Рішення

від 11.12.2024 по справі 757/18148/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/18148/24-ц

пр. 2-6086/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі: Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою дитиною та визначення способу участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И В :

18.04.2024 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, в якій позивачка просить суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 за місцем їх фактичного проживання.

В обґрунтування позову зазначено, що 14.02.2016 р. між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився спільний син - ОСОБА_4 . На теперішній час шлюб між сторонами розірвано. Після припинення подружніх відносин дитина проживає разом з позивачем, проти чого відповідач ніколи не заперечував. Внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України позивач разом з сином виїхали з України до Великої Британії, де отримали тимчасовий захист і мешкають на теперішній час. Найближчим часом позивач збирається повернутись з сином до України, у зв`язку з чим непокоїться, що в подальшому їй доведеться отримувати від відповідача дозволи на тимчасові виїзди дитини за кордон на відпочинок, що створить для неї незручності. Вказані обставини послугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

25.04.2024 ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

06.06.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому представник вказала, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами існування спору між батьками про місце проживання дитини, а з матеріалів справи не вбачається порушення прав позивача та інтересів дитини, тому у задоволенні позову має бути відмовлено.

19.06.2024 представником позивача було подано відповідь на відзив, вказуючи на безпідставність доводів викладених у відзиві, враховуючи, що для виїзду з дитиною за кордон позивачу необхідне рішення суду про визначення місця проживання дитини, керуючись положеннями ч.5 ст. 157 Сімейного кодексу України.

06.06.2024 представником відповідача було подано зустрічну позовну заяву про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою дитиною та визначення способу участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини.

Мотивуючи свої позовні вимоги за зустрічним позовом, позивач зазначає, що після припинення подружніх відносин з позивачем син залишився проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 . Наразі відповідач з сином перебувають за кордоном, куди виїхали після початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України. Позивач позбавлений можливості бачитись та спілкуватись з сином з огляду на те, що в Україні введено воєнний стан, а відтак він, як військовозобов`язаний та посадова особа, не має можливості вільно виїхати за кордон. Окрім того, відповідач створює позивачу перешкоди для участі у спілкуванні з сином та його вихованні, оскільки заблокувала відповідача у всіх соціальних месенджерах, будь-який зв`язок з ним не підтримує. Окрім того, позивачка не надає відповідачу жодної інформації про дитину. В позасудовому порядку врегулювати вказані питання не виявилось можливим, а тому відповідач в зустрічному позові просить суд:

1. зобов`язати відповідача не чинити йому перешкод у вільному спілкуванні зі своїм сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1;

2. встановити позивачу час для спілкування із сином за наступним графіком:

-проведення спільного часу без участі матері щонеділі з 14.00 год до 18.00 год.;

-перебування дитини за місцем проживання батька без участі матері один раз на місяць тривалістю одну добу - за бажанням та з урахуванням думки дитини;

-проведення спільного щорічного відпочинку не менше семи днів на рік під час канікул з урахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров`я дитини, рекомендацій лікарів, без присутності матері, але за її попереднім погодженням;

-на період дії воєнного стану та/або перебування дитини за кордоном необмежене спілкування особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого можливого зв`язку.

12.08.2024 протокольною ухвалою суду було прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву.

12.08.2024 ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів.

02.09.2024 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому відповідач просила суд:

1. на час воєнного стану в Україні та перебування у цей період за кордоном визначити спосіб участі у вихованні та спілкуванні батька з малолітнім сином шляхом спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв`язку, у тому числі шляхом використання програм Skype, Viber, Telegram чи інших месенджерів, не менше двох разів на місяць, в будь-який вільний для дитини час, з урахуванням режиму дня, бажання та інтересів дитини;

2. після повернення позивача з малолітнім сином на територію України (після закінчення воєнного стану), а у разі повернення дитини до країни постійного проживання - України до закінчення воєнного стану, визначити відповідачу наступний графік спілкування та виховання малолітнього сина:

- проведення спільного часу в один з вихідних днів (субота або неділя) з 14:00 год. до 18:00 год.

- перебування дитини за місцем проживання батька один раз на місяць тривалістю одну добу (або один день) - за бажанням та з урахуванням думки дитини;

- щорічне оздоровлення за домовленістю між батьками;

3. відмовити у задоволенні вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою дитиною.

24.09.2024 до суду надійшла відповідь представника відповідача на відзив на зустрічну позовну заяву, в якому представник наполягала на задоволенні зустрічних позовних вимог.

11.11.2024 до суду від третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.09.2024 про визначення місця проживання дитини та встановлення участі у її вихованні, в якому зазначено, що розглянувши матеріали цивільної справи та вислухавши думку членів комісії з питань захисту прав дитини, на підставі наведеного, орган опіки та піклування Подільської районної в міста Києві державної адміністрації не має правових підстав у наданні висновку про визначення місця проживання дитини та встановлення участі у її вихованні, у зв`язку з неможливістю на сьогоднішній день підтвердити проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Подільському районі міста Києва.

20.11.2024 ухвалою суду закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

11.12.2024 представник позивача/відповідача подала до суду заяву про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами, позовні вимоги за первісним позовом підтримала та просила задовольнити, зустрічний позов просила задовольнити частково, з урахуванням позиції, викладеної у відзиві на зустрічний позов.

11.12.2024 представник відповідача/позивача подала до суду заяву про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами, проти задоволення позовних вимог за первісним позовом заперечувала з підстав, викладених у відзиві, вимоги зустрічного позову просила задовольнити у повному обсязі.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про місце і час судового розгляду повідомлена належним чином, заяв, клопотань до суду не подала.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній, заяві та враховуючи доводи відповідача викладені у відзиві, з урахуванням поданого у справі зустрічного позову, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов висновку про можливість постановлення у справі рішення.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Суд також враховує, що дане судове рішення повинно відповідати й принципу Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у якій проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст.ст. 141, 155 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків, мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до п. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до Конвенції про права дитини (ратифіковані Постановою Верховної Ради № 789 від 27.02.91 р.), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 154 СК України батьки мають право звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини.

Судовим розглядом встановлено, що 14 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, про що 14.02.2016 р. складено відповідний актовий запис №152, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідача народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 від 13.12.2016 р.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25.06.2021 р. у справі № 753/17965/20 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.

Після розірвання шлюбу спільний син сторін у справі залишився проживати з матір`ю за адресою її проживання: АДРЕСА_1 , що сторонами визнається та підтверджується матеріалами справи.

З 22.02.2022 р., за згодою відповідача, місце проживання ОСОБА_3 було зареєстровано за адресою реєстрації місця проживання позивача, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади № 2024/002562600 від 13.03.2024 р.

24.02.2022 р., у зв`язку з повномасштабним вторгнення Російської Федерації на територію України, позивач за ОСОБА_1 разом з сином виїхали за кордон та проживають на момент судового розгляду у Великій Британії.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28.09.2022 р. у справі № 758/9181/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 05 липня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Постановою Київського апеляційного суду від 29.03.2023 р. у справі № 758/9181/21 рішення Подільського районного суду міста Києва від 28.09.2022 року змінено: зменшено розмір аліментів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача на утримання дитини з 1/4 на 1/8 частину з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 05 липня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Верховного Суду від 15.05.2023 р. у справі № 758/9181/21 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника позивача на ухвалу Київського апеляційного суду від 31.01.2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29.03.2023 року відмовлено.

Наразі на виконанні у Печерському відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 70595427 про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітнього сина.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів у ВП № 70595427, станом на 29.05.2024 р. за період з липня 2021 року по травень 2024 року, відповідачем на користь позивача сплачено 809 670, 77 грн., заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.08.2024 про визначення місця проживання дитини та встановлення участі у її вихованні від 26.09.2024 № 106-7992, орган опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації не має правових підстав у наданні висновку про визначення місця проживання дитини та встановлення участі у її вихованні, у зв`язку з неможливістю підтвердити проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Подільському районі міста Києва.

Щодо вимог позивача за первісним позовом суд зазначає таке.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

Порядок вирішення спору судом передбачає звернення зацікавленої особи до суду із відповідним позовом, доводи в якому мають бути підтверджені доказами, що мають істотне значення для вирішення справи, оскільки ч. 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою (передумовою) для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї доказів не вбачається наявності будь-якого спору між батьками щодо місця проживання дитини. Після розірвання шлюб між позивачем та відповідачем дитина залишилась проживати з матір`ю і проживає з нею по теперішній час. Відповідач проти даної обставини не заперечував та не заперечує, про що позивачем неодноразово зазначається в позовній заяві.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відтак, з аналізу вищевказаних норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, вбачається, що судове рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, може бути ухвалено лише якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто за наявності між ними такого спору.

Захисту в судовому порядку підлягає наявне законне порушене право/інтерес особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Для надання особі судового захисту суд першочергово встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Будь-які припущення, думки, побоювання позивача, зокрема, про складнощі з майбутнім отримання дозволу для виїзду дитини за кордон не можуть бути підставою для судового захисту, оскільки захисту підлягає виключно реальне порушене право позивача з боку відповідача. Тобто саме на позивачку покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що її права та інтереси дійсно порушуються відповідачем, а тому потребують судового захисту.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність між сторонами спору щодо визначення місця проживання спільної дитини. Спір щодо визначення місця проживання дитини ініційований матір`ю дитини, з якою дитина і так проживає. Доказів того, що батько дитини вимагає зміни місця проживання дитини позивачем суду не надано.

Відповідно до статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 9 Конвенції на держави-учасниці покладається обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначать відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За частинами першою, другою статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Тобто, права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 161 СК України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:

- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності);

- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);

- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);

- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);

- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.

Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Додатково суд звертає увагу, що в позовній заяві позивачем зазначається, що, на її переконання, визначення місця проживання малолітнього сина разом з нею відповідатиме інтересам дитини, оскільки вона має можливість забезпечити дитині належні умови проживання, повною мірою займатися її вихованням, за місцем їх проживання створено всі умови для гармонійного розвитку дитини. При цьому, будь-які докази на підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи відсутні.

Однак позивачем не надано до суду жодних доказів про теперішні умови проживання дитини, її навчання, розвиток, стан здоров`я, можливість позивача забезпечувати дитину належними умовами проживання та розвитку.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 264 ЦПК України під час прийняття рішення суд, зокрема, вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного права є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні первісного позову про визначення місця проживання дитини.

Щодо зустрічного позову суд зазначає таке.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У відповідності до частини другої статті 54 СК України, усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім`ї.

Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Приймаючи рішення в інтересах дитини, суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Суд бере до уваги, що позивачем частково визнані зустрічні позовні вимоги, про що нею зазначено у відзиві на зустрічний позов.

Так, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

За ч. 6, 7 ст. 49 ЦПК України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

В цій частині суд, з урахуванням викладених норм законодавства, які стосуються питання визначення способу участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини, враховує позицію позивача за зустрічним позовом, яка частково визнала вимоги зустрічного позову та просила забезпечити спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином, запропонувавши свій варіант відповідної участі. Таке визнання позову не суперечить інтересам дитини і, на переконання суду, сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини .

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «Хант проти України», № 31111/04, § 54).

У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів з малолітньою дитини. Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, принаймні в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Виходячи з положень статті 159 СК України, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права. Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі особи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання.

Як було встановлено судом, після припинення подружніх відносин малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом матір`ю.

Обставини справи свідчать про наявність перешкод у батька в спілкуванні з сином, а тому суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо усунення цих перешкод та визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27.09.1991 року, визначено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позивач та відповідач мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Жодних переваг, пріоритету у спілкуванні та вихованні дитини позивачка не має, хоч син і проживає з нею.

Наслідки особистого конфлікту між батьками негативно впливають на дитину. Існування між сторонами неприязних стосунків ускладнює погодження ними форм та методів спілкування з сином, тож зобов`язання матері не чинити відповідні перешкоди батькові дитини, визначене судовим рішенням, сприятиме розумінню з її боку того, що права кожного з батьків є рівними. Дитина повинна спілкуватися як з матір`ю, так і з батьком.

Враховуючи наявність правових підстав для часткового задоволення зустрічного позову, оскільки участь батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею відповідає її інтересам, забезпечує справедливу рівновагу між забезпеченням прав дитини та батьків, а також рівність прав батьків щодо дитини, постійне проживання дитини станом на теперішній час разом з матір`ю, при цьому, визначаючи графік спілкування батька з сином, суд приймає до уваги малолітній вік та здоров`я дитини, ставлення кожного з батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та вважає за необхідне на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном визначити спосіб участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 з малолітнім сином, ОСОБА_3 , шляхом спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв`язку, у тому числі шляхом використання програм Skype, Viber, Telegram чи іншими месенджерів, щовівторка та щочетверга з 19.00 год., протягом 30 хвилин.

Що стосується інших вимог в частині визначення порядку спілкування з дитиною після закінчення військового стану, то, на переконання суду, вимоги позивача в даній частині не підлягають задоволенню, з огляду на те, що суд не може надати оцінку таким обставинам, коли сама подія не настала.

Керуючись положеннями ст. 141 ЦПК України, відповідно пропорційно задоволеним вимогам, з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надали можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 153, 157, 159, 160, 161, 164, ст.ст. 8, 10, 60, 88, 141, 208, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою дитиною та визначення способу участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини - задовольнити частков .

Зобов`язати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) не чинити перешкод ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНКОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ) у спілкуванні з сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначити спосіб участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 з малолітнім сином, ОСОБА_3 на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном, шляхом спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв`язку, у тому числі шляхом використання програм Skype, Viber, Telegram чи іншими месенджерів, щовівторка та щочетверга з 19.00 год., протягом 30 хвилин.

В іншій частині вимог зустрічного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Позивач/відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , тел.: НОМЕР_5 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_5

Відповідач/позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНКОКПП: НОМЕР_4 , тел.: НОМЕР_6 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_6

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Код ЄДРПОУ: вул. Борисоглібська, 14, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 37393756, тел. + 38 044 425 02 71, електронна пошта: ssd_podilrda@kmda.gov.ua, podilssd@ukr.net

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 20.12.2024 р.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА