Постанова

від 18.12.2024 по справі 460/9168/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/9168/21 пров. № А/857/12551/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Курильця А. Р., Пліша М. А.,

з участю секретаря судового засідання Єршової Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства соціальної політики України, Львівської обласної державної адміністрації на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №460/9168/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства соціальної політики України про визнання дій неправомірними, стягнення компенсації та моральної шкоди,-

суддя в 1-й інстанції Дудар О. М.,

дата ухвалення рішення 18 квітня 2024 року,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення 25 квітня 2024 року,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів - Державної казначейської служби України, Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства соціальної політики України, в якому просив визнати неправомірними дії Державної казначейської служби України щодо відмови у виплаті компенсації та інфляційних втрат; стягнути з Державної казначейської служби України компенсацію в сумі 465751,53 грн, 1717286,00 грн інфляційних втрат та 1000000 грн моральних збитків.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України та Львівської обласної державної адміністрації щодо невиконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Міністерства соціальної політики України 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень 00коп. моральної шкоди. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Львівської обласної державної адміністрації 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 коп. моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що Державною казначейською службою України нараховано компенсаційні виплати у зв`язку з невчасним стягненням коштів на придбання житла за рішенням суду у справі №2а-5416/09/1770 у розмірі 4021748,50 грн, однак такі не були перераховані. Вказує, що Львівська обласна державна адміністрація неодноразово зверталася у суд з різних питань, які жодним чином не стосувалися надання рахунків ДКС України для перерахунку коштів для забезпечення його сім`ї житлом. Зазначає, що оскільки природа відносин у справі №2а-5416/09/1770 пов`язана з обов`язком держави щодо забезпечення житлом, вказавши конкретну суму, він, як позивач у цих відносинах, є кредитором за грошовим зобов`язанням, так як кошти передбачено з цільовим призначення придбання житла для його сім`ї. Щодо стягнення моральних збитків, то зазначає, що він є інвалідом ЧАЕС 2-ї групи та згідно із законом має бути забезпечений житлом протягом року від дня написання заяви, тобто з 2002 року. Також зауважує, що у його сім`ї є 3 інваліди, а тому стягнута судом сума моральної шкоди не відповідає дійсним обставин справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Крім того, не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач- Міністерство соціальної політики України оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що на виконання судового рішення у справі №2а-5416/09/1770 від 03 серпня 2011 року кошти в сумі 4021748,50 грн (без ПДВ) цільовим призначенням ,,для придбання житла сім`ї ОСОБА_1 в м. Львові надійшли на рахунок Львівської обласної державної адміністрації (далі Львівська ОДА) 20 травня 2021 року. Мінсоцполітики під час виконання рішення суду повністю дотримало вимоги, які встановлені законодавством та жодного разу не уникало від виконання своїх обов`язків згідно із рішенням Рівненського окружного адміністративного суду. Одночасно зазначає, що 31 травня 2021 року на адресу Міністерства юстиції України надійшов лист Львівської ОДА від 31 травня 2021 року №5/9-5982/0/2-21/1-2.2, яким повідомлено, що кошти в сумі 4 021 748,50 грн надійшли на рахунок Львівської ОДА. Таким чином, Міністерство соціальної політики України вживало всіх необхідних заходів щодо виконання рішення суду та ніяким чином не порушувало прав Позивача. Щодо стягнення моральної шкоди, то скаржник звертає увагу на ту обставину, що позивач не навів обґрунтування позовних вимог та не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому шкоди та її розміру. Також позивачем не доведено протиправності поведінки органів державної влади та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, не досліджено питання чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволенні позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Львівська обласна державна адміністрація також оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року у справі №460/24590/22 визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо незабезпечення ОСОБА_1 та членів його сім`ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Львівську міську раду забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім`ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Львівську обласну держадмiнiстрацію перерахувати кошти в сумі 4021748,50 грн. на рахунок Львівської міської ради на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім`ї в загальній кількості 9 осіб. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року заяву Львівської обласної державної адміністрації про зміну порядку і способу виконання рішення суду задоволено. Змінено порядок і спосіб виконання рішення суду від 05 жовтня 2023 року у справі №460/24590/22 шляхом зобов`язання здійснення перерахунку коштів Львівською обласною державною адміністрацією в сумі 4021748,50 грн на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім`ї, в загальній кількості 9 осіб, на рахунок департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради. Таким чином, з метою виконання рішення у справі №460/24590/22 начальник Львівської обласної державної адміністрації видав розпорядження №92/0/5-24 ВА «Про перерахування коштів». На підставі вищевказаного розпорядження здійснено перерахування коштів у сумі 4021748,50 грн. на рахунок департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, про що проінформовано позивача. Таким чином, Львівська обласна державна адміністрація вживала всіх необхідних заходів для виконання рішення суду та не порушувала прав позивача. Щодо стягнення моральної шкоди, то апелянт звертає увагу на те, що позивачем жодним чином не обгрунтовано факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за якими обставинами та якими діями (бездіяльностю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі оцінено заподіяну йому шкоду. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Державна казначейська служби України подала відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає про те, що Казначейство вчиняло та вчиняє усі дії, які безпосередньо визначені законом та спрямовані на виконання рішення про нарахуванням та виплату компенсації по справі №2а-5416/09/1770, а тому підстави для визнання дій Казначейства протиправними відсутні. Вказує, що перерахування коштів стягувачем із затримкою відбувається не через протиправні дії або бездіяльність Казначейства, а виключно у зв`язку з наявністю сформованої черги. Звертає увагу на те, що стягнення з Державного бюджету України інфляційних втрат та 3% річних законодавством не передбачено, механізму такого списання не визначено, бюджетні асигнування на зазначену мету не встановлені. Щодо стягнення моральних збитків, то відповідач звертає увагу на те, що позивачем не зазначено, у чому конкретно полягали його страждання (фізичні, душевні або психічні), не досліджено характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), а тому підстави для задоволення позову відсутні. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.

Львівська обласна державна адміністрація також подала відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій зазначає про те, що нею вжито всіх необхідних заходів для виконання судового рішення суду у справі №2а-5416/09/1770. Вказує, що природа правових відносин у справі №2а-5416/09/1770 пов`язана з обов`язком держави щодо забезпечення житлом, позивач у цих відносинах не є кредитором за грошовим зобов`язанням, як це передбачено ст.625 ЦК України, а тому підстави для стягнення з відповідачів збитків від інфляції, 3% річних та подвійної ставки НБУ задоволенню не підлягають. Звертає увагу, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З врахуванням наведеного просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

ОСОБА_1 подав у суд додаткові пояснення, в яких зазначає про те, що у 2021 році житло суттєво здорожчало, і коштів виділених для придбання житла недостатньо, тому він має право на стягнення збитків від інфляції, а також компенсації за порушення строку перерахування коштів. Повторно зазначає про чотирьох інвалідів у його сім`ї. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким його позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні позивач (апелянт) ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими в частині відмовлених позовних вимог. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. При цьому, не погодився з доводами апеляційних скарг відповідачів і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення в частині задоволених позовних вимог, просить залишити апеляційні скарги відповідача без задоволення, а рішення суду в цій частині - без змін.

Представник відповідача - Львівської обласної державної адміністрації (апелянта) Палко Д. І. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі та апеляційній скарзі Міністерства соціальної політики України, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими в частині задоволених позовних вимог. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому, не погодилася з доводами апеляційної скарги позивача і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення в частині відмовлених позовних вимог, просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду в цій частині - без змін.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України Лисих А.О. у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримала доводи, викладені в апеляційних скаргах відповідачів, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими в частині задоволених позовних вимог. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому, не погодилася з доводами апеляційної скарги позивача і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення в частині відмовлених позовних вимог, просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду в цій частині - без змін.

Представник Міністерства соціальної політики України у судове засідання не прибув, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, відзиви на апеляційні скарги та пояснення позивача в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, апеляційні скарги відповідачів задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 12 березня 2013 року Рівненською обласною державною адміністрацією.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 01 листопада 2013 року серії АВ №0018813 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 01 листопада 2013 року довічно, захворювання, пов`язане з наслідками Чорнобильської катастрофи.

У липні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача- Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи у Львівській області про визнання неправомірною відмови у виділенні коштів, необхідних для придбання житла з підстав, передбачених вимогами ст.ст.4, 32 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зобов`язання виділити кошти, необхідні для придбання житла.

Ухвалами Рівненського окружного адміністративного суду у справі №2а-5416/09/1770 від 03 березня 2010 року та 16 жовтня 2010 року до участі у справі як відповідачі були залучені Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Львівська обласна державна адміністрація.

Надалі позивач збільшив позовні вимоги та просив суд зобов`язати відповідачів виділити йому кошти, необхідні для придбання житла в м.Львові, з врахуванням зміни складу його сім`ї та скерування його житлової справи в Львівську міську раду.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2011 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи щодо не виділення коштів на забезпечення житлом ОСОБА_1 . Зобов`язано Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи перерахувати за цільовим призначенням кошти у відповідності до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на забезпечення житлом ОСОБА_1 . У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2012 року (провадження К/9991/46573/11) рішення судів першої та апеляційної інстанції в адміністративній справі №2а-5416/09/1770 залишено без змін.

На виконання постанови суду від 25 березня 2011 року Рівненським окружним адміністративним судом 22 серпня 2011 року видано виконавчий лист про зобов`язання відповідача перерахувати кошти відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для придбання житла ОСОБА_1 .

Стягувачем за зазначеним виконавчим листом є ОСОБА_1 , а боржником - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

06 січня 2012 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень ДВС України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вищевказаного виконавчого листа (ВП №30565213).

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року замінено у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа Рівненського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770 боржника - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, його правонаступником - Міністерством надзвичайних ситуацій України, а ухвалою від 21 травня 2014 року - його правонаступником Міністерством соціальної політики України.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року змінено спосіб виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770 шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України з цільовим призначенням коштів у сумі 4021748,50 грн без ПДВ відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для придбання житла ОСОБА_1 .

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року, змінено спосіб виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770, з урахуванням ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України на рахунок Львівської обласної державної адміністрації цільовим призначенням коштів у сумі 4021748,50 грн (без ПДВ) відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2008 №230, для придбання житла сім`ї ОСОБА_1 в м.Львові.

23 грудня 2020 року Львівська обласна державна адміністрація подала заяву про роз`яснення судового рішення.

Ухвалою суду від 04 січня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви Львівської обласної державної адміністрації про роз`яснення судового рішення - ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року.

24 лютого 2021 року до суду надійшла заява Львівської обласної державної адміністрації про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині.

Ухвалою суду від 05 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року, відмовлено Львівській обласній державній адміністрації у задоволені заяви про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого документа №2а-5416/09/1770, виданого Рівненським окружним адміністративним судом 22 серпня 2011 року з урахуванням змін, що внесені ухвалою суду від 03 серпня 2020 року.

Ухвалою суду від 24 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року, задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770: зобов`язано Міністерство соціальної політики України та Львівську обласну державну адміністрацію подати протягом одного місяця з дати набрання законної сили ухвали суду про встановлення судового контролю звіт про виконання судового рішення, а саме: постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770 з урахуванням ухвал про зміну способу виконання від 14 грудня 2016 року та від 03 серпня 2020 року; запропоновано Головному управлінню Державної казначейської служби України у м.Києві в такий же строк повідомити суд про стан виконання вищеназваними суб`єктами відповідного судового рішення.

Ухвалою суду від 16 липня 2021 року прийнято звіти Міністерства соціальної політики України та Львівської обласної державної адміністрації про виконання судового рішення, а саме: постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770, з урахуванням ухвал про зміну способу виконання від 14 грудня 2016 року та від 03 серпня 2020 року.

Ухвалою суду від 21 липня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №2а-5416/09/1770.

Ухвалою суду від 01 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №2а-5416/09/1770.

Виконуючи рішення суду, Головне управління Державної казначейської служби України листом від 27 грудня 2019 року №07-08.10-06/11865 звернулося до Міністерства соціальної політики України щодо надання інформації про територіальний орган виконавчої влади, в якому ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку, та щодо територіального органу виконавчої влади, уповноваженого на придбання житла.

Міністерство соціальної політики України надало інформацію, що ОСОБА_1 перебуває у списку для позачергового забезпечення житлом у виконавчому комітеті Львівської міської ради з 24 серпня 1990 року за №543.

У зв`язку з цим для виконання постанови суду від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770 (з урахуванням наступних ухвал) ДКС України та Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві листами від 05 жовтня 2020 року №5-06-06/17438, від 07 жовтня 2020 року №07-08.1-07/9978, від 17 листопада 2020 року №07-08.1/11515, від 22 грудня 2020 року №07-08.1-07/13276, від 13 січня 2021 року №07-08.1-07/460, від 11 березня 2021 року №07-08.1-07/3161 зверталися до Львівської ОДА щодо термінового надання Головному управлінню Державної казначейської служби України у м.Києві реквізитів банківського рахунку Львівської ОДА, на який необхідно перерахувати кошти.

18 січня 2021 року головою Львівської ОДА було видано розпорядження №29/0/5-21 "Про вжиття заходів щодо виконання рішення рішень суду, що гарантовані державою", яким зобов`язано Департамент соціального захисту населення обласної державної адміністрації відкрити рахунок в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Львівській області для зарахування коштів на придбання житла сім`ї ОСОБА_1 у м.Львові у стислий термін та надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у м.Києві реквізити відкритого рахунку.

Розпорядженням голови Львівської ОДА від 04 березня 2021 року №133/0/5-21 визнано таким, що втратило чинність розпорядження від 18 січня 2021 року №29/0/5-21 "Про вжиття заходів щодо виконання рішення рішень суду, що гарантовані державою".

Листом від 19 березня 2021 року №5/1-2791/0/2-21/1-2.2, що є відповіддю на лист Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві від 11 березня 2021 року №07-08.1-07/3161, Львівська ОДА повідомила органу казначейства реквізити рахунку для забезпечення виконання ухвали суду від 03 серпня 2021 року у справі №2а-5416/09/1770.

20 травня 2021 року ДКС України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" згідно з платіжним дорученням від 19 травня 2021 року перераховано кошти в сумі 4021748,50 грн на розрахунковий рахунок Львівської обласної державної адміністрації.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 01 червня 2021 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Рівненським окружним адміністративним судом 22 серпня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770, у зв`язку з фактичним виконанням рішення, що підлягало виконанню.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ні Мінсоцполітики, ні Львівська ОДА не надали переконливих доказів щодо вчинення ними у період з 18 липня 2011 року до 20 травня 2021 року ефективних дій у межах своїх повноважень, спрямованих на виконання рішення суду у справі №2а-5416/09/1770 для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 житлом, крім того, вищевказаними відповідачами не доведено, що їх дії та бездіяльність не викликали у позивача психічного напруження, розчарування в діяльності державних органів та додаткового психічного напруження під час розгляду його заяв, які належно не вирішувалися, а тому, враховуючи характер правопорушення, глибину й тривалість завданих позивачеві душевних страждань, ступінь вини кожного з відповідачів та періодів невиконання рішення, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про те, що належною та достатньою сатисфакцією буде стягнення на користь позивача з Львівська ОДА моральної шкоди в сумі 50000,00 грн, з Мінсоцполітики - 150000,00 грн. Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів збитків від інфляції, 3% річних та подвійної ставки НБУ, то такі задоволенню не підлягають, оскільки природа правових відносин у справі №2а-5416/09/1770 пов`язана з обов`язком держави щодо забезпечення житлом, позивач у цих відносинах не є кредитором за грошовим зобов`язанням, як це передбачено ст.625 ЦК України.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ст.129-1 Конституції України, ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.2, 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 просить стянути з ДКС України 465751,53 грн компенсації за порушення строку перерахування коштів у справі №2а-5416/09/1770; суму 7154248,70 грн (у т.ч.:2010874,30 грн, - збитки від інфляції, 552604,39 грн 3% річних, 4590770,00 грн подвійна ставка НБУ), розділивши у міру відповідальності: з Мінсоцполітики за період з 01 жовтня 2016 року по 01 квітня 2019 року; з ДКС України за період з 01 квітня 2019 року по 30 листопада 2019 року; з Львівської ОДА за період з 01 грудня 2019 року по 30 квітня 2021 року.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року №4901-VI (далі Закон №4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником, за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За змістом ч.1, 2 ст.5 Закону №4901-VI у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі Порядок №845).

