Рішення

від 20.12.2024 по справі 587/4092/24

СУМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 587/4092/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого суддіВортоломей І. Г., за участю секретаря судового засіданняБондаренко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Сумської районної державної адміністрації про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Сумської районної державної адміністрації про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої доньки

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 06 жовтня 2007 року позивачка перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають двох дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що протягом останніх років стосунки між сторонами розладились, між ними зникло взаємопорозуміння та взаємоповага. З 2023 року позивачка забрала свої речі та сина та переїхала проживати в м. Ірпінь. Донька залишилася проживати разом з батьком. В подальшому позивачка виїздила за кордон, потім повернулася в м. Ірпінь. Фактично сім`я припинила своє існування, а шлюб розпався та має лише формальний характер. Сімейні стосунки не відновлювалися, шлюб остаточно припинив своє існування. Примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе. Крім того, перебування у шлюбі суперечить інтересам позивача розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим нормальним шляхом в умовах свободи та гідності,а томупросить розірватишлюб.Що стосуєтьсявстановлення факту,то з2023року позивачкасамостійно виховуєсина,донька залишилисяз батьком.Батько ніякоїучасті увихованні синане приймає.09жовтня 2024року міжсторонами булоукладено договірпро здійсненнябатьківських правта виконанняобов`язків,згідно зяким позивачсамостійно утримуєсина ОСОБА_4 ,а відповідачсамостійно утримуєдоньку ОСОБА_3 .Встановлення фактусамостійного вихованнята утриманнясина необхіднедля захиступрав таінтересів дитинита можливостіодноосібного зверненняматері додержавних,медичних таосвітніх закладіввід іменіта вінтересах дитини.Тому проситьсуд встановитифакт того,що ОСОБА_1 самостійно виховуєта утримуєнеповнолітнього сина ОСОБА_4 .Позивач зазустрічним позовомсвої позовнівимоги обгрунтовуєтим,що відшлюбу звідповідачем зазустрічним позовоммають двохдітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .З 2023року він проживаєвдвох зістаршою дитиною донькою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .Дитина маєгарні умовидля життя,а саме:окрему кімнату,необхідні меблі,місце длязанять тавідпочинку.Донька ростев повазіта любові.Саме з2023року позивачсамостійно виховуєта утримуєдоньку,відповідачка зазустрічним позовомне приїжджаладо містаСуми іфактично неприймає участіу вихованнідоньки.Очевидно,що всіпитання щодовиховання дитинимають вирішуватисябатьками спільно.Проте виникаютьситуації,в якиходин ізбатьків змушенийсамостійно виховуватидитину іпри цьомузалишається повністюзалежним відзгоди другогоз батьківу правовомусенсі.Укладаючи договірпро здійсненнябатьківських правта виконанняобов`язків від09жовтня 2024року,відповідачка зазустрічним позовомвідмовила позивачунадати дозвілна виїздза кордондоньки ОСОБА_3 ,тоді як ОСОБА_2 дозвіл ОСОБА_1 на виїздспільного синанадав. ОСОБА_1 для наданнядозволу навиїзд дитиниза кордонвисунула додатковінеприйнятні длянього особистоумови унотаріальному договоріпро здійсненнябатьківських правта виконанняобов`язків.Тому згодищодо отриманняним дозволуне булоотримано.Без участіта згодивідповідача позивачне можесамостійно вирішуватиюридично значущіпитання вінтересах дитинибез участіматері,яка територіальнопроживає уіншому місці.Тому просить встановити факт самостійного виховання і утримання ОСОБА_2 неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 .

Позивачка в судове засідання не з`явилися, направила до суду заяву, в якій просить суд розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, проти задоволення зустрічного позову не заперечує.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, від представника відповідача надійшла до суду заява про розгляд справи без їх участі, проти позовних вимог позивачки не заперечують, зустрічний позов підтримують в повному обсязі та просять його задовольнити.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Сумської районної державної адміністрації направила до суду клопотання, в якому просила розгляд справи проводити без участі їх представника, проти задоволення позовних вимог не заперечують. Щодо первісного позову зазначають, що позивачка разом із сином не проживає на території Сумського району, по суті позовних вимог пояснень надати не можливо. Ураховуючи наявні матеріали справи, договір про здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків, укладений між позивачем та відповідачем від 09 жовтня 2024 року, фактичну довгу відсутність матері, здійснення опіки над дитиною протягом тривалого часу одноосібно батьком, формування ним сталого, комфортного середовища для доньки, особисту прихильність дитини до батька, належні умови проживання дитини, служба у справах дітей не заперечує проти встановлення факту самостійного виховання ОСОБА_2 доньки ОСОБА_3 , 2014 року народження.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК Україниу зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає первісний та зустрічний позови такими, що підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що 06 жовтня 2007 року позивач з відповідачем уклали шлюб, зареєстрований Виконкомом Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області, актовий запис №29, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 10).

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 (а.с. 11-12).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що причиною розірвання шлюбу стала відсутність взаєморозуміння між подружжям, що робить неможливою подальшу побудову сімейних відносин. Сторони подружні стосунки не підтримують, сімейних відносин не поновлювали і не мають наміру цього робити. Позивачка категорично наполягає на розірванні шлюбу з відповідачем.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе. Позивачка скористалась вказаним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивачка не має наміру зберігати шлюб з відповідачем. Приймаючи до уваги заяву позивачки, суд вважає, що причини, які спонукають її наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3ст. 105 Сімейного кодексу Українишлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимогист. 110 Сімейного Кодексу.

Згідно зіст.24 СК Українишлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивачка наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Відповідно до ч. 2ст. 112 СК Українисуд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

За таких обставинах справи суд вважає, що сім`я сторін розпалася остаточно, підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя і тому суд приходить до висновку про розірвання шлюбу між сторонами.

Згідно з ч. 2 ст.114, абз. 2 ч. 3 ст.115 СК Україниу разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

За таких обставин суд вважає, що збереження сім`ї неможливе, а тому позов в частині розірвання шлюбу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо встановлення юридичного факту.

В позовних заявах сторони зазначають, що тривалий час сторони не проживають разом, кожен живе окремим життям, фактично сім`я припинила своє існування.

Сторони уклали договір про здійснення батьківських прав та виконання обов`язків від 09 жовтня 2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №2074. Син ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 , а донька ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_2 . За домовленістю батько самостійно утримує доньку, яка проживає з ним до досягнення повноліття. Мати не приймає та не прийматиме участі в утриманні доньки до досягнення нею повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 . За домовленістю мати самостійно утримує сина, який проживає з матір`ю до досягнення ним повноліття. Батько не приймає участі в утриманні сина до досягнення повноліття донькою, тощо (а.с.1-14).

Згідно з актом обстеження умов проживання, складеним начальником Служби у справах дітей Сумської районної державної адміністрації, 08 серпня 2024 року проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого з`ясовано, що житло розміщене на 1 поверсі 2 поверхового будинку, складається з 2 кімнат: кухні, коридору, ванної кімнати. Будинок цегляний, багатоквартирний. Заявник мешкає у квартирі, яка належить йому на праві співвласності. Кімнати умебльовані, в помешканні підтримуються належний санітарний стан. В наявності побутова техніка. Батько забезпечує дитину всім необхідним, з ним вона себе почуває впевнено і комфортно, ознак тривожності не виявляє. Висловила бажання проживати з ним і надалі. ОСОБА_2 самостійно виховує доньку ОСОБА_5 з 2023 року. Матір дитини ОСОБА_1 виїхала у 2023 році, наразі перебуває за кордоном (а.с. 27 зв.б., а.с. 28).

З Акту про відсутність участі у вихованні ОСОБА_3 її матері від 18 вересня 2024 року, складеного за участі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вбачається, що з весни 2023 року ОСОБА_3 виховує лише її батько ОСОБА_2 (а.с. 28).

Згідно з довідкою про психологічне обстеження емоційного стану ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , практикуючим психологом ОСОБА_8 психологом було виявлено певну напруженість дитини. Під час проведення розмови дитина поступово заспокоїлась, її психічно-емоційний стан врівноважився, вона охоче йшла на контакт. На запитання про стосунки з біологічною матір`ю відповідала спокійно, врівноважено, таким же тоном, як і на інші теми. ОСОБА_5 демонструвала дружелюбність та старанність при виконанні малюків. Малювала доволі швидко, не виявляла незадоволення, роздратування. В процес малювання включалась охоче та отримувала позитивні емоції. Дівчина врівноважена та спокійна, немає ознак підвищеної тривожності та агресивності. Під час спілкування щодо її матері, ОСОБА_9 , дитина була спокійна, байдужа, розмову підтримувала не охоче, цікавості та інших емоцій не виявляла, що свідчить про сталу втрату соціального зв`язку між дитиною та її мітір`ю (а.с. 29-30).

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьоїстатті 51Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами восьмою, дев`ятоюстатті 7 Сімейного кодексу України(далі -СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третястатті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч. 1ст.160СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованоїпостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У частинах першій-третій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини насамперед необхідно виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

Окрім того, враховуючи вищенаведені обставини, керуючись принципом максимального забезпечення інтересів та прав дитини, зважаючи на те, що відповідач визнав позов в повному обсязі та не заперечував щодо визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцем проживання матері, а відповідачка за зустрічним позовом визнала позов в повному обсязі та не заперечувала щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 за місцем проживання батька, суд вважає, що необхідно визначити місце проживання сина з позивачем за первісним позовом, а доньки з позивачем за зустрічним позовом, що забезпечить якнайкращі інтереси дитини, а тому позови підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу за первісним позовом та відповідачу за зустрічним позовом, що батьки дітей у разі визначення місця проживання дитини з батьком чи матір`ю не обмежені у своєму праві на спілкування з дитиною та участі у її вихованні і можуть реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком чи матір`ю дітей щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування чи за рішенням суду.

У постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 761/25544/19, провадження № 61-20015св21 Верховний Суд дійшов висновку, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення між дитиною й батьками належних стосунків, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Крім того, у кожній зі справ, яка стосується інтересів дитини, суд виходить із найкращих її інтересів з урахуванням усіх обставин справи, які у кожній конкретній справі є різними.

Враховуючи те, що позивачці за первісним позовом встановлення факту самостійного виховання та утримання сина необхідне для захисту прав та інтересів дитини та отримання можливості одноосібного звернення матері до державних, медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, зокрема, на переконання суду, задля якнайкращих інтересів дітей, то позовні вимоги ОСОБА_1 в частині встановлення факту слід задовольнити та встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також, враховуючи те, що позивачка за первісним позовом проживає за кордоном, а у відповідача за первісним позовом виникає необхідність щодо подальшого оформлення документів для отримання допомогу на дитину (пільг) та набуття статусу «одинокий батько», оскільки він буде виховувати її один, а також виникає питання щодо переміщення із дитиною без документального оформлення згоди від матері, яка не проживатиме із дитиною, то зустрічну позовну заяву слід задовольнити та встановити факт самостійного виховання і утримання ОСОБА_2 неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 .

Керуючись ст. 247 ЦПК України, ст.ст. 4, 7, 24, 105, 110,112,115, 160, 161 Сімейного Кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), який зареєстрований 06 жовтня 2007 року виконкомом Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області, актовий запис №29.

Встановити факт самостійного виховання і утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановити факт самостійного виховання і утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І. Г. Вортоломей