Постанова

від 17.12.2024 по справі 161/9642/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/9642/24 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/1220/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Губарик К. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2024 року ТОВ «ФК «Амбрелла» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 10 липня 2008 року між ПАТ «Банк Фінанси та кредит» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №Ф1-08/62657-10.

З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідачем між ПАТ «Банк Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за яким останній зобов`язувався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання зобов`язань ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що відповідачі свої зобов`язання за кредитним договором та договором поруки належним чином не виконували, у зв`язку з чим ПАТ «Банк Фінанси та кредит» звернулось з позовом до суду і рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2010 року у справі №2-2143/10 стягнуто з відповідачів на користь банку 487363,58 грн.

В подальшому за результатами відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів №UA-EA-2019-01-28-000112-b, було укладено 22.03.2019 року договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги між ПАТ «Банк Фінанси та кредит» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №Ф1-08/62657-10 від 10.07.2008 року, укладеним із ОСОБА_1 , та всіма договорами забезпечення перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

22 березня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Амбрелла» укладено договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №Ф1-08/62657-10 від 10.07.2008 року, укладеним між ПАТ «Банк Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 , та всіма договорами перейшло до ТОВ «ФК «Амбрелла».

У зв`язку з цим ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.10.2020 року замінено стягувача у справі №2-2143/10 з ПАТ «Банк Фінанси та кредит» на ТОВ «Фінансова компанія «Амбрелла».

Зазначає, що станом на день звернення з позовом до суду вказане рішення суду не виконане, що завдає товариству фінансових збитків.

На підставі наведеного ТОВ «ФК «Амбрелла» просило суд стягнути з відповідачів на користь товариства заборгованість із нарахувань за ст.625 ЦК України за період з 16.05.2017 року по 16.03.2020 року в розмірі 153839,57 грн, яка складається із суми інфляції в розмірі 112380,57 грн та 3% річних 41459,00 грн, а також стягнути понесені судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Амбрелла» суму боргу у вигляді 3% річних у розмірі 41459 грн 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ«Фінансова компанія «Амбрелла» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 816,03 грн, а саме: з кожного по 408 грн 01 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, ТОВ «Амбрелла» подало апеляційну скаргу в частині відмовлених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, просить в цій частині його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення в повному обсязі даних вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначало, що висновок суду першої інстанції щодо неможливості нарахування індексу інфляції на суму боргу у зв`язку з тим, що кредитний договір укладався в іноземній валюті доларах США, є помилковим з огляду на те, що зобов`язання відповідачів пов`язане із виконанням рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2010 року, в резолютивній частині якого вказана сума боргу в грошовій одиниці гривні без зазначення еквівалента в іноземній валюті.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.

У судове засідання сторони не з`явилися, хоча судом апеляційної інстанції належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи.

Від відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернулися судові повістки із зазначенням причини їх невручення адресат відсутній за вказаною адресою, однак вони вважаються такими, що повідомлені належним чином, у порядку, передбаченому п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності учасників справи.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача, відповідно до ст. 625 ЦК України, права на стягнення 3 % річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду. Разом з тим, суд не погодився з вимогами позивача про стягнення інфляційних нарахувань, зазначивши, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна ж валюта індексації не підлягає, тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вказаним вимогам закону не відповідає з огляду на таке.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 10 липня 2008 року між ПАТ «Банк Фінанси та кредит» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №Ф1-08/62657-10 (а.с. 6-8).

З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідачем між ПАТ «Банк Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за яким останній зобов`язувався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання зобов`язань ОСОБА_1 (а.с. 8 зворот 9).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2010 року у справі №2-2143/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Банк Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором в розмірі 487363,58 грн (а.с. 10).

