Рішення

від 11.12.2024 по справі 569/11424/24

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/11424/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Мельничук Марина Степанівна, про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації прав,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Звягельської окружної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Мельничук М.С., в якому просить: визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири від 08 січня 2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мельничук М.С., зареєстрований в реєстрі за №41, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №53224040 від 08 січня 2024 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2859125156060, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71034882 від 08 січня 2024 року).

Свої позовні вимоги мотивує тим, що в провадженні СВ Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області перебуває кримінальне провадження №42020061240000039 від 28 липня 2020 року.

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження встановлено, що директор ТОВ «ГОЛДЕН ПРЕМІУМ БУД» ОСОБА_1 , за попередньою змовою групою осіб, заволодів частиною належних AT «Укртранснафта» коштів в особливо великих розмірах, що призначались на виконання будівельних робіт по об`єкту будівництва «Капітальний ремонт об`єктів НПС «Чижівка» з приведенням їх до належного технічного стану», а також вніс завідомо неправдиві відомості до актів виконаних робіт форми КБ-2в, підсумкових відомостей ресурсів до них та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3, у яких містились відомості про завідомо завищені ціни на будівельні матеріали (вироби).

За наслідками досудового розслідування, 04 січня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.

Враховуючи те, що санкція статті ч. 5 ст. 191 КК України, за якою ОСОБА_1 повідомлено про підозру, передбачала обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, слідчий за погодженням з прокурором 09 січня 2024 року звернувся до слідчого судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області з клопотанням про арешт належної підозрюваному 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою слідчого судді Новоград-Волинського міськрайонного суду від 12 січня 2024року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено у повному обсязі. Судом констатовано, що на момент винесення рішення 1/2 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 08 січня 2024 року, відчужена матері підозрюваного - ОСОБА_2 , та станом на 12 січня 2024 року не належить ОСОБА_1 .

У подальшому з`ясовано, що 08 січня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 1/2 частки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мельничук М.С., про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №53224040 від 08 січня 2024 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2859125156060, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71034882 від 08.01.2024).

Предметом вказаного договору стала 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , яку ОСОБА_1 безоплатно передав у власність ОСОБА_2 . За змістом зазначеного договору (п. 7) дарувальник ( ОСОБА_1 ) та обдаровувана ( ОСОБА_2 ) є сином та матір`ю.

15 червня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, а саме його дії кваліфіковано за ч. 4 ст. 190 (в редакції, чинній до внесення змін у статтю 190 КК України Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо усунення суперечностей у караності кримінальних правопорушень» №3233-ІХ від 13.07.2023), ч. 2 ст. 366 КК України.

Санкція статті ч. 4 ст. 190 КК України, за якою ОСОБА_1 повідомлено про нову підозру, рівно як ч. 5 ст. 191 КК України, передбачає обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

Вважає, що вказаний договір підлягає визнанню судом недійсним, а речові права на 1/2 частки квартири скасуванню з огляду на те, що оспорюваний договір дарування укладений з метою уникнення ОСОБА_1 відповідальності в частині можливої конфіскації майна, у разі винесення судом обвинувального вироку.

У судове засідання прокурор не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу. 11 грудня 2024 року прокурор Прокопчук О.В. подала заяву, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти винесення судом заочного рішення в справі не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлялася про час, дату і місце проведення судового засідання.

Згідно відповіді №651547 від 20 червня 2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 26 травня 1990 року.

02 грудня 2024 року до суду повернулася не врученою судова повістка для відповідача на 11 грудня 2024 року з довідкою поштового відділення про причини повернення/досилання, де вказана причина повернення - адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання.

Згідно частини 4 статті 130 ЦПК України, у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Відповідно до частини 1, 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Оскільки судова повістка, направлена судом відповідачу за адресою, за якою зареєстровано її місце проживання, повернута суду з відміткою - адресат відсутній за вказаною адресою, тому суд вважає відповідача такою, що була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання не з`явився жодного разу, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце проведення судових засідань.

11 грудня 2024 року відповідач подав заяву про відкладення судового розгляду, оскільки його адвокат зайнятий в іншому судовому засіданні

Суд вважає, що вказана заява відповідача про відкладення судового засідання не підлягає до задоволення, оскільки відповідачем до заяви не подано доказів зайнятості його адвоката в іншому судовому засіданні та не можливості прибути до суду.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц вказав, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Частиною 4 ст. 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Згідно усталеної практики Верховного Суду, повторною є друга поспіль неявка учасника справи, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності.

Отже, з аналізу означеної норми процесуального права слід зробити однозначний висновок, що законодавець не ставить у залежність продовження розгляду справи від причин повторної (другої поспіль) неявки у судове засідання сторони відповідача. Тобто, навіть якщо причина повторного неприбуття сторони відповідача у судове засідання є поважною, суд має продовжити розгляд справи, а не відкладати його.

У даному випадку відповідач 03 жовтня 2024 року у судове засідання не з`явився, подавши 02 жовтня 2024 року через канцелярію суду заяву про відкладення вказаного судового засідання у зв`язку з його викликом до слідчого для проведення слідчої дії. Суд відклав дане судове засідання, призначивши справу на 07 листопада 2024 року. 07 листопада 2024 року відповідач у судове засідання не з`явився, подавши 04 листопада 2024 року через канцелярію суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з його викликом до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області. Суд відклав дане судове засідання, призначивши справу на 11 грудня 2024 року. 11 грудня 2024 року в день засідання відповідач подав заяву про відкладення судового засідання, у зв`язку з тим, що його адвокат зайнятий в іншому судовому засідання, не подавши відповідних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія проти Іспанії» сформував позицію про те, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» наголосив на тому, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

З огляду на викладене, суд визнає причини неявки відповідача ОСОБА_1 в судове засідання неповажними та, керуючись ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, враховуючи повторну неявку відповідачів в судове засідання, не подання ними відзиву і не заперечення прокурора проти вирішення справи в заочному порядку, суд проводить розгляд справи в заочному порядку, на підставі наявних у справі даних та доказів за згодою прокурора.

Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Мельничук М.С. в судові засідання також не з`явилася жодного разу, хоча належним чином повідомлялася про час, дату і місце проведення судових засідань. Про причини неявки суд не повідомила.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.

Як слідує із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 липня 2020 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020061240000039 відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України відносно ОСОБА_3 , 18 листопада 2020 року відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , 03 січня 2024 року відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України відносно ОСОБА_5 , 03 січня 2024 року відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України відносно ОСОБА_3 , 03 січня 2024 року відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

В короткому викладі обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення зазначено, що службові особи ТОВ «Голден преміум буд», ТОВ «ТД Будкантрі», ТОВ «ТД Перспектива-1» та інші невстановлені особи, зловживаючи службовим становищем, за попередньою змовою між собою, у ході організації та проведення будівельно-монтажних робіт щодо капітального ремонту об`єктів НПС «Чижівка» ймовірно привласнили бюджетні кошти. Крім того, директори ТОВ «Голден Преміум Буд» ОСОБА_4 та ОСОБА_1 видали завідомо підроблені офіційні документи акти виконаних робіт форми КБ-2, підсумкові відомості ресурсів до них та довідки про вартість виконаних робіт та витрат форми КБ-3, внісши до них завідомо неправдиві відомості завищені ціни на будівельні матеріали (вироби), при виконанні договору підряду від 19 листопада 2018 року № 22/55 по об`єкту «Капітальний ремонт об`єктів НПС «Чижівка» з приведенням їх до належного технічного стану», унаслідок чого АТ «Укртранснафта» зайво перераховано для ТОВ «Голден Перміум Буд» 7 743 978 грн 48 коп.

04 січня 2024 року старшим слідчим СВ Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області Васильчуком В.Я. повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.

08 січня 2024 року старшим слідчим СВ Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області підготовлено клопотання про арешт майна підозрюваного ОСОБА_1 , а саме 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , шляхом позбавлення права розпорядження та відчуження.

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 січня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області про арешт майна ОСОБА_1 .

В ухвалі суду, зокрема, зазначено, що з наданого захисником договору дарування від 08 січня 2024 року та відповіді № 403445 від 11 січня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що власником квартири є ОСОБА_2 , яка не має жодного статусу в даному кримінальному провадженні, і, оскільки, арешт може бути накладено на майно підозрюваного, а квартира не належить ОСОБА_1 в клопотанні слід відмовити.

Як слідує з Договору дарування 1/2 частки квартири від 08 січня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мельничук М.С. та зареєстровано в реєстрі за № 41, ОСОБА_1 , що обізнаний про безоплатність цього правочину, подарував, а ОСОБА_2 , прийняла в дар 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 . Дарувальник та обдарована свідчать, що вони є син та мати.

Також, ухвалою Житомирського апеляційного суду від 31 січня 2024 року у справі № 285/5044/20 до підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із забороною залишати житло за адресою: квартира АДРЕСА_2 . Строк дії ухвали до 04 березня 2024 року.

Як слідує з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 380231471 від 27 травня 2024 року у ОСОБА_1 відсутнє майно.

Як слідує з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 380230707 від 27 травня 2024 року власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .

Як слідує з відповіді ТСЦ МВС № 1844 від 05 січня 2024 року № 89, згідно бази даних підсистеми НАІС Єдиного державного реєстру МВС станом на 05 січня 2024 року за ОСОБА_1 не зареєстровані транспортні засоби.

15 червня 2024 року старшим слідчим СВ Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області Васильчуком В.Я. повідомлено ОСОБА_1 про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 366 КК України.

17 червня 2024 року прокурор у кримінальному провадженні заступник керівника Звягельської окружної прокуратури Матвіюк Р. подав рапорт керівнику Звегельської окружної прокуратури Островському І. про направлення копії матеріалів кримінального провадження № 42020061240000039 від 28 липня 2020 року для вирішення питання про вжиття заходів представницького характеру з метою захисту інтересів держави.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3-4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 04 квітня 2019 року у справі № 924/349/18, від 03 травня 2022 року у справі № 932/2250/21, від 07 червня 2022 року у справі № 209/2263/21.

Звягельська окружна прокуратура звертаючись до суду з позовом належним чином обґрунтувала наявність підстав для представництва інтересів держави у суді відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України, зазначивши, що внаслідок укладання спірного договору з метою уникнення виконання судового рішення в частині конфіскації майна в дохід держави, порушуються інтереси держави.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою, другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 27 травня 2024 року у справі № 607/16232/22 (провадження № 61-3677св24) та багатьох інших.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постановах Верховного Суду: від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, від 13 березня 2019 року у справі № 757/12646/16, від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) вказано, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 зазначено, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою, якій боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 зазначено, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Судом встановлено, що провадженні СВ Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області перебуває кримінальне провадження №42020061240000039 від 28 липня 2020 року. За наслідками досудового розслідування, 04 січня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.

08 січня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мельничук М.С., про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №53224040 від 08 січня 2024 року. Предметом вказаного договору стала 1/2 частка квартири АДРЕСА_2 , яку ОСОБА_1 безоплатно передав у власність ОСОБА_2 . За змістом зазначеного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є сином та матір`ю.

15 червня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, а саме його дії кваліфіковано за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 366 КК України. Як санкція статті ч. 4 ст. 190 КК України, за якою ОСОБА_1 повідомлено про нову підозру, так і санкція ч. 5 ст. 191 КК України, передбачає обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

У ОСОБА_1 відсутнє будь-яке інше рухоме чи нерухоме майно, і після дарування 1/2 частки квартири іншого майна ним не набуто. При цьому, ОСОБА_1 залишається бути зареєстрованим та проживає в квартирі АДРЕСА_2 .

З огляду на вказані обставини, а саме укладення договору між близькими родичами (матір`ю та сином), безоплатність договору, час укладення договору через чотири дні після повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якого передбачає обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, подальшу реєстрацію і проживання ОСОБА_1 у спірному майні, дії ОСОБА_1 з відчуження належного йому майна вказують на те, що спірний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором. Дії сторін цього договору направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від його можливої конфіскації.

Відтак, оспорюваний правочин є фраудаторним, тобто вчинений без наміру створення правових наслідків, обумовлених ним, зі спрямованістю дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до матері ОСОБА_1 ОСОБА_2 .

Враховуючи вищенаведене, наявні усі підстави для визнання недійсним Договору дарування 1/2 частки квартири від 08 січня 2024 року №41, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мельничук М.С., на підставі статті 234 ЦК України. Оскільки укладений правочин підлягає визнанню недійсним, також слід скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .

За таких обставин, позов слід задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України на користь Житомирської обласної прокуратури слід стягнути з відповідачів судовий збір в розмірі по 3 785 грн. 00 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Мельничук Марина Степанівна, про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації прав задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири від 08 січня 2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мельничук Мариною Степанівною, зареєстрований в реєстрі за №41, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №53224040 від 08 січня 2024 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2859125156060, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71034882 від 08 січня 2024 року).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури (UA598201720343110001000011049 в Державній казначейській службі України м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909950) судові витрати в розмірі 3 785 (три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Житомирської обласної прокуратури (UA598201720343110001000011049 в Державній казначейській службі України м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909950) судові витрати в розмірі 3 785 (три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач керівник Звягельської окружної прокуратури, місцезнаходження: вул. Родини Косачів, буд. 6-а, м. Звягель, код ЄДРПОУ 02909950.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Мельничук Марина Степанівна, місцезнаходження: проспект Миру, буд. 7А, офіс 15, м. Рівне.

Повне судове рішення складено 23 грудня 2024 року.

Суддя О.О. Першко