Рішення

від 24.12.2024 по справі 910/12133/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.12.2024Справа № 910/12133/24За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації» «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОУД»

про стягнення 843 093,14 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації» «Київтеплоенерго» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОУД» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 843 093,14 грн, з яких: 689 894,05 грн заборгованість з постачання теплової енергії, 122 332,07 грн інфляційні втрати, що нараховані на заборгованість за послуги постачання теплової енергії, 28 885,50 грн 3% річних, що нараховані на заборгованість з постачання теплової енергії, 900,91 грн заборгованість за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії, 1 019,06 грн заборгованість за абонентське обслуговування для послуги з постачання гарячої води, 61,55 грн заборгованість за обслуговування вузла комерційного обліку послуги з постачання гарячої води.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 525, 526, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії за адресою: місто Київ, вулиця Михайла Бойчука, будинок 2/34, а також наданих послуг з абонентського обслуговування для послуги з постачання теплової енергії і з постачання гарячої води та за обслуговування вузла комерційного обліку послуги з постачання гарячої води.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/12133/24, справу визнано малозначною та її розгляд постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

06.11.2024 від представника позивача, на виконання вимог ухвали, надійшла довідка про рух коштів між позивачем та відповідачем, а також письмове підтвердження що ціна позову не змінилась.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01103, місто Київ, вулиця Михайла Бойчука, будинок 2/34.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 07.10.2024 був повернутий з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/12133/24 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім того, суд зазначає, що відповідач у силу ст.6 Господарського процесуального кодексу України, був зобов`язаний зареєструвати Електронний кабінет, чого останнім зроблено не було.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м.Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №591 від 10.04.2018 Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

З 1 травня 2018 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (позивач) здійснює постачання теплової енергії.

З набранням чинності Закону України від 03.12.2020 №1060 "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово- комунальних послуг" внесені зміни до організації моделі договірних відносин з виконавцем послуг, а саме: запроваджено укладання публічного договору приєднання.

З усіма фізичними або юридичними особами, які є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, які протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, вважаються укладеними публічні договори приєднання за формою, встановленою Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

За змістом абз. 2 ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

30.09.2021 позивачем на своєму офіційному веб-сайті було опубліковано текст договору про надання послуги з постачання теплової енергії за формою, встановленою Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 з урахуванням подальших змін.

Із копії договору купівлі продажу від 02.06.2020, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О.С. і зареєстровано в реєстрі за №722, вбачається, що з 02.06.2020 відповідач є власником нежитлових приміщень №112, 112а загальною площею 603,8 кв.м. у будинку №2/34 по вулиці Бойчука Михайла (до перейменування - Кіквідзе) у місті Києві.

Як зазначає позивач, що не спростовано відповідачем, останній не уклав з виконавцем комунальної послуги (позивачем) відповідний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, в зв`язку з чим в силу вимог ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" такий договір між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОУД" про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі - договір) вважається укладеним.

Відповідно до п.5 договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.

Виконавець забезпечує постачання теплоносія з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (п. 7 договору).

Згідно п.8 договору виконавець забезпечує постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості згідно з вимогами пунктів 5 і 6 цього договору до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (індивідуального (садибного) будинку).

За змістом п. 11 договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №315 (надалі - Методика розподілу). Якщо будинок оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", обсяг спожитої послуги у будинку визначається як сума показань таких вузлів обліку. За рішенням співвласників багатоквартирного будинку розподіл обсягу спожитої теплової енергії здійснюється для кожної окремої частини будинку, обладнаної вузлом комерційного обліку послуги. Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).

Відповідно до п. 20 договору у разі відсутності інформації про показання вузла (вузлів) комерційного обліку та/або недопущення споживачем виконавця до вузла (вузлів) комерційного обліку для зняття показань для визначення обсягу теплової енергії, спожитої в будинку, визначається середній обсяг споживання теплової енергії в будинку протягом попереднього опалювального періоду, а у разі відсутності такої інформації - за фактичний час споживання протягом поточного опалювального періоду, але не менше 30 днів. Після відновлення надання показань вузлів комерційного обліку виконавець зобов`язаний провести перерозподіл обсягу спожитої послуги у будинку та перерахунок із споживачем. Перерозподіл обсягу спожитої послуги у будинку та перерахунок із споживачем проводиться у тому розрахунковому періоді, у якому було отримано в установленому порядку інформацію про невідповідність обсягу, але не більш як за 12 розрахункових періодів.

Згідно п.30 договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 71, ст. 2507), - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця (посилання на веб-сторінку). У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

Вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця (посилання на веб-сторінку). У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов`язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідного органу (п.31 договору).

Згідно п.32 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не пізніше ніж 30 днів з моменту опублікування і діє протягом року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (п. 51, п. 52 договору).

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача, що ним виконано належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, однак відповідачем порушено договірні зобов`язання внаслідок чого, в останнього наявний борг у загальному розмірі 689 894,05 грн з оплати поставленої в період з листопада 2021 року по березень 2024 року теплової енергії, а також борг по платі за абонентське обслуговування за період з листопада 2021 року по березень 2024 року послуг постачання теплової енергії в розмірі 900,91 грн і гарячої води в розмірі 1 019,06 грн та борг за обслуговування вузла комерційного обліку в розмірі 61,55 грн.

Крім того у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 122 332,07 грн та 3% річних у розмірі 28 885,50 грн.

На підтвердження факту постачання теплової енергії в нежитлові приміщення відповідача, а також її обсягу, позивачем долучено до позовної заяви акт про прийняття теплового вузла обліку, акти про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, корінці нарядів на включення та корінці нарядів на відключення об`єкту теплоспоживання; відомості обліку спожитої теплової енергії, що підтверджують обсяги споживання теплової енергії, облікові картки (помісячно), а також акти приймання-передавання теплової енергії та довідки про нарахування за теплову енергію з жовтня 2021 року по березень 2024 року.

Щодо нарахування боргу за спожиту теплову енергію у період з листопада 2021 року по березень 2024 року у розмірі 689 894,05 грн, суд зазначає наступне.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Положеннями ч. 7 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ч. 3 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про теплопостачання" він регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (надалі - Правила) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).

Умовами п.п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

На підтвердження факту постачання з листопада 2021 року по березень 2024 року теплової енергії загальною вартістю 689 894,05 грн відповідачу, а також її обсягу, позивачем долучено до позовної заяви акти про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи; корінці нарядів на включення та корінці нарядів на відключення об`єкту теплоспоживання; облікові картки (помісячно); відомості обліку спожитої теплової енергії, що підтверджують обсяги споживання теплової енергії, а також акти приймання-передавання товарної продукції та акти надання послуг з постачання теплової енергії довідки про нарахування за теплову енергію з листопада 2021 року по березень 2024 року.

Водночас, акти приймання-передавання товарної продукції за період з листопада 2021 року по березень 2024 року не підписані представником відповідача.

Проте, акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Отже, постачальник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання споживача до підписання акта приймання-передавання товарної продукції, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

При цьому, сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів приймання-передавання товарної продукції не є визначальним для висновку про невиконання позивачем своїх зобов`язань із постачання теплової енергії.

Питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуги з постачання теплової енергії в справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 зі справи №910/6652/17, від 12.07.2018 зі справи №910/6654/17, від 12.10.2018 зі справи №910/30728/15).

Отже, матеріалами справи підтверджується постачання Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" теплової енергії Товариству з обмеженою відповідальністю "ФОУД" у період з листопада 2021 року по березень 2024 року загальною вартістю 689 894,05 грн, а відповідачем в свою чергу не спростовано надання йому таких послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34 договору).

Відтак відповідач повинен був оплачувати надані позивачем послуги не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (місяця), а отже станом на момент розгляду справи відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань за договором з оплати теплової енергії.

Доказів оплати відповідачем теплової енергії спожитої в період з листопада 2021 року по березень 2024 року в загальному розмірі 689 894,05 грн відповідачем суду не надано, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

Щодо нарахування плати за абонентське обслуговування за період з листопада 2021 року по березень 2024 року послуг постачання теплової енергії в розмірі 900,91 грн і гарячої води в розмірі 1 019,06 грн та боргу за обслуговування вузла комерційного обліку в розмірі 61,55 грн, суд зазначає таке.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено плату за абонентське обслуговування, яка нараховується при наданні комунальних послуг. Плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю за індивідуальним договором про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку для відшкодування витрат, пов`язаних з укладенням договору, здійснення розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонента за індивідуальним договором (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води).

Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; лати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Отже, плата за абонентське обслуговування є складовою частиною ціни публічного типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та публічного типового індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води, а отже є відповідно істотною умовою такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства. Витрати, пов`язані з обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води та теплової енергії, відшкодовуються, зокрема, шляхом сплати споживачами комунальних послуг виконавцю комунальної послуги плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України, - у разі укладення індивідуальних договорів або індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем.

Згідно п. 30 договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з:

- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 71, ст. 2507), - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;

- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця (посилання на веб-сторінку).

З корінців нарядів вбачається, що за адресою: м. Києві, вул. Михайла Бойчука, буд.2/34, встановлено вузол комерційного обліку, а отже у відповідача наявний обов`язок зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку в розмірі 61,55 грн, а за період з листопада 2021 року по березень 2024 року плати за абонентське обслуговування послуг постачання теплової енергії в розмірі 900,91 грн і гарячої води в розмірі 1 019,06 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 122 332,07 грн та 3% річних у розмірі 28 885,50 грн, нараховані за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань у період з 01.11.2021 по 31.03.2024.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат виявив, що позивач в періоди, коли мала місце дефляція, застосовував значення коефіцієнту 0, а не від`ємне.

Про необхідність врахування при розрахунку інфляційних втрат від`ємного значення індексу інфляції (дефляції) неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 23.09.2021 у справі №924/2/21, від 26.01.2022 у справі №910/18557/20, від 11.07.2023 у справі №910/5349/22, від 27.06.2024 у справі №905/349/23.

Отже, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про правомірність стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 113 723,08 грн та 3% річних у розмірі 28 885,50 грн, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 689 894,05 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, 113 723,08 грн інфляційних втрат, 28 885,50 грн 3% річних, 900,91 грн заборгованості за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії, 1 019,06 грн заборгованості за абонентське обслуговування для послуги з постачання гарячої води та 61,55 грн заборгованості за обслуговування вузла комерційного обліку послуги з постачання гарячої води.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОУД» (01103, місто Київ, вулиця Михайла Бойчука, будинок 2/34, ідентифікаційний код 43642647) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації» «Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) 689 894 (шістсот вісімдесят дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто чотири) грн 05 коп. заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, 113 723 (сто тринадцять тисяч сімсот двадцять три) грн 08 коп. інфляційних втрат, 28 885 (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят п`ять) грн 50 коп. 3% річних, 900 (дев`ятсот) грн 91 коп. заборгованості за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії, 1 019 (одну тисячу дев`ятнадцять) грн 06 коп. заборгованості за абонентське обслуговування для послуги з постачання гарячої води, 61 (шістдесят одну) грн 55 коп. заборгованості за обслуговування вузла комерційного обліку послуги з постачання гарячої води та 12 517 (дванадцять тисяч п`ятсот сімнадцять) грн 26 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань