Рішення

від 16.12.2024 по справі 910/11546/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.12.2024Справа № 910/11546/24Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акумуляторно-батарейні системи"

про визнання правочинів недійсними у частині, стягнення сплаченого ПДВ, 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 2 591 499,51 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Градов А.Р., в порядку самопредставництва;

від відповідача: Гусляков М.М., ордер серія АА № 1507589;

від прокуратури: Солоп Р.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акумуляторно-батарейні системи» про визнання правочинів недійсними у частині, стягнення сплаченого ПДВ, 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 2 591 499,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним включенням до ціни, зазначеної в пунктах 1.1, 3.1 Договорів про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення № 286/1/22/24 від 28.06.2022 та № 286/2/22/25 від 28.06.2022, суми податку на додану вартість, чим порушено пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, в зв`язку з чим, сплачені кошти у сумі 2 090 560,00 грн. є безпідставно набутими відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.10.2024.

08.10.2024 представником позивача подано письмові пояснення.

10.10.2024 представником прокуратури подано письмові пояснення.

16.10.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

17.10.2024 представником прокуратури подано відповідь на відзив.

У судове засідання 21.10.2024 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 18.11.2024.

13.11.2024 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

18.11.2024 представником відповідача подано клопотання про залишення позову без розгляду.

У судове засідання 18.11.2024 представники учасників справи з`явились, представник відповідача подано додаткові пояснення та клопотання про закриття провадження у справі.

За результатами розгляду в судовому засіданні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про його необґрунтованість з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, представник відповідача зазначає, що відносини між сторонами цього спору є такими, що виникли із бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень (дій) відповідача щодо обліку та правильності сплати ПДВ до бюджету; заявлена прокурором у справі вимога про стягнення спірних сум (фактично ПДВ) за своєю суттю є вимогою вирішити публічно-правовий спір щодо правильності відображення та сплати вказаного податку; зазначений спір виник у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства. Відповідач зазначає, що вказаний вище висновок відповідає також правовим висновкам Верховного Суду в подібних (фактично аналогічних) відносинах (постанова від 03.03.2020 у справі №922/506/19). Також, відповідач зазначає, що для підтвердження можливості прокурора подати цей позов, йому необхідно було вказати та обґрунтувати (з посиланням на конкретні норми законодавства) наявність таких функцій у міністерства як контроль за відображенням в податковій звітності та сплатою податку на додану вартість, що був перерахований ним постачальнику за відповідним договором; стягнення сум, перерахованого постачальнику в якості ПДВ, зокрема якщо цей податок було перераховано «помилково чи надлишково». Таким чином, відповідач зазначає, що у Міноборони відсутні повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, які виникли із бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень (дій) відповідача щодо обліку та правильності сплати ПДВ до бюджету, а у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави у цій справі, яка до того ж підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Відповідно до частини першої цієї статті визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду, та справи у спорах щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами, клопотаннями органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; 17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства; 18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями; 19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій; 20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення; 21) справи про ліквідацію страховика або кредитної спілки за позовом Національного банку України відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України.

У статті 3 Господарського кодексу України наведено визначення господарської діяльності під якою розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Має значення також і суб`єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного суду від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18.

В той же час згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані безпідставним включенням до ціни, зазначеної в пунктах 1.1, 3.1 Договорів про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення № 286/1/22/24 від 28.06.2022 та № 286/2/22/25 від 28.06.2022, укладених між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акумуляторно-батарейні системи" сум податку на додану вартість, чим порушено пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, та відповідно наявністю підстав для повернення коштів у сумі 2 090 560,00 грн. сплачених позивачем на виконання договірних зобов`язань.

Отже, враховуючи предмет та підстави позову, а також склад сторін, суд не погоджується з твердженням відповідача про належність вирішення даного спору адміністративним судом, оскільки даний спір носить приватно-правовий характер, і за своєю суттю, лише обставини щодо сплати позивачем на виконання договірних зобов`язань відповідачу суми у розмірі 2 090 560,00 грн., як ПДВ, не свідчить про належність такого спору до сфери публічно-правових.

У даній справі, спір стосується договірних зобов`язань між сторонами таких зобов`язань, а не спору з органом державної влади, та не пов`язаний з діяльністю такого органу з реалізації державної податкової політики та адміністрування податків і зборів щодо сум податку на додану вартість.

Суд також не погоджується з аргументами відповідача про релевантність обставин справи та відповідно правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 922/506/19, до справи, що розглядається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала свої правові висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" при застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, обставини наведені у справі № 922/506/19 та у справі, що розглядається № 910/11546/24 не є подібними.

Посилання ж відповідача на відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів, судом відхиляються, оскільки предметом спору не є оцінка правильності відображення в обліку та сплата ПДВ відповідачем, як про це помилково зазначає відповідач.

При цьому, посилання відповідача на постанову № 925/556/21, не є релевантними до даної справи, оскільки обставини у справі № 922/556/21 та у справі, що розглядається № 910/11546/24 не є подібними.

Таким чином, судом не встановлено обставин, які у відповідності до приписів ст. 226 ГПК України є підставою для залишення позову без розгляду, в зв`язку з чим, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Також, за результатами розгляду клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, аналогічного за підставами заявленому та розглянутому судом клопотанню про залишення позову без розгляду, заслухавши пояснення представників сторін, судом відмовлено у його задоволенні, оскільки не встановлено обставин, які у відповідності до приписів процесуального законодавства є передумовою для закриття провадження у справі.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.12.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 16.12.2024 представники учасників справи з`явились.

У судовому засіданні представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 16.12.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28 червня 2022 року між Міністерством оборони України (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акумуляторно-батарейні системи» (далі - постачальник, відповідач) укладено Договір про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/22/24 (далі - Договір 1), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити протягом 60 календарних днів з дати підписання договору в термін до 27.08.2022 мастило ЦИАТИМ-221 (61-000-7173) ГОСТ 9433-80 у кількості 10,0 тон загальною вартістю 6 468 000,00 грн. ( у т.ч. ПДВ - 1 078 000,00 грн.), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару.

Згідно з п. 2.1 Договору 1 якість товару повинна відповідати вимогам фізико-хімічних властивостей ГОСТ 9433-80 та підтверджуватися в установленому порядку (паспортами/сертифікатами відповідності).

Ціна Договору становить: без ПДВ 5 390 000,00 грн., крім того ПДВ 1 078 000,00 грн. Ціна Договору, що підлягає оплаті становить 6 468 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати (п. 3.1 Договору 1).

Також, 28 червня 2022 року між Міністерством оборони України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акумуляторно-батарейні системи» (далі - постачальник) укладено договір про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/22/25 (далі - Договір 2), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити протягом 60 календарних днів з дати підписання договору в термін до 27.08.2022 мастило ЦИАТИМ-201 (61-000-7171) ГОСТ 6267-74 у кількості 40,0 тон загальною вартістю 9 211 200,00 грн. ( у т.ч. ПДВ - 1 535 200,00 грн.), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару.

Згідно з п. 2.1 Договору 2 якість товару повинна відповідати вимогам фізико-хімічних властивостей ГОСТ 6267-74 та підтверджуватися в установленому порядку (паспортами/сертифікатами відповідності)

Ціна Договору становить: без ПДВ 5 390 000,00 грн., крім того ПДВ 1 078 000,00 грн. Ціна Договору, що підлягає оплаті становить 6 468 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати (п. 3.1 Договору 2).

Пунктами 2.2 Договорів визначено, що одержувачами товару є військові частини (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України (додатки 12.2 до Договорів).

За умовами п. 4.2 Договорів розрахунки за товар проводяться шляхом попередньої оплати у розмірі 80% від ціни договору та наступної поетапної оплати замовником поставлених йому партій товарів протягом 10 банківських днів після пред`явлення постачальником повного комплекту документів на оплату.

Згідно з п. 4.3 Договорів за рішенням замовника у встановленому законодавством порядку розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати (авансу) у розмірі 80% вартості товарів за договором на строк не більше як строк постачання, який зазначено у специфікації, за умови обґрунтування постачальником строку та розміру такої попередньої оплати. Для отримання попередньої оплати постачальник надає лист-обґрунтування та рахунок на попередню оплату.

У разі проведення попередньої оплати постачальник повинен відзвітувати перед замовником про її використання шляхом поставки товарів, вартість яких є не меншою суми попередньої оплати, та надання документів, передбачених п. 4.7 цього договору у строк, який не перевищує строку попередньої оплати (п. 4.4 Договорів).

Пунктом 4.7 Договорів визначено, що постачальник зобов`язаний надати замовнику після постачання товару комплект наступних документів:

рахунок-фактуру на відвантажений товар, який підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника;

акт приймання-передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у ЗС України, затвердженої наказом МОУ від 17.08.2017 № 440);

видаткову накладну постачальника, що містить обов`язкові реквізити та підписана сторонами із зазначенням одержувачем замовника фактичної дати надходження товару;

акт прийому-передачі товару (додаток 12.3 до договору);

повідомлення-підтвердження (додаток 12.4 до договору), оформлене одержувачем замовника відповідно до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у МОУ, затвердженого наказом МОУ від 31.12.2016 № 757.

Без вищезазначених документів або відсутності у них встановленої інформації оплата поставленого товару не здійснюється та такі документи повертаються постачальнику (п. 4.8 Договорів).

У відповідності до п. 5.1 Договорів постачальником товар постачається на умовах DDP до складу замовника відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує його збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів, установлених діючими технічними умовами.

Відповідно до п. 6.1 Договорів замовник зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату товару протягом 10 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформлених документів, передбачених договором (пп. 6.1.1 Договорів); забезпечити приймання товару згідно специфікації одержувачами замовника як тільки постачальник належним чином надасть його для приймання на умовах цього договору (пп. 6.1.2 Договорів).

Відповідно до п. 6.3 Договорів постачальник зобов`язаний, серед іншого: забезпечити поставку товару у строку, встановлені даним договором (пп. 6.3.1 Договорів); забезпечити постачання товару згідно специфікації, якість якого відповідає вимогам розділу ІІ договору (пп. 6.3.2 договорів).

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 Договорів).

Згідно платіжних доручень № 286/1/159 від 09.07.2022 та № 286/1/200 від 18.08.2022 на рахунок постачальника були перераховані суми попередньої оплати у розмірі 5 174 400,00 грн. за договором № 286/1/22/24 і 7 368 960,00 грн. за договором № 286/1/22/25 відповідно.

На виконання договору № 286/1/22/24 постачальником поставлено одержувачам замовника - військовим частинам, вказаним у рознарядці Міністерства оборони України, яка є додатком № 12.2 до договору мастило у загальній кількості 10,08 тон. згідно товарно-транспортних накладних № 1401 від 14.09.2022, №№ 1402, 1403, 1404, 1405, 1406 від 15.09.2022 видаткових накладних № 1401 від 14.09.2022, № 1402, № 1403, № 1404, № 1405, № 1406 від 15.09.2022, актів прийому-передачі товару за формою додатку № 12.3 до договору № 1, акту приймання-передачі № 115/115 від 27.09.2022 за формою додатку 22 до Інструкції з обліку військового майна у ЗС України, повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених МОУ в централізованому порядку від 27.09.2022.

Також, на виконання договору № 286/1/22/25 постачальником поставлено одержувачам замовника - військовим частинам, вказаним у рознарядці Міністерства оборони України, яка є додатком № 12.2 до договору, мастило у загальній кількості 39,96 тон. згідно товарно-транспортних накладних № 1510 від 11.11.2022, № 1511 від 14.11.2022, № 1512 від 14.11.2022, № 1513 від 15.11.2022, № РБП-1515 від 22.11.2022, № 1516 від 23.11.2022, № 1517 від 23.11.2022, видаткових накладних № № 1510 від 11.11.2022, № 1511 від 14.11.2022, № 1512 від 14.11.2022, № 1513 від 15.11.2022, № 1514 від 17.11.2022, № 1515 від 22.11.2022, № 1516 від 23.11.2022, № 1517 від 23.11.2022.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що сторонами в Договорах було безпідставно включено до ціни товару податок на додану вартість, чим порушено пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та Постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» № 178 від 02.03.2022, що є підставою для визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 Договорів в частині включення ПДВ та як наслідок, для повернення безпідставно набутих відповідачем коштів у розмірі 2 090 560,00 грн., а також для сплати інфляційних втрат у розмірі 368 093,23 грн. та 3% річних у розмірі 132 846,28 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що позовні вимоги щодо недійсності окремих положень спірних договорів є необґрунтованими оскільки: умови договорів щодо ціни товару були сформовані за домовленістю сторін, відповідно до чинного законодавства; механізм сплати податку на додану вартість регламентовано законодавством, а отже спірні положення договорів щодо нарахування ПДВ не є договірними умовами в розумінні цивільного та господарського законодавства та не мають ніякого відношення і ніяк не впливають на нарахування та сплату вказаного податку. Відповідач зазначає, що постанова КМУ від 02.03.2022 №178, на яку посилається позивач в якості правових підстав позову, не регулює та не має ніякого відношення до спірних правовідносин, а також суперечить ст.92 Конституції України і ст.ст.1-4 ПКУ, оскільки фактично встановлює нові норми оподаткування. Також відповідач зазначає, що кошти, сплачені позивачем в якості ПДВ у спірних відносинах, не є та ніколи не були майном відповідача, оскільки фактично надійшли безпосередньо до державного бюджету. Крім того, відповідач зазначає, що задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача коштів (майна), призведе до непропорційне втручання у право відповідача на мирне володіння майном, гарантовано ст. 41 Конституцією України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 вказаної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме - подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в п. 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

У даному випадку, подаючи позов до суду, прокурор послався на ч. 3-5 статті 53 ГПК України, ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та вказав на неналежне здійснення Міністерством оборони України захисту інтересів територіальної громади.

Із матеріалів справи вбачається, що Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону Листом № 15-234вих23 від 25.08.2023 повідомила замовника про те, що мають місце випадки укладення оборонним відомством договорів про постачання за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагентом ПДВ, що суперечить вимогам Постанови № 178 і свідчить про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану, у відповідь на який, Міністерство оборони України листом № 286/5830 від 12.09.2023 повідомило, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються ПДВ за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань та не застосовуються до договорів на постачання пально-мастильних матеріалів, які укладаються Міністерством оборони України не в рамках мобілізаційних завдань, а також зазначено, що замовником договори на виконання мобілізаційних завдань не укладалися, в зв`язку з чим, заходи щодо повернення сплаченого податку на додану вартість не вживались.

У подальшому Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону 21.08.2024 повторно направлено лист № 15-308вих24, яким повідомлено Міністерство оборони України про порушення інтересів держави внаслідок укладення Договорів 1 та 2, п.п. 1.1 та 3.1 яких у частині включення ПДВ до їх договірних цін суперечать пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та Постанові № 178, про наявність підстав для визнання їх недійсними в указаній частині і про стягнення з ТОВ «АБС» безпідставно сплачених як ПДВ коштів, нарахування та стягнення з постачальника інфляційних втрат та 3% річних, у відповідь на який, Міністерство оборони України листом № 220/74/ВихЗПІ/90 повідомило про відсутність порушення інтересів держави, оскільки сплачений замовником ПДВ у подальшому справляється до Державного бюджету України.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 № 587/430/16-ц та від 15.10.2019 № 903/129/18, сам факт не звернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що прокурор дотримався порядку, визначеного статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, а компетентний орган не здійснив належний захист державних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину. Згідно з частиною першою цієї статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно з частиною четвертою вказаної статті правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Відповідно до частини п`ятої наведеної статті вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Датою виникнення податкових зобов`язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Таким чином ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.

Причиною звернення з позовом у даній справі стало те, що укладені Договорів, за якими Міністерству оборони України постачались пально-мастильні матеріали (мастило ЦИАТИМ-221 та ЦИАТИМ-201), в частині включення до їх ціни умов щодо суми ПДВ (20%) не відповідають положенням Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178. Як наслідок, включення до ціни договорів сум ПДВ (20%) та отримання відповідачем від позивача відповідних сум ПДВ, призвело до безпідставного набуття відповідачем коштів в сумі 2 090 560,00 грн. (суми ПДВ (20%) за вказаними договорами).

У підпункті 193.1 статті 193 Податкового кодексу України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).

У статті 194 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою.

Так, відповідно до підпункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 статті 194 Податкового кодексу України).

У статті 195 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою.

За нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством (підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України).

02 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова № 178).

У Постанові № 178 відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо застосування положень Постанови № 178, суд зазначає, що ухвалою від 18.06.2024 справу № 922/4055/23 було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, а саме, існування виключної правової проблеми щодо застосування положень Постанови № 178.

Ухвалою від 11.07.2024 Велика Палата Верховного Суду справу № 922/4055/23 повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, оскільки на переконання Великої Палати Верховного Суду справа № 922/4055/23 не містить виключної правової проблеми.

Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 Верховний Суд зазначив таке:

"Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 3.1 договору № 9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість".

До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 918/587/23.

Правовідносини у зазначених справах є подібними правовідносинам даної справи № 910/11546/24.

Отже, аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови № 178, і заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву у цій справі, не відповідають такому висновку, в зв`язку з чим відхиляються судом.

До того ж, суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 № 831, яка набрала чинності 01.08.2024, внесено зміни до Постанови № 178, а саме:

- у вступній частині постанови слова і цифри "З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні"," замінено словами "З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації";

- пункт 1 викладено в такій редакції: "1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з`єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.".

Отже, враховуючи викладене та встановлені судом обставини справи, зокрема, те, що предметом договорів є постачання мастильних засобів для техніки спеціального призначення для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави під час дії воєнного стану, та як наслідок спірні умови Договорів в частині сплати ПДВ (20%) суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних пунктів договорів.

З огляду на викладене у сукупності, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві та письмових поясненнях щодо позову, щодо неможливості застосування положень Постанови № 178 до Договорів.

Згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у п. 37 постанови від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України,

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, відповідач отримав від позивача суму ПДВ, попри те, що відповідні мастильні засоби звільнені від оподаткування. Відтак, наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 2 090 560,00 грн. оскільки неповернення відповідачем позивачу зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

В свою чергу, відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи обставини недійсності спірних умов договорів в частині сплати ПДВ (20%), отримання відповідачем від позивача суму ПДВ, тобто, встановивши безпідставність набуття відповідачем коштів в сумі 2 090 560,00 грн., здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат на суму сплаченого позивачем відповідачу ПДВ, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 132 846,28 грн. 3% річних та 368 093,23 грн. інфляційних втрат.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними п.п. 1.1 та п. 3.1 Договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/22/24, укладеного між Міністерством оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6; ідентифікаційний код: 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акумуляторно-батарейні системи» (01103, м. Київ, Військовий Проїзд, 1; ідентифікаційний код: 41351130), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

3. Визнати недійсними п.п. 1.1 та п. 3.1 Договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/22/25, укладеного між Міністерством оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6; ідентифікаційний код: 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акумуляторно-батарейні системи» (01103, м. Київ, Військовий Проїзд, 1; ідентифікаційний код: 41351130), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акумуляторно-батарейні системи» (01103, м. Київ, Військовий Проїзд, 1; ідентифікаційний код: 41351130) на користь Міністерством оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6; ідентифікаційний код: 00034022) кошти в розмірі 2 090 560 (два мільйони дев`яносто тисяч п`ятсот шістдесят) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 368 093 (триста шістдесят вісім тисяч дев`яносто три) грн. 23 коп. та 3% річних у розмірі 132 846 (сто тридцять дві тисячі вісімсот сорок шість) грн. 28 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акумуляторно-батарейні системи» (01103, м. Київ, Військовий Проїзд, 1; ідентифікаційний код: 41351130) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01104, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8; ідентифікаційний код: 38347014) витрати по сплаті судового збору в розмірі 44 928 (сорок чотири тисячі дев`ятсот двадцять вісім) грн. 49 коп.

6. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 24.12.2024

Суддя О.А. Грєхова