Ухвала

від 24.12.2024 по справі 451/793/24

РАДЕХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

іменем України

24 грудня 2024 рокуСправа №451/793/24 Провадження № 2/451/312/24

Радехівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Семенишин О.З.

секретаря судового засідання Федорук І.Б.,

розглянув у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні у м.Радехів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Радехівська міська рада Львівської області, про визнання заповіту недійсним,

установив:

13 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_5 . При житті, перебуваючи у шлюбі з її матір`ю, ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , побудував житловий будинок у АДРЕСА_1 . У батьків є четверо дітей: позивач (донька) і три сини. Після завершення будівництва вони всією родиною переселилися до нового будинку. Брати після одруження пішли жити окремо, а вона ж після шлюбу залишилась жити з батьками. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мама, з батьком вони почали жити удвох. Ще при житті матері, з її згоди і зі згоди всіх братів, 27.01.2016, батьком був складений заповіт на її ім`я. Цим документом він заповів усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, позивачу, своїй доньці, ОСОБА_1 . Таке батькове рішення було узгоджене не тільки матір`ю, його дружиною, а й з усіма її братами. Зауважує, що ніхто з них не заперечував проти такого рішення батьків. Приймаючи таке рішення, батьки виходили з того, що всі троє синів забезпечені житлом і живуть окремо, а позивач, донька, залишилась жити з ними і, відповідно, мала доглядати за ними. Причиною смерті матері було ДТП, при якому вона отримала травми (тілесні ушкодження) не сумісні з життям. Батько страждав на варикозну хворобу майже весь період свого свідомого життя. Він тяжко пережив смерть своєї дружини, внаслідок чого всі його захворювання посилились, що негативно відобразилось на його стані здоров`я. Крім варикозного захворювання в нього погіршилась серцева діяльність, що супроводжувалось серцевими нападами. У травні 2018 року йому було діагностовано постінфарктний кардіосклероз. Викликає і сумнів факт підписання цього заповіту батьком. Підпис, зроблений батьком на її заповіті, та на документі, що оспорюється дуже різняться. Про наявність заповіту на її ім`я знала вся їхня сім`я, заповіт же на ім`я відповідача був «таємничим». Сім`я довідалась про наявність такого після смерті батька. Напрошується висновок: якщо цей заповіт є законним, то чому відповідач тримав його у таємниці? Оспорюваний заповіт від 15.11.2018 посвідчений секретарем Виконавчого комітету Нововитківської сільської ради Радехівського району Львівської області. На думку позивача, що якби це було дійсно волевиявлення спадкодавця, то він би скористався послугами нотаріуса. Незадовго до дня смерті батько ще раз наголосив, що батьківська хата залишається їй, ні про який інший заповіт, ним підписаний він не згадував. Наведені позивачем доводи дають підстави вважати, що заповіт, складений батьком на ім`я відповідача, є недійсним (а.с.4-6).

Суд своєю ухвалою від 01 липня 2024 року прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче судове засідання (а.с.1-2).

30 липня 2024 року представник відповідача ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву про визнання заповіту недійсним, у якому зазначив що, позов є безпідставним та не підлягає до задоволення з огляду на таке. Так, за життя батька, останній склав заповіт на ім`я позивача, а саме 07.01.2016. Цим заповітом батько заповів усе майно ОСОБА_1 . Однак , у зв`язку з тим, що її син ОСОБА_8 переїхав у рф і проживає там до сьогоднішнього дня, батько вирішив скласти новий заповіт, щоб батьківська хата після доньки не перейшла до її сина громадянина рф. Батько, складаючи заповіт на сина, розпорядився, щоб він забезпечив проживання сестри до її смерті у даному будинку. Це, у свою чергу, і пояснює те, що батько не хотів розголошувати про те, що він склав новий заповіт, щоб не псувати стосунки з донькою, а тому і не повідомляв їй про новий заповіт. Крім того, спірний заповіт посвідчений секретарем сільської ради, яка вчиняла нотаріальні дії відповідно до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконавчого комітету сільської ради і яку було обрано секретарем сільської ради на підставі відповідного рішення сільської ради. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні й після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права передбачає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. У цьому випадку спадкодавець зробив розпорядження на випадок своєї смерті, а саме заповів усе майно своєму синові. Наявність нового заповіту відповідає принципу «свободи заповіту» і не може свідчити про його недійсність. Щодо позиції позивача про те, що оскільки заповіт складений у сільській раді, а не у нотаріуса, тому в останньої є сумнів щодо його дійсності. Така позиція останньої є безпідставною та не обґрунтованою, так як визначено можливість складання заповіту органами місцевого самоврядування. Ще більше дивним є посилання позивачки на цю обставину, оскільки попередній заповіт, який був складений на її ім`я також посвідчувався секретарем Нововитківської сільської ради Покотило Н. Тобто остання зазначає, що заповіт складений в органі місцевого самоврядування на її ім`я є законним, а заповіт складений на ім`я відповідача уже незаконний. З візуального огляду двох заповітів, видно, що на заповіті на ім`я позивача зазначено підпис у вигляді прізвища батька ( ОСОБА_9 ), а у заповіті на ім`я відповідача уже наявний підпис та прізвище, ім`я та по батькові. Сторона відповідача, вважає, що навпаки у спірному заповіті більш детально реалізовано та висвітлено волю спадкодавця, а саме останній проставив як і підпис так і власноручно написав прізвище, ім`я та по батькові. Що більше у двох заповітах написання прізвища ОСОБА_9 є візуально ідентичними. Також, представник відповідача звертає увагу суду на те, що надані позивачем копії виписок (витягів) з історії хвороби є неналежними та недопустимими доказами. Останні не містять дати перебування на стаціонарному (амбулаторному) лікуванні, а що головне останні не містять підписів лікаря, адже подані 1 сторінки без звороту. Діагнози, які вказані у цих витягах, жодним чином не можуть свідчити про недієздатність батька сторін та слугувати сумнівами, що такі хвороби могли вплинути на вільне його волевиявлення. В оспорюваному заповіті, який посвідчений секретарем Нововитківської сільської ради Покотило Н., зазначено, що особу ОСОБА_5 встановлено та перевірено його дієздатність. Отже, волевиявлення заповідача було проявлено у внутрішній волі, яка знайшла своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України (а.с.37-38).

7 серпня 2024 року до суду поступила відповідь на відзив, у якій позивач ОСОБА_1 зазначила, що відповідач не мав морального права на такий заповіт, так як знаючи, що батьківська оселя є єдиним її житлом і на сьогодні, отримуючи мінімальну заробітну плату, вона позбавлена можливості придбати собі житло, а тому у випадку залишення оспорюваного заповіту в силі вона буде вимушена жити на вулиці. Твердження відповідача про те, що батько складаючи заповіт на останнього, розпорядився, щоб він забезпечив моє проживання до моєї смерті у даному будинку, спростовується тим, що в червні місяці цього року невідомі їй люди приходили оглядати будинок з наміром його купити. Крім того в оспорюваному заповіті не зазначено таке побажання батька. Не відповідає дійсності і те, що її син « ОСОБА_8 » є громадянином рф, так як такого сина в неї немає і ніколи не було. Крім доводів викладених нею в позовних заявах, щодо підстав недійсності оспорюваного заповіту вона зазначила, що у відповідача є навики щодо підробки (фальсифікації) документів. Так, у свій час відповідач не отримавши на законних підставах атестату про середню освіту сфальсифікував (підробив) такий документ, який в подальшому використав на отримання певних посад та військового звання в армії, а тому і заповіт на своє ім`я він сфальсифікував. Вона не вірить в те, якби батько змінив заповіт, то він усім би про це сказав, а він до останнього дня свого життя твердив, що будинок залишається їй і відповідно про жоден інший заповіт батько не знав. Його заперечення, щодо доводів її позовних вимог ґрунтуються на вимислах і придумках відповідача і нічим не спростовані та не аргументовані, а тому вона просить суд не брати їх до уваги (а.с.45-45 зворот).

16 грудня 2024 року позивач подала до суду заяву про закриття провадження у справі, оскільки вона від позову відмовляється (а.с.145).

З урахуванням наведеного розгляд справи проведено без участі сторін та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України без застосування технічних засобів фіксації судового засідання.

На підставі п. 6 ст. 43 та п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач має право користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами, тому вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову та відмова прийнята судом.

Отже, дослідивши матеріали справи, враховуючи, що позивач має право відмовитися від позову на будь-якій стадії судового процесу, така відмова не суперечить закону і не порушує прав та інтересів інших осіб, суд вважає можливим прийняти відмову позивача від позову та закрити провадження у справі.

Згідно із ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 43, 49, 247, 255-256, 258-260, 353 ЦПК України, суд

ухвалив:

прийняти відмову від позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Радехівська міська рада Львівської області, про визнання заповіту недійсним, та закрити провадження у справі.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя Семенишин О. З.