Рішення

від 24.12.2024 по справі 910/11525/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.12.2024Справа № 910/11525/24За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»

до Приватного підприємства «Щирі лани»

про стягнення 16 344, 13 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Щирі лани» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 16 344,13 грн, з яких: 7 556,68 грн основний борг, 1 133, 54 грн штраф, 1 315, 80 грн пеня, 1 274, 82 грн 3% річних та 5 063, 29 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 202, 509, 525, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України та ст. 20, 174, 193, 218, 229 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №61/17 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м.Києва від 03.05.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/11525/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

15.10.2024 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшов акт звірки взаєморозрахунків та письмове підтвердження, що ціна позову не змінилась.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01042, місто Київ, вулиця Івана Кудрі, будинок 39, офіс 5/5.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 24.09.2024 був повернутий до суду з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами в справі № 910/11525/24 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім цього, суд зазначає, що згідно ст. 6 Господарського процесуального кодексу України відповідач зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет в системі «Електронний суд», чого останнім зроблено не було.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.05.2017 між позивачем (надалі - підприємство) та відповідачем (надалі - розповсюджувач) було укладено договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 61/17 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу (надалі - РЗ), що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (надалі - право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями (надалі - порядок), а розповсюджувач зобов`язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов`язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які за розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць.

Згідно з п. 3.2. договору, адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до п. 3.6. договору, адресні програми є невід`ємною частиною цього договору. У разі внесення змін до відповідної адресної програми, підприємство оформлює адресну програму в новій редакції або зміни до відповідної адресної програми. Розповсюджувач зобов`язаний підписати відповідну адресну програму, зміни до неї, що оформлюються підприємством на підставі встановлених пріоритетів, наданих розповсюджувачу дозволів, внесення змін до дозволів або скасування відповідних пріоритетів та дозволів, протягом трьох робочих днів з моменту встановлення відповідних пріоритетів, надання чи скасування дозволів на розміщення зовнішньої реклами чи внесення відповідних змін.

За змістом п. 5.2.3. договору розповсюджувач зобов`язаний не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Згідно з п. 5.2.4. договору розповсюджувач зобов`язаний у повному обсязі сплачувати штрафи, пеню, у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього договору.

Відповідно до п. 6.1. договору сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць. Плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п`ятого числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування. Акт приймання-передачі до договору, із наведеним в ньому розрахунком плати за право тимчасового користування, підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді (п. 6.7.- 6.9. договору).

Згідно з п. 6.13. договору, плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами.

Пунктом 7.2. договору визначено, що підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми; у разі нерозміщення розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500 гривень за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Відповідно до п. 7.3. договору, підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше і (одного) місяця - штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків простроченої суми.

Строк позовної давності стягнення штрафних санкцій за цим договором складає три роки та нараховуються протягом всього строку позовної давності (п. 7.7. договору).

Цей договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ, у разі наявності у розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів, не тягне за собою припинення цього договору в цілому (п. 8.1. договору).

Відповідно до п. 8.2. договору, цей договір припиняється внаслідок: скасування (припинення) усіх дозволів, наданих розповсюджувачу; втрати (скасування) пріоритету на місце розміщення РЗ, у разі, якщо на інші місця пріоритет надано не було; не переоформлення дозволу у встановлених законодавством випадках та порядку; в інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством.

Так, на підставі розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 67 від 26.01.2017 та № 1013 від 22.08.2017 відповідачу надано дозволи № 55280-16 (а.с. 17-19) із строком дії 26.01.2017 по 25.01.2022 і № 56169-17 (а.с. 20-22) із строком дії з 22.08.2017 по 21.08.2022 для розміщення рекламних засобів за адресами: Печерський р-н, бульв. Лесі Українки, буд. 19/16 та Печерський р-н, вул. Хрещатик, буд. 13.

Відповідно до адресних програми № 1 від 03.05.2017 (а.с. 25), № 2 від 03.05.2017 (а.с. 25 на звороті), № 3 від 05.09.2017 (а.с. 27), № 4 від 05.09.2017 (а.с. 26), відповідачу було надано право тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва для розміщення рекламних засобів за адресами: Печерський р-н, бульв. Лесі Українки, буд. 19/16 (із платою за місяць в розмірі 165, 20 грн без ПДВ) та Печерський р-н, вул. Хрещатик, буд. 13 (із платою за місяць в розмірі 166, 23 грн без ПДВ), із загальним розміром плати на місяць - 397, 72 грн (165, 20 грн + 166, 23 грн + 20 % ПДВ).

Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на загальну суму 7 556, 68 грн, а саме: № 156827 від 11.12.2017 на суму 397, 72 грн (а.с. 29), № 159161 від 10.01.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 30), № 161216 від 12.02.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 31), № 163317 від 14.03.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 32), № 165336 від 12.04.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 33), № 167071 від 10.05.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 34), № 169458 від 13.06.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 35), № 171429 від 13.07.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 36), № 173583 від 13.08.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 37), № 175985 від 13.09.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 38), № 178160 від 12.10.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 39), № 180112 від 13.11.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 40), № 182576 від 14.12.2018 на суму 397, 72 грн (а.с. 41), № 184661 від 15.01.2019 на суму 397, 72 грн (а.с. 42), № 186908 від 14.02.2019 на суму 397, 72 грн (а.с. 43), № 189098 від 13.03.2019 на суму 397, 72 грн (а.с. 44), № 191302 від 15.04.2019 на суму 397, 72 грн (а.с. 45), № 193719 від 15.05.2019 на суму 397, 72 грн (а.с. 46), № 196086 від 14.06.2019 на суму 397, 72 грн (а.с. 47).

Крім цього, позивач зазначає, що ним направлено відповідачу претензії-вимоги за № 196-2977/КР від 02.12.2020 та № 196-1889/КР від 22.06.2021, в яких позивач просив сплатити заборгованість у розмірі 7 556, 68 грн, однак доказів направлення таких претензій матеріали справи не містять та позивачем суду не надано.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання по оплаті наданих послуг, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 16 344, 13 грн, з яких: 7 556, 68 грн основного боргу, 1 133, 54 грн штрафу, 1 315, 80 грн пені, 1 274, 82 грн 3% річних та 5 063, 29 грн інфляційних втрат.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що договір є договором найму майнових прав, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.173, 174, 175, 283, 284, 285, 286 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509, 759, 793, 797 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Зважаючи на закріплену в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину та відсутність жодних доказів оспорення дійсності договору, в суду відсутні підстави для надання правової оцінки правомірності укладеного сторонами правочину.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003, визначено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0, 5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

За приписами частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Підписаним та скріпленим печатками сторін адресними програмами № 1 від 03.05.2017, № 2 від 03.05.2017, № 3 від 05.09.2017 та № 4 від 05.09.2017 підтверджується передання позивачем відповідачу у тимчасове користування місця, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу згідно адреси визначеної у дозволах, що наведена судом вище.

Матеріали справи не містять доказів повернення (відповідного акту) відповідачем позивачу спірного майна з користування, тому суд приходить до висновку, що матеріали справи свідчать про здійснення користування відповідачем місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу у період з грудня 2017 року по червень 2019 року.

Приписами ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Відповідно до адресних програм № 1 від 03.05.2017 (а.с. 25), № 2 від 03.05.2017 (а.с. 25 на звороті), № 3 від 05.09.2017 (а.с. 27), № 4 від 05.09.2017 (а.с. 26), відповідачу було надано право тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва для розміщення рекламних засобів за адресами: Печерський р-н, бульв. Лесі Українки, буд. 19/16 (із платою за місяць в розмірі 165, 20 грн без ПДВ) та Печерський р-н, вул. Хрещатик, буд. 13 (із платою за місяць в розмірі 166, 23 грн без ПДВ), із загальним розміром плати на місяць - 397, 72 грн (165, 20 грн + 166, 23 грн + 20 % ПДВ).

Позивачем до позовної заяви долучено виставлені відповідачу помісячно рахунки на оплату за спірний період.

За розрахунками позивача, відповідач повинен сплатити за користування місцем за дозволами № 55280-16 та № 56169-17 у період з грудня 2017 року по червень 2019 року плату в загальному розмірі 7 556, 68 грн.

У матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача заперечень з приводу здійсненого позивачем розрахунку плати за користування місцем за спірний період. Доказів того, що сторонами додатковими угодами було розірвано договір в частині місця, наданого для розміщення рекламного засобу, щодо розміщення якого надана дозволи № 55280-16 та № 56169-17 матеріали справи не містять.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору у період з грудня 2017 року по червень 2019 року позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 7 556, 68 грн.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, та відповідачем в порядку встановленому ГПК України суду не надано.

Пунктами 2 та 3 адресних програм, що містяться в матеріалах справи (а.с. 25-27) визначено, що підприємство зобов`язується нараховувати плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, а розповсюджувач зобов`язується оплатити виставлені підприємством рахунки в повному обсязі. Права та обов`язки, передбачені умовами цієї адресної програми, застосовуються до сторін, починаючи з дати видання розпорядження про надання дозволу, в порядку, передбаченому п. 3 ст. 631 ЦК України.

На підставі розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 67 від 26.01.2017 та № 1013 від 22.08.2017 відповідачу надано дозволи № 55280-16 (а.с. 17-19) із строком дії 26.01.2017 по 25.01.2022 і № 56169-17 (а.с. 20-22) із строком дії з 22.08.2017 по 21.08.2022 для розміщення рекламних засобів за адресами: Печерський р-н, бульв. Лесі Українки, буд. 19/16 та Печерський р-н, вул. Хрещатик, буд. 13.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 6.8. договору, зобов`язання відповідача по сплаті заборгованості за надані позивачем послуги мало бути виконане в строк до 25 числа кожного поточного місяця рекламної кампанії.

Отже, заборгованість відповідача за надані послуги становить 7 556, 68 грн, а з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 6.8. договору, строк виконання грошового зобов`язання відповідача по оплаті наданих послуг на момент звернення позивача із позовом до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 7 556, 68 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 7 556, 68 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 1 315, 80 грн пені за загальний період з 26.12.2017 по 25.12.2019 та 1 133, 54 грн штрафу.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2. договору визначено, що підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми; у разі нерозміщення розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500 гривень за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Відповідно до п. 7.3. договору, підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше і (одного) місяця - штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків простроченої суми.

Отже, умовами договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов`язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 1 315, 80 грн за загальний період з 26.12.2017 по 25.12.2019 судом встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в розмірі 1 133, 54 грн, судом встановлено, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду розмір штрафу складає 1 133, 50 грн (7 556, 68 грн х 15 %), а тому позовна вимога про стягнення штрафу підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 1 133, 50 грн.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 274, 82 грн за період з 25.12.2017 по 01.09.2024 та інфляційних втрат у розмірі 5 063, 29 грн за період з січня 2018 року по липень 2024 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати отриманої електричної енергії, є порушенням, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 1 274, 82 грн за загальний період з 25.12.2017 по 01.09.2024, суд встановив, що він є невірним, оскільки позивачем не враховано п. 6.8. договору, відповідно до якого зобов`язання відповідача по сплаті заборгованості за надані позивачем послуги мало бути виконане в строк до 25 числа кожного поточного місяця, в зв`язку з чим початком нарахування 3 % річних є 26 число кожного місяця. Отже, судом було здійснено перерахунок 3 % річних, відповідно до якого сума 3 % річних, що підлягає стягненню складає 1 268, 98 грн, а тому позовна вимога про стягнення 3 % річних підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 1 268, 98 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за загальний період з січня 2018 року по липень 2024 року у розмірі 5 063, 29 грн, суд встановив, що він арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду розмір інфляційних втрат складає 5 058, 54 грн, так як позивачем в розрахунку визначено «період 3», де вказано лише інфляційне збільшення із сумою 4, 75 грн, без зазначення періоду її нарахування, а тому суд позбавлений можливості здійснити перерахунок вказаної суми, оскільки період не вказано взагалі. Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 5 058, 54 грн.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 7 556, 68 грн основного боргу, 1 133, 50 грн штрафу, 1 315, 80 грн пені, 1 268, 98 грн 3% річних та 5 058, 54 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Щирі лани» (01042, місто Київ, вулиця Івана Кудрі, будинок 39, офіс 5/5, ідентифікаційний код 33599009) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (04070, місто Київ, Боричів узвіз, будинок 8, ідентифікаційний код 26199714) 7 556 (сім тисяч п`ятсот п`ятдесят шість) грн 68 коп. основного боргу, 1 133 (одну тисячу сто тридцять три) грн 50 коп. штрафу, 1 315 (одну тисячу триста п`ятнадцять) грн 80 коп. пені, 1 268 (одну тисячу двісті шістдесят вісім) грн 98 коп. 3% річних, 5 058 (п`ять тисяч п`ятдесят вісім) грн 54 коп. інфляційних втрат та 3 026 (три тисячі двадцять шість) грн 03 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань