для будівництва житлового будинку у АДРЕСА_1 , було накладено арешт на вищевказаний будинок.

Відповідно до повідомлення Індустріального ВОБ № 7995 Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України від 16 липня 1992 року ОСОБА_1 видано позику у розмірі 300 (триста) тисяч рублів строком на 10 років для будівництва житлового будинку на ділянці по АДРЕСА_1 , з відміткою про реєстровий номер 132/92 від 14 вересня 1992 року.

Згідно з довідкою від 15 травня 2024 року № 64076-2024, виданою керуючим Територіальним відокремленим безбалансовим відділенням № 10003/0435 Дніпровського обласного управління АТ «Ощадбанк», наданою ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 06 серпня 1998 року, ІН НОМЕР_2 ) Філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» (надалі Банк), станом на 15 травня 2024 року, відсутня заборгованість за кредитом від 16 липня 1992 року у розмірі 300 000,00 рублів, зобов`язання виконані в повному обсязі, кредит погашено та закрито.

За відомостями Єдиного реєстру боржників інформація стосовно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , станом на 28 травня 2024 року відсутня.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, вірно встановивши характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи вважав доведеним, що у позивача не має невиконаних майнових зобов`язань перед АТ «Ощадбанк», а тому існування заборони на житловий будинок позивача, є безпідставною та такою, що порушує охоронювані законом майнові права позивача, як власника майна, і встановлене обтяження підлягає припиненню.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає доводи апеляційної скарги з приводу недоведеності зв`язку між повідомленням Індустріального ВОБ № 7995 Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України від 16 липня 1992 року та АТ Ощадбанк, що виключає його участь у справі як відповідача, необґрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що АТ «Державний ощадний банк України» утворено відповідно до розпорядження Президента України від 20 травня 1999 року №106, постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року № 876 шляхом перетворення Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України у відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк», тип якого відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» змінено на публічне акціонерне товариство.

Банк є правонаступником Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, зареєстрованого Національним банком України 31 грудня 1991 року за № 4.

Зазначене спростовує доводи скаржника, адже відповідач є правонаступником Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, за повідомленням якого 16 липня 1992 року і було зареєстровано державною нотаріальною конторою обтяження житлового будинку, власником якого є позивач.

Разом з цим належить зазначити, що відповідно до статті 35Закону України"Пронотаріат" державні нотаріуси в державних нотаріальних архівах видають дублікати і засвідчують вірність копій і виписок з документів, які зберігаються в справах цих архівів. Вчинення будь-яких інших нотаріальних дій державними нотаріальними архівами законом не передбачено, повноважень про накладання та зняття заборони відчуження (арештів) нерухомого майна державні нотаріуси державних нотаріальних архівів не мають.

Наведене спростовує доводи скаржника щодо належності відповідати за цим позовом державного реєстратора державної нотаріальної контори, де такий запис проводився.

Крім того, згідно законодавства України, що діяло в період 1992-2010 років, повноваженнями з накладання та зняття заборон (арештів) нерухомого та рухомого майна були наділені тільки державні нотаріуси державних нотаріальних контор за місцем знаходження такого майна.

Оскільки на 1992-й рік ще не існувало електронної бази накладених заборон (арештів), повідомлення банків та ухвали судів про накладання заборон (арештів) відчуження на рухоме та нерухоме майно надсилалися до відповідних державних нотаріальних контор, згідно до територіального поділу м. Дніпропетровська на райони.

При надходженні до відповідної державної нотаріальної контори повідомлення банку (ухвали суду) про накладання заборони на майно, державний нотаріус нотаріальної контори вносив запис про заборону (арешт) до Реєстру державної нотаріальної контори для реєстрації заборон жилих будинків (частин будинків) та квартир в багатоквартирному будинку, а також арештів (заборони) накладених судовими та слідчими органами, та одночасно вносився запис в Алфавітну книгу накладених заборон.

Тобто, до створення Єдиної електронної бази даних заборон (арештів), записи про обтяження робилися на паперових носіях - Реєстрах заборон (арештів) і Алфавітних книгах заборон (арештів).

Згідно наказу МіністерстваЮстиції України№ 41/5від 27травня 1997року було створено Єдиний Реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - єдину комп`ютерну базу даних України, в яку всі державні нотаріальні контори України мали перенести всю інформація про накладені заборони і арешти з паперових носіїв - Реєстрів державних нотаріальних контор для реєстрації заборони відчуження жилих будинків (частин будинків) та квартир в багатоквартирному будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників, а також арештів (заборони) накладених судовими та слідчими органами та з Алфавітних книг накладених заборон, також одночасно вноситься і до електронної бази даних.

Наказом Міністерства юстиції України від 18 серпня 2004 року № 85/5 «Про внесення змін та доповнень до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2004 року за № 10210/9619, Державному підприємству "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України було доручено здійснити заходи щодо створення програмного забезпечення Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, яке б відповідало новим сучасним стандартам збереження та захисту інформації та доручено забезпечити належне перенесення бази даних електронного Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна до нової бази даних.

Перенесення інформації з бази даних раніше створеного прикладного програмного забезпечення Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (база даних раніше створеного електронного реєстру протягом 1997-1998 р.р.) до бази даних нового прикладного програмного забезпечення (база даних модернізованого реєстру) здійснювалося частинами нотаріальними конторами за окремими нотаріальними округами.

Таким чином, 11 квітня 2007 року в оновлену електронну базу даних було автоматично перенесено запис про заборону відчуження будинку: запис про обтяження від 14 вересня 1992 року, реєстровий номер 132/92, номер запису про обтяження 52418151, номер обтяження 4787533.

Отже, зазначене вище спростовує доводи скаржника тим, що будь-які записи про накладання заборон реєстратором Чигиринської державної нотаріальної контори до Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не вносилися а ні 14 вересня 1992 року, а ні 11 квітня 2007 року.

Колегія суддів наголошує, що у справі встановлено як судом першої, так і апеляційної інстанції, причинно-наслідковий зв`язок із повідомленням Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, направленого до нотаріальної контори у 1992 року щодо обтяження майна у зв`язку із взяттям ОСОБА_1 ссуди у Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України для будівництва будинку, внесенням відповідного запису реєстратором державної нотаріальної контори, перенесенням у 2007 році такого запису до оновленої електронної бази даних про заборону відчуження будинку.

Судом встановлено, що за відомостями відповідача, викладеними у довідці від 15 травня 2024 року № 64076-2024, виданою керуючим Територіальним відокремленим безбалансовим відділенням № 10003/0435 Дніпровського обласного управління АТ «Ощадбанк», станом на 15 травня 2024 року відсутня заборгованість ОСОБА_1 за кредитом від 16 липня 1992 року у розмірі 300 000,00 рублів (Триста тисяч рублів 00 копійок) на будівництво строком 10 років, зобов`язання виконані в повному обсязі, кредит погашено та закрито.

Тим самим відповідач визнав наявність кредитних правовідносин з позивачем у 1992 році, вказавши, що останній боргу перед відповідачем не має, кредит закрито, що також тісно у своєму взаємозв`язку пов`язано з повідомленням Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України від 1992 року, правонаступником якого є відповідач, та виконанням зобов`язань позивачем перед відповідачем.

Зазначене у повній мірі спростовує усі доводи скаржника, які не мають під собою ані правового ґрунту, ані доведеності таких доводів будь-якими належними та допустимими доказами.

За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст.12, ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та їх обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1,ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів, виходячи з вищенаведеного, доводи скаржника не може взяти до уваги, оскільки такі доводи не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції та встановлених судом фактичних обставин, враховуючи, що нових обставин та письмових доказів апелянт не надав, які б не були досліджені судом першої інстанції та яким не було б надано належної правової оцінки.

Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна