Рішення

від 16.12.2024 по справі 910/11343/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.12.2024Справа № 910/11343/24Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтія Трейдинг Компані"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "І Інвест 2019"

про стягнення 576 287,93 євро.

Представники сторін:

від позивача: Касьянов І.О., ордер серія АІ № 1771250;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтія Трейдинг Компані» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «І Інвест 2019» про стягнення 576 287,93 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором № 2КП від 01.06.2021, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.10.2024.

15.10.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У судове засідання 21.10.2024 представник позивача з`явився, представник відповідача не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 18.11.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

05.11.2024 представником позивача подано позивача подано заяву про видачу копії судового рішення та відповідь на відзив.

У судове засідання 18.11.2024 представник позивача з`явився, представник відповідача не з`явився.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.12.2024.

У судове засідання 16.12.2024 представник позивача з`явився, представник відповідача не з`явився, водночас у поданому відзиві на позовну заяву просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника останнього.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 16.12.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2021 року між Baltia Trading Company OЬ (далі - сторона 1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «е-Кард ЮА» (в подальшому змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «І Інвест 2019» (далі - сторона 2, відповідач) укладено Договір № 2КП (далі - Договір), за умовами якого сторона 1 забезпечує відпуск стороні 2 товарів та/або послуг в Системі Е100 з використанням карток для покупці (Резидентів України), з якими сторона 2 уклала договори комісії.

Відпуск товарі та надання послуг здійснюється на території вказаній в п. Товари та п. Послуги розділу «Визначення термінів, що використовуються в цьому Договорі» даного Договору.

10 червня 2021 року сторонами укладено Додаткову угоду до Договору, за умовами якої сторони дійшли згоди внести зміни до Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору відпуск товарів здійснюється частинами на умовах FCA (Інкотермс 2010) за допомогою електронних терміналів та з використанням карток.

Найменування, асортимент, кількість і ціна товарів та/або послуг вказується в рахунках-фактурах та актах прийому передачі доданого Договору.

Згідно з п. 1.3.3 та 1.3.6 Договору для отримання товарів та/або послуг пред`явники карток, з допомогою працівників торгових точок Системи Е100, вводять дані карток в електронній термінал і отримують вибрані товари та/або послуги. Відповідно до існуючих вимог в торговій точці пред`явник картки ставить свій підпис на чеках. Аналіз підпису пред`явника картки не є предметом цього Договору.

Сторона 1 зводить дані про кількість та асортимент товарів та/або послуг, отриманих тим чи іншим пред`явником картки протягом розрахункового періоду, з урахуванням цін на товари та/або послуги, що діють в тій чи іншій торговій точці Системи Е100, та передає такі дані стороні 2 в автоматичному режимі за допомогою інформаційних систем білінгу і процесингу в електронному вигляді для забезпечення можливості стороні 2 коректно відображати господарські операції по договору комісії між стороною 2 і покупцями.

Згідно з п. 3.2 Договору всі розрахунки по цьому Договору здійснюються в євро, шляхом безготівкового перерахування в євро, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок сторони 1, вказаний в цьому Договорі. При цьому сторона 2 може здійснювати передоплату. Також оплата може здійснюватися іншим способом, передбаченим чинним законодавством України.

За умовами п. 3.4 та п. 3.5 Договору оплат товарів та/або послуг згідно цього Договору здійснюється стороною 2 на підставі рахунку (рахунку-фактури/довідки на оплату/інвойс), який сторона 1 виставляє стороні 2 протягом 5 робочих днів після закінчення розрахункового періоду. Разом з рахунком фактурою сторона 1 надає акти прийому-передачі товарів та послуг. Основними первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують господарські операції за даним Договором є акти прийому-передачі товарів та послуг.

Строк оплати товару та/або послуг: протягом 60 календарних днів, з дати видачі рахунку (рахунку-фактури) стороною 1 стороні 2.

У пункті 3.9 Договору сторони погодили, що звіряють розрахунки, шляхом підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків за запитом однієї зі сторін.

Пунктом 4.4.1 Договору визначено, що сторона 2 зобов`язується оплачувати отримані товари та/або послуги відповідно до умов цього Договору.

У відповідності до п. 7.2 Договору усі спори, неврегульовані шляхом переговорів і в претензійному порядку, передаються на розгляд компетентного національного суду за місцезнаходженням відповідача, відповідно до чинного законодавства України. Застосоване матеріальне та процесуальне право по даному Договору - право України.

Відповідно до пунктів 8.1-8.4 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо воно є наслідком дій обставин непереборної сили, що виникли після укладення цього Договору незалежно від воді сторін та які сторони не могли передбачити і запобігти їм власними силами.

До обставин непереборної сили належать обставини надзвичайного характеру, на виконання, перебіг або припинення яких жодна зі сторін не може вплинути, та за виникнення яких не несе відповідальності: війна, військові дії, революції, бунти, блокади, пожежі, повені та інші стихійні лиха або сезонні природні явища, зміни національного законодавства, обмеження, введені органами державної влади та/або органами місцевого самоврядування, дії державних органів у зв`язку з надзвичайним станом в країні, аварії в Мережі Е100 та інші причини, що впливають на роботу торгових точок і знаходяться поза контролем сторони, збій в роботі терміналів.

У разі виникнення форс-мажорних обставин, термін виконання зобов`язань сторонами за Договором продовжується на час дії таких обставин. Сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, зобов`язана негайно, в письмовій формі повідомити іншу сторону про настання таких обставин. Неповідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин, позбавляє сторону для якої такі обставини настали, права посилатися на них, за винятком випадків, коли настання форс-мажорних обставин перешкоджало такому повідомленню.

Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою, а у випадках прийняття компетентними органами нормативних правових актів, що впливають на виконання зобов`язань за цим Договором - такий нормативно-правовий акт.

Цей Договір набирає чинності з 01.06.2021 і діє по 31.12.2021 включно, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного врегулювання. Закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його невиконання.

У разі якщо за 1 календарний місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна із сторін письмово не заявить про свій намір припинити відносини по цьому Договору, термін дії цього Договору продовжується на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 9.1 та п. 9.3 Договору).

Як зазначає позивач, ТОВ «Балтія трейдинг компані» у період з 01.06.2021 по 31.07.2024 належним чином та в повному обсязі виконало свої обов`язки по Договору, натомість відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманих послуг та товару у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим у ТОВ «І Інвест 2019» виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 576 287,93 євро.

Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що повідомив позивача про виникнення форс-мажорних обставин та необхідність перегляду строків оплати товарів, надавши у подальшому позивачу копію Листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, який підтверджував факт настання обставин непереборної сили. Також відповідач зазначає, що окремою форс-мажорною обставиною є карантин, запроваджений ще 09.12.2020 постановою Кабінету Міністрів України №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 3 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

Згідно зі ст. 366 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

Як зазначено у ст. 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Згідно зі ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

За змістом ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

У відповідності до п. 7.2 Договору усі спори, неврегульовані шляхом переговорів і в претензійному порядку, передаються на розгляд компетентного національного суду за місцезнаходженням відповідача, відповідно до чинного законодавства України. Застосоване матеріальне та процесуальне право по даному Договору - право України.

Таким чином, оскільки предметом позову є стягнення з відповідача, який зареєстрований у м. Києві, заборгованості за Договором, суд дійшов висновку, що спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтія Трейдинг Компані» до Товариства з обмеженою відповідальністю «І Інвест 2019» про стягнення 576 287,93 євро підсудний Господарському суду містка Києва.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку про його змішану правову природу, а саме про те, що договір містить елементи як договору поставки, так і договору про надання послуг.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В свою чергу, за приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами п. 3.4 та п. 3.5 Договору оплат товарів та/або послуг згідно цього Договору здійснюється стороною 2 на підставі рахунку (рахунку-фактури/довідки на оплату/інвойс), який сторона 1 виставляє стороні 2 протягом 5 робочих днів після закінчення розрахункового періоду. Разом з рахунком фактурою сторона 1 надає акти прийому-передачі товарів та послуг. Основними первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують господарські операції за даним Договором є акти прийому-передачі товарів та послуг.

Строк оплати товару та/або послуг: протягом 60 календарних днів, з дати видачі рахунку (рахунку-фактури) стороною 1 стороні 2.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами надання послуг та поставки товарів за Договором, сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень Акт звіряння від 30.06.2024, відповідно до якого, за відповідачем обліковується заборгованість за Договором в розмірі 576 287,93 євро.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зроблено висновок, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.

Таким чином, акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

В свою чергу, як зазначає позивач, що відповідачем не заперечується, на момент звернення позивача із позовом до суду, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 576 287,93 євро, строк оплати якої настав.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати вартості поставленого товару та наданих послуг у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Водночас, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про наявність форс-мажорних обставин, спричинених воєнними діями на території України, в підтвердження чого відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорними обставинами військову агресію російської федерації проти України

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Саме таких висновків дотримується колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.

Так, наявність або відсутність форс-мажорних обставин може впливати на зобов`язання позивача з поставки товару та надання послуг, в той час як з урахуванням предмету спору, щодо здійснення розрахунків за поставку товару та отримані послуги, обов`язок із здійснення яких, жодним чином не пов`язаний з настанням форс-мажорних обставин, на які посилається відповідач, а отже надані відповідачем Лист жодним чином не впливають на можливість відповідача здійснити розрахунки.

Суд також враховує, що отримання як послуг, так і товару здійснювалося відповідачем в тому числі, під час воєнних дій на території України.

В той час, як унормовано частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд оцінюючи обставини справи суд враховує, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Також, як вбачається з матеріалів справи, Договір між сторонами був укладений під час дії карантину, в зв`язку з чим, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що установлений згідно із постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2" (зі змінами), на території України карантин у відповідності до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Зважаючи на вказане, позовні вимоги про стягнення заборгованості не перебувають у безпосередньому зв`язку із настанням форс-мажорних обставин, та не вливають на наявність або відсутність обов`язку із здійсненням розрахунків.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по оплаті на користь позивача 576 287,93 євро за отримані послуги та товар.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтія Трейдинг Компані» до Товариства з обмеженою відповідальністю «І Інвест 2019» про стягнення 576 287,93 євро.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заборгованість за отримані послуги та товар.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "І Інвест 2019" (04073, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 6Б; ідентифікаційний код: 43246932) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтія Трейдинг Компані" (Естонія, 11415, Хар`юський повіт, м. Таллін, район Ласнамяє, вул. Вяйке-Паала, 1; ідентифікаційний код: 14375399) заборгованість у розмірі 576 287 (п`ятсот сімдесят шість тисяч двісті вісімдесят сім) євро 93 євроценти та витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 644 (вісім тисяч шістсот сорок чотири) євро 32 євроценти.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 24.12.2024.

Суддя О.А. Грєхова