Постанова

від 17.12.2024 по справі 9901/206/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 9901/206/21

провадження № 11-189заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Кривенди О.В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

за участю:

секретаря судового засідання Іванової Н. П.,

представника позивача - Гойдик Т. Л.,

представника відповідача - Мовіле О. С.,

представника третьої особи-2 - Яновського А. В.,

розглянула у судовому засіданні справу № 9901/206/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Сет Гео» до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 у частині

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Сет Гео», в інтересах якого діє адвокат Гойдик Тетяна Леонідівна, на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2024 року

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Сет Гео» (далі - ТОВ «Транс Сет Гео», позивач) звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України Зеленського В. О. (далі також відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО, третя особа-1), Служба безпеки України (далі - СБУ, третя особа-2), у якій просило визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 123/2021) у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо ТОВ «Транс Сет ГЕО», код за ЄДРПОУ 42673721 (пункт 4 додатка до рішення).

2. На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що

Указ № 123/2021 в оспорюваній частині не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та іншим вимогам, які передбачені для актів суб`єкта владних повноважень, а також передбачає непропорційне втручання у права та інтереси позивача, які фактично рівнозначні припиненню його господарської діяльності.

3. Так, представник позивача доводив, що рішення про застосування до позивача санкцій не відповідає вимогам законності, оскільки не ґрунтується на встановлених Законом України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» (далі -

Закон № 1644-VII, у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) підставахдля застосування санкцій. Представник позивача наполягав, що вичерпний перелік підстав для застосування санкцій визначений статтею 3 цього Закону, проте щодо позивача не було жодної з таких підстав на час видання Указу № 123/2021.

4. У цьому контексті представник позивача стверджував, що Указ № 123/2021 в оспорюваній частині не містить посилань на конкретні правові та фактичні підстави застосування до позивача відповідних обмежувальних заходів, зокрема, у текстах цього Указу та рішення РНБО немає посилань на певні конкретні обставини, які б свідчили про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для застосування санкцій, та водночас - дозволили б позивачеві зрозуміти суть порушень, які ним могли бути допущені, а також відповідні докази, які б підтверджували наявність таких порушень.

5. Крім того, представник позивача наполягав, що відповідно до

Закону № 1644-VII позивач не може бути суб`єктом накладення персональних санкцій, оскільки є юридичною особою, яка зареєстрована відповідно до законодавства України, його кінцевим бенефіціарним власником є громадянка України - ОСОБА_1 , а структура власності в ньому не передбачає будь-якого контролю з боку іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, і при цьому він не може розглядатися як суб`єкт, який здійснює терористичну діяльність у розумінні статей 23, 24 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-ІV «Про боротьбу з тероризмом».

6. Поряд із цим представник позивача зауважував, що обмежувальні заходи (санкції), застосуванні до позивача, не є передбачуваними та юридично визначеними, оскільки неможливо зрозуміти, які конкретно заходи будуть запроваджені до позивача, і яким чином вони вплинуть на ведення ним господарської діяльності. При цьому включення до переліку санкцій пункту «інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом» (із посиланням на Закон № 1644-VІІ), як стверджував представник позивача, фактично означає, що рішення про запровадження персональних санкцій допускає можливість застосування до позивача невичерпного переліку санкцій.

7. Представник позивача наполягав й на тому, що Указ № 123/2021 в оспорюваній частині не відповідає вимогам пропорційності та «необхідності у демократичному суспільстві», оскільки більшість із застосованих до позивача санкцій має економічний характер та прямо впливає на його право вільно володіти своїм майном. Зокрема, позивач як власник спеціального дозволу на користування надрами зазнає істотних негативних наслідків від прийняття Указу № 123/2021, оскільки 26 березня 2021 року Державна служба геології та надр України анулювала відповідний дозвіл з підстав прийняття Указу № 123/2021.

8. Протиправність Указу № 123/2021 в оспорюваній частині представник позивача мотивував ще й позбавленням позивача права участі у процесі прийняття рішення, яке впливає на його права та інтереси, а також можливості дізнатися про підстави прийняття цього рішення.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

9. ТОВ «Транс Сет Гео» (код ЄДРПОУ 42673721) є юридичною особою, що створена та зареєстрована за законодавством України, видами діяльності якої згідно з КВЕД є: 43.13 Розвідувальне буріння (основний); 06.10 Добування сирої нафти; 06.20 Добування природного газу; 42.99 Будівництво інших споруд, н.в.і.у.; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 35.23 Торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи. Місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Митрополита В. Липківського, буд. 32, офіс 110.

Єдиним учасником ТОВ «Транс Сет Гео» є Компанія КАД ВІЛЕНДА ІНК. (CAD VILENDA INC.), що заснована за законодавством Сейшельських островів, а керівником юридичної особи згідно зі статутом є ОСОБА_1 .

10. 22 серпня 2017 року Державна служба геології та надр України видала ТОВ «Транс Сет Гео» спеціальний дозвіл на користування надрами (реєстраційний номер 4840) на території родовища Вільшанська площа, Полтавська область. Вид користування надрами - геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), вид корисних копалин - газ сланцевих товщ, газ вільний, конденсат. Термін дії дозволу - 20 років.

11. СБУ направила до РНБО лист від 19 березня 2021 року № 8/5/2-2592дск, у якому ініціювала питання про застосування до ТОВ «Транс Сет Гео» обмежувальних санкцій відповідно до вимог Закону № 1644-VII на підставі матеріалів кримінального провадження, яке здійснюється Державним бюро розслідувань (далі - ДБР).

[Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію].

12. Рішенням від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» РНБО відповідно до статті 5 Закону № 1644-VII вирішила підтримати внесені СБУ пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Цим рішенням застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до юридичних осіб згідно з додатком.

13. Так, пунктом 4 додатка до рішення РНБО від 19 березня 2021 року до ТОВ «Транс Сет Гео» застосовано безстроково такі обмежувальні заходи (санкції): 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; 9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; 10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; 11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави. іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; 14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; 15) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; 16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом

14. 25 березня 2021 року відповідач видав Указ № 123/2021, яким увів у дію рішення РНБО від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Цей Указ набрав чинності 26 березня 2021 року у день його опублікування в офіційному виданні «Офіційний вісник Президента України», № 8.

15. Наказом від 26 березня 2021 року № 228 Державна служба геології та надр України анульовала спеціальні дозволи на користування надрами низці підприємств, у тому числі й ТОВ «Транс Сет Гео». Наказ видано із посиланням на Закон № 1644-VІІ та рішення РНБО від 19 березня 2021 року № 123/2021.

16. Уповноважений представник ТОВ «Транс Сет Гео» скерував низку адвокатських запитів до Офісу Президента України, РНБО, СБУ, державної служби фінансового моніторингу України з приводу надання інформації та відповідних копій документів щодо підстав застосування санкцій до позивача, за результатами опрацювання та розгляду яких позивачу не були надані конкретні документи щодо запитуваної інформації.

17. Позивач, уважаючи протиправним Указом № 123/2021 у частині введення в дію пункту 4 додатка до вказаного рішення РНБО про застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), звернулося до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 липня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

19. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Указ № 123/2021 в оспорюваній частині Президент України видав у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, належних та допустимих доказів, які б спростовували такі висновки, позивач у ході розгляду справи не надав. У цьому аспекті суд першої інстанції зазначив, що цей Указ Президент України прийняв, реалізуючи свої повноваження в сфері національної безпеки, які відповідно до Закону № 1644-VII скеровані на реалізацію суверенного права України на захист її національних інтересів і національної безпеки, недопущення, в тому числі, експропріації власності держави, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку. При цьому РНБО, як наголосив суд першої інстанції, є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, визначає достатність підстав для застосування санкцій та необхідність їх застосування з метою невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам та безпеці України, несе відповідальність за їхню об`єктивність, відповідність меті та ефективність, а також за дотримання інших принципів застосування санкцій відповідно до частини другої статті 3 Закону № 1644-VII.

20. Реагуючи на доводи позивача про порушення Указом № 123/2021 в оспорюваній частині принципу пропорційності, що призводить до необґрунтованого, безпідставного та надмірного обмеження основоположного права позивача на мирне володіння своїм майном та протиправності введення санкцій щодо юридичної особи, зареєстрованої за законодавством України, суд першої інстанції зазначив, що суб`єктами, які наділені повноваженнями ініціювати питання щодо скасування та внесення змін до санкцій є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Служба безпеки України. Оскільки санкції до позивача застосовані рішенням РНБО на підставі пропозицій СБУ, то саме ці суб`єкти владних повноважень, за висновком суду першої інстанції, наділені повноваженнями ініціювати та вирішувати питання щодо їх скасування чи зміни.

21. У підсумку суд першої інстанції виснував, що Указ № 123/2021 у частині, яка стосується позивача, відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а отже, підстав для задоволення позову немає.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

22. Не погодившись із таким судовим рішенням, ТОВ «Транс Сет Гео» подало апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначило, що суд першої інстанції ухвалив своє рішення за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

23. Загалом на обґрунтування апеляційної скарги представник позивача навів мотиви, якими були обґрунтовані вимоги позовної заяви, зокрема зазначив, що позивач не належить до кола суб`єктів, до яких можуть застосовуватися персональні санкції відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1644-VII. Наголосив на відсутності підстав для застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1644-VII та водночас відсутності в Указі № 123/2021 в оспорюваній частині та в рішенні РНБО, як і загалом у матеріалах справи, будь-яких відомостей, які б дозволили зрозуміти: мету застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій); яка конкретно діяльність позивача (а не будь-яких третіх осіб) створювала на момент запровадження санкцій загрозу національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності чи іншим інтересам, необхідність захисту яких виправдовує застосування до позивача санкцій; яким чином саме відповідний набір обмежувальних заходів (санкцій) дозволить досягнути мети застосування санкцій; які обставини свідчать, що відповідної мети не можна було досягти шляхом застосування інших санкцій, у тому числі менш суворих.

При цьому формулювання застосованих до позивача санкцій, як переконує скаржник, суперечить принципам правової визначеності та розподілу влади, оскільки не дозволяє зрозуміти, які конкретно та яким чином щодо позивача застосовуватимуться обмежувальні заходи (санкції), і така невизначеність у формулюванні та визначенні виду санкцій фактично делегує функції визначення виду санкції органам виконавчої влади, повноваження яких жодним чином не пов`язані зі сферою національної безпеки.

У цьому контексті скаржник зауважує, що в оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції не оцінив доцільності і навіть можливості застосування певних видів санкцій до позивача, зокрема й з погляду їх пропорційності, та наполягає, що обмежувальні заходи (санкції) застосовані до позивача необґрунтовано, не співвідносно з підставами їх застосування, які вказані відповідачем та третіми особами на стороні відповідача в заявах по суті спору та долучених до них доказах, але при цьому вони фактично блокують усю господарську діяльність позивача або перспективу для нього займатися певними видами господарської діяльності.

24. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно оцінив роль Президента України як незалежного суб`єкта владних повноважень, рішення якого мало б бути оцінене за критеріями, визначеними у статті 2 КАС України, натомість як документи, надані СБУ як ініціатором застосування санкцій, так і прийняте РНБО рішення, повинні були бути оцінені судом не як окремі рішення, а лише в аспекті їх оцінки відповідачем під час видання Указу № 123/2021 як рішення суб`єкта владних повноважень.

25. На переконання скаржника, відсутність в оскаржуваному рішенні аналізу дискреційних повноважень Президента України та меж судового контролю за оспорюваним Указом, з одночасною констатацією, що цей Указ прийнято процедурно (по формі) в межах закону та відведенням ключової ролі при застосуванні санкцій ініціатору застосування санкцій (СБУ) і координаційному органу при Президентові України (РНБО) суперечить Конституції України та рішенням Конституційного Суду України і приписам КАС України щодо обов`язку суду перевіряти рішення суб`єктів владних повноважень.

26. Поряд із цим скаржник наполягає, що суд першої інстанції мав би перевірити Указ № 123/2021 в оспорюваній частині не лише на предмет наявності у Президента України повноважень на видання такого акта й дотримання процедури його прийняття, але й дослідити питання запровадження обмежувальних заходів (санкцій) по суті, встановити, чи були у Президента України достатні фактичні підстави для їх запровадження, тобто провести повну перевірку акта суб`єкта владних повноважень на відповідність мінімальним критеріям, закріпленим у статті 2 КАС України.

На переконання скаржника, в оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції презюмував наявність підстав для застосування санкцій до позивача, не оцінивши та відхиливши докази й аргументи, викладені в позовній заяві. При цьому протягом усього процесу розгляду цієї справи обов`язок доказування повністю ліг на позивача, у той час як відповідач ані при поданні відзиву на позовну заяву, ані в процесі розгляду справи в судових засіданнях не надав жодного доказу щодо існування фактичних підстав для застосування санкцій.

Поряд із цим скаржник зауважив, що суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не проаналізував аргументів сторони позивача щодо суперечності позиції відповідача та СБУ в контексті підстав застосування до позивача санкцій, а також стосовно того, що у випадку якщо запровадження обмежувальних заходів (санкцій) до позивача пов`язується з нібито заниженою в минулому вартістю спеціального дозволу, про що вказано у відкритих джерелах інформації, то фактично санкції до позивача застосовуються не за його дії, а за дії органів державної влади, які в минулому визначали плату (збір) за видачу спеціального дозволу.

27. Також скаржник зазначає, що СБУ з порушенням процесуального строку надала з письмовими поясненнями докази у справі, які суд першої інстанції долучив до матеріалів справи без додаткового обґрунтування СБУ пропуску строку на подання як заяви по суті спору, так і доказів у справі. Скаржник також наполягає, що надання СБУ письмових пояснень та доказів поза межами процесуальних строків позбавило позивача можливості викласти свої контраргументи стосовно таких пояснень у відповіді на відзив як останньої заяви по суті спору, яка може бути подана позивачем у процесі розгляду справи.

Скаржник також зауважує, що докази, які були надані СБУ до матеріалів, зокрема довідку від 5 серпня 2022 року № 5/7/4/2-8772дск, яка до того ж є вторинним доказом, оскільки її не було станом на час видання Президентом України Указу № 123/2021, суд першої інстанції критично не оцінив, а прийняв як беззаперечний доказ.

28. Крім того, скаржник зазначає про наявність у нього обґрунтованого сумніву стосовно можливості здійснення представництва інтересів відповідача працівниками Офісу Президента України на засадах самопредставництва та пропонує суду апеляційної інстанції перевірити легітимність такого самопредставництва.

Рух апеляційної скарги

29. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 серпня 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою у цій справі, а ухвалою від 24 жовтня 2024 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Короткий зміст викладених у відзивах на апеляційну скаргу доводів

30. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

31. Зокрема, представник відповідача наполягає, що Указ № 123/2021 в оскаржуваній частині прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України. Застосування санкцій до позивача рішенням РНБО, введеним у дію оскаржуваним Указом Президента України, здійснено за наявності достатніх підстав, визначених статтею 3 Закону № 1644-VII, і ґрунтується на принципах пропорційності, відповідності меті, ефективності, правової визначеності. При цьому суд першої інстанції встановив відсутність порушення Президентом України меж дискреції при вирішенні питання достатності підстав для введення санкцій щодо позивача.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

32. У цій справі ТОВ «Транс Сет Гео» звернулося до суду з позовними вимогами до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу № 123/2021 у частині введення в дію рішення РНБО, яким до ТОВ «Транс Сет Гео» застосовано обмежувальні заходи (санкції).

33. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

34. За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

35. Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

37. Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

38. Позаяк Президент України є органом державної влади [в одній особі], то це означає, що глава держави зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені не тільки Конституцією, але й законами України.

39. За змістом частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

40. Частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.

41. Особливості провадження в цій категорії справ визначені статтею 266 КАС України, частиною п`ятою якої встановлено, що судом апеляційної інстанції в цій категорії справ є Велика Палата Верховного Суду.

42. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може, зокрема, визнати акт Президента України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині.

43. На підставі пунктів 1, 18 частини першої статті 106 Конституції України Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави, а також очолює РНБО.

44. Положеннями статті 107 Конституції України визначено, що РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО є Президент України. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції РНБО визначаються законом.

45. Засади організації та діяльності РНБО, її склад, структуру, компетенцію і функції визначає Закон України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України» (далі - Закон № 183/98-ВР).

46. За правилами частин першої, третьої та четвертої рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

47. Відповідно до статті 1 Закону № 1644-VII з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність. Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

48. Пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3 Закону № 1644-VII визначено, що підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої.

49. Відповідно до статті 4 Закону № 1644-VII видами санкцій згідно із цим Законом, зокрема, є: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

50. Згідно із частинами першою та третьою статті 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, СБУ.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

51. Рішення щодо застосування санкцій повинне містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово (частина п`ята статті 5

Закону № 1644-VII).

52. Частина сьома статті 5 Закону № 1644-VII передбачає, що рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.

53. Отже, Закон № 1644-VII є регулятивним нормативним актом, який встановлює (запроваджує) ряд обмежень демократичних прав і свобод певних суб`єктів у випадку загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також задля протидії терористичній діяльності.

Цей Закон, як можна зрозуміти зі змісту наведених вище його приписів, дозволяє обмежувати певні права та свободи (право власності, право на підприємницьку діяльність тощо), не змінюючи при цьому провідних (ключових) цінностей, що становлять основу Конституції України.

Позаяк главою держави і гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина є Президент України, а використання санкцій в особливий спосіб перебуває на межі втручання в права особи, гарантовані Конституцією України, Закон № 1644-VII передбачає, що рішення щодо застосування певного виду санкцій приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України, на якого власне й покладається відповідальність гарантувати як національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України, так і принципи правової держави, права і свободи людини і громадянина.

У цьому сенсі Законом № 1644-VII досить чітко і передбачувано визначено підстави, умови, мету застосування санкцій.

54. За обставинами цієї справи 25 березня 2021 року відповідач видав

Указ № 123/2021, яким увів у дію рішення РНБО від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яка підтримала пропозицію СБУ про застосування до ТОВ «Транс Сет Гео» санкцій відповідно до вимог Закону № 1644-VII.

55. Як підтверджується матеріалами справи, санкції до позивача застосовано з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII.

56. Оцінюючи висновки суду, рішення якого переглядається, та аргументи учасників справи, насамперед потрібно відреагувати на доводи скаржника про те, що ТОВ «Транс Сет Гео» не належить до кола суб`єктів, до яких можуть застосовуватися персональні санкції відповідно до Закону № 1644-VII.

57. У цьому аспекті варто зазначити, що за змістом пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII нормативними та фактичними підстави для застосування санкцій є дії особи, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

58. При цьому текстуальний виклад пункту 1 частини першої статті 3

Закону № 1644-VII та його граматичне й логічне тлумачення дає підстави виснувати, що дію цього припису закону не обмежено за колом осіб, на що вказує вжите законодавцем у ньому формулювання «інших суб`єктів», а вирішальне значення для застосування санкцій має саме певна діяльність суб`єктів. Інакше кажучи, основним критерієм визначення суб`єкта, до якого можуть бути застосовані санкції, є його діяльність, указана в пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII.

59. Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду вже викладала в постанові від 6 липня 2023 року у справі № 9901/635/18.

60. Отже, для вирішення питання про можливість застосування санкції до певного суб`єкта в контексті пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII слід з`ясувати чи створюють його дії реальні та/або потенційні загрози правам та інтересам людини і громадянина, суспільства та держави. До того ж такі права та інтереси слід розглядати в широкому значенні як динамічні поняття, не охоплені конкретним

нормативно-правовим визначенням.

61. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13 січня 2021 року у справі № 9901/405/19 та від 6 липня 2023 року у справі № 9901/635/18 вже звертала увагу на те, що наявність реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону № 1644-VII, безумовно, є оціночним поняттям, а достатність підстав вважати існування такої реальної чи потенційної загрози передбачає певну межу дискреції. При введенні в дію рішення РНБО про такі санкції Президент України як гарант Конституції України, якому народом України надано представницький мандат і якому Конституцією України надано повноваження вводити в дію рішення РНБО, має самостійно оцінити наявність та достатність підстав для введення такої санкції.

62. Судовий контроль за таким рішенням є обмеженим, оскільки суд, з одного боку, не може за Президента України повторно оцінити наявність та достатність підстав для введення таких санкцій у межах його дискреції (що означало б порушення принципу розподілу влади), але з іншого - може перевірити дотримання меж такої дискреції та процедури введення санкцій.

63. Так, у ході судового розгляду цієї справи суд першої інстанції витребував від СБУ та РНБО наявні у них документи, що слугували підставою до застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ТОВ «ТРАНС СЕТ ГЕО».

64. На вимогу суду СБУ надала пояснення по справі, а також запитувані документи, які містили інформацію, що становить державну таємницю, а також інформацію з обмеженим доступом з грифом «Для службового користування».

65. 25 лютого 2022 року, у зв`язку з виникненням реальної загрози захоплення матеріальних носіїв секретної інформації (далі - МНСІ) та відсутністю можливості їх вивезення в безпечне місце, МНСІ, які були на зберіганні у відділі режимно-секретної роботи Верховного Суду (у тому числі матеріали судових справ та додаткові матеріали до них), було знищено відповідно до вимог Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939, що підтверджується службовою запискою відділу режимно-секретної роботи Верховного Суду від 5 травня 2022 року № 1090/0/22-22.

66. Після цього СБУ надала суду докази, які підтверджують наявність підстав для застосування санкцій до ТОВ «ТРАНС СЕТ ГЕО» та містять інформацію з обмеженим доступом з грифом «Для службового користування».

67. Реагуючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів існування підстав застосування до позивача санкцій, слід зазначити, що відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є

будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Засобами встановлення таких даних є, зокрема, письмові, речові й електронні докази.

68. При цьому за правилами частини першої статті 73 та частини першої статті 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом [недопустимі докази].

69. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

70. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 94 КАС України).

71. За обставинами цієї справи рішення про застосування санкцій до позивача РНБО прийняла за пропозицією СБУ. При цьому, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність за повноту й достовірність відомостей, викладених у пропозиціях СБУ, несе їх ініціатор, а також інші уповноважені органи, які подали ініціатору інформацію.

72. У цьому аспекті варто зазначити, що за змістом статей 1, 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі -

Закон № 2229-XII) на СБУ як на державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, покладається в межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

73. Згідно з пунктами 1, 4, 5, 8 статті 24 Закону № 2229-XII відповідно до своїх основних завдань СБУ зобов`язана: здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов`язаних з національною безпекою України; здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об`єднань; здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки.

74. За такого правового регулювання СБУ, виконуючи покладені на неї завдання щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, що безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, наділена необхідним обсягом повноважень, які дозволяють їй виявити факт існування реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону № 1644-VII.

75. У контексті обставин цієї справи варто враховувати й те, що внаслідок агресивної війни російської федерації проти України й виникнення у зв`язку із цим реальної загрози захоплення МНСІ та відсутності можливості їх вивезення у безпечне місце, МНСІ, які зберігалися у відділі режимно-секретної роботи Верховного Суду (у тому числі матеріали судових справ та додаткові матеріали до них), були знищені.

76. Саме ці виняткові обставини зумовили необхідність додаткового, поза межами встановленого КАС України процесуального строку, надання СБУ витребуваних судом першої інстанції доказів наявності підстави для внесення СБУ пропозиції РНБО прийняти рішення про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ТОВ «Транс Сет Гео».

77. Проаналізувавши матеріали справи, зміст яких описано вище в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для обґрунтованого сумніву стосовно достовірності встановлених СБУ обставин.

78. Отже, у матеріалах цієї справи є докази, які з достатнім ступенем переконливості здатні підтримати умовивід щодо існування обставин, які є належними підставами для внесення СБУ пропозиції до РНБО щодо застосування спеціальних санкцій до позивача.

79. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що право особи на участь у прийнятті щодо неї управлінських рішень не є абсолютним. Багато процедур адміністративного характеру не передбачають безпосередньої участі адресата відповідного рішення. У таких процедурах сумніви особи у правомірності рішень і дій щодо неї суб`єкта владних повноважень може усунути суд під час здійснення відповідного судового контролю. Позивач у цій справі мав можливість спростувати наявність підстав для застосування до нього санкцій. Представник позивача від імені останнього надав суду ті пояснення, які вважав за потрібне, однак не спростував підтверджені фактичні підстави для застосування санкцій до позивача. Тому необґрунтованим є твердження представника позивача про порушення його права на участь у прийнятті рішення РНБО та Указу № 123/2021.

80. Таким чином, твердження скаржника про те, що рішення РНБО та Указ № 123/2021 в оскаржуваній частині не ґрунтуються на підставах, передбачених статтею 3 Закону № 1644-VII, не відповідає встановленим обставинам справи.

81. Мета застосування санкцій у цьому випадку обумовлена реалізацією суверенного права держави на захист національних інтересів, національної безпеки, прав власності, сталого економічного розвитку України.

82. За таких підстав та предмета позову судовий контроль полягає в оцінці дотримання державою в конкретній ситуації гарантій правомірного втручання, зокрема у право на мирне володіння майном особою, до якої застосовані відповідні санкції.

83. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недотримання принципу пропорційності під час уведення в дію Указом № 123/2021 санкцій до позивача з таких міркувань.

84. Санкції як економічні обмежувальні заходи є лише тимчасовими обмеженнями, які стосуються здебільшого втручання у право власності особи та носять превентивний характер.

85. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить три окремі норми. Перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, висловлена в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України від 23 січня 2014 року, параграфи 166-168).

86. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Іншими словами заходи втручання у право на мирне володіння майном мають відповідати таким умовам:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для цього.

87. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

88. Використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (частина сьома статті 41 Конституції України).

89. У постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 9901/294/19 Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції допускає реалізацію державою права вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, що відповідає також частині сьомій статті 41 Конституції України.

90. Тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном, запобігання виведенню капіталів за межі України, зупинення торгівельних та фінансових операцій безумовно є втручанням держави у його право на мирне володіння майном.

91. Водночас таке втручання у право позивача на мирне володіння майном ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема Закону № 1644-VII, та має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, діяльність якої може нести загрозу національним інтересам України. Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

92. Велика Палата Верховного Суду вважає згадане втручання у право позивача на мирне володіння майном пропорційним легітимній меті й таким, що не становитиме надмірного тягаря для позивача. Втручання у право останнього на мирне володіння майном не позбавляє його права власності на таке майно, а лише на певний час обмежує можливість реалізації цього права в Україні. За встановлених обставин несприятливі для позивача наслідки запроваджених до нього санкцій дозволяють досягнути цілі, на які спрямовані рішення РНБО та Указ № 123/2021.

93. Таким чином, Президент України, РНБО і СБУ, ураховуючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні та потенційні загрози, використали свої повноваження з належною метою, а саме захисту національних інтересів, національної безпеки, прав власності, сталого економічного розвитку України.

94. Велика Палата Верховного Суду критично оцінює викладенні в апеляційній скарзі доводи щодо доцільності та можливості застосування певних видів санкцій до позивача, оскільки скаржник не зазначає не лише про те, яке право позивача порушують такі санкції, а й про те, чи вони фактично реалізувалися.

95. Застосування до позивача таких санкцій має превентивний характер, забороняючи позивачу вчиняти певні дії, що не дозволить йому зашкодити національним інтересам.

96. Велика Палата Верховного Суду відхиляє також доводи представника позивача щодо можливих процедурних порушень при прийнятті рішення РНБО та виданні Указу № 123/2021 як такі, що не підтвердилися судовим розглядом цієї справи.

97. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Президент України, видаючи Указ № 123/2021 в оскаржуваній частині, діяв у межах своїх конституційних повноважень, у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно.

98. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

99. Реагуючи на доводи апеляційної скарги про допущення судом першої інстанції процесуальних порушень у частині залучення до участі у справі працівників Офісу Президента України як представників Президента України в порядку самопредставництва, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що доводи скаржника в цій частині стосуються питання законності Указу Президента України від 30 квітня 2020 року № 162/2020 «Про забезпечення самопредставництва Президента України та створених ним допоміжних органів і служб у судах України» та покладення цим Указом конкретно визначених обов`язків на працівників Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України, тобто акта та дій, які не є предметом спору в цій справі, а тому такі доводи не можуть ураховуватися судом апеляційної інстанції під час перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.

100. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, не підтвердилися під час апеляційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

101. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

102. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

103. Оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні суду першої інстанції висновків про відмову в задоволенні позову, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Висновки щодо розподілу судових витрат

104. Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

105. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Пункт 11 мотивувальної частини цієї постанови містить службову інформацію.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Сет Гео», в інтересах якого діє адвокат Гойдик Тетяна Леонідівна, залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 9901/206/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Сет Гео» до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 у частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач О. В. Кривенда Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний О. А. Губська О. В. Ступак Ж. М. Єленіна І. В. Ткач В. В. Король Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова

Відповідно до частини третьої статті 321 Кодексу адміністративного судочинства України постанову оформила суддя Шевцова Н. В.