Рішення

від 18.12.2024 по справі 545/3534/24

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/3534/24

Провадження № 2/545/1907/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.12.2024 Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Стрюк Л.І.,

з участю секретаря Синегуб Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання права довічного успадкованого володіння,-

В С Т А Н О В И В :.

Позивачі звернулися до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді майнових прав засновника фермерського господарства «Бровченко» та земельної ділянки під кадастровим номером5324084600:00:001:0025 переданої для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею 18,0000 га, розташованої на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Ця земельна ділянка передана батькові позивачів ОСОБА_4 на праві довічного успадкованого володіння. Після смерті ОСОБА_4 земельну ділянку успадкувала його дружина ОСОБА_3 . Постановою державного нотаріуса Полтавської районної державної нотаріальної контори №211/02-31 від 05.04.2024 позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано належним чином, тобто у зв`язку з відсутністю процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею свідоцтво про право на спадщину видати неможливо.

Просили визнати право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку загальною площею 18,0000 га, кадастровий номер 5324084600:00:001:0025для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Рунівщинської (на теперішній час Новоселівської) сільської ради Полтавського району Полтавської області згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 12.05.1992, у порядку спадкування після смерті їхньої матері, ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , - по 1/2 частині за кожним.

У судове засідання позивачі та їхній представник не з`явилися, попередньо представник надав заяву про розгляд справи без їхньої участі, заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області у судове засідання не з`явився, попередньо надавши відзив на позов, в якому зазначив, що позовні заяви не підлягають задоволенню, оскільки право довічного володіння земельною ділянкою не успадковується, в подальшому під час розгляду справи надав заяву про розгляд справи без його участі, не заперечував щодо задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі з таких підстав.

Згідно з ч.4ст.206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно дост.263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01.12.2020 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.36).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є синами ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 08.02.1963 та серії НОМЕР_3 від 17.03.1988 (а.с.30,35).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5313846422019 від 06.08.2019 інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5324084600:00:001:0025 площею 18,0000га, для ведення фермерського господарства, що розташована на території Рунівщинської сільської ради, відсутня (а.с.12).

ОСОБА_4 надана у довічне успадковуване володіння земельна ділянка розміром 18,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом від 12.05.1992 виданого на підставі рішення10 сесії 21 скликання районної Ради народних депутатів Полтавської області Української РСР від 12травня 1992 рокузареєстрованого в Книзі записів за № 10 (а.с.19-22).

Згідно з витягом №НВ-9945339552024 із технічної документації з нормативно грошової оцінки земельних ділянок, нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5324084600:00:001:0025 становить 771088,38грн (а.с.38).

Постановою державного нотаріуса Полтавської районної державної нотаріальної контори №211/02-31 від 05.04.2024 ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (позивачам) відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано належним чином, тобто у зв`язку з відсутністю процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею свідоцтво про право на спадщину видати неможливо (а.с.10-11).

Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У відповідності дост. 19 Закону України «Про фермерське господарство», до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, обладнання, а також інші майнові права в тому числі на інтелектуальну власність грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно зіст. 20 зазначеного Закону, майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

Відповідно до ч. 1ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство»успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц зроблено правовий висновок, згідно якого у випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

У постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду вказує, що в разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Отже, оскільки спадкування охоплює перехід всіх прав та обов`язків (за винятком визначених законом, які не можуть входити до складу спадщини (ст. 1219 ЦК України), то спадкуванню підлягають і майнові права, які мав спадкодавець. А отже такі права та обов`язки можуть успадковуватись, оскільки вони не припиняються зі смертю спадкодавця, а будуть існувати доти, доки буде існувати юридична особа та до юридичного оформлення прав на неї спадкоємцем.

Як вбачається з постанови державного нотаріуса Полтавської районної державної нотаріальної контори №211/02-31 від 05.04.2024, згідно з статутом фермерського господарства «Бровченко» в новій редакції від 21.12.2012 засновником даного господарства є - ОСОБА_3 , а членами ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , державна реєстрація змін до установчих документів проведено 23.09.2014, за якою засновником господарства є - ОСОБА_3 , а членами ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Так, згідно з положеннями ч.1ст.1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом ( ч.1ст.1217ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті ( ч.1 с.1218ЦК України).

Відповідно до Державного акту від 12.05.1992, виданого на підставі рішення10 сесії 21 скликання районної Ради народних депутатів Полтавської області Української РСР від 12травня 1992 рокузареєстрованого в Книзі записів за № 10, ОСОБА_4 надано у довічне успадковуване володіння земельна ділянка розміром 18,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.22).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 23.08.2011 (а.с.37).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.12.2012, спадкоємцем майна після ОСОБА_8 , є його дружина ОСОБА_3 , спадщина, на яку видане свідоцтво складається з земельної ділянки, переданої для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 18,00га, що розташована на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, що належала померлому на підставі Державного акта від 12.05.1992, виданого на підставі рішення10 сесії 21 скликання районної Ради народних депутатів Полтавської області Української РСР від 12 травня 1992 року,зареєстрованого в Книзі записів за № 10 (а.с.23).

Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_3 успадкувала право на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою розміром 18,0000 га, кадастровий номер5324084600:00:001:0025, то це право переходить і до позивачів в порядку спадкування, з огляду на таке.

Відповідно до положеньст.6,30 ЗК Українив редакції від 18 грудня 1990 року, чинній на час виниклих правовідносин, земля надавалась громадянам Української РСР для веденняселянського (фермерського) господарства, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів сімей,за їхбажанням, у довічне успадковуване володінняабо в оренду, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної ради України №2201-ХХІІ від 13 березня 1992 року, було затверджено форми державнихактів на право довічного успадковуваного володіння землею, на право постійного володіння землею, на право постійного користування землею.

Земельний кодекс Українив редакції від 13 березня 1992 року не передбачав права на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою,проте, відповідно до пункту 8Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуванеабо постійне володіння, зберігають свої правана використання цих земельних ділянокдо оформлення права власності або землекористування відповідно доЗемельного Кодексу України.

ВПрикінцевих та Перехідних положеннях Закону України « Про Державний земельний кадастр»вказується, що право довічного успадковуваноговолодіння земельною ділянкою, що перебуває у державній або муніципальній власності, придбане громадянином до введення в діюЗемельного Кодексу України, зберігається. Надання земельних ділянок громадянам на правідовічного успадковуваного володіння після введенняв дію Кодексу не допускається. Розпорядження земельною ділянкою, що перебуває на такому праві не допускається, за винятком переходу прав на земельну ділянку у спадок.

В пункті 6розділу Х «Перехідних положень»Земельного кодексу України 2001 рокувизначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їхна такому праві, повиннідо 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп щодо постійного користування земельними ділянками,Конституційний Суд України вказує, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння.Земельний кодекс Українив редакції від 13 березня 1992 року в ст.6 закріпивправо колективної та приватної власності громадян на землю, зокрема,право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок дляведення селянського(фермерського) господарства, особистого селянського господарства.

Вказане свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжити користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, по життєвого спадкового володіння або тимчасового користування. Автоматична зміна титулів права на землю, будь-яке обмеження права користування земельною ділянкоювзв`язку з не переоформленнямправового титулувиключалось.

Також Конституційний Суд Україниу вказаному Рішенні, вважає, щовстановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які заходяться у постійному користуванні на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч.2 ст.14, ч.2 ст.41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного в законодавстві відповідногомеханізму переоформлення,громадяни не можуть виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою цього строку.Підставою виникнення права на земельну ділянку євідповідний юридичний факт.

Відповідно до п.6розділу Х «Перехідні положення»Земельного Кодексу України зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкоюна право власності або право оренди без відповідного законодавчого,організаційного та фінансового забезпечення, пункт 6Постанови Верховної Ради України «Проземельну реформу» від 18 грудня 1990 року №563-ХІІз наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствамиіорганізаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою, Конституційний суд України визнав такими, що не відповідаютьКонституції України,є неконституційними.

Отже, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння, за законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

Гарантії встановлені статтею 1 Протоколу ПершогоКонвенції про захист права людини та основоположних свободтаст.41 Конституції Українипоширюються на відповідні відносини щодо такого володіння, тане лише гарантують право довічного успадковуваного володінняземлею, але і обмежують у можливості припинити це право.

Відповідно до рішень від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає, саме у тому, щоб позбуватися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними, вказано в рішенні від 22 листопада 1995 року у справі«S.W. проти Сполученого Королівства».

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянокгромадянам у довічне успадковуваневолодіння були припинені, проте ті особи, які набули на це право у встановленому законом порядку зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Враховуючи положенняст.1218 ЦК України, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті таст.1219 ЦК України, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбаченістаттею 608 цього Кодексу, із яких слідує, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, крім визначених законом, спадкоємець стає учасником правовідносин з довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.

Таківисновки судуузгоджуються з позицією Великої Палати Верховного суду висловленою в постанові від 20.11.2019 у справі №368/54/17 (14-487цс19), що право довічного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковується, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, що можуть бути успадковувані.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними в судовому порядку та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до вимогстатті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.12,13,81,206,258-260 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ), право довічного успадковуваного володіння на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 18,0000 га, кадастровий номер 5324084600:00:001:0025для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Рунівщинської (на теперішній час Новоселівської) сільської ради Полтавського району Полтавської області згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею від 12.05.1992, у порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 ), право довічного успадковуваного володіння на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 18,0000 га, кадастровий номер 5324084600:00:001:0025, для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Рунівщинської (на теперішній час Новоселівської) сільської ради Полтавського району Полтавської області згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею від 12.05.1992 у порядку спадкування після помелої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення.

Суддя: Л. І. Стрюк