Окрема думка

від 11.12.2024 по справі 755/11021/22

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)

судді М. В. Мазура

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року

справа № 755/11021/22

провадження № 14-94цс24

1. У цій справі мова йшла про встановлення факту смерті нашого захисника-добровольця, який імовірно загинув внаслідок ворожого обстрілу 20 березня 2022 року ТРЦ «Ретровіль». Дослідженими судом доказами було переконливо доведено той факт, що він ніс службу на цьому об?єкті, коли відбувся ракетний удар, але, на жаль, ні його тіло, ні рештки, так і не було знайдено після розбору завалів.

2. Не потрібно бути ні суддею, ні юристом, щоб прийти до висновку, що цих обставин у сукупності з тим фактом, що ця людина не була знайдена і не з?явилася через стільки часу цілком достатньо для переконання, що вона загинула того фатального дня.

3. Але коли читаєш закон, все стає набагато складніше.

4. З одного боку, ст. 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає можливість оголошення судом фізичної особи померлою. Зокрема, у ч. 1 цієї статті зазначено таке:

«Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців…».

5. З іншого боку, ч. 2 названої статті містить спеціальну норму з дещо іншим правилом:

«Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців».

6. Колегія суддів Касаційного цивільного суду, яка передала цю справу на розгляд Великої Палати, зазначила, що аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про наявність великої кількості судових справ (більше 100) щодо оголошення фізичної особи померлою та про існування різних підходів судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, викладених у їх судових рішеннях, щодо спеціального правила, передбаченого у ч. 2 ст. 46 ЦК України, зокрема, стосовно початку відліку визначених у цій нормі строків:

- одні суди вважають, що строки, визначені в ч. 2 ст. 46 ЦК слід обраховувати з моменту настання події (яка могла призвести до смерті особи), а не з моменту закінчення дії воєнного стану на території держави,

- інші ж твердять, що відлік строку для оголошення фізичної особи померлою внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту має починатися саме з дня закінчення воєнних дій на території держави.

7. Слід визнати, що на користь другого варіанту можна навести досить розумні аргументи. По-перше, указівка законодавцем на «воєнні дії» поряд із терміном «збройний конфлікт» дійсно може навести на думку про те, що законодавець у ч. 2 ст. 46 ЦК мав на увазі саме закінчення воєнних дій на території держави. По-друге, воєнні дії та збройний конфлікт руйнують звичайний уклад життя як окремих людей, так і цілого суспільства, створюють серйозну небезпеку для життя та ситуацію невизначеності щодо долі багатьох людей і тому зникнення тих чи інших осіб під час воєнних дій може бути пов?язане як з їх смертю, так і з іншими обставинами, наприклад, переміщенням у більш безпечне місце на окупованій території, на території держави-агресора чи третьої країни, потраплянням в полон чи незаконним затримання окупаційною владою, дезертирством військових або навіть вступом на службу до армії ворога тощо.

8. Однак ця справа яскраво демонструє головний контраргумент - другий з перелічених варіантів тлумачення названої норми в цьому контурному випадку призвів би до явної несправедливості та суперечив би здоровому глузду. І хоча зараз ми розглядаємо одну конкретну справу, але варто пам?ятати про те, що подібних ситуацій може бути дуже багато.

9. Саме тому я вітаю як рішення судів першої і апеляційної інстанцій, так і рішення Великої Палати, оскільки всі вони, хоча і з дещо різними мотивами, ухвалили в цій справі справедливі рішення, які дозволять матері загиблого добровольця отримати свідоцтво про його смерть та одержати відповідну грошову допомогу. Більше того, висновок Великої Палати матиме важливе значення для відновлення справедливості у багатьох випадках, коли йтиметься про осіб, які зникли безвісти внаслідок ворожих атак на території України, де не ведуться «активні бойові дії».

10. Проблема полягає в тому, що цей висновок Великої Палати дозволить вирішити лише частину проблеми, тоді як родичі осіб (цивільних або військових), які зникли безвісти в зоні «активних бойових дій» ризикують залишитися в стані невизначеності на роки або десятиліття. Ми вже маємо такий досвід, адже збройний конфлікт в Україні розпочався понад 10 років тому, коли було окуповано частину території України, при цьому з 2015 до 2022 року лінія зіткнення сил оборони України з ворогом була майже незмінною, але водночас на цій лінії постійно відбувалися й обстріли, й інші бойові дії.

11. Тож повернімося до змісту ч. 2 ст. 46 ЦК. У постанові Великої Палати правильно зауважено, що ця норма не пов`язує можливість оголошення фізичної особи, яка пропала безвісти «у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом», з припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні, оскільки цей термін законодавець тут не вживає. Більше того, попри те, що поняття «збройний конфлікт» міститься в цій нормі, вона дає чітку вказівку, що початок перебігу передбачених у ній строків відраховується виключно «від дня закінчення воєнних дій» (а не збройного конфлікту). Однак законодавець не пішов далі і не навів у ч. 2 ст. 46 ЦК жодних специфічних характеристик «воєнних дій», які б мали братися до уваги, ні за масштабом (локальні, регіональні чи в масштабах всієї країни тощо), ні за характером (наступальні, оборонні, маневрові, позиційні тощо), ні за формою (кампанії, операції, битви, удари, бої, систематичні бойові дії тощо).

12. Це дає підстави для висновку, що положення ч. 2 ст. 46 ЦК залишають значний простір для судової дискреції під час тлумачення цього терміну. Більше того, не зовсім правильно давати визначення поняття «воєнні дії», яке використовується в цій нормі з посиланням на положення Закону України «Про оборону України», який має зовсім іншу мету і предмет правового регулювання. Зокрема, в названому Законі «воєнні дії» визначаються як "організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України", тоді як зміст ч. 2 ст. 46 ЦК явно не може зводитися до випадків виключно організованого застосування українських «сил оборони та сил безпеки», адже саме застосування воєнної сили ворогом стає причиною тисяч смертей наших воїнів і цивільних осіб.

13. Саме тому Великій Палаті доречніше було заявити про те, що поняття «воєнні дії» у контексті ч. 2 ст. 46 ЦК має тлумачитися автономно. При цьому визначення характеру, масштабу і конкретних форм воєнних дій, закінчення яких має обумовлювати початок перебігу визначених у нормі строків, має бути предметом оцінки в кожній конкретній справі з урахуванням її специфічних обставин, оскільки насправді неможливо наперед передбачити чи уявити всі можливі ситуації, за яких люди можуть зникати безвісти внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту.

14. Загальна логіка тлумачення поняття «воєнні дії» в цілях застосування ч. 2 ст. 46 ЦК мала б полягати в наступному: чим більш конкретними і переконливими є докази, що указують на можливу загибель людини внаслідок конкретної події, тим «меншими» за масштабами можуть бути такі «воєнні дії» аж до окремого бою на окремій ділянці місцевості чи окремої атаки із застосуванням воєнних засобі ураження, і навпаки, чим менше деталей відомо про обставини зникнення безвісти людини, тим «більшим» має бути масштаб воєнних дій в розумінні ч. 2 ст. 46 ЦК.

15. Для прикладу, уявімо ситуацію дуже подібну до обставин цієї справи, але з однією відмінністю - населений пункт, в якому вона відбулася перебуває десь дуже близько до лінії зіткнення наших сил оборони з армією ворога, де бойові дії тривають роками з більшою або меншою інтенсивністю (як було в багатьох населених пунктах на Донбасі з 2015 до 2022 року). Гадаю, що за таких обставин варто було б відраховувати дворічний або шестимісячний строк (що мало б бути предметом окремого обґрунтування суду) саме від дня знищення будинку, де перебував військовий (а не залишати його родичів в стані невизначеності на роки чи десятиліття).

16. Змоделюємо іншу (протилежну) ситуацію: цивільна особа, мешканець Маріуполя, зникла безвісти під час боїв за це місто в березні 2022 року за невстановлених обставин. Оскільки таке зникнення може пояснюватись різними причинами від можливої смерті, до незаконного затримання чи переміщення на територію країни-агресора, то в цьому разі розумно було б говорити про необхідність закінчення воєнних дій у масштабі, який вимагав запровадження правового режиму воєнного стану на території всієї країни.

17. І нарешті третій приклад (щось середнє): український військовий пропав безвісти за невстановлених обставин під час оборони певного населеного пункту, який зрештою було окуповано ворогом. У такому разі доцільно було б відраховувати дворічний строк (якого, на противагу шестимісячному строку, було б достатньо для з`ясування того, чи не потрапив він у полон) з дня повного захоплення цього населеного пункту.

18. Сподіваюсь, що цих вигаданих прикладів, які цілком можуть трапитися в реальності, достатньо для того, щоб пояснити, чому при застосуванні судами положень ч. 2 ст. 46 ЦК потрібна гнучкість. Усвідомлюючи, що така дискреція може спричинити певний ризик ухвалення помилкових рішень, вона необхідна для забезпечення розумного балансу між ризиком помилок і захистом прав родичів осіб, які зникли безвісти. Суди вже мають значний досвід роботи зі складними у доказуванні фактами в різних категоріях справ і цілком можуть забезпечити належне обґрунтування своїх рішень.

19. Таким чином, автономне і гнучке тлумачення поняття «воєнні дії» в цілях застосування частини 2 статті 46 ЦК України дозволило б ефективніше враховувати обставини конкретних справ і забезпечувати справедливість для всіх учасників процесу. Такий підхід більше сприяв би не лише досягненню балансу між інтересами людини і держави, але й підвищенню довіри до судової системи в умовах триваючої війни.

Суддя Великої Палати

Верховного Суду М. В. Мазур