Постанова

від 24.12.2024 по справі 201/14046/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8708/24 Справа № 201/14046/23 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Кругман А. М.

розглянувшиу відкритомусудовому засіданні вм.Дніпрі апеляційну скаргу Восьмого державногопожежно-рятувальногозагону ГУДСНС Україниу Дніпропетровській областінарішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2024 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року у цивільній справі за позовом Восьмого державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року представник 8 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування посилався на те, що рішенням №1302 від 16.07.1998 року, Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради земельну ділянку у АДРЕСА_1 площею 4373 кв.м. було надано у постійне користування 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області для обслуговування спеціальної воєнізованої пожежної частини № НОМЕР_1 по її фактичному розміщенню, за рахунок земель оборони. На підставі цього, зазначеній установі було видано Державний Акт Серія ДП Д69 від 14.08.1998 року на право постійного користування земельною ділянкою. Правонаступником 8-го загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області є позивач, який на теперішній час розташований на цій земельній ділянці. Відповідно до технічного паспорту від 28.11.2022 року 1 ДПРЧ 8 ДПРЗ розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення №787 виконавчого комітету Жовтневої районної ради від 15.12.2000 року було затверджено розміщення 2-х додаткових гаражів на території самостійної воєнізованої пожежної частини АДРЕСА_2 та прийнято в експлуатацію побудований гараж № НОМЕР_1 громадянином ОСОБА_2 , оформлено право власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на гараж № НОМЕР_1 від 30.10.2001 року та внесено запис в реєстрову книгу Г-44 за реєстрованим №2178-466. Відповідно до договору купівлі-продажу гаражу від 02 листопада 2006 року на теперішній час власником гаража № НОМЕР_1 з оглядовою ямою, загальною площею 23,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 ..

Копії рішення або інших документів, які б засвідчували право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться приватний гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 відсутні.

Вважає, що відповідач зайняв без належної правової підстави приміщення, яке належить позивачу за вказаною адресою, та являє собою частину цілісного майнового комплексу 1 ДПРЧ 8 ДПРЗ, який знаходиться на балансі та закріплений на праві оперативного управління за позивачем 8 ДПРЗ.

Виконавчий комітет Жовтневої районної ради с. Дніпропетровська не повинен був присвоювати адресу: АДРЕСА_3 , оскільки за цією адресою вже зареєстрований цілісний майновий комплекс 1 ДПРЧ 8 ДПРЗ, а при укладенні договору купівлі-продажу гаража, земельна ділянка, на якій він розташований, мала б бути виділена в натурі із присвоєнням окремого кадастрового номеру, чого зроблено не було.

У зв`язку з наведеним, земельна ділянка, що належить 8 ДПРЗ на праві постійного користування, та на якій розташована 1 ДПРЧ 8ДПРЗ, використовується позивачем не в повному обсязі в розмірі 23,0 кв.м., у зв`язку із знаходженням на ньому приватного майна відповідача, що не відповідає цільовому призначенню землі, яка надана за рахунок земель оборони для розміщення та здійснення постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС.

Відповідно Р.2 п.1 п.п.2 Порядку організації внутрішньої, гарнізонної та караульної служб в органах та підрозділах Державної служби України з надзвичайних ситуацій, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 10.02.2022 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 травня 2022 р. за № 534/37870, до внутрішньої служби належить здійснення пропускного режиму. Пропускний режим забезпечує виконання поставлених завдань, а також не допускає проникнення сторонніх осіб на територію 1 ДПРЧ 8 ДПРЗ. Безперешкодне пересування територією структурного підрозділу 1ДПРЧ 8 ДПРЗ сторонніх осіб являється не допустимим, що призводить до втручання в діяльність підрозділу.

Просив зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою 8-му державного пожежно-рятувальному загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області в частині 23,0 кв. м., шляхом звільнення земельної ділянки, яка розташована за адрескою АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року стягнуто з 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

В апеляційнійскарзі позивачпросить рішеннясуду першоїінстанції скасуватита ухвалитинове прозадоволення позовнихвимог. Додаткове рішення залишити без розгляду. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги є тотожними доводам позовних вимог.

Зазначає, що причиною щодо неподання позовної заяви про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради «787 від 15.12.2000 року та підтвердження чинності цього рішення є сплив позовної давності.

8 ДПРЗ вимагає саме звільнення гаражу, а не зносу. Оскільки дана земельна ділянка відноситься до земель оборони та належить 8 ДПРЗ на праві постійного користування, позивач вирішить сам питання чи зносити, чи залишити даний гараж на цій земельній ділянці. Майно відповідача є приватним і заважає здійсненню діяльності органів і підрозділів ДСНК.

Будь-які правовстановлюючі документи, які б засвідчували право власності (користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться спірний гараж, у відповідача ОСОБА_1 , або у особи, у якої він його придбав ОСОБА_2 , відсутні.

Відповідно до п.1 Рішення 1 земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 4373 км.м надана у користування 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України в Дніпровській області для обслуговування спеціальної воєнізованої пожежної частини № НОМЕР_1 по її фактичному розміщенню, за рахунок земель оборони, подання даного позову є ефективним способом захисту порушеного права.

Також, позивач не погоджується з додатковим рішення на підставі того, що у судових дебатах представником відповідача адвокатом Ліфнянчиком С. І. заяви про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн заявлено не було, заяву ним було подано лише 25 листопада 2024 року, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було складено 01 липня 2024 року. В електронному кабінеті системи ЄСІТС дане рішення з`явилося тільки 15 липня 2024 року, а отже пройшло більше 5 днів після ухвалення рішення суду, тобто подана вже після встановленого строку на подання такої заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції.

Вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню,

оскільки підрозділДСНС ранішевже звертавсядо органумісцевого самоврядуванняз проханнямузгодити розміщеннягаражів натериторії,де заразрозташований позивач.Це свідчитьпро офіційнеі правомірнебажання упорядкувативикористання земельноїділянки тазабезпечити належніумови длярозташування гаражів,що моглостворити підставидля добросовісноговолодіння збоку відповідача.

Також зазначає, що заява про ухвалення додаткового рішення була подана окремо до суду, оскільки під час винесення рішення суд першої інстанції не вирішив питання щодо судових витрат на правову допомогу.

В судове засідання з`явилися представник Восьмого державногопожежно-рятувальногозагону ГУДСНС Україниу Дніпропетровській областіСпіцина Л.Ю. та представник ОСОБА_1 -адвокат Ліфлянчик С. І.. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання повісток в електронному суді (а.с. 227 зворот).

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що вони є не обґрунтовані й недоведені.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є гараж), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом,зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У відповідності до норми ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до положень ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №1302 від 16.07.1998 року земельну ділянку у АДРЕСА_1 площею 4373 кв.м. було надано у постійне користування 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області для обслуговування спеціальної воєнізованої пожежної частини №1 по її фактичному розміщенню, за рахунок земель оборони,що підтверджується Державним актом від 14.08.1998 року на право постійного користування земельною ділянкою.

Правонаступником 8-го загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області є позивач, який на теперішній час знаходиться на цій земельній ділянці,що підтверджено технічним паспортом від 28.11.2022 року.

Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради №787 від 15.12.2000 року було затверджено розміщення 2-х додаткових гаражів на території самостійної воєнізованої пожежної частини АДРЕСА_2 , та прийнято в експлуатацію побудований гараж № НОМЕР_1 і оформлено право власності за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на гараж № НОМЕР_1 від 30.10.2001 року. Підставою для винесення такого рішення був лист-замовлення Управління державної пожежної охорони в Дніпропетровські області №25/4-59 віл 01.11.2000 року та погодження СВПЧ01 Жовтневого району.

Відповідно до договору купівлі-продажу гаражу від 02 листопада 2006 року на теперішній час власником гаража № НОМЕР_1 з оглядовою ямою, загальною площею 23,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 ..

Право власності на гараж ОСОБА_1 набуто напідставі нотаріальнопосвідченого договорукупівлі-продажувід02 листопада 2006 року. Таким чином ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна відповідно до положень ст.330 ЦК України.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (абзац перший частини першої, частина другастатті 116 ЗКУкраїни).

Відповідно до положеньстатті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно

вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).За змістом частини третьої цієї статті за умови подальшого надання особі у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване на цій ділянці (що на час будівництва не була відведена для такої мети) нерухоме майносуд можевизнати правовласності насамочинно збудованенерухоме майно. Такий правовий висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №1302 від 16.07.1998 року земельну ділянку у АДРЕСА_1 площею 4373 кв.м. було надано у постійне користування 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області для обслуговування спеціальної воєнізованої пожежної частини №1 по її фактичному розміщенню.

На підставі листа-замовлення Управління державної пожежної охорони в Дніпропетровські області №25/4-59 від 01.11.2000 року та погодження СВПЧ01 Жовтневого району рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради №787 від 15.12.2000 року було затверджено розміщення 2-х додаткових гаражів на території самостійної воєнізованої пожежної частини АДРЕСА_2 , та прийнято в експлуатацію побудований гараж № НОМЕР_1 і оформлено право власності за ОСОБА_2 ..

Таким чином спірний гараж побудований на земельній ділянці, яка була передана у постійне користування 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області, сам позивач просив дозволити розміщення 2-х додаткових гаражів на території самостійної воєнізованої пожежної частини № НОМЕР_1 , а тому гараж самочинним об`єктом не вважається.

З урахуванням встановлених обставин та вимог діючого законодавства, яке регулює виниклі правовідносини, колегія суддів вважає, що споруджений на спірній земельній ділянці об`єкт нерухомості не є самочинним будівництвом з огляду на те, що він споруджений на земельній ділянці, що на час будівництва була відведена для цієї мети.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач набув право власності на вказаний гараж № НОМЕР_1 правомірно та державою офіційно визнано такий факт набуття його прав на нерухоме майно.

Водночас, заявляючи вимогу про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою 8-му державного пожежно-рятувальному загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області в частині 23,0 кв. м., шляхом звільнення земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , позивач фактично вимагає зносу зазначеного гаражу, адже в інший спосіб звільнити земельну ділянку, на якій він знаходиться, фізично не можливо.

За таких обставин суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, тому що доки не спростовано факт правомірного набуття відповідачем права власності на спірний гараж, та не скасовано офіційне визнавання державою такого факту, заявлена позовна вимога є передчасною.

Належних та допустимих доказів на підтвердження сукупності обставин, що мають значення для вирішення спору, позивач суду не надав, а самі по собі пояснення про ці обставини не дають підстав вважати їх установленими. Доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, позивачем не надано.

За встановлених обставин суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд враховує,що якнеодноразово вказувавЄвропейський судз правлюдини,право навмотивованість судовогорішення сягаєсвоїм коріннямбільш загальногопринципу,втіленого вКонвенції,який захищаєособу відсваволі;рішення національногосуду повинномістити мотиви,які достатнідля того,щоб відповістина істотніаспекти доводівсторони (рішенняу справі«Руїз Торіяпроти Іспанії»,§§ 29-30).Це правоне вимагаєдетальної відповідіна коженаргумент,використаний стороною;більше того,воно дозволяєсудам вищихінстанцій простопідтримати мотиви,наведені судаминижчих інстанцій,без того,щоб повторюватиїх (§2рішення усправі «Хірвісааріпроти Фінляндії»).

Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

29.01.2024 року до суду першої інстанції надійшов відзив від представника ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому у прохальній частині заявлено про стягнення з позивача на користь відповідача судові витрати на правничу допомогу.

Заява про ухвалення додаткового рішення була подана окремо до суду, оскільки під час винесення рішення, суд першої інстанції не вирішив питання щодо судових витрат на правову допомогу, з урахуванням наданого відзиву на позовну заяву відповідачем з проханням про стягнення цих витрат.

Отже, вимога щодо розподілу судових витрат на правову допомогу була заявлена до винесення рішення по суті.

За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване додаткове рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про стягнення додаткових витрат на професійну правничу допомогу, понесену при розгляді справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц .

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції представником Плевако А. П. надано договір про надання правничої допомоги № 17/10/2024;

квитанцію до платіжної інструкції № 47204295 від 18 жовтня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_1 сплатив ФОП ОСОБА_3 за правову допомогу за договором № 17/10/2024 від 17 жовтня 2024 року 15 000 грн.

Відповідно до п.4.1 договору про надання правничої допомоги від 17/10/2024 протягом двох банківських днів після надання адвокатом юридичних послуг, обумовлених п.1.1, клієнт та адвокат підписують Акт наданих послуг на суму оплати в сумі, вказаній у п.3.1.

Дослідивши матеріали справи апеляційний суд встановив, що представником відповідача не було надано Акту наданих послуг на суму оплати в сумі, вказаній у п.3.1, на підтвердження виконання вимог п.4.1 про порядок здачі-прийому наданих послуг.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки відсутня об`єктивна можливість пересвідчитися про наявність виконання договору від 17.10.2024 року і в тому числі п. 4 порядку здачі прийому наданих послуг між ОСОБА_1 та адвокатом Ліфлянчиком С. І. щодо надання адвокатом юридичних послуг обумовлених п.1.1 за надані правничі послуги в суді апеляційної інстанції, то відсутні підстави для задоволення вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про стягнення з позивача на його користь понесених у суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Керуючись ст.ст. 368, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Восьмого державногопожежно-рятувальногозагону ГУДСНС Україниу Дніпропетровськійобласті залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2024 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2024 року.

Судді: