Рішення

від 24.12.2024 по справі 474/226/24

ВРАДІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 474/226/24

Провадження № 2/474/125/24

РІШЕННЯ

Іменем України

24.12.24р. с-ще Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Тодосьєвої А.С.

розглянув у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

встановив:

01.03.2024р. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка), в якому просить:

- зобов`язати відповідачку усунути перешкоди в користуванні позивачем земельною ділянкою № НОМЕР_1 кадастровий номер 4822380400:03:000:0224 площею 2,1202 га, яка розташована в межах Великовеселівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області шляхом звільнення самовільно захопленої нею частини;

- зобов`язати відповідачку відновити межові знаки, які вона порушила.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 06.09.2017р. приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області йому належить 2,1202 га землі, що розташована в межах Великовеселівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. Ця ділянка складається з двох частин: кадастровий номер 14822380400:03:000:0504 та кадастровий номер 4822380400:03:000:0224.

Земельна ділянка межує із земельною ділянкою відповідачки.

Протягом останніх трьох років позивач не може використовувати земельну ділянку оскільки відповідачка самовільно займає її, косить сіно протягом літнього сезону, на його зауваження не реагує, вчиняє сварки, при яких ображає та принижує його. Повисмикувала та викинула межові знаки встановлені на його прохання землеміром сільської ради.

Поведінка відповідачки змушує його звертатися до компетентних органів, до сільської ради, до землевпорядника з відділення Держгеокадастру в Кривоозерському районі. Однак, відповідачка не реагує на зауваження, а навпаки дає вказівки своєму чоловіку косити траву на земельній ділянці позивача.

Вважає, що такими діями відповідачки порушуються його права власника гарантовані Конституцією України.

З огляду на вищевикладене, посилаючись на вказані обставини та ст.ст. 316, 317, 321, 386, 391 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.

У судових засіданнях 14.10.2024р. та 29.11.2024р. позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні. При цьому, позивач, на запитання судді, зазначив, що особисто не бачив хто скошував сіно на його земельній ділянці, оскільки в той час служив в Збройних Силах України.

У судове засідання 24.12.2024р. позивач не з`явився, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлений про час, дату і місце судового розгляду, про причину неявки не повідомив.

Відповідачка в судові засідання 14.10.2024р., 29.11.2024р., 24.12.2024р. не з`явилася, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлена про час та місце судового розгляду шляхом направлення поштовим зв`язком судових повісток за адресою реєстрації місця проживання рекомендованим поштовим відправленням, а також через розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик відповідачки до суду. Відповідачка відзив на позов не подала та із жодними заявами чи клопотаннями до суду не зверталася.

З огляду на приписи ст.ст. 211 та 223 ЦПК України суд визнав за можливе розглянути справу по суті без участі сторін за наявними у справі доказами.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідив письмові докази, показання свідків, заслухав пояснення позивача надані в судових засіданнях 14.10.2024р. та 29.11.2024р., судом встановлено наступне.

07.10.2005р. Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 741499 на ім`я ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 7,35 га, розташованої в межах Великовеселівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області. Земельна ділянка складається з двох земельних ділянок: земельна ділянка № НОМЕР_2 кадастровий номер 4822380400:03:000:0504 площею 5,23 га та земельна ділянка № НОМЕР_1 кадастровий номер 4822380400:03:000:0224 площею 2,12 га.

Згідно зі Свідоцтвом про право на спадщину за законом НМІ 289379, виданого приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 1070 та у спадковому реєстрі за № 61176638 (спадкова справа номер у нотаріуса 82/2016 та номер у спадковому реєстрі 60006872), а також Витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі № 48981071 від 06.09.2017р., - свідоцтво про право на спадщину видано в тому, що на підставі ст. 1261 ЦК України, спадкоємцем зазначено у свідоцтві майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 . Спадщина на яку видано свідоцтво складається з земельної ділянки площею 2,1202 га, що розташована в межах Великовеселівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області та належала спадкодавиці на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 741499, виданого 07.10.2005р. Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області, кадастровий номер 4822380400:03:000:0224.

У відповіді Відділу № 4 управління надання адміністративних послуг Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 29-14-0.140-3052/22-23 від 22.12.2023р. повідомлено наступне. ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,12 га кадастровий номер 4822380400:03:000:0224 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах Великовеселівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області право власності на яку зареєстровано у реєстрі речових прав від 06.09.2017р. Відповідно до Книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відомості щодо реєстрації іншого речового права на вказану земельну ділянку станом на 01.01.2013р. - відсутні. Конфігурація вказаної земельної ділянки не змінювалася, площа та проміри земельної ділянки відповідають відомостям внесеним до ДЗК та документації із землеустрою, відповідно до якої сформована земельна ділянка.

Документ наданий позивачем разом з позовною заявою, що знаходиться в матеріалах справи на аркуші 3, містить лише частину його назви Збірний кадастровий землевласників… та на ньому замальовані дві земельні ділянки: земельна ділянка № НОМЕР_2 та земельна ділянка № НОМЕР_1 . Також у ньому наявна друкована частина тексту наступного змісту Список, Березовська Тамара К…. Інші дані в ньому відсутні, як і додаткові його частини.

З огляду на вищевикладене суд не бере до уваги вказаний доказ, оскільки він є частиною документа, з якого не можливо дослідити його зміст в цілому.

Згідно кадастрового плану земельних ділянок переданих у власність гр. ОСОБА_3 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Великовеселівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області з кадастровими номерами: 4822380400:03:000:0504 та 4822380400:03:000:0224 (а.с. 6) на ньому замальовані дві земельні ділянки, та наявний наступний опис: земельна ділянка 1 - від А до Б (землі державної власності), від Б до В (землеволодіння ОСОБА_4 ), від В до Г (землеволодіння ОСОБА_5 ), від Г до Д (землі державної власності), від Д до А (землі Служби автодоріг в Миколаївській області); земельна ділянка 2 - від А до Б (землі державної власності), від Б до А (землеволодіння ОСОБА_6 ).

05.07.2020р. начальником Врадіївського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області позивача Березовського Г. листом № 5956/62-2020 повідомлено, що його заява від 05.07.2020р. зареєстрована у журналі ЄО за № 1461. За результатами розгляду вказаних матеріалів ст. о/у СКП Врадіївського ВП Шліхар Є.О. прийнято рішення про припинення подальшої перевірки.

У довідці ст. о/у СКП Врадіївського ВП Шліхар Є.О. Про результати розгляду заяви гр. ОСОБА_1 зазначено, зокрема, що 05.07.2020р. до ч/ч Врадіївського ВП надійшла заява жителя с. Покровське ОСОБА_1 про те, що невідомі особи здійснили самовільно скіс трави, тобто сіна на земельній ділянці належній заявнику яка розташована на околиці с. Макієве Врадіївського району Миколаївської області. Звернення зареєстроване в журналі ЄО за № 1461. В ході розгляду заяви було встановлено, що на вказаній земельній ділянці було скошено сіно гр. ОСОБА_7 жителем с. Нововасилівка, який пояснив, що вищевказана земельна ділянка площею 1,51 га належить його дружині ОСОБА_2 , про що є відповідна документація для законного використання землі. ОСОБА_2 було надано копію технічної документації на вищевказану земельну ділянку, а також остання пояснила, що користується нею з 2002р. Крім того, відповідно контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, яким являється Держгеокадастр України та його територіальні органи. Повноваження щодо визначення факту наявності порушень при використанні земель, проведення розрахунку розміру шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, покладено на органи Держгеокадастру України. Державний контроль за використанням та охороною земель і моніторинг ґрунтів здійснюється шляхом перевірок. З огляду на вказане заяву ОСОБА_1 в порядку ЗУ Про звернення громадян було направлено до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області. Перевірку за вказаною заявою Врадіївським ВП припинено.

06.08.2020р. начальником ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області позивачу ОСОБА_8 надано відповідь № 10-14-0.164-5602/2-20, що відповідно до ст. 189 ЗК України та ст. 20 ЗУ Про охорону земель самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні ради. Згідно зі ст. 12 ЗК України у галузі земельних відносин вони наділені відповідними повноваженнями, у тому числі і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання земельного та екологічного законодавства, вирішення земельних спорів. У п. б ст. 5 ЗК України визначено принципи земельного законодавства, зокрема невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею. У ст. 158 ЗК України визначено, що виключно судом вирішуються земельні спори щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, які перебувають у власності громадян. А тому позивачу рекомендовано в подальшому звертатися до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області з зазначеного питання, після вжиття вичерпних заходів самоврядного контролю.

У своїх показаннях свідок ОСОБА_9 зазначила, що земельна ділянка площею 2,12 га є власністю її батька ОСОБА_1 . Вона неодноразово бачила як сіно на ній вже було скошено. Бачила і як на ній випасалася велика рогата худоба, за якою в подальшому прийшов ОСОБА_10 , і коли йому сказали, що це земля ОСОБА_1 , він сказав, що позивач її вбирать не буде. Жодного разу не могли скосити сіно, бо коли приїздили воно вже було скошене. Знає, що позивач домовлявся з землевпорядником ОСОБА_11 про встановлення меж, були визначені межі, особисто при встановленні меж присутня не була. Особисто не бачила, щоб ОСОБА_2 викошувала сіно.

Свідок ОСОБА_12 надав показання, що були вчинки зі сторони ОСОБА_13 щодо таємного скошування трави на земельній ділянці яку його батько ОСОБА_1 успадкував після смерті бабусі. Були сварки з цього приводу, в ході яких родина ОСОБА_14 виражалася до них нецензурною лайкою. Вони викошували траву без підстав на це. Документи у ОСОБА_14 не бачив, кажуть що вони нею довго користуються. Межі по земельній ділянці батька визначалися, є про це документи, тільки де вони не знає. Він не бачив чи ОСОБА_15 особисто використовувала спірну землю, це її син під її ж дією.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 7, 8 -10 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно зі ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до ст. 106 ЗК України місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок. Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

За правилами ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. 158 ЗК України).

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Передумовами та підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення, одним з елементів якого являється вина.

Відповідно до ст. 156 ЗК України, ст. 1166 ЦК України шкода заподіяна самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншим порушенням земельного законодавства, відшкодовується у повному обсязі. Зокрема, при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайості певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов`язаних із збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їх призначення.

Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема: самовільне зайняття земельних ділянок; знищення межових знаків, пошкодження або знищення геодезичних пунктів Державної мережі та геодезичних мереж спеціального призначення (п.п. б, е ч. 1 ст. 211 ЗК України).

Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 211 ЗК України).

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

При цьому достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), тобто надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.

Учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

У ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, та які б вказували на протиправні дії саме відповідачки, спрямовані на порушення прав позивача щодо користування та розпорядження належною йому на праві власності земельною ділянкою.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач не виконав свого процесуального обов`язку із доведення суду своїх вимог належними та допустимими доказами, суд приходить до висновку про відмову у позові з підстави його недоведеності.

Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422 грн. 40 коп. покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258-268, 273, 279 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. покладаються на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 24 грудня 2024 року.

Суддя Ф.Г. Сокол