Рішення

від 18.12.2024 по справі 465/4893/21

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/4893/21

2/465/1173/24

РІШЕННЯ

Іменем України

18.12.2024 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова

в складі:головуючого-суддіВанівського Ю.М.,

при секретаріЛозинському Т.-Р.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 від імені якого діє Дах Наталія Валентинівна, до ОСОБА_5 , треті особи: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, Державний нотаріус Першої Дніпровської державної нотаріальної контори Кульєщов Яків Опанасович, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, Приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Нор Надія Миколаївна, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, про витребування майна з чужого володіння,-департаменту Львівської міської ради, про витребування майна з чужого володіння,-

встановив:

Позивачі звернулися в суд до відповідача про визнання за ОСОБА_4 (іпн НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (іпн - НОМЕР_2 ) право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Витребувати від ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (іпн НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_4 (іпн - НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (іпн- НОМЕР_2 ) квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1391914946101), право власності на яке зареєстровано на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 іпн НОМЕР_3 , номер запису про право власності 23152232 з внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Заявлені позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла. 07.05.2012 р. ОСОБА_1 був затриманий за вчинення злочину та перебував під вартою. Вироком Галицького районного суду м. Львова від 13.03.2013 року ОСОБА_1 був засуджений до 11 років позбавлення волі. З 03.12.2013 року останній перебував у Державній установі «Дрогобицька виправна колонія» №(40).

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15.05.2013 року у справі №465/468/13-ц, ОСОБА_4 визнано недієздатним. Згідно подання органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації ЛМР від 26.11.2013 року №35-4788,- ОСОБА_8 призначено опікуном недієздатного ОСОБА_4 .

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 21.11.2016 р. в справі №465/4189/16-ц, ОСОБА_8 призначено опікуном недієздатного ОСОБА_4 .

16 липня 2018 року від працівників органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Дах Н.В. стало відомо, що в 2017 році група невідомих відчужила квартиру АДРЕСА_1 . Цього ж дня, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна їй стало відомо, що на підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 2017 року, посвідченого Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. за реєстраційним номером 1075, на дану квартиру зареєстровано право власності на ОСОБА_5 .

17 липня 2018 року Д.Н.В. звернулася у Франківське ВП ГУНП у Львівській області із заявою про вчинення злочину з приводу володіння спірною квартирою. 26.07.2018 року слідчим Франківського ВП ГУНП у Львівській області внесено відомості до ЄРДР №120181400800002248 за ч.3 ст. 190 КК України та розпочато досудове розслідування.

Позивачам стало відомо про те, що невідомими особами підроблено договір дарування від 2009 року, який нібито був посвідчений Державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кулєшовим Я.О., за яким, нібито, ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 подарили ОСОБА_9 спірну квартиру. В подальшому, за останнім зареєстровано право власності за на квартиру АДРЕСА_1 .

В подальшому між ОСОБА_9 та відповідачем 02 листопада 2017 року укладено договір купівлі-продажу за вищевказаною адресою.

Позивачі ніколи не були в м. Дніпропетровськ та ніколи не зустрічалися з ОСОБА_9 . Окрім того, ОСОБА_7 була інвалідом 1 групи по зору і не могла самостійно підписати договір, що підтверджується членським квитком Українського товариства сліпих №3407.

Крім того, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_9 на підставі договору дарування квартири. Серії р-н/1-2083, виданий 11.07.2009 Державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кулєщов Я.О.,стверджується, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 .

Однак, під реєстраційним номером 1-2083 від 11.07.2009 року зареєстрований договір дарування зовсім іншої квартири, а саме за адресою: АДРЕСА_2 між іншими сторонами.

На підставі вищевикладеного, позивачі ніколи не укладали договір дарування квартири.

Щодо визнання права спільної сумісної власності на спірну квартиру, то позивачі зазначають про те, що згідно з Свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_4 від 22 січня 2009 року виданого Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.05.2009 року № 22794831 виданим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», -квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності, окрім позивачів, - їх матері ОСОБА_7 , яка померла.

Згідно з зазначеними повідомленням спадкоємцю від 25.05.2021 року № 108/01-16, виданим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М., позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , відповідно до поданих заяв, є єдиними спадкоємцями за законом після смерті їх матері ОСОБА_7 .

Внаслідок того, що право власності на квартиру зареєстровано на іншу особу, - позивачі не можуть оформити спадщину та отримати Свідоцтво про право на спадщину на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала їх матері ОСОБА_7 .

Визнання права спільної сумісної власності лише на частину квартири, яка належала їх матері ОСОБА_7 , не поновить прав позивачів та є неможливим.

На підставі вищевикладеного, просять позов задоволити.

04 липня 2022 року на адресу суду поступив відзив від представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_10 , який мотивований тим, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу спірної квартири. Так, на момент укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 не існувало жодних перешкод для укладення правочину. Крім того, спірне майно було в занедбаному стані. Договір купівлі-продажу не визнано недійсним. Більше того, позивачі пропустили строк позовної давності.

На підставі вищевикладеного, просить відмовити в задоволенні позову.

18 серпня 2022 року на адресу суду поступили пояснення від представника позивачів, які мотивовані тим, що волі останніх на укладення договору дарування не було. Крім того, відповідач безпідставно заявляє про пропуск позовної давності.

Так, представником позивача також долучено до матеріалів справи підтверджуючі документи щодо ОСОБА_1 не міг бути та не перебував у місті Дніпропетровськ на день укладення договору дарування спірної квартири, так як працював маляром з фарбування автомобілів у м. Львові. 11 липня 2009 року останній не перебував у відпустці чи на лікарняному.

Більше того, представник позивачів долучив до матеріалів справи довідку із міграційної служби, згідно якої, відсутні відомості щодо особи ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з паспортними даними НОМЕР_5 , натомість, за таким номером паспорта зареєстрована зовсім інша людина. Представник також долучив до матеріалів справи протокол допиту ОСОБА_11 , згідно слів якого, він не укладав договору дарування спірної квартири та, відповідно, не відчужував таку.

В судовому засіданні позивач та його представник надали пояснення аналогічні за змістом до позовної заяви та просили заявлені вимоги задоволити.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, так як відповідач є добросовісним набувачем спірної квартири. Крім того, правочини щодо відчуження квартири в позивачів, а саме договір дарування, та правочин, на підставі якого відповідач набув права власності на спірне майно, ніким не оскаржувалися.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, державний та приватні нотаріуси подали заяви про розгляд справи у їхній відсутності.

Суд, заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши їх доказами, приходить до наступного висновку.

Відповідно дост. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Частиною 1 ст. 5ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно роз`яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Частиною 1статті 321 ЦК Українивстановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.ст. 317,319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_4 від 22 січня 2009 року, виданого Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.05.2009 р. №22794831, виданим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла, що підтверджується Повідомленням спадкодавцю від 25.05.2021 року №108/01-16, виданим Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 13.03.2013 року ОСОБА_1 був засуджений до 11 років позбавлення волі. З 03.12.2013 року останній перебував у Державній установі «Дрогобицька виправна колонія» №(40), що підтверджується довідкою ГУНП у Львівській області від 22.08.2018 р., та звільнився 22 травня 2019 року.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15.05.2013 року у справі №465/468/13-ц, ОСОБА_4 визнано недієздатним. Згідно подання органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації ЛМР від 26.11.2013 року №35-4788,- ОСОБА_8 призначено опікуном недієздатного ОСОБА_4 .

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 21.11.2016 р. в справі №465/4189/16-ц, ОСОБА_8 призначено опікуном недієздатного ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 29.09.2020 року № 3775, станом на 29.12.2012 року квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Згідно з довідкою ЛКП «Сонячне» від 05.09.2013 року в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані та були власниками ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою ЛКП «Сонячне» від 06.07.2018 року в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстрований співвласник квартири ОСОБА_1 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 101898185 від 30.10.2017 року, право власності на квартиру зареєстровано на ім`я ОСОБА_9 на підставі договору дарування квартири від 11.07.2009 року за реєстраційним номером 1-2083.

Судом встановлено, що за договором дарування квартири від 11 липня 2009 року посвідченого державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кульєшовим Я.О., (реєстраційним номером 1-2083) ОСОБА_12 подарила ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_3 .

Так, з наданих пояснень позивачами, волевиявлення останніх щодо укладання договору дарування спірної квартири не було.

Згідно листа Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України від 28.01.2021, за наявною інформацією ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_6 , виданим 18.05.1999* Жовтневим РВ Криворізького МУ УМВС України у Дніпропетровської області та паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 , виданим 28.02.2006 органом видачі 1224 (СОД Центрально Міського РВ у м. Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області). За наявною в ДМС інформацією відомості щодо документування ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно листа Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України від 26.02.2021, за наявною в Державній міграційні службі України інформацією паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 , виданим 08.07.2015 Першотравенським МС ГУДМС України в Дніпропетровській області, документована ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вказаний паспорт оформлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_8 , виданого 29.11.2007 Кіровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області та свідоцтва про одруження, виданого 05.06.2015 відділом РАЦС міської адміністрації Прага 13.

Частиною першоюстатті 316 ЦК Українипередбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК Українивизначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 52 ЗК України).

Згідно із ст.387ЦК Українивласник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Відповідно до ст. 400ЦКУкраїни не добросовіснийволоділець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 300 ЦК Українипередбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно дост. 346 цього Кодексу).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388ЦК Українимайно не може бути витребуване в нього.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст.388ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна.

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене вГлаві 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Таким чином,предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України(правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Отже, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі№ 183/1617/16-ц, провадження № 14-208цс18, зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Власник, з дотриманням вимог статей387і388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до частини першоїстатті 388 ЦК Україниякщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128 гс 19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127 гс 19)».

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Також у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 3Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

У наведеній постанові наголошено на тому, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції,суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі №725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) зроблено висновок, що: «конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар».

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі №522/1884/18.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна, на підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 2017 року, посвідченого Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. за реєстраційним номером 1075, на спірну квартиру зареєстровано право власності на ОСОБА_5 .

Під час придбання спірної квартири відповідач ОСОБА_5 правомірно очікував що ОСОБА_9 мав право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. В єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності нерухомого майна позивачу, яке ОСОБА_15 набув у власність.

Тобто, ОСОБА_15 , набуваючи 02.11.2017 року у володіння спірне нерухоме майно та укладаючи письмовий договір купівлі - продажу такого майна, який був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не міг знати про те, що це майно вибуло з власності позивача поза його волею і щодо такого майна існує спір.

Позивачі обґрунтовуючи позовні вимоги вказують, що невідомими особами підроблено договір дарування від 11 липня 2009 року, в подальшому між особою з підробленим паспортом на ім`я ОСОБА_9 та відповідачем 02 листопада 2017 року укладено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 . Відповідач у справі вказує на те, що він є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , покладався на відомості про відсутність речових прав інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження на дане приміщення, не знав і не міг знати про існування прав позивачів на вказану квартиру.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання про добросовісність поведінки відповідача ОСОБА_15 щодо набуття спірного майна, оскільки докази про протилежне відсутні.

Також суд враховує, що спірне майно відповідач набув за оплатним договором, при укладенні якого користувався визнаними державою у встановленому порядку відомостями щодо належності майна особі, у якої майно придбане; договір нотаріально посвідчений.

Витребування спірного майна від відповідача не забезпечить справедливого балансу між захистом права позивачів та врахування прав відповідача, дотримання засад верховенства права та розумності, що має бути забезпеченим у демократичному суспільстві, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо твердження відповідача про необхідність застосування строків позовної давності, то суд вказує наступне.

Відповідно достатті 256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин 1, 5 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» устатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до частини другоїстатті 264 ЦК Україниперебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

При цьому, згідно ч. 1ст. 265 ЦК України, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Виходячи зі змісту статей256,261 ЦК України, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 по справі № 911/3681/17 аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" устатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленогостаттею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Суд звертає увагу на те, що відповідач не визнає порушених прав позивачів, однак просить застосувати строк позовної давності.

Так, судом встановлено, що договір дарування спірної квартири хоча, і, нібито, був укладений в 2009 році, проте, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, такий зареєстрований лише 15.10.2017 року.

Крім того, в силу перебування ОСОБА_1 в установах обмеження волі, а також визнання ОСОБА_4 недієздатним на підставі вищевказаного рішення, та з урахуванням можливості останніх дізнатися про відчуження спірного майна, приходить до переконання про відсутність підстав для застосування строків позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє позивачам в задоволенні позовних вимог по суті, суд не вбачає підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Вимога про визнання за позивачами права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_4 є похідною та не підлягає задоволенню, зважаючи на необґрунтованість позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, яка є безпідставною, тому у задоволенні такої слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у звязку з відмовою в задоволенні позову, понесені судові витрати покладються на позивачів.

Керуючись ст.ст.12,13,81,223,141,263,259,265,354 ЦПК України, суд,-

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_4 від імені якого діє Дах Наталія Валентинівна, до ОСОБА_5 , треті особи: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, Державний нотаріус Першої Дніпровської державної нотаріальної контори Кульєщов Яків Опанасович, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, Приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Нор Надія Миколаївна, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, про витребування майна з чужого володіння - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23 грудня 2024 року.

Суддя Ванівський Ю.М.