Рішення

від 24.12.2024 по справі 910/13047/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.12.2024Справа № 910/13047/24Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального некомерційного підприємства «Татарбунарський центр первинної медико - санітарної допомоги» Татарбунарської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синергія систем»

про стягнення 30 785, 50 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне некомерційне підприємство «Татарбунарський центр первинної медико - санітарної допомоги» Татарбунарської міської ради звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синергія систем» про стягнення 30 785, 50 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач не належним чином виконав свої обов`язки за договором про закупівлю товару від 27.04.2023 № 27/04-3.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу суду відповідач отримав у встановленому законом порядку, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

27.04.2023 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір про закупівлю товару № 27/04-3, за яким постачальник зобов`язався передати покупцю товар - Бензин А-95 (ДК 021:2015 - 09130000-9 нафта і дистиляти), визначений за асортиментом, кількістю (обсягом) та цінами (Товар), зазначений у специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець прийняти і оплатити такий товар (п. 1.1. Договору).

Найменування та кількість товару - бензин автомобільний А-95 - 3000 л (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору загальна сума договору становить 138 000, 00 грн у тому числі ПДВ (7 %) 9028, 04 грн.

Згідно п. 4.1. Договору, розрахунки за товар здійснюються протягом 7 банківських днів з дня поставки (передачі) товару.

Поставка (передача) товару здійснюється узгодженими партіями (частинами), у відповідності до заявок покупця або за домовленістю сторін, протягом п`яти днів з дати отримання заявки. Весь обсяг товару має бути поставлений у строк до 31.12.2023 (п. 5.1. Договору).

Місце отримання товару - місце знаходження покупця (п. 5.2 Договору).

На виконання умов договору відповідач передав позивачу 3000, 00 л. Бензину А-95 на загальну суму 138 000, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 147 від 27.04.2023 та № 148 від 01.05.2023.

Вказана поставка товару оплачена позивачем платіжними інструкціями від 01.05.2023 № 24, № 182.

Згідно п. 2.5. Договору, термін дії талонів, якими забезпечує постачальник замовника (покупця) повинні мати не менше 12 місяців.

Відповідно до листа гарантії відповідача вих. № 15/107, відповідач гарантує наявність бланків-дозволів (талонів, картах, скрейтч-картах) номіналом 10, 15 та 20 літрів зі строком дії не менше одного календарного року з дня отримання замовником талонів з можливістю продовження терміну дії з метою використання їх у повному обсязі з наданням копії зразків талонів.

Позивач вказує, що з 01.01.2024 відпуск бензину по талонам перестав здійснюватися АЗС через закінчення терміну дії талонів, тому покупець звернувся до постачальника з листом від 03.01.2024 № 1 в якому просив продовжити термін дії талонів на оплачений бензин, оскільки через його відсутність медична допомога населенню району не надається в належній мірі, що може призвести до погіршення стану здоров`я хворих та навіть смерті.

Враховуючи ненадання відповідачем відповіді на зазначений лист, позивач повторно 17.04.2024 надіслав відповідачу листа № 108, в якому вимагав терміново замінити невикористані талони на бензин у кількості 26 шт. номіналом 20 літрів на загалу кількість 520 літрів або повернути кошти за невикористаний бензин в сумі 23 920, 00 грн (520 літрів х 46 грн за літр).

Вказана вимога відповідачем задоволена не була, що стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 23 920, 00 грн заборгованості за договором, 5320, 57 грн пені та 1544, 93 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Із змісту ст. 525 ЦК України випливає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Із приписів ч. 1 ст. 177 ЦК України випливає, що об`єктом цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Господарським судом міста Києва встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було перераховано відповідачу оплату поставленого товару (бензину А-95 в талонах), однак з 01.01.2024 відпуск бензину по талонам перестав здійснюватися АЗС через закінчення терміну їх дії. Проте відповідач своїм листом - гарантією (вих. № 15/107), гарантував позивачу наявність талонів зі строком дії не менше одного календарного року з дня отримання замовником талонів та з можливістю продовження терміну їх дії з метою використання у повному обсязі.

Отже, на переконання суду, покупець має право на односторонню відмову від досягнутих домовленостей, та вимагати від постачальника повернення вартості оплаченого товару (талонів), в разі відмови відповідача щодо заміни їх, у зв`язку з закінченням терміну дії.

За таких обставин, з огляду на волевиявлення позивача щодо повернення суми оплати вартості товару, у відповідача виникає обов`язок повернути грошові кошти у розмірі 23 920, 00 грн.

Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не подано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано, хоча про розгляд справи відповідач повідомлений у встановленому законом порядку, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати, вимога позивача про стягнення 23 920, 00 грн визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за порушення умов договору пені у розмірі 5320, 57 грн.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За приписами ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розділом 7 Договору сторони визначили відповідальність сторін.

Відповідно до п. 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та даним Договором.

Пунктом 7.2. Договору передбачено відповідальність відповідача у вигляді пені за порушення строків поставки товару.

Судом не встановлено порушення відповідачем строків поставки товару, а іншої відповідальності відповідача, зокрема у вигляді пені за безпідставне користування грошовими коштами умовами договору не передбачено.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання зобов`язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені, а тому позивачу слід відмовити в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 5320, 57 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 1544, 93 грн інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 1544, 93 грн.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 ГПК України, обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до п. 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування доводів позивача.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СИНЕРГІЯ СИСТЕМ» (01042, місто Київ, вул. Маккейна Джона, будинок 40, ідентифікаційний код 44876120) на користь КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ТАТАРБУНАРСЬКИЙ ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ» ТАТАРБУНАРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (68100, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, місто Татарбунари, вул. Гульченка Романа, будинок 16, ідентифікаційний код 38534606) заборгованість у розмірі 23 920 (двадцять три тисячі дев`ятсот двадцять) грн 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 1544 (одна тисяча п`ятсот сорок чотири) грн 93 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2504 (дві тисячі п`ятсот чотири) грн 68 коп.

3. В іншій частині в задоволені позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва