Рішення

від 21.10.2024 по справі 369/14475/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/14475/20

Провадження № 2/369/154/24

РІШЕННЯ

Іменем України

21.10.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В., при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу № 369/14475/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Бучанська районна державна адміністрація Київської області, про визнання права власності на земельну ділянку і зобов`язання внести зміни до державного земельного кадастру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Бучанська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, в якому просив суд:

1)визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку, площею 0,094 га, що міститься на території садівничого товариства «Княжичі» (ЄДРПОУ: 25668288) з такими координатами:

№ХY15568682,8233349494,61725568676, 5613349537, 66435568659,093349535,53945568655,1343349534,94255568661,3943349491,89565568682,8233349494,617

2)Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області внести зміни до Державного земельного кадастру стосовно координат меж належної на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) земельної ділянки, що міститься на території садівничого товариства «Княжичі» (ЄДРПОУ: 25668288), шляхом закріплення у Державному земельному кадастрі таких координат меж зазначеної земельної ділянки:

№ХY15568682,8233349494,61725568676, 5613349537, 66435568659,093349535,53945568655,1343349534,94255568661,3943349491,89565568682,8233349494,617

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18.06.1998 року було передано у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення садівництва» площею 0,094 га на території Садового товариства «Княжичі», яке розташоване у селі Княжичі Києво-Святошинського району Київської області. 13.12.1998 року ОСОБА_1 отримав державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку Серія IV-KB № 009370, який був зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 95. Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України від 18.12.1990 (у редакції від 22.06.1993) (далі ЗК 90) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Відповідно до частини 1 статті 23 ЗК 90 право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів».

Отже, саме 13.12.1998 року ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення садівництва» площею 0, 094 га на території Садового товариства «Княжичі», яке розташоване у селі Княжичі Києво-Святошинського району Київської області.

Присвоєння земельній ділянці кадастрового номера потребує внесення змін до Державного земельного кадастру. Аб. 3 ч.1 ст. 21 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року однією з підстав внесення змін до Державного земельного кадастру визначено «…. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)…». Таку ж підставу для внесення змін до Державного земельного кадастру, затверджено постановою КМУ від 17.10.2012 року № 1051.

У 2020 році позивач звернувся до ТОВ «ЕЦ «Земсервісгруп» для розроблення зазначеної документації та присвоєння кадастрового номера належної йому земельної ділянки. В результаті проведення таких робіт з`ясувалося, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222483600:04:008:0009 накладаються на межі Земельної ділянки позивача. Факт накладання меж земельної ділянки підтверджується збірним кадастровим планом, розробленим ТОВ «ЕЦ «Земсервісгруп» щодо кількох земельних ділянок, розташованих на території садового товариства «Княжичі». Координати земельної ділянки позивача, встановлені кадастровим планом розробленим ТОВ «ЕЦ «Земсервісгруп». Факт накладання меж земельної ділянки відповідача встановлені неправильно. Результатом направильного встановлення меж відповідача є невизнання (порушення) права власності ОСОБА_1 (позивача) на майже половину належної йому земельної ділянки.

Отже, право позивача, порушене накладанням на межі його земельної ділянки меж іншої земельної ділянки, було наслідком помилок, допущених при встановленні меж земельної ділянки, що належить відповідачу. У такій ситуації належним та ефективним способом захисту є визнання права власності позивача на належну йому земельну ділянку у координатах, що встановлені кадастровим планом, розробленим ТОВ «ЕЦ «Земсервісгруп».

Як свідчить збірний кадастровий план, розроблений ТОВ «ЕЦ «Земсервісгруп» щодо кількох земельних ділянок, розташованих на території СТ «Княжичі» межі земельної ділянки позивача та відповідача накладаються. Частина зазначених двох земельних ділянок, що накладається, належить саме позивачу. Позивач заволодів своєю замельною ділянкою з 13.12.1998 року, тобто з моменту, коли було зареєстрованого його державний акт. Даний акт посвідчував і посвідчує його право власності. Тобто більше двадцяти років. Доказом того, що позивач володів своєю земельною ділянкою також є письмові покази свідків.

Володіння земельною ділянкою позивачем посвідчується також актом прийомки-передачі межових знаків. У пункті 1 цього акта зазначено «межі земельної ділянки…, яка знаходиться в СТ «Княжичі» на території Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, площею 0,0940 га, наданої… власнику земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , для колективного садівництва 0,0940 га, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка …». У пункті 3 зазначеного акту прийомки-передачі межових знаків стверджується, що «власниками/користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено». Таким чином, згаданий акт прийомки-передачі межових знаків підтверджує, що межі вже існують; межі земельної ділянки є такими, за яких площа земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , дорівнює 0, 0940 га. Наведені факти свідчать про те, що площею накладення земельної ділянки позивача та земельної ділянки відповідача володіє саме позивач.