За результатами відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів №UA-EA-2019-01-28-000112-b, 22 березня 2019 року було укладено договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги між ПАТ «Банк Фінанси та кредит» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №Ф1-08/62657-10 від 10 липня 2008 року, укладеним із ОСОБА_1 , та всіма договорами забезпечення перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

22 березня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Амбрелла» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого право грошової вимоги за спірним кредитним договором №Ф1-08/62657-10 від 10 липня 2008 року та всіма договорами забезпечення перейшло до позивача у даній справі ТОВ «ФК «Амбрелла».

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2020 року замінено стягувача у справі №2-2143/10 ПАТ «Банк Фінанси та кредит» на ТОВ «Фінансова компанія «Амбрелла».

Грошові зобов`язання за даним рішенням відповідачами не виконані.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не є штрафними санкціями, а окремим способом захисту майнового права та інтересу кредитора та така цивільно-правова відповідальність боржника за невиконання грошового зобов`язання перед кредитором становить окреме зобов`язання боржника.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанова Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 522/12406/22 ).

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19). Позивач має право на компенсацію знецінення неповернутих коштів за час невиконання рішення суду про стягнення суми, яке викликане недобросовісною поведінкою боржника та недосконалістю системи виконання судових рішень у державі.

На правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості поширюється і порука, оскільки наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України. Вказана норма не містить застереження щодо неможливості солідарної відповідальності боржника та поручителів за порушення грошового зобов`язання.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо необгрутованого стягнення з відповідачів на користь позивача інфляційних втрат, виходячи з того, що кредитний договір укладений щодо іноземної валюти, з наступних міркувань.

За статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні.

Отже, норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов`язання, визначеного в іноземній валюті.

У даній справі судом першої інстанції встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2010 року у справі №2-2143/10 стягнуто з відповідачів на користь банку 487363,58 грн.

Отже, кредитор, користуючись своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання, пред`явив позов про стягнення заборгованості за договором з боржника у гривнях, що слідує зі змісту наведеного судового рішення, з урахуванням чого валютою такого зобов`язання з цієї дати стала національна валюта - гривня.

Таким чином, заборгованість за договором кредиту на підставі рішення суду стягнута з відповідачів в гривнях без застосування валютної прив`язки чи еквіваленту суми боргу в іноземній валюті.

Зазначене рішеннясуду набралозаконної силиі найого виконанняпро стягненняборгу вгривнях Луцькийміськрайонний судВолинської областівидав виконавчийлист.

Як свідчать встановлені судом обставини справи, у національній валюті ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступив на користь ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» право вимоги до боржників за договором відступлення права вимоги, яке потім перейшло доТОВ «ФК«Амбрелла», і останній обліковує зазначену заборгованість саме в гривнях, а не в іноземній валюті.

Відповідно до наданого апелянтом розрахунку заборгованість відповідачів із суми інфляції за період з 16.05.2017 року по 16.03.2020 року становить 112380,57 грн.

Ураховуючи наведене, кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред`явленому ним позові в національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за ч.2 ст. 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

Саме про таке застосування зазначених норм права йде мова у правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20, від 08 лютого 2024 року у справі №303/9999/21.

Близького за змістом висновку щодо права кредитора на нарахування індексу інфляції у разі визначення ним зобов`язання в національній валюті - гривні дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17.

Отже, апеляційним судом встановлено, що незважаючи на укладення договору кредиту в іноземній валюті, стягнення з боржника заборгованості на підставі рішення суду відбувалося в національній валюті - гривні. Тому кредитор має право на нарахування індексу інфляції на зазначену прострочену заборгованість боржника.

З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та ґрунтуються на нормах закону та практиці Верховного Суду.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідачів на користь ТОВ «ФКАмбрелла» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції в розмірі по 3377 грн з кожного.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга ТОВ «ФК «Амбрелла» підлягає до задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення цієї частини позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2024 року в даній справі в частині відмови у позові скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» 112380 (сто дванадцять тисяч триста вісімдесят) гривень 57 копійок інфляційних втрат за період з 16.05.2017 року по 16.03.2020 року.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» по 3377 грн понесених витрат зі сплати судового збору з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді