Рішення

від 24.12.2024 по справі 760/13319/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/13319/22

Провадження №2/760/12729/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва

у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Комуналка» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «Керуюча компанія «Комуналка» звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача: 35390,27 грн - за надані послуги з управління багатоквартирним будинком з листопада 2020 року по серпень 2022 року; 2143,09 грн - 3% річних та інфляційну складову боргу нарахованих з листопада 2020 року по лютий 2022 року; 2481 грн - судового збору; 5000 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач ТОВ «Керуюча компанія «Комуналка» є експлуатуючою організацією та управляючою компанією, яка здійснює обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

ТОВ «Керуюча компанія «Комуналка» з метою забезпечення житлово-комунальними послугами мешканців будинку були укладені відповідні договори з постачальниками послуг, зокрема, договір на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів №01/09-20 від 01 вересня 2020 року з ТОВ «ВІРРА СВТ», договір №1541886 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 10 листопада 2020 року з КП «Київтеплоенерго», договір №0101/21-1 про надання послуг з обслуговування внутрішньо будинкових інженерних мереж від 01 січня 2021 року з ТОВ «БК «Сучасні Муніципальні Технології».

Квартира, що знаходиться у АДРЕСА_1 за №12 належить на праві власності ОСОБА_1 , яка користується житлово-комунальними послугами, проте ухиляється від сплати за них.

У зв`язку з невиконання своїх зобов`язань у відповідача виникла заборгованість за послуги з утримання будинку і прибудинкової території (експлуатаційні витрати) за період з листопада 2020 року по серпень 2022 року у розмірі 35390,27 грн, 3% річних та інфляційну складову боргу у розмірі 2143,09 грн.

Оскільки, відповідач свої зобов`язання не виконує, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 вересня 2022 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ст.190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, крім випадків, якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами було направлено за зареєстрованим місцем проживання відповідача, однак, рекомендований лист з додатками повернувся до суду без вручення відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0311331806299.

Відповідачу повторно було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами. Однак, рекомендований лист з додатками повернувся до суду без вручення відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0311331660898.

Згідно ч.6 ст.272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч.9 ст.130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що справу може бути розглянуто по суті.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п.1, 2, 3 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплачені гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири №751 від 20 жовтня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №302137023 від 06 червня 2022 року.

ТОВ «Керуюча компанія «Комуналка» є експлуатуючою організацією, яка здійснює обслуговування будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується наказом ПрАТ «ХК «Київміськбуд» Про передачу на обслуговування і експлуатацію житлового будинку №00057/0/8-19 від 13 вересня 2019 року, витягом №14 з протоколу засідання Правління ПрАТ «ХК «Київміськбуд» від 09 вересня 2019 року, актом прийняття-передачі об`єкта в управління від 01 липня 2020 року.

ТОВ «Керуюча компанія «Комуналка» з метою забезпечення житлово-комунальними послугами мешканців будинку були укладені відповідні договори з постачальниками послуг, зокрема, договір на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів №01/09-20 від 01 вересня 2020 року з ТОВ «ВІРРА СВТ», договір №1541886 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 10 листопада 2020 року з КП «Київтеплоенерго», договір №0101/21-1 про надання послуг з обслуговування внутрішньо будинкових інженерних мереж від 01 січня 2021 року з ТОВ «БК «Сучасні Муніципальні Технології».

З позову вбачається, що відповідач постійно користується житлово-комунальними послугами, але не сплачує за них.

Відповідачем відзив на позовну заяву до суду не подано.

Позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком, що за період з листопада 2020 року по серпень 2022 року становить 35390,27 грн та 3% річних та інфляційну складову боргу нарахованих з листопада 2020 року по лютий 2022 року у розмірі 2143,09 грн.

Відповідно до статей 156, 162 ЖК України власник та члени його сім`ї зобов`язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Згідно зі ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і при будинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08 жовтня 1992 року зі змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 власники квартир зобов`язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги.

За приписами ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

За вимогами ст.9 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно п.5 ч.1 ст.1 Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Положеннями п.2 ч.1 ст.5 визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону, індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до «Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», які затверджені Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690

(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85) Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів (п. 37 Правил).

Згідно п. 38, 39 Правил, Споживач здійснює оплату спожитих послуг щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуг.

Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено порядок оплати житлово-комунальних послуг.

Так, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч.1 ст.9).

Згідно ч.1 ст.10 Закону, ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Розрахунок суми заборгованості проводиться на підставі відповідних тарифів, затверджених нормативними актами Кабінету Міністрів України та Київської міської державної адміністрації, спеціалізованою комп`ютерною програмою Головного інформаційно- обчислювального центру [ГІОЦ), яка надає підсумкові нарахування до сплати, вказує розмір внесеного платежу та залишок сукупного боргу по поточних комунальних нарахуваннях. В роздруківці по нарахованих та сплачених сумах комунальних платежів за відповідний обліковий рік помісячно викладено підсумковий розрахунок боргу, нарахованих та сплачених сум.

Сторона позивача посилається на те, що виникнення цивільних прав та обов`язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Відповідно до п.п. 4, 17 Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, затверджених постановою КМУ від 08 жовтня 1992 року № 572, власник житла та наймач квартири зобов`язаний за рахунок власних коштів оплачувати всі витрати, пов`язані з утриманням житлового будинку і закріпленої прибудинкової території. Власники та наймачі квартир зобов`язані вносити на відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку.

Судом встановлено, що позивачем надаються комунальні послуги відповідачу як власнику квартири. Фактично, на час звернення до суду з позовом, відповідач має заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданим суду розрахунком.

З урахуванням наведеного та вимог закону, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 35390,27 грн. за період з листопада 2020 року по серпень 2022 року.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, тому суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суму 3% річних та інфляційну складову боргу в розмірі 2143,09 грн.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Так, надані представником позивача докази відповідають вимогам ст.ст.76 - 79 ЦПК України щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, і які дають суду підстави для висновків, викладених вище, щодо обов`язку відповідача оплачувати надані позивачем послуги.

На підтвердження своїх доводів позивач надав суду розрахунок заборгованості.

Відповідач відзив на позовну заяву не подала, доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості не надала.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та задоволення позову про стягнення заборгованості з врахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4-6 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст.27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, долучено копії:

- договору про надання правничої допомоги №09/22-Ю від 01 вересня 2022 року, укладеного між ТОВ «Керуюча компанія «Комуналка» та ФОП ОСОБА_3

- звіту про надання правової допомоги згідно Договору про надання правничої допомоги №09/22-Ю від 01.09.2022.

- акту надання послуг №2 від 14.09.2022.

- платіжного доручення №554 від 15.09.2022 на суму 5000 грн.

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №8530/10 від 28 листопада 2019 року.

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивачем доведено реальність судових витрат; дійсна необхідність вбачається з загальної ситуації, в якій опинився позивач, який був вимушений вчиняти заходів щодо свого захисту в судовому порядку; щодо фінансового стану сторін, то відповідачем не доведено, що його фінансовий стан свідчить про непомірність покладення на нього тягаря сплати витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі.

Водночас, суд також бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі №915/606/21, суд порушує принцип змагальності сторін, якщо самостійно з власної ініціативи здійснює за сторону доведення обставин, що мають значення для вирішення питання розподілу судових витрат.

Відповідач ОСОБА_1 не надала суду будь-яких доказів та обґрунтувань, у тому числі власних розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, та/або нерозумність, та/або нереальність здійсненого заявником розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи.

Крім того, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30 січня 2023 року №910/7032/17).

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивачем доведено реальність судових витрат; дійсна необхідність вбачається з загальної ситуації, в якій опинився позивач, який був вимушений вчиняти заходів щодо свого захисту в судовому порядку; щодо фінансового стану сторін, то відповідачем не доведено, що його фінансовий стан свідчить про непомірність покладення на нього тягаря сплати витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі.

При цьому, суд бере до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями п.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Таким чином, враховуючи, що заявлені до відшкодування судові витрати на правову допомогу підтверджені належними доказами, з відповідача на користь позивача належить стягнути 5000 грн судових витрат, сплачених за надання правової допомоги.

Враховуючи викладене, на підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 7481 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат (судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2481 грн та витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 5000 грн).

Керуючись статтями 10, 12, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 280, 353, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Комуналка» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Комуналка» суму основного боргу в розмірі 35390 (тридцять п`ять тисяч триста дев`яносто) гривень 27 копійок, інфляційні нарахування та 3% річних в розмірі 2143 (дві тисячі сто сорок три) гривні 09 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Комуналка» 7481 (сім тисяч вісімдесят одну) гривню 00 копійок в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).

Відомості щодо учасників справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Комуналка», місцезнаходження за адресою: 03037, м. Київ, вул. Освіти, буд. 16-А, прим. 174, ЄДРПОУ 43067304;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя Солом`янського

районного суду міста Києва Н.М.Аксьонова