Рішення

від 23.12.2024 по справі 521/18910/24

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 грудня 2024 року

м. Одеса

Справа № 521/18910/24

Провадження № 2/521/7377/24

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Гуревського В.К.

за секретаря - Федорова А.В.,

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1

Представник позивача ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_3

Третя особа ОСОБА_4

Третя особа Київський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Київський ВДРАЦС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про оспорювання батьківства,-

В С Т А Н О В И В :

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Київський ВДРАЦС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за яким просить: виключити відомості про особу - ОСОБА_1 як батька з актового запису № 1284 про народження ОСОБА_4 , складеного 15 жовтня 1996 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси; зобов`язати Київський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в актовий запис № 1284 у книзі записів актів громадянського стану про народження ОСОБА_4 , виключити відомості про особу - ОСОБА_1 як батька з актового запису № 1284 про народження ОСОБА_4 , складеного 15 жовтня 1996 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси, посилаючись на таке.

ОСОБА_3 народила дитину та без відома ОСОБА_1 при реєстрації народження вказала його батьком у зв`язку з тим, що на момент народження ОСОБА_4 офіційне оформлення припинення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не було проведено. При цьому, ОСОБА_3 приховала від ОСОБА_1 свою вагітність та факт народження дитини від іншого чоловіка. Однак, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 не є батьком ОСОБА_4 , згоди на запис його батьком дитини він не надавав, а реєстрація народження ОСОБА_4 проводилась за усною заявою та на підставі пред`явлених документів саме ОСОБА_3 , то у ОСОБА_1 є всі правові підстави звернутись до суду із позовною заявою про виключення відомостей про його особу як батька з актового запису про народження дитини.

ОСОБА_3 05 грудня 2024 року подала до суду відзив, в якому позовні вимоги ОСОБА_1 визнала у повному обсязі. Не заперечувала проти ухвалення рішення про задоволення такого позову та виключення відомостей про відповідача, як особу батька дитини (а. с. 47 48).

09 грудня 2024 року Київський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надав до суду копію актового запису про народження № 1284 від 15 жовтня 1996 року, складений Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на громадянку ОСОБА_4 (а. с. 50 51).

10 грудня 2024 року позивач ОСОБА_1 надав до суду заяву, в якій просив долучити нотаріально засвідчену заяву третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 (а. с. 53 57).

Позивач ОСОБА_1 та його представник Матвєєва-Вац Надія Володимирівна просили розглянути справу за їх відсутністю, на позовних вимогах наполягали у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 надала відзив на позовну заяву, за яким визнала позов, просила суд розглянути справу за її відсутністю.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилась, надала до суду нотаріально засвідчену заяву про визнання позовних вимог, просила справу розглядати за її відсутності.

Третя особа Київський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судове засідання не з`явився.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити із задоволенням позову. Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених письмових доказів.

19 квітня 1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів м. Одеси в книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний запис за № 219.

Подружні відносиниміж Позивачемта Відповідачем одразу не склалися, виникли суттєві розбіжності інтересів, відмінності у поглядах, сумісний побут не здійснювали, а отже збереження шлюбу було неможливе та було позбавлене будь-якого змісту.

Офіційне розірвання шлюбу з наведених вище обставин сталося 24 липня 2000 року на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси, справа № 2-309.

У листопаді 2024 року, після проведення оновлення застосунку Єдиного порталу державних послуг Дія, Позивачу стало відомо, що він записаний як батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про народження № 1284, складеним 15.10.1996 року Відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси.

Стороною відповідача визнано факт того, що ОСОБА_3 народила дитину без відома ОСОБА_1 , при реєстрації народження вказала його батьком у зв`язку з тим, що на момент народження ОСОБА_4 офіційне оформлення припинення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не було проведено.

Сторони не заперечують, що ОСОБА_3 приховала від ОСОБА_1 свою вагітність та факт народження дитини від іншого чоловіка. ОСОБА_4 згоди на запис його батьком дитини не отримувала, реєстрація народження ОСОБА_4 проводилась за усною заявою та на підставі пред`явлених документів ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»роз`яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

Оскільки спірний актовий запис № 1284, згідно якого батьком дитини записано ОСОБА_1 , здійснено 15 жовтня 1996 року, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КпШС України, чинні на час їх виникнення, тобто на час вчинення оспореного актового запису.

Вищевказанеузгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 17 вересня 2018 року у справі № 757/36468/16-ц та від 19 грудня 2018 року у справі № 336/2362/16-ц.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні ЄСПЛ від 24 листопада 2005 року у справі «Shofman v. Russia», справа № 74826/01, Високий суд дійшов висновку про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справах, що стосуються чоловіка, який бажає порушити позовне провадження по оскарженню свого батьківства дитини, народженої в шлюбі; Європейський Суд раніше залишив відкритим питання, чи стосується провадження у спорах про батьківство «сімейного життя» того чи іншого заявника, встановивши, що в будь-якому випадку вирішення питання про правові відносини батька з його можливою дитиною стосується «приватного життя» батька.

У вказаному рішенні ЄСПЛ зробив висновок про те, що встановлення терміну давності щодо можливості порушення позову про батьківство може бути виправдане прагненням домогтися правової визначеності в сімейних відносинах і захистити інтереси дитини. До сих пір Європейському Суду доводилося розглядати тільки такі справи, в яких з першого дня життя дитини заявник напевно знав або мав підстави припускати, що він не був батьком цієї дитини, але - з огляду на причин, що не мають відношення до закону, - не робив ніяких кроків, щоб оспорити своє батьківство в межах встановленого законом терміну (див. акти Суду у справах «Йилдирим проти Австрії» [Yildirim v. Austria] і «Расмюссен проти Данії» [Rasmussen v. Denmark]).

Та обставина, що заявнику не дали можливості відмовитися від батьківства, тому що він не виявив, що він міг і не бути батьком дитини, поки не пройшло більше одного року після того, як він дізнався про його народження, не було пропорційно по відношенню до переслідуваної державою законної мети. Отже, незважаючи на широкі межі розсуду держави, вона не забезпечила в даному випадку поваги до права заявника на його приватне життя.

У справі «Romanov v. Russia» № 76594/11, рішення від 9 липня 2019 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що така негнучка тимчасова межа не може вважатися «необхідною у демократичному суспільстві», оскільки вона не дозволяє брати до уваги конкретні обставини справи та побажання зацікавлених сторін, і тому не може забезпечити справедливий баланс між спільними інтересами захисту правової визначеності сімейних відносин і права зареєстрованого батька на те, щоб його батьківство було оскаржено в світлі біологічних доказів. Тому це є несумісним із зобов`язанням забезпечити ефективну «повагу» до приватного і сімейного життя. Відхиливши клопотання заявника як обмежене за часом, обласний суд обмежився його оцінкою, встановивши, що заявник подав позов про оспорювання батьківства більш, ніж через рік після того, як він був зареєстрований батьком після його визнання батьківства. Більш того, він безпосередньо і буквально застосовував статтю 49 Кодексу РРФСР про шлюб та сім`ю, яка була сформульована в жорстких виразах, не допускаючи жодних винятків з однорічного терміну і не залишаючи місця для оцінки того, чи мав зареєстрований батько підстави сумніву в його батьківстві або дійсно знав, що він не був біологічним батьком в момент реєстрації його батьківства ( «AL проти Польщі», де національні суди встановили, що заявник визнав його батьківство в повне усвідомлення того, що він, можливо, не був біологічним батьком; «Phinikaridou проти Кіпру», № 23890/02, № 63, 20 грудня 2007 року). За відсутності належного судового розгляду цих питань національними властями, Суд не може припустити, чи визнав заявник своє батьківство в повному усвідомленні того, що він не може бути біологічним батьком (за аналогічною аргументацією, Лашманкін та інші проти Росії, № 57818/09 і 14 інших, № № 454 і 455, 7 лютого 2017 року), і тому не може погодитися з аргументом уряду, заснованим на неперевірених фактичних твердженнях.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), роз`яснив, оскільки перебіг встановленого статтею 56 КпШС України річного строку на оспорювання батьківства починається з того часу, коли особа, яка з її відома записана батьком дитини, дізналася або повинна була дізнатися про вчинення запису, та обставина, що особа, з відома якої вчинено запис, дізналася, що вона не є батьком дитини після закінчення цього строку, не змінює порядок його обчислення, але може бути врахована при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку.

Відповідно до статті 9 КпШС України на вимоги, що випливають із шлюбних та сімейних відносин, позовна давність не поширюється, за винятком випадків, коли строк для захисту порушеного права встановлено законодавством України.

Статтею 10 КпШС України визначено, що у випадках, передбачених статтею 9 цього Кодексу, позовна давність застосовується судом відповідно до цивільного законодавства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 6 перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно до ст. 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно ч. 1 ст. 56 КпШС України особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис.

Для правильного застосування частини першої статті 56 КпШС України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про своє батьківство, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про своє батьківство.

Оскільки станом на 2024 рік діють положення Сімейного кодексу України, то застосуванню підлягають положення ст. 136 СК України, частина 6 якої не передбачає застосування позовної давності до вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька дитини із актового запису про народження дитини.

За сукупності всіх встановлених судом обставин справи суд вважає, що враховуючи вищевикладені норми права, рішення ЄСПЛ щодо сімейних правовідносин, вимоги позивача заявлені в межах строку позовної давності.

Щодо проведення судової експертизи.

Суд вважає, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства, що також узгоджується з практикою ЄСПЛ (Калачова проти Російської Федерації, № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

У постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №399/1029/15-ц вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах для формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, буквального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини.

Генетична експертиза відноситься до біологічних експертиз. Одним із завданням біологічної експертизи згідно абз. 9 п. 25.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. №53/5 є встановлення спорідненості (родинних зв`язків).

Для проведення молекулярно-генетичної експертизи необхідним є відібрання зразків біологічного матеріалу. Відбір проводиться за умови одночасної явки ймовірного батька, матері та дитини із пред`явленням оригіналів документів, що посвідчують особу (паспортів для ймовірних батьків та свідоцтва про народження для дитини).

Судом встановлено, що ОСОБА_4 (особа, батьком якої записаний позивач) відмовляється від участі у проведення ДНК-тесту. Згідно поданої до суду нотаріально завіреної заяви від 22 листопада 2024 року громадянка України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтвердила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був записаний її матір`ю як батько в актовому записі № 1284 від 15.10.1996 року про народження - не є її біологічним батьком, вона ніколи не знала його як батька та ніколи в житті не бачила. ОСОБА_4 заперечує проти проведення молекулярно-генетичної експертизи та не буде надавати свої біологічні матеріали для проведення експертизи, оскільки перебуває за межами України та повертатися не планує. Крім того, не заперечую проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо оспорювання батьківства (а. с. 54 57).

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Оскільки третя особа відмовляється від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, провести таку експертизу неможливо.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку прозастосування до спірних правовідносин положень ст. 109 ЦПКУкраїни щодо визнання факту для з`ясування якого експертиза булапризначена,асаме: про наявність правових підстав для виключення відомостей щодо ОСОБА_1 з актового запису № 1284 про народження ОСОБА_4 , складеного 15 жовтня 1996 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси, оскільки відповідачка визнала позов, а ОСОБА_4 відмовилась від надання експертам необхідних матеріалів для проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи для встановлення наявності або відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Отже, враховуючи що ОСОБА_4 відмовляється від надання експертам необхідних матеріалів та проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, клопотань про проведення будь-яких інших експертиз для можливості встановлення кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відповідачка та третя особа не заявляли, у зв`язку із чим провести експертизу з метою встановлення факту кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не виявилось можливим, суд вважає наявними правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповіднодо ч. 1 ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПКУкраїнивизначено, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідноізст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Беручи до уваги зазначені обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 78, 80, 81, 82, 209, 258, 263, 264, 265, 267, 268, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Київський ВДРАЦС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про оспорювання батьківства задовольнити.

Виключити відомості про батьківство ОСОБА_1 з актового запису № 1284 про народження ОСОБА_4 , складеного 15 жовтня 1996 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси.

Встановити порядок виконання рішення суду, за яким, після надбання рішенням законної сили, Київському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису № 1284 про народження ОСОБА_4 , виключивши відомості про особу - ОСОБА_1 , як батька, з актового запису № 1284 про народження ОСОБА_4 , складеного 15 жовтня 1996 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси.

Витрати по оплаті судового збору залишити за позивачем ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Одеського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 .

Третя особа ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_3 , фактично мешкає: м. Ейндховен, Нідерланди.

Третя особа Київський ВДРАЦС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ЄДРПОУ 37946592; м. Одеса, вул. Інглезі, 5.

СУДДЯ В. К. Гуревський

Рішення суду у повному обсязі складено 23 грудня 2024 року.