Рішення

від 19.12.2024 по справі 523/17922/23

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/17922/23

Провадження №2/523/2458/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2024 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого судді Малиновського О.М.

за участю секретаря Славинського А.Ю.

представника позивачки адвоката Бриленко К.Б.

представника відповідача адвоката Каплун І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, у місті Одеса, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного медичного університету про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовними вимогами в яких просить:

визнати незаконним та скасувати наказ Одеського національного медичного університету від 06.09.2018р. №606-л «Про звільнення ОСОБА_1 з посади проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти), про звільнення ОСОБА_1 з посади професора кафедри хірургії №4 з курсом онкології з погодинною оплатою праці»;

поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти) та на посаді професора кафедри хірургії №4 з курсом онкології з погодинною оплатою праці;

стягнути з Одеського національного медичного університету середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 26.10.2011р., за конкурсом, згідно контракту від 18.10.2011р., на сім років була прийнята на посаду проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти).

Одночасно, з 01.09.2016р. ОСОБА_1 перебувала на посаді професора кафедри онкології, з курсом променевої діагностики, терапії та радіаційної медицини ОНМедУ, яку згодом було реорганізовано й перейменовано у кафедру хірургії №4 з курсом онкології, з погодинною оплатою.

Згідно контракту №40 від 24.07.2018р., укладеного між ОНМедУ та ОСОБА_1 , остання була прийнята на посаду проректора з науково-педагогічної роботи ОНМедУ, а 20.08.2018р. було укладено додаткову угоду до вказаного вище контракту, згідно якого строк дії контракту №40 було продовжено до 18.10.2023р.

Наказом ОНМедУ №606-л від 06.09.2018р. ОСОБА_2 було звільнено:

з посади проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти) за вчинення аморальних поступків, не сумісних з продовженням даної роботи, згідно пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України з 06.09.2018р.;

з посади професора кафедри хірургії №4 з курсом онкології з погодинною оплатою праці за вчинення аморальних поступків, не сумісних з продовженням даної роботи, згідно пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України з 03.07.2019р., після закінчення відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до шести років.

Позивачка вважає, що її звільнення було проведено незаконно, без погодження із Міністерством освіти України, зазначені у наказі підстави її звільнення не мали місця та не підтверджені документально, наказ про її звільнення був виданий неуповноваженою на те особою, її було звільнено з посади, яку вона не займала.

В частині строків звернення до суду, ОСОБА_2 мотивує тим, що копію наказу про її звільнення вона отримала 21.07.2023р., а відтак саме з вказаної дати слід відраховувати строк на звернення до суду з даним позовом.

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Представник відповідача направив до суду відзив на позовну заяву в якому позов не визнав, просить відмовити у його задоволенні зазначивши, що позовні вимоги є безпідставні, а її звільнення за вчинення аморальних поступків було проведено на підставі належних доказів, таке звільнення відбулось за наказом уповноваженою на те особою. Крім того, посилаючись на пропущення ОСОБА_2 строків на звернення до суду, представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Ухвалою судді від 11.10.2023р. було відкрито провадження у справі з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

03.11.2023р. до суду надійшов відзив на позовну заяву.

13.11.2023р. від ОСОБА_2 надійшла уточнена позовна заява та відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 13.11.2023р. за клопотанням представника відповідача суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.12.2023р. під час розгляду справи, за клопотанням представника позивача, було зобов`язано представника відповідача надати до суду оригінали документів, які стали підставою для звільнення позивачки, завірені копії яких надійшли до суду 05.02.2024р.

Ухвалою суду від 05.02.2024р. було закрито підготовче провадження у справі з призначенням розгляду справи по суті спору.

Розгляд справи по суті відкладався внаслідок неявки свідків, неявки позивачки, участь якої була визнана судом обов`язковою для дачі особистих пояснень, а також внаслідок заявлених сторонами клопотань про можливе врегулювання спору мирним шляхом.

ІІІ. Позиції сторін.

ОСОБА_2 та її представник адвокат Бриленко К.Б. в судовому засіданні пред`явлені позовні підтримали, просили їх задовольнити.

Представники відповідача посилаючись на обставини викладені у відзиві та у додаткових поясненнях на позовну заяву просили відмовити у задоволені позовних вимог.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Суд, заслухавши сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, дійшов наступного висновку.

Так, з наданих суду доказів убачається що згідно наказу ОНМедУ від 10.05.2011р. № 240-л ОСОБА_1 була прийнята у порядку переведення на посаду проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти) на 1.0 ставки.

26.10.2011р., за конкурсом, згідно контракту від 18.10.2011р., на сім років була прийнята на посаду проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти).

Згідно наказу ОНМедУ від 01.09.2016р. №715-л ОСОБА_1 переведено з посади в.о. професора на посаду професора кафедри онкології, з курсом променевої діагностики, терапії та радіаційної медицини ОНМедУ, яку згодом було реорганізовано й перейменовано у кафедру хірургії №4 з курсом онкології, з погодинною оплатою, з 01.092016р. по 01.09.2021р., як обрану особу за конкурсом.

Наказом ОНМедУ від 09.07.2018р. №501-л ОСОБА_1 проректору з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти) надана відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до 6-ти років з 09.07.2018р. по 03.07.2019р.

Наказом ОНМедУ від 09.07.2018р. №502-л ОСОБА_1 професуру кафедри хірургії №4 з курсом онкології з погодинною оплатою праці надана відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до 6-ти років з 09.07.2018р. по 03.07.2019р.

Наказом ОНМедУ №528-л від 24.07.2018р. у зв`язку з виходом з відпустки по догляду за дитиною до досягнення 6-ти років ОСОБА_1 проректор з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти) з 24.07.2018р. приступила до своїх обов`язків.

Згідно контракту №40 від 24.07.2018р., укладеного між ОНМедУ в особі в.о. ректора Аймедова К.В. та ОСОБА_1 , остання була прийнята на посаду проректора з науково-педагогічної роботи ОНМедУ, а 20.08.2018р. було укладено додаткову угоду до вказаного вище контракту, згідно якого строк дії контракту №40 було продовжено до 18.10.2023р.

Згадане вище переведення було проведено за письмовою згодою державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України від 01.08.2018р. №113-15/1980/20357.

Наказом №529-л від 24.07.2018р. ОСОБА_1 було переведено з посади проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти) на посаду проректор з науково-педагогічної роботи з 24.07.2018р.

Відповідно до рішення Вченої ради Одеського національного медичного університету від 31.08.2018 року було вирішено включити до складу Вченої ради професора кафедри акушерства та гінекології № 1 Запорожана Валерія Миколайовича; включити до складу Вченої ради професора кафедри клінічної імунології, генетики і медичної біології ОСОБА_3 ; виключити зі складу Вченої ради завідувача кафедри психології ОСОБА_4 . Обрати ОСОБА_5 Головою Вченої ради Одеського національного медичного університету на час відсутності ректора. Визначити ОСОБА_6 особою, яка має право безпосереднє управління діяльністю Одеського національного медичного університету, а саме здійснювати положення, права та обов`язки, передбачені ст. 34 Закону України «Про вищу освіту» та п. 1 розділу VI Статуту Одеського національного медичного університету, затвердженого Наказом МОЗ України від 18.08.2016 року № 863. Також висловлено недовіру наступним працівникам ОНМедУ: - в.о. ректора університету професору Аймедову К.В., проректору з науково-педагогічної роботи університету професору ОСОБА_1 та рекомендовано звільнити їх.

Наказом ОНМедУвід 04.09.2018р.№ 601 підписаного в.о. ректора Сухіним Ю.В. був скасований наказ ОНМедУ від 24.07.2018р. №529-л. та визначено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ОНМедУ на посаді проректор з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти) згідно діючого контракту від 18.10.2011р. строком до 18.10.2018р.

Наказом ОНМедУ підписаного в.о. ректора Сухіним Ю.В. №606-л від 06.09.2018р. ОСОБА_2 було звільнено:

з посади проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти) за вчинення аморальних поступків, не сумісних з продовженням даної роботи, згідно пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України з 06.09.2018р.;

з посади професора кафедри хірургії №4 з курсом онкології з погодинною оплатою праці за вчинення аморальних поступків, не сумісних з продовженням даної роботи, згідно пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України з 03.07.2019р., після закінчення відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до шести років.

Наказом ОНМедУ від 11.09.2018р. №431-о підписаного в.о. ректора ОСОБА_1 на підставі наказу МОХ України від 07.09.2018р. №1638, ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків ректора ОНМедУ з 11.09.2018р.

Наказом ОНМедУ від 12.09.2018р. №436-о підписаного в.о. ректора Сухіним Ю.В. був скасований наказ ОНМедУ від 11.09.2018р. №431-о «Про виконання обов`язків ректора ОНМедУ» та такий наказ визнаний таким, що не породжує жодних юридичних наслідків.

Наказом ОНМедУ від 18.09.2018р. №446-о за підписом в.о. ректора Дубініної В.Г. був скасований наказ ОНМедУ від 06.09.2018р. №606-л «Про звільнення ОСОБА_1 » та скасований наказ від 12.09.2018р. №436-о «Про скасування наказу ОНМедУ «Про виконання обов`язків ректора ОНМедУ».

Згідно наказу ОНМедУ від 10.12.2018р. №825-л підписаного Т.в.о. ректора Сухіним Ю.В., на підставі рішення Вченої ради ОНМедУ від 31.08.2018р., ОСОБА_6 , тимчасово до конкурсного заміщення вакантної посади, приступив до виконання обов`язків ректора ОНМедУ.

Наказом ОНМедУ від 10.12.2018р. №657-о підписаного в.о. ректора ОСОБА_6 були скасовані:

наказ ОНМедУ №446-о від 18.09.2018р. «Про скасування наказу ОНМедУ від 06.09.2018р. №606-л «Про звільнення ОСОБА_1 »

наказ ОНМедУ від 12.09.2018р. №436-о «Про скасування наказу ОНМедУ «Про виконання обов`язків ректора ОНМедУ»;

наказ ОНМедУ №465-о від 27.09.2018р. «Про виконання обов`язків ректора ОНМедУ ОСОБА_1 »;

наказ ОНМедУ №479-о від 04.10.2018р. «Про виконання обов`язків ректора ОНМедУ ОСОБА_1 ».

Згідно довідки №100 від 28.02.2024р. ОСОБА_1 перебуваючи на посаді проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти) отримувала заробітну плату з серпня 2018р. по грудень 2018р.

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені з такої підстави, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України «Про освіту», а саме керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Трудове законодавство не визначає поняття аморального проступку. Таке визначення є оціночною категорією. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Згідно із частиною першою статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов`язки.

За змістом статті 56 Закону України «Про освіту» педагогічні працівники зобов`язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати у дітей повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь, - зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

Підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов`язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію, не властиву іншим категоріям працівників.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 30 січня 2018 року справа № 713/265/15-ц, від 16 травня 2018 року справа № 1519/2-667/11, від 07 травня 2018 року справа № 243/ 8522/17, від 27 березня 2019 року.

Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-3135цс16, звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України, пункт 28 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п.3 ст.41 КЗпП ), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Згідно з підпунктами 14, 15 пункту 4 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1 24 квітня 2019 року), МОЗ відповідно до покладених на нього завдань, утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, у тому числі заклади охорони здоров`я, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МОЗ; виконує в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління МОЗ.

Відповідно до частини сьомої статті 27 Закону України «Про вищу освіту», заклад вищої освіти діє на підставі власного статуту. Статут закладу вищої освіти не повинен суперечити законодавству.

Згідно пунктом 5 частини першої Розділу III Статуту ОНМедУ, копія якого надана позивачкою та приєднана до матеріалів справи та який розміщений на офіційному сайті Університету, університет підпорядкований МОЗ України. Повноваження МОЗ України щодо управління Університетом визначається Законом України «Про вищу освіту» та іншими законами України. МОЗ України за поданням ректора погоджує призначення та звільнення з посади проректорів з науково-педагогічної роботи.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про вищу освіту», безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов`язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти.

Отже, з урахуванням зазначених вище норм права, посада, яку обіймала ОСОБА_1 проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти), з якої її було згодом звільнено, визначає певні особливості передбачені Статутом ОНМедУ, зокрема, прийняття та звільненням з такої посади повинно відбуватися виключно за поданням ректора за погодженням МОЗ України.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, прийняття ОСОБА_1 на посаду проректора з науково-педагогічної роботи ОНМедУ за контрактом №40 від 24.07.2018р. було проведено у відповідність до вимог закону та Статуту ОНМедУ, зокрема за письмовою згодою засновника Університету в особі державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України (лист погодження від 01.08.2018р. №113-15/1980/20357).

Водночас, відповідач діючи не в порядку визначеного статті 27 Закону України «Про вищу освіту», в порушення пункту 5 частини першої Розділу III Статуту ОНМедУ, постановив наказ ОНМедУ №606-л від 06.09.2018р. про звільнення ОСОБА_1 з посади проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти) без відповідного погодження МОЗ України, що вказує на порушення відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 із займаної нею посади, тобто такий наказ був прийнятий за межами повноважень керівництва ОНМедУ, не породжує жодних юридичних наслідків, що є безумовною підставою для скасування наказу про її звільнення.

Крім того, досліджуючи підстави звільнення ОСОБА_1 із займаних нею посад згідно пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України слід зазначити таке.

Звільняючи ОСОБА_1 за аморальний проступок, відповідач у наказі про звільнення посилається на:

вчинення нею дій, які принижують честь, гідність та ділову репутацію начальника юридичного відділу ОСОБА_7 , що підтверджується доповідною запискою;

здійснення тиску відносно юриста юридичного відділу ОСОБА_8 , що підтверджується доповідною запискою;

порушення прав первинної профспілкової організації працівників ОНМедУ в частині втручання в діяльність первинної профспілкової організації працівників ОНМедУ. Підстава службова записка начальника юридичного відділу Дівіної А.А.;

перевищення повноважень ОСОБА_1 , як проректором з науково-педагогічної, роботи в частині здійснення тиску на пропреторів ОНМедУ. Підстава службова записка начальника юридичного відділу Дівіної А.А.;

здійснення тиску на представника первинної профспілкової організації працівників ОНМедУ Пучкову Г.В. Підстава звернення начальника юридичного відділу Дівіної А.А.;

незаконне позбавлення волі двох чи більше осіб та перешкоджання нормальної роботі ОНМедУ, що підтверджується зверненням начальника юридичного відділу ОСОБА_7 ;

посягання на права та свободи громадян, безпідставне та незаконне вилучення гербової печатки ОНМедУ з приміщення канцелярії, здійснення тиску з метою схилення до вчинення дисциплінарного проступку та порушення порядку зберігання гербової печатки ОНМедУ.

Разом з тим, на підтвердження правомірності звільнення ОСОБА_1 із займаних нею посад на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України з боку відповідача суду не наданого жодного доказу, який був приєднаний до Наказу№606-л від 06.09.2018р.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно частини шостої статті 96 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Таким чином, за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів по справі, які не були надані з боку відповідача, суд позбавлений надати повну та належну оцінку правомірності звільнення ОСОБА_1 .

Підсумовуючи встановлені судом фактичні обставини по справі, поряд з нормами права, які регулюють виниклі між сторонами правовідносини, суд дійшов переконливого висновку про незаконність винесення відповідачем Наказу №606-л від 06.09.2018р., а як наслідок на незаконне звільнення ОСОБА_1 із займаних нею посад.

Водночас, відповідач заперечуючи проти позовних вимог посилається на те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, та вважає, що відповідно до статті 233 КЗпП України позивачкою порушено строки звернення із заявою до суду.

Суд вважає, що аргументи наведені відповідачем заслуговують на увагу з огляду на таке.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

При вирішенні питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.

Згідно з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 4 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Якщо строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин. Поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов`язують оточуючих, органи державної влади та інших суб`єктів, з урахуванням норм моралі, виявити повагу та поблажливість до працівника.

Під час вирішення питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на оскарження рішення роботодавця про звільнення без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Отже, правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права, а забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду. Від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин у цій справі, в аспекті, що регламентовано статтею 233 КЗпП суд дійшов висновку, про відсутність підстав для поновлення позивачці строків звернення до суду.

Як вбачається із матеріалів справи наказ про звільнення з роботи ОСОБА_1 був виданий 06.09.2018р. Позивачку було ознайомлено з текстом наказу в приймальній проректора ОНМедУ, втім остання відмовилась від отримання наказу, про що був складений акт від 06.09.2018р.

Факт ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про її звільнення підтвердили допитані у судовому засіданні свідки, зокрема ОСОБА_9 - завідувач кафедри неврології та нейрохірургії ОНМедУ, ОСОБА_10 - проректор з науково-педагогічної роботи ОНМедУ.

Посилання ОСОБА_2 про неотримання наказу та про необізнаність про його існування спростовується зазначеним вище актом від 06.09.2018р..

Крім того, факт ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про її звільнення від 06.09.2018р. №606-л, підтверджується наказом ОНМедУ від 18.09.2018р. №446-о, за яким ОСОБА_1 діючи, як в.о. ректора, самостійно скасувала оспорюваний наказ. Вказаний факт ОСОБА_1 підтвердила в судовому засіданні під час розгляду справи по суті спору. Тобто, ОСОБА_1 не лише знала про наявність наказу про її звільнення, а достеменно була ознайомлена з його змістом.

Разом з тим, приймаючи до уваги винесення наказів по ОНмедУ, а так само і наказів по ОНМедУ про скасування наказів, особами, які одночасно вважали себе в.о. ректорами у 2018р., суд вважає, що реалізація самого наказу від 06.09.2018р. №606-л відбулась у грудні 2018р. після того, як Наказом ОНМедУ від 10.12.2018р. №657-о, підписаного в.о. ректора ОСОБА_6 була скасована низка наказів ОНМедУ, у тому числі і наказу ОНМедУ №446-о від 18.09.2018р. «Про скасування наказу ОНМедУ від 06.09.2018р. №606-л «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Вказана обставина і обумовила нарахування та отримання ОСОБА_1 заробітної плати на посаді проректора з науково-педагогічної роботи (лікувальної роботи та післядипломної освіти) в період з серпня 2018р. по грудень 2018р.

До Суворовського районного суду м. Одеси позов про поновлення на роботі ОСОБА_1 подала 06.10.2023р., про що свідчить відмітка суду на позовній заяві, тобто майже ніж через п`ять років після її звільнення.

Наведені позивачкою та її представником причини поважності пропуску строку звернення до суду та надані докази не є переконливими та не можуть бути визнані судом, такими що підтверджують поважність пропуску в достатній мірі з огляду на зазначені вище фактичні обставини, які були встановлені судом під час розгляду справи.

Поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали об`єктивні причини.

Матеріали справи не містять доказів і переконливих доводів про перешкоджання ОСОБА_1 своєчасному зверненню до суду.

З огляду на те, що позивачці ще у вересні 2018р. достовірно було відомо про порушення її прав, приймаючи до уваги відсутність фактів, які б свідчили про існування перешкод для звернення до суду, не доведеність існування об`єктивних перешкод для подання нею позову у визначений законодавством строк, тому відсутні підстави для поновлення пропущеного строку.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Встановивши, що строк звернення до суду пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду, суд дійшов висновку, що позивачці слід відмовити в задоволенні позовних вимог, як про поновлення на роботі, так і в задоволенні похідної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внаслідок пропуску звернення до суду.

VІ. Судові витрати.

В силу ст. 141 ЦПК України в зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладають на позивача.

Керуючись ст.ст.12,13,76,141,259,263-265,268,279 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Одеського національного медичного університету про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Одеський національний медичний університет, код ЄДРПОУ: 02010801, місцезнаходження: м. Одеса, провулок Валіховський, буд.2.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 24 грудня 2024р.

Суддя