Відповідно до п.50 Порядку №845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів:

-Казначейством, якщо боржником є державний орган;

-державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

При цьому, компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Матеріалами справи стверджується, що рішенням суду у справі №2а-5416/09/1770 було зобов`язано відповідача перерахувати цільовим призначенням кошти відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на забезпечення житлом ОСОБА_1 .

Так, на підставі заяви ОСОБА_1 від 23 травня 2021 року ДКС України прийнято рішення від 09 червня 2021 року №8 про нарахування та виплату компенсації у сумі 465751,53 грн за порушення строку перерахування коштів у справі №2а-5416/09/1770, і ці обставини позивачем не заперечуються.

За змістом абз.2 пп.1 п.9 розд.VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та п.3 Порядку №845 безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Згідно з абз.2 п.3 розд.II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4901-VI заборгованість за рішеннями суду, що підлягають виконанню за КПКВК 3504040, погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Таким чином, з системного аналізу наведених вище правових норм можна дійти висновку про те, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, та виплата компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів при виконанні судового рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а виплата компенсації позивачу можлива лише після виконання рішень судів, які перебувають на виконанні в органі казначейства за сформованою черговістю.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, рішення від 09 червня 2021 року №8 про нарахування та виплату компенсації перебуває на обліку в органі казначейства за бюджетною програмою 3504040 та належить до третьої черги погашення заборгованості, при цьому, законодавство не встановлює строків виплати компенсації у зв`язку з порушенням термінів перерахування коштів за рішенням суду, проте визначає, що компенсація виплачується за рахунок та в межах коштів, передбачених за бюджетною програмою КПКВК 3504040.

Загальна заборгованість за бюджетною програмою КПКВК 3504040 (за трьома чергами) станом на 19 жовтня 2021 року становить понад 5,000 млдр грн, однак у Законі України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15 грудня 2020 року №1082-IX (далі Закон №1082-IX) за цією бюджетною програмою було передбачено лише 100,00 млн гривень, тобто коштів, виділених за бюджетною програмою КПКВК 3504040 було недостатньо для погашення зазначеної заборгованості.

Частина 1 п.49 Порядку №845 передбачає, що у разі, коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Матеріалами справи стверджується, що ДКС України з моменту постановлення на облік рішення від 09 червня 2021 року №8 про нарахування та виплату компенсації позивачу за порушення строку перерахування коштів у справі №2а-5416/09/1770 за бюджетною програмою КПКВК 3504040 скеровувалися до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України листи із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми: від 23 червня 2021 року №5-05-1-05/12684, від 07 липня 2021 року №5-05-1-05/13523, від 02 серпня 2021 року №5-05-1-05/15905, від 17 серпня 2021 року №5-05-1-05/17173, від 26 серпня 2021 року №5-05-1-05/17663, від 10 вересня 2021 року №5-05-1-05/18807, від 21 вересня 2021 року №5-05-1-05/19561, від 05 жовтня 2021 року №5-05-1-05/20500, від 18 жовтня 2021 року №5-05-1-05/21167.

При цьому, зміни до Закону №1082-IX в частині збільшення видатків за бюджетною програмою КПКВК 3504040 внесено не було.

З врахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Казначейство вчиняло у повному обсязі дії відповідно до визначених законом повноважень, які спрямовані на виконання рішення від 09 червня 2021 року №8 про нарахування та виплату компенсації у справі №2а-5416/09/1770, а тому підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення з ДКС України компенсації за порушення строку перерахування коштів відсутні.

Даючи правову оцінку правомірності відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачів збитків від інфляції, 3% річних та подвійної ставки НБУ, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч.3 ст.11 ЦК України, ч.1 ст.13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Ч.1 ст.509 ЦК України передбачає, що зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання відповідно до ч.2, 3 ст.11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин 2 та 3 ст.11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені приписи цивільного законодавства дають підстави дійти висновку про те, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З аналізу приписів статей 524, 533-535 і 625 ЦК України можна дійти висновку про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.

Крім того, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (пункт 31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України "Про виконавче провадження" і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п.45 постанови).

У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч.2 ст.625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду України від 09.11.2023 у справі №420/2411/19).

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що для застосування норм ст.625 ЦК України "Відповідальність за порушення грошового зобов`язання" необхідною умовою є наявність судового рішення, ухваленого на користь позивача, боржником за яким є орган державної влади, та яким визначено до стягнення на користь позивача конкретну суму грошового зобов`язання, а тому у спірних правовідносинах такі обставини відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770, яка набрала законної сили, зобов`язано Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи перерахувати цільовим призначенням кошти у відповідності до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на забезпечення житлом ОСОБА_1 .

Так, на виконання постанови суду від 25 березня 2011 року Рівненським окружним адміністративним судом 22 серпня 2011 року видано виконавчий лист про зобов`язання відповідача перерахувати кошти відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для придбання житла ОСОБА_1 .

Таким чином, рішенням суду у справі №2а-5416/09/1770 жодним чином не визначалася конкретна сума стягнення чи відшкодування.

За змістом п.3 Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2008 №230 (далі Порядок №230) бюджетні кошти спрямовуються на: завершення будівництва житла на умовах пайової участі; придбання житла на вторинному ринку; відшкодування витрат, пов`язаних із самостійним придбанням (будівництвом, добудовою) житла, в тому числі у житлово-будівельному кооперативі (громадянам, які переселяються за направленням з територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС).

Головним розпорядником бюджетних коштів є МНС, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є головні управління (управління) МНС в Автономній Республіці Крим, областях, мм.Києві та Севастополі, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до розподілу, затвердженого МНС.

Відповідно до п.4 Порядку №230 за рахунок бюджетних коштів здійснюється в межах норм, установлених законодавством, забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (насамперед тих, що відселені із зони безумовного (обов`язкового) відселення), поліпшення житлових умов інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, сімей з дітьми, що є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи та потребують особливого догляду.

Таким чином, Порядок №230 передбачає, зокрема, забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за рахунок бюджетних коштів, що спрямовуються на рахунки обласних державних адміністрацій, що є розпорядниками таких коштів.

При цьому, згідно з ухвалою від 03 серпня 2020 року з урахуванням ухвали суду від 14 грудня 2016 року змінено спосіб виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770 шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України на рахунок Львівської ОДА цільовим призначенням коштів в сумі 4021748,50 грн відповідно до Порядку №230, для придбання житла сім`ї ОСОБА_1 у м.Львові, а тому рішення про стягнення коштів з боржника на користь безпосередньо позивача у справі №2а-5416/09/1770 відсутнє.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміна ухвалою суду від 14 грудня 2016 року способу виконання постанови від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770 шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України цільовим призначенням коштів в сумі 4021748,50 грн без ПДВ відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для придбання житла ОСОБА_1 , не вказує на існування грошового зобов`язання держави перед боржником у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.

Крім того, як правильно зауважив суд першої інстанції, за змістом рішення суду від 25 березня 2011 року у справі №2а-5416/09/1770, таке спрямоване на захист прав ОСОБА_1 від бездіяльності Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи щодо незабезпечення житлом сім`ї позивача.

Ст.625 ЦК України застосовується лише стосовно боржника та стягувача, які до цього перебували у договірних, цивільно-правових зобов`язаннях. До заборгованостей, яка виникає внаслідок деліктних, трудових або публічно-правових відносин ст.625 ЦК України не застосовується.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачів збитків від інфляції, 3% річних та подвійної ставки НБУ, оскільки природа правових відносин у справі №2а-5416/09/1770 пов`язана з обов`язком держави щодо забезпечення житлом, позивач у цих відносинах не є кредитором за грошовим зобов`язанням, як це передбачено ст.625 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення з відповідачів 1000000 грн моральної шкоди, то колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зіст.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 23 Цивільного кодексу України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 1000000 гривень позивач пов`язує з протиправною бездіяльністю відповідачів, яка полягає у не виконанні судового рішення у справі №2а-5416/09/1770.

Позивач в обґрунтування моральної шкоди зазначає, що є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, особою з інвалідністю ІІ групи захворювання, пов`язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи, має постійні головні болі, зумовлені хвилюванням та моральним приниженням, якого зазнає у зв`язку з неправомірними діями держаних органів.

При цьому, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження завданої моральної шкоди позивачем не надано будь-яких доказів, а тому, здійснюючи оцінку негативних емоцій позивача, колегія суддів враховує, що позивач є особою, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, з тривалим періодом інвалідності, що потребує додаткового соціального захисту від держави та уважного ставлення посадових осіб суб`єктів владних повноважень.

Матеріалами справи стверджується, що ДКС України у спірних правовідносинах жодних протиправних дій чи протиправної бездіяльності щодо позивача вчинено не було, а тому підстави для стягнення з ДКС України моральної шкоди на користь позивача відсутні.

Разом з тим, судом встановлено, що у період 18 липня 2011 року до 20 травня 2021 року рішення суду у справі №2а-5416/09/1770 не виконувалося, при цьому, обов`язок вчиняти дії щодо виконання рішення суду у Мінсоцполітики виник з 17 вересня 2016 року (дата набрання законної сили ухвалою від 21 травня 2014 року про заміну божника), а у Львівської ОДА з 03 серпня 2020 року (дата постановлення ухвали про зміну способу виконання рішення).

Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи щодо стягнення моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ні Мінсоцполітики, ні Львівська ОДА не надали переконливих доказів щодо вчинення ними у період з 18 липня 2011 року до 20 травня 2021 року ефективних дій у межах своїх повноважень, спрямованих на виконання рішення суду у справі №2а-5416/09/1770 для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 житлом, крім того, вищевказаними відповідачами не доведено, що їх дії та бездіяльність не викликали у позивача психічного напруження, розчарування в діяльності державних органів та додаткового психічного напруження під час розгляду його заяв, які належно не вирішувалися, а тому, враховуючи характер правопорушення, глибину й тривалість завданих позивачеві душевних страждань, ступінь вини кожного з відповідачів та періодів невиконання рішення, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов правильно висновку про стягнення на користь позивача моральної шкоди, разом з тим, колегія суддів враховуючи принцип розумності, справедливості вважає необхідним зменшити розмір такої, а саме: з Львівська ОДА - 5000,00 грн, з Мінсоцполітики - 15000,00 грн.

Доводи апеляційних скарг відповідачів колегія суддів вважає частково підставними та обґрунтованими, враховуючи наведені вище мотиви.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо виплати компенсації та інфляційних втрат, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про зміну судового рішення у частині визначення суми стягнення моральної шкоди у суді першої інстанції.

Керуючись ст.195, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційні скарги Міністерства соціальної політики України, Львівської обласної державної адміністрації задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №460/9168/21 змінити, виклавши абзаци 3 і 4 резолютивної частини судового рішення у такій редакції:

«Стягнути на користь ОСОБА_1 з Міністерства соціальної політики України 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 коп. моральної шкоди.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Львівської обласної державної адміністрації 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп. моральної шкоди».

У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №460/9168/21залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 23 грудня 2024 року.