Рішення

від 19.12.2024 по справі 363/798/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"19" грудня 2024 р. Справа № 363/798/24

РІШЕННЯ

Іменем України

(ЗАОЧНЕ)

19 грудня 2024 року Вишгородський районний суд Київської області у складі головуючого судді Шубочкіної Т.В., за участю секретаря Воронюк А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вишгород у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі: Димерської селищної ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду,

ВСТАНОВИВ:

16.02.2024 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, у якій позивач просить усунути перешкоди у здійсненні Димерською селищною радою Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1406 га з кадастровим номером 3221880803:15:081:0001 шляхом її повернення на користь Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області від ОСОБА_2 та стягнути з останнього на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що рішенням Богданівської сільської ради № 615 від 19.10.2020 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в с. Пилява, Вишгородського району Київської області та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1406 га, кадастровий номер 3221880803:15:081:0001. На підставі вказаного рішення Богданівської сільської ради № 615 від 19.10.2020 ОСОБА_2 державним реєстратором Пірнівської сільської ради прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55436668 від 01.12.2020 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:081:0001. Водночас відведення у приватну власність спірної земельної ділянки здійснено всупереч положень земельного та водного законодавства, з урахуванням чого остання підлягає поверненню у власність Димерської селищної ради. Згідно інформації Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра земельна ділянка з кадастровим номером 3221880803:15:081:0001 знаходиться поряд із землями водного фонду р. Тетерів. Вказує, що за змістом зазначених норм права (у редакціях на час виникнення правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Прокурор вважає, що набуття ОСОБА_2 на підставі рішення Богданівської сільської ради № 615 від 19.10.2020 у власність земельної ділянки площею 0,1406 га, з кадастровим номером 3221880803:15:081:0001 та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства в с. Пилява Вишгородського району Київської області, відбулось з грубими порушеннями вимог ст.ст. 19. 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 4, 88-90 Водного кодексу України (у редакції на час виникнення правовідносин), оскільки таке відведення відбулось за рахунок земель водного фонду, а тому земельна ділянка підлягає поверненню у власність Вишгородської міської ради, у зв`язку із чим і звернувся до суду.

Ухвалою суду від 21.03.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у загальному позовному провадженні з проведення підготовчого засідання.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду.

Прокурор до судового засідання призначене на 19.12.2024 року о 11 год. 00 хв. не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав до суду клопотання про проведення судового засідання за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити, щодо заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач та представник Димерської селищної ради ради до суду не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи у відсутності сторін, суд враховує наявність у матеріалах справи заяви представника позивача, а також зазначене у позовній заяві, що позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення, вжиті судом заходи для забезпечення явки до суду відповідача, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, від 23.01.2023 у справі №496/4633/18, щодо належного вручення судової повістки у випадку її повернення до суду без вручення з причин повернення «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а також та те, що відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, відповідач, з опублікуванням оголошення про його виклик до суду, вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи наявність умов, визначених у частині першій статті 280 ЦПК України, суд ухвалив: провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із розглядом справи за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Стаття 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Дослідивши матеріали справи та фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено, що рішенням Богданівської сільської ради № 615 від 19.10.2020 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в с. Пилява, Вишгородського району Київської області та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1406 га, кадастровий номер 3221880803:15:081:0001.

На підставі вказаного рішення Богданівської сільської ради № 615 від 19.10.2020 ОСОБА_2 державним реєстратором Пірнівської сільської ради прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55436668 від 01.12.2020 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:081:0001.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:081:0001 за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55436668 від 01.12.2020.

Згідно інформації Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра, наданої листом № 01-12/1082 від 28.08.2023, земельна ділянка з кадастровим номером 3221880803:15:081:0001 знаходиться поряд із землями водного фонду р. Тетерів (відноситься до категорії середня річка (ст. 79 Водного кодексу України) з нормативною прибережною захисною смугою шириною 50м (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України).

Згідно кадастрової зйомки земельної ділянки в с. Пилява Димерської територіальної громади, виготовленої сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_4 , земельна ділянка з кадастровим номером 3221880803:15:081:0001 частково накладається на землі водного фонду, зокрема 50-метрову прибережну захисну смугу річки Тетерів.

Також, згідно відомостей з Публічної кадастрової карти України з відображенням шарів «Гідрографія» та «Прибережна захисна смуга» спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисно смуги водного об`єкту.

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 16.01.2024 № 10-10-0.331-393/2-24 поблизу спірної земельної ділянки не встановлювалась прибережна захисна смуга.

Димерська селищна рада листом від 09.01.2024 № 03-18/93 надала електронну копію креслення генерального плану с. Пилява згідно якого запроектовано прибережну захисну смугу р. Тетерів шириною 50 метрів.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка, відноситься до земель водного фонду, оскільки знаходиться в межах прибережної захисно смуги водного об`єкту.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч.1 ст.14 Конституції України).

Так, згідно зі ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

Відповідно до статті 4 Водного кодексу України та статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Статтею 59 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Хоча у частині першій статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59 ЗК України у частинах другій-четвертій закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України та пункту «д» частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

За змістом положень ЗК України землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Згідно зі статтею 61 ЗК України та статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойом та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добривів тощо.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Ширина прибережних захисних смуг визначена ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів та становить для великих річок 100 метрів від урізу води та якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Частинами 7, 8 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Згідно з Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року №486 (далі Порядок № 486), у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України. Межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, крім випадків, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», та/або комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, та/або генеральними планами населених пунктів, які розробляються в порядку, визначеному ЗК України, Законами України «Про землеустрій» і «;Про регулювання містобудівної діяльності», зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівні. Назва, склад та зміст проекту землеустрою визначаються замовником з урахуванням характеристик території конкретного об`єкта землеустрою.

Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку №486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року в справі №372/1684/14 (провадження № 14-740цс19).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що згідно інформації Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра, наданої листом № 01-12/1082 від 28.08.2023, земельна ділянка з кадастровим номером 3221880803:15:081:0001 знаходиться поряд із землями водного фонду р. Тетерів (відноситься до категорії середня річка (ст. 79 Водного кодексу України) з нормативною прибережною захисною смугою шириною 50м (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Згідно кадастрової зйомки земельної ділянки в с. Пилява Димерської територіальної громади, виготовленої сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_4 , земельна ділянка з кадастровим номером 3221880803:15:081:0001 частково накладається на землі водного фонду, зокрема 50-метрову прибережну захисну смугу річки Тетерів. Також, згідно відомостей з Публічної кадастрової карти України з відображенням шарів «Гідрографія» та «Прибережна захисна смуга» спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисно смуги водного об`єкту. Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 16.01.2024 № 10-10-0.331-393/2-24 поблизу спірної земельної ділянки не встановлювалась прибережна захисна смуга. Димерська селищна рада листом від 09.01.2024 № 03-18/93 надала електронну копію креслення генерального плану с. Пилява згідно якого запроектовано прибережну захисну смугу р. Тетерів шириною 50 метрів.

Статтею 22 Земельного кодексу України визначено поняття земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання. Так, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Отож, нормами статті 22 Земельного Кодексу України передбачено, що для ведення особистого селянського господарства, садівництва передаються у власність громадян виключно землі сільськогосподарського призначення, а не землі водного фонду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що прокурором доведено належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

За вимогами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно правових висновків викладених у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п.70), у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 80), у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 96), у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 45).

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/15).

Статтею 178 Цивільного кодексу України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах уздовж річки Тетерів.

Враховуючи викладене, у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до нинішнього власника земельної ділянки з метою усунення перешкод, які він створює власнику Вишгородській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.

Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись спірною земельною ділянкою водного фонду.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 дійшла до правових висновків, відповідно до яких рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - суд знає закони (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (п. 7.52, п. 7.53) дійшла до правових висновків, відповідно до яких: оскаржені рішення органів місцевого самоврядування не стосуються відповідача як останньої набувачки земельної ділянки, вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, на підставі яких земельну ділянку було оформлено за першочерговим набувачем, не призводять відновлення порушеного права територіальної громади.

Не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Крім того, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у пунктах 38-39 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17.

Позовна заява про усунення перешкод у користуванні власником землями водного фонду безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Також, згідно із ст.ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З вказаних статей вбачається, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, яка в силу положень законодавства не може перебувати у приватній власності.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Димерською селищною радою спірною земельною ділянкою є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення таких земель.

Таким чином, відповідач в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст.ст. 1, 3, 4 Водного кодексу України) природних ознак (наявності річки Тетерів, її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірної земельної ділянки, знала або, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що спірна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної суги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, повернення спірної земельної ділянки на користь Димерської селищної ради відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм статті 152 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин, позовна заява прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення територіальній громаді незаконно наданої у власність земельної ділянки водного фонду, яка на даний час вільна від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Правомірним суд визнає і вимоги про відшкодування відповідачем понесених судових витрат в повному обсязі, оскільки такі вимоги відповідають ст. 141 ЦПК України та підтверджуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням.

Керуючись статтями 2-5, 12, 13, 76- 89, 133, 141, 174, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі: Димерської селищної ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні Димерською селищною радою Вишгородського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1406 га з кадастровим номером 3221880803:15:081:0001 шляхом її повернення на користь Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області від ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивачі: Вишгородська окружна прокуратура Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, місцезнаходження: 07301, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13); Димерська селищна рада, код ЄДРПОУ 04359488, адреса: 07330, Київська обл., смт. Димер, вул. Соборна, 19.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Т.В. Шубочкіна