Отже, позивач володів спірною частиною земельної ділянки протягом достатнього часу для початку дії правил про набувальну давність. Позивач добросовісно відкрито та безперервно володів своєю земельною ділянкою протягом більше 15 років, що означає, що він набув право власності на земельну ділянку, розміром 0,094 га і яка розташована у координатах, вказаних у акті встановлення меж земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. Збірний кадастровий план, розроблений ТОВ «Земсервісгруп» щодо кількох земельних ділянок, розташованих на території СТ «Княжичі» свідчать про те, що земельні ділянки сторін накладаються, що робить неможливим встановлення межі між ними за даними земельно-кадастрової документації. Згідно частини 2 статті 107 ЗК «у разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки». Отже, межа між земельними ділянками позивача та відповідача повинна бути встановлена за фактичним використанням цих земельних ділянок.

Закріплення меж відбувається шляхом внесення змін до відомостей про координати поворотних точок меж земельних ділянок до Державного земельного кадастру, а вносити такі відомості уповноважені кадастрові реєстратори, які входять до складу територіальних органів Держгеокадастру.

23.11.2020 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було відкрито провадження у справі та надано сторонам строк на вчинення процесуальних дій.

Згідно з розпорядженням Керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. від 02.07.2024 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи № 369/14475/20 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 03.07.2024 року вказану справу передано на розгляд судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченку А.В.

Ухвалою суду від 04.07.2024 року (суддя Янченко А.В.) справу № 369/14775/20 прийнято до свого провадження, призначено підготовче судове засідання.

21.10.2024 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, від відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та визнання ним позову.

Інші учасники на розгляд справи не з`явилися, повідомлялися судом належним чином про причини неприбуття або клопотання про перенесення розгляду справи від них не надходило.

Згідно ч. 1ст. 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;

За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем (ч. 3 ст. 200 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що за результатами підготовчого провадження є можливим ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно дост. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки 0,094 га, що підтверджується Державним актом на право приватної власності не землю серії IV-KB № 009370 (т. 1 а.с.13).

Відповідно до збірного кадастрового плану власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222483600:04:008:0009 (т. 1 а.с. 15).

Згідно Акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання вбачається: «межі земельної ділянки…, яка знаходиться в СТ «Княжичі» на території Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, площею 0, 0940 га, наданої… власнику земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , для колективного садівництва 0,0940 га, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка …». У пункті 3 зазначеного акту прийомки-передачі межових знаків стверджується, що «власниками/користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено» (т. 1 а.с. 27).

Позивач, будучи власником земельної ділянки та маючи намір присвоїти їй кадастровий номер, позбавлений такої можливості, оскільки фактичні межі його земельної ділянки накладаються із земельною ділянкою з кадастровим номером 3222483600:04:008:0009, що було встановлено під час виготовлення збірного кадастрового плану.

Факт накладання земельної ділянки з кадастровим номером 3222483600:04:008:0009 на земельну ділянку 0, 0940, яку надано у власність позивачу, підтверджується також збірним кадастровим планом, який подав до суду адвокат Третяк Т.О., та який було виготовлено ТОВ «Експертний центр «Земсервісгруп».

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч.1 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до статті78ЗК Україниправо власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України,Конституції України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

У частинах другій, третій статті152ЗКУкраїни передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.

Відповідно дост. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірним, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. ст.15,16 Цивільного кодексу Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно дост. 4 Цивільного процесуального кодексу Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Мотиви з яких суд відмовляє у задоволенні другої позовної вимоги. Як вбачається з позовної заяви та зміни предмета позову позивач пред`явив вимогу про зобов`язання третю особу вчинити певні дії. Відповідно до норм процесуального та матеріального права особа до якої пред`являють позов повинна бути відповідачем. Незалучення третьої особи в якості відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Відмовляючи у стягненні судових витрат суд враховує, що доказів понесених витрат окрім сплати судового збору суду не надано. Сторона позивача не надала доказів понесених витрат (окрім судового збору) до ухвалення судового рішення по суті спору, ні протягом п`яти днів, що визначені ЦПК України.

Частиною вісім статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно дост. 4 Цивільного процесуального кодексу Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову в частині вимоги про визнання за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку.

В частині вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області внести зміни до Державного земельного кадастру стосовно координат меж належної на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) земельної ділянки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної вимоги, оскільки визнання права власності на земельну ділянку на підставі рішення суду є підставою для державної реєстрації такого права.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним «сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободможе бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки позивач не вимагав відшкодування судових витрат понесених ним по сплаті судового збору, питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України не вирішувалося.

Керуючись ст. ст.12,13,76-81,247,259,263-265,268,273,ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Бучанська районна державна адміністрація Київської області, про визнання права власності на земельну ділянку і зобов`язання внести зміни до державного земельного кадастру - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) право власності на земельну ділянку, площею 0, 094 га з цільовим призначенням «для ведення садівництва», що міститься на території Садівничого Товариства «Княжичі» (ЄДРПОУ: 25668288) з такими координатами:

№ХY15568682,8233349494,61725568676, 5613349537, 66435568659,093349535,53945568655,1343349534,94255568661,3943349491,89565568682,8233349494,617

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено: 24.12.2024 року.

Суддя А.В.Янченко