Рішення

від 24.12.2024 по справі 910/11704/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.12.2024Справа № 910/11704/24За позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство»

про стягнення 34 205, 23 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 34 205, 23 грн, з яких: 15 431, 24 грн 3% річних, та 18 773, 99 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України та ст. 20, 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов?язання за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 за № 0161-02024 , в частині своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/11704/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

25.10.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що позивачем невірно здійснено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, зокрема не розділено в графіку оплати за 15.09.2023 та 13.10.2023. Крім того, вказує, що періоди між оплатами не перевищують пів місяця, а тому нарахування інфляційних втрат є неможливим. Також до відзиву відповідач додав контррозрахунок 3 % річних, відповідно до якого останній визнає суму 3 % річних у розмірі 15 341, 61 грн. Крім цього, відповідач заявив клопотання про поновлення строку на подання відзиву та просив прийняти відзив до матеріалів справи.

Що стосується клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, суд зазначає таке.

Так, пунктом 3 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження судом встановлено відповідачу строк для подачі відзиву - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі

Приписами частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п?ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи ухвала суду від 30.09.2024 була доставлена до електронного кабінету відповідача - 30.09.2024 о 18:25 год.

Частиною 11 ст. 242 Господарського кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, ухвала суду від 30.09.2024 вважається врученою відповідачу 01.10.2024.

Відтак, останній день строку для подання відповідачем відзиву є саме 16.10.2024.

До господарського суду відзив відповідачем направлений в системі «Електронний суд» 24.10.2024, тобто після закінчення строку встановленого судом для його подання.

Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги обставини викладені відповідачем в обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання відзиву, суд вважає за можливе визнати причини пропуску строку для подання відзиву поважними та поновити відповідачу пропущений строк для подання відзиву.

Інших заяв чи клопотань на адресу суду від сторін не надходило.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об?єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з?ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об?єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2023 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/14398/23, яке набрало законної сили 17.06.2024, закрито провадження в справі за позовом Приватного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ «УКРЕНЕРГО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПАРТНЕРСТВО» про стягнення 17 731 325, 58 грн в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 6 354 798, 24 грн у зв?язку з відсутністю предмета спору. Частково задоволено позов та вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПАРТНЕРСТВО» на користь Приватного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ «УКРЕНЕРГО» пеню в розмірі 24 517, 45 грн, 3% річних у розмірі 331 152, 18 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 653 067, 96 грн, а також судовий збір у розмірі 125 453, 04 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Так, у межах справи судом було встановлено наявність заборгованості в Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПАРТНЕРСТВО» перед Приватного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ «УКРЕНЕРГО» за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0161-02024 від 01.01.2019.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що сума основного боргу в розмірі 6 354 798, 24 грн була сплачена відповідачем лише 13.10.2024, що підтверджується вказаним рішенням суду, а тому враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору та в подальшому судового рішення, позивач просить суд стягнути з відповідача 15 431, 24 грн 3% річних за загальний період 01.09.2023 по 11.10.2023, та 18 773, 99 грн інфляційні втрати за період з 01.09.2023 по 13.10.2023.

Відповідно до норм статей 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов?язання. У той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов?язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов?язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва в справі № 910/14398/23 від 23.11.2023, яке набрало законної сили 17.06.2024, було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов?язання за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0161-02024 від 01.01.2019, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31.08.2024 в розмірі 6 354 798, 24 грн.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються договори, зокрема, договір про надання послуг з передачі.

Згідно з укладеним між сторонами договором про надання послуг з передачі електричної енергії ПрАТ «НЕК «Укренерго» є оператором системи передачі, а ТОВ «Енергетичне партнерство» є користувачем системи передачі.

Як визначено у ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасник ринку електричної енергії (далі - учасник ринку) - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цим Законом; оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії; користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії.

Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов?язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як установлено судом у справі № 910/14398/23, під час розгляду справи відповідач надав копії платіжних інструкцій від 14.09.2023 № 130426 про сплату 2 600 000,00 грн (призначення платежу - за послуги з передачі електричної енергії за серпень 2023 року зг. дог. від 01.01.2019 № 0161-02024); від 15.09.2023 № 1 про сплату 400 000, 00 грн (призначення платежу - за послуги з передачі електричної енергії за серпень 2023 року зг. дог. від 01.01.2019 № 0161-02024); від 13.10.2023 № 85 про сплату 3 800 000,00 грн (призначення платежу - за послуги з передачі електричної енергії за вересень 2023 року зг. дог. від 01.01.2019 № 0161-02024).

Отже, під час розгляду справи № 910/14398/23 відповідач сплатив заборгованість у розмірі 6 354 798, 24 грн, але з простроченням.

Враховуючи, що предмет спору в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 6 354 798, 24 грн припинив своє існування після звернення позивача з позовом у справі № 910/14398/23 до суду та відкриття провадження у вказаній справі, суд у рішенні від 23.11.2023 дійшов висновку закрити провадження в справі № 910/14398/23 в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 6 354 798, 24 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (в зв?язку з відсутністю предмета спору).

Предметом даного спору є вимоги позивача до відповідача про стягнення суми заборгованості в розмірі 15 431, 24 грн 3% річних за загальний період 01.09.2023 по 11.10.2023, та 18 773, 99 грн інфляційні втрати за період з 01.09.2023 по 13.10.2023.

Відповідно до норм статей 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов?язання. У той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов?язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов?язання, зокрема, після прийняття судом відповідного рішення.

У зв?язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов?язання відповідачем у розмірі 6 354 798, 24 грн, позивачем здійснено нарахування 15 431, 24 грн 3% річних за загальний період з 01.09.2023 по 11.10.2023, та 18 773, 99 грн інфляційні втрати за період з 01.09.2023 по 13.10.2023.

Суд зазначає, що відповідачем не заперечується вимога позивача про стягнення 3 % річних у розмірі 15 341, 61 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов?язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов?язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов?язань»).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов?язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов?язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов?язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об?єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

З урахуванням викладеного вище, перевіривши розрахунок позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 18 773, 99 грн за загальний період з 01.09.2023 по 13.10.2023, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду розмір інфляційних втрат за вказаний період складає 16 773, 99 грн від суми боргу, лише за вересень 2023 року.

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо ненарахування інфляційних втрат у період з 15.09.2023 по 12.10.2023 із сумою боргу в розмірі 3 354 798, 24 грн, оскільки сума в розмірі 400 000, 00 грн була сплачена саме 15.09.2023, тобто 15 числа вересня 2023 року. Як вже зазначалось судом вище, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а тому вказані доводи відповідача є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 16 773, 99 грн.

Також перевіривши розрахунок позивача про стягнення 3 % річних за загальний період з 01.09.2023 по 11.10.2023 в розмірі 15 431, 24 грн встановив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем при здійснені розрахунку не було враховано період здійснення оплати за 15.09.2023, а тому судом здійснено власний розрахунок 3 % річних, при цьому обмежуючись періодами та сумами визначеними позивачем:

ПеріодОплата (грн)Сума боргу (грн)3 % річних (грн)01.09.2023 - 13.09.2023 6 354 798, 246 790, 0614.09.20232 600 000, 00 (14.09.2023)3 754 798, 24308, 6115.09.2023 - 11.10.2023400 000, 00 (15.09.2023)3 354 798, 247 444, 89 3 800 000, 00 (13.10.2023)0, 00 Всього:14 543, 56Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 14 543, 56 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Отже, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 16 773, 99 грн інфляційних втрат та 14 543, 56 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство» (02140, місто Київ, вулиця Бориса Гмирі, будинок 9, ідентифікаційний код 37856467) на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227) 16 773 (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят три) грн 99 коп. інфляційних втрат та 14 543 (чотирнадцять тисяч п?ятсот сорок три) грн 56 коп. 3% річних та 2 217 (дві тисячі двісті сімнадцять) грн 90 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань