Рішення

від 24.12.2024 по справі 910/628/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.12.2024Справа № 910/628/20 (910/6516/24)

За позовом Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз»

(ідентифікаційний код:13980201)

до російської федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі генеральної прокуратури російської федерації

про стягнення 1 011 746,36 грн

у межах справи № 910/628/20

за заявою Акціонерного товариства "Альфа-Банк", як правонаступника АТ "Укрсоцбанк" (ідентифікаційний код 23494714)

до Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" (ідентифікаційний код 13980201)

пробанкрутствоСуддя Омельченко Л.В.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/628/20 за заявою Акціонерного товариства «Альфа-Банк», як правонаступника АТ «Укрсоцбанк» (ідентифікаційний код 23494714), до Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (ідентифікаційний код 13980201) про банкрутство.

24.05.2024 Приватне акціонерне товариство «Компанія «Райз» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до російської федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі генеральної прокуратури російської федерації про стягнення майнової шкоди у розмірі 13 707 495,13 грн.

Статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Зокрема, частиною 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Наведена норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України, відповідно до якого справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визнання та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у справі № 910/628/20 відкрито провадження у справі про банкрутство Позивача, то відповідно за таких обставин ця справа підсудна Господарському суду міста Києва.

Враховуючи викладене вище, позов Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз» до російської федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі генеральної прокуратури російської федерації про стягнення майнової шкоди підлягає розгляду у межах справи № 910/628/20 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (ідентифікаційний код 13980201).

За приписами частини 1 статті 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

У частині 3 вищенаведеної статті зазначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін.

Щодо надсилання копії позову з додатками відповідачу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Частиною 1 статті 172 ГПК України встановлено, що позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов`язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Також у зв`язку з агресією з боку держави - відповідача та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою - відповідачем.

Відповідно до федерального закону російської федерації «Про внесення змін до Федерального закону «Про прокуратуру російської федерації» від 01.07.2021 № 265-ФЗ, внесено зміни до федерального закону «Про прокуратуру російської федерації» в частині надання генеральній прокуратурі російської федерації повноважень щодо представництва та захисту інтересів російської федерації в іноземних судах. Зокрема, статтю 1 федерального закону «Про прокуратуру російської федерації» доповнено пунктом 3.1, яким передбачено, що генеральна прокуратура російської федерації в межах своєї компетенції забезпечує представництво та захист інтересів російської федерації у міждержавних органах, іноземних та міжнародних (міждержавних) судах, іноземних та міжнародних третейських судах (арбітражах). Крім цього, федеральний закон «Про прокуратуру російської федерації» було доповнено новим розділом IV.1, положеннями якого врегульовано порядок здійснення представництва і захисту інтересів російської федерації у міждержавних органах, іноземних та міжнародних (міждержавних) судах, іноземних та міжнародних третейських судах (арбітражах) генеральною прокуратурою російської федерації.

Позивачем долучено до позовної заяви докази направлення позовної заяви та доданих до неї документів в електронному вигляді на наявну в мережі Інтернет електронну поштову адресу відповідача - генеральної прокуратури російської федерації (businesspravo@genproc.gov.ru) та міністерства юстиції російської федерації (pr@minjust.gov.ru), що оприлюднені на офіційних сайтах міністерства юстиції російської федерації (https://minjust.gov.ru) та генеральної прокуратури російської федерації (https://genproc.gov.ru).

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 ГПК України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України, яка кореспондується із частиною 2 статті 178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, у зв`язку із збройною агресією російської федерації, воєнними діями на суверенній території України, зокрема у відношенні до майна Позивача, останній зазнав значних збитків.

Приватне акціонерне товариство «Компанія «Райз» є сільськогосподарським підприємством, видами економічної діяльності якого є оптова торгівля хімічними продуктами (основний), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, складське господарство, надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування, оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням, вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур та ін.

Внаслідок повномасштабної військової агресії російської федерації проти України нерухоме та рухоме майно, яке належить Приватному акціонерному товариству «Компанія «Райз», опинилось на тимчасово окупованій території, а саме:

- нежитлові будівлі, загальною площею 4 481,2 кв. м, які знаходяться за адресою: Харківська обл., Куп`янський р., с. Кучерівка, вулиця Озерна, буд. 67;

- будівлі та споруди, загальною площею, які знаходяться за адресою: Харківська обл., Куп`янський р-н., с. Кучерівка, вулиця Озерна, буд. 67. російська федерація окупувала з 2022 року територію Харківської області України та безпосередньо над с. Кучерівка Куп`янського р-ну, встановила повний загальний контроль (effective overall control) над вказаною суверенною територією України та здійснила заволодіння майном та руйнування майна, яке належить ПрАТ «Компанія «Райз».

У власності ПрАТ «Компанія «Райз» перебувало майно, а саме: нежитлові будівлі, загальною площею 4 481,2 кв. м, які знаходяться за адресою: Харківська обл., Куп`янський р., с. Кучерівка, вулиця Озерна, буд. 67.

Село Кучерівка Харківської області було окуповано 24.02.2022 та перебувало в тимчасовій окупації протягом періоду з 27.02.2022 до 09.09.2022. Строки перебування наведених населених пунктів в тимчасовій окупації підтверджуються відомостями з Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309.

За вказаними фактами органом досудового розслідування внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 статті 438 Кримінального кодексу України та присвоєно номер кримінального провадження 12023230000000700.

Право приватної власності на майно, що опинилось у зоні ведення бойових дій підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 29054595 від 05.11.2014, довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна з реєстраційним № 493781663237 інвентаризаційними описами, довідками, оборотно-сальдовою відомістю.

У результаті застосування російською федерацією засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, порушуючи закони та звичаї війни, що передбачені міжнародними договорами та актами нерухоме майно позивача було захоплене, знищене та пошкоджене.

Відповідно до Висновку судово-економічної експертизи від 14.12.2023 № 23-4877 для долучення до матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023230000000700 від 06.05.2023, проведеної старшим судовим експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 4 класу Бачило Тетяною Сергіївною, об`єктами дослідження є товарно матеріальні цінності, що належать Позивачу на праві приватної власності.

На вирішення експертизи поставлене наступне питання:

1. Чи підтверджується нестача основних засобів, ТМЦ ПрАТ «Компанія «РАЙЗ», що знаходились в Харківській області, Куп`янський район, с. Кучерівка, вул. Пролетарська, 67, в розмірі 1 011 746,36 грн, відповідно до наданого акту інвентаризації від 02.01.2023»?

Експерт визначив розмір матеріальних збитків, заподіяних майну позивача, виходячи з наданих матеріалів справи. Зокрема, на підставі відомостей про майно, що містяться у:

- довідці № 07/08-04 від 07.08.2023 про пошкодження майна ПрАТ «Компанія «РАЙЗ»;

- довідці № 03/11-10 від 03.11.2023 ПрАТ «Компанія «РАЙЗ»;

- наказі № 11 від 16.07.2020 «Про проведення інвентаризації» ПрАТ «Компанія «РАЙЗ»;

- інвентаризаційному описі від 25.03.2021 необоротних активів, що обліковуються на субрахунку 103, за місцем зберігання: виробнича база, Харківська область, Куп`янський район, с. Кучерівка, вул. Пролетарська, 67 ПрАТ «Компанія «РАЙЗ»;

- наказі № 01/020123 від 02.01.2023 «Про створення комісії з інвентаризації та проведення інвентаризації майна пошкодженого/знищеного/викраденого/втраченого внаслідок збройної агресії російської федерації проти України» ПрАТ «Компанія «РАЙЗ»;

- оборотно-сальдовій відомості по рахунку 103 за місцями зберігання ПрАТ «Компанія «РАЙЗ» за період з 02.03.2021 по 02.01.2023;

- відомості амортизації основних засобів за місцями зберігання ПрАТ «Компанія «РАЙЗ» за період з 02.03.2021 по 02.01.2023.

У висновку експерт, надаючи відповідь на поставлене питання, вказав наступне: «Проведеними дослідженнями наданих матеріалів та додаткових документів встановлено, що нестача основних засобів ПрАТ «Компанія «РАЙЗ», що знаходились в Харківській області, Куп`янський район, с. Кучерівка, вул. Пролетарська, 67, підтверджується станом на 02.01.2023 в сумі 1 011 746,36 грн (один мільйон одинадцять тисяч сімсот сорок шість гривень 36 коп.) первісної вартості, в тому числі: сума зносу складає 315 533,74 грн (п`ятсот п`ятнадцять тисяч п`ятсоттридцять три гривні 74 коп.), сума залишкової вартості складає 496 212,62 грн(чотириста дев`яносто шість тисяч двісті дванадцять гривень 62 коп.), відповідно до наданого акту інвентаризації (інвентаризаційного опису) від 02.01.2023.»

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України 24 лютого 2022 року Президентом України було видано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Село Кучерівка Купянського району Харківської області було окуповано 24.02.2022 та перебувало в тимчасовій окупації протягом періоду з 27.02.2022 до 09.09.2022, що підтверджується відомостями, що містяться в Наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022. Внаслідок протиправних дій російської федерації позивач втратив нерухоме та рухоме майно, яке перебувало на окупованій території.

ПрАТ «Компанія «Райз» є власником об`єктів нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі, загальною площею 4 481,2 кв. м, які знаходяться за адресою: Харківська обл., Куп`янський р., с. Кучерівка, вулиця Озерна, буд. 67.

Також згідно висновку експерта № 23-487 судово-економічної експертизи для долучення до матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023230000000700 від 06.05.2023, надаючи відповідь на поставлене питання, експерт вказав наступне: «Проведеними дослідженнями наданих матеріалів та додаткових документів встановлено, що нестача основних засобів ПрАТ «Компанія «РАЙЗ», що знаходились в Харківській області, Куп`янський район, с. Кучерівка, вул. Пролетарська, 67, підтверджується станом на 02.01.2023 в сумі 1 011 746,36 грн (один мільйон одинадцять тисяч сімсот сорок шість гривень 36 коп.) первісної вартості, в тому числі: сума зносу складає 315 533,74 грн (п`ятсот п`ятнадцять тисяч п`ятсоттридцять три гривні 74 коп.), сума залишкової вартості складає 496 212,62 грн(чотириста дев`яносто шість тисяч двісті дванадцять гривень 62 коп.), відповідно до наданого акту інвентаризації (інвентаризаційного опису) від 02.01.2023.».

Отже, розмір матеріальних збитків (шкоди), заподіяних російською федерацією Позивачу складає 1 011 746,36 грн (один мільйон одинадцять тисяч сімсот сорок шість гривень 36 коп.) внаслідок протиправного позбавлення права власності на рухоме і нерухоме майно, яке належало Позивачеві.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Інститут відшкодування шкоди в цивільному законодавстві - це інститут, що забезпечує реакцію суспільства на порушення норм права та виконує відновлювальну функцію, спрямовану на приведення майнового стану потерпілого до стану, що існував до правопорушення.

Збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17.

Водночас, згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина.

Протиправність поведінки заподіювача шкоди характеризується тим, що неправомірна поведінка особи, яка завдала шкоду, як умова деліктної відповідальності передує відшкодуванню. Тобто відшкодуванню підлягає шкода, завдана неправомірними, протиправними діями.

Протиправна поведінка особи - це діяння, які насамперед порушують норму права й одночасно порушують суб`єктивне право іншої конкретної особи. Таким чином, будь-яке завдання шкоди особі чи майну слід розглядати як протиправне. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.

Також однією з особливостей є те, що деліктна відповідальність може настати навіть без вини заподіювача шкоди. Наприклад, відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, тобто діяльністю, яка пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів; зберіганням хімічних, радіоактивних речовин; тощо - що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює. У такому випадку вина заподіювача шкоди не вимагається, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання, без наявності вини.

Питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин, що не регулюються нормами КПК України, у зв`язку з чим господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

Тобто, господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/506/19 від 03.03.2020).

Згідно із частиною першою статті 133 ГК України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Відповідно до статті 134 ГК України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 134 ГК України визначено, що право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном.

Позивач створений та здійснює свою діяльність у формі приватного акціонерного товариства, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність в розумінні статей 42, 55 ГК України, статті 84 ЦК України.

Втрачене майно Позивача за своїм цільовим призначенням використовувалось у сфері господарської діяльності і є значним активом для здійснення ним господарської діяльності.

За таких умов, знищення майна Позивача, що належить йому на праві приватної власності, унеможливлює реалізацію господарської діяльності Позивача, реалізацію ним свого права на володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а отже є порушенням прав Позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності.

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Серед іншого, зобов`язання російської федерації із забезпечення права власності Позивача випливають зі статті 17 Загальної декларації прав людини (Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), що передбачає право особи володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Статтею 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Національне законодавство України керується тим, що, за загальним правилом, шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України.

Вимогами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено можливість стягнути з особи, винної в учиненні кримінального правопорушення, як матеріальну, так і моральну шкоду, заподіяну злочином.

Цивільний позов про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, потерпіла особа може подати відповідно до вимог статей 127, 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) як у процесі розслідування такого кримінального провадження - до початку призначення кримінального провадження до судового розгляду (тобто під час досудового розслідування або на підготовчому судовому засіданні з розгляду кримінального провадження), так і окремо - через звернення до суду із позовом до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та заподіяла таку шкоду, оскільки ЦК України містить прямі норми, якими врегульовано відшкодування такої шкоди (глава 82 ЦК України).

Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави. В свою чергу стаття 3 ЦК України визначає, що справедливість, добросовісність та розумність є одними із загальних засад цивільного законодавства.

У відповідності до статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частиною 3 статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 1166 ЦК України визначено, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Заподіяння шкоди Позивачу діями відповідача підтверджується доказами, які додані до позову.

Документально також підтверджується причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну Позивача шкодою.

Очевидною є наявність вини відповідача у заподіянні шкоди Позивачу у формі умислу.

Згідно із статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За фактом вчинення діянь, що складають підстави цієї позовної заяви, російська федерація порушила власні міжнародні зобов`язання в сфері дотримання права власності Позивача.

Розмір завданої Позивачу майнової шкоди протиправними діями відповідача, підтверджується висновком № 23-4875 судово-економічної експертизи для долучення до матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023230000000700 від 06.05.2023.

До висновку про можливість використання доказів, отриманих у межах кримінального провадження у разі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (п. 105).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.02.2020 по справі № 461/3675/17, суд може врахувати як доказ висновок, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Згідно пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права Позивача.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії російської федерації проти України в порушення статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування російської федерації з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182, відповідно до якого зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких умов, в силу положень національного законодавства України, у тому числі і міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача є за своєю суттю актом збройної агресії російської федерації по відношенню до України. Відтак, будь-які дії російської федерації з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і ракетний обстріл майна Позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії російської федерації.

Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі), відповідно до якої забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Згідно пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Майно Позивача не використовувалось у воєнних цілях, а господарська діяльність Позивача була мирною та відповідає нормам чинного в Україні законодавства та міжнародного права.

Міжнародно-правова відповідальність - це юридичні наслідки, що настають для суб`єкта міжнародного права в результаті порушення ним міжнародно-правового зобов`язання, або юридичний обов`язок суб`єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, завданої іншому суб`єкту міжнародного права в результаті вчиненого міжнародно-правового делікту.

Фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності є саме міжнародне правопорушення, тобто діяння суб`єкта міжнародного права (його органів або посадових осіб), що порушують міжнародно-правові зобов`язання.

З юридичної точки зору, міжнародне правопорушення являє собою складне правове явище, та має наступні характерні основні ознаки: міжнародна суспільна небезпека; протиправність; причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що наступили; карність.

За загальним принципом, держава відповідає за дії, вчинені її органами та посадовими особами, іншими особами, що діють як агенти такої держави.

Оскільки збитків Позивачу завдано внаслідок дій російської федерації, її підконтрольних органів та осіб, то очевидно, що російську федерацію має бути притягнуто до відповідальності за порушення міжнародного права в Україні або проти України, включно з її агресією на порушення Статуту Організації Об`єднаних Націй, а також іншими порушеннями міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини, і що вона повинна нести правові наслідки всіх своїх міжнародно-протиправних діянь, включно з відшкодуванням шкоди, зокрема будь-якої шкоди, заподіяної такими діяннями.

Відтак, дії російської федерації щодо захоплення, знищення та пошкодження рухомого і нерухомого майна Позивача були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, Відповідач несе повну відповідальність як за відповідний ракетний удар, так і за спричинені ним наслідки внаслідок окупаційних дій, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну Позивача.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Вимога позивача про стягнення з відповідача суми майнової шкоди є законною, обґрунтованою та документально доведеною, що забезпечить ефективний спосіб захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами статей 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Щодо стягнення шкоди з визначенням грошового еквіваленту в іноземній валюті.

Зазначений предмет позову обумовлений підставами позову, які пов`язані з фактом захоплення, знищення та пошкодження рухомого і нерухомого майна Позивача відповідачем. Розміром матеріальних збитків Позивача, спричинених відповідачем, який є грошовим еквівалентом захопленого майна Позивача (вартість нестачі активів), обрахований та визначений в гривнях за результатами проведення судово-економічної експертизи, висновок якої долучено до позовної заяви.

Відповідно до положень статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регламентує валютний обіг. Так, відповідно до преамбули Закону України «Про валюту і валютні операції», цей Закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Згідно із частинами 1, 2 статті 5 зазначеного Закону гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків.

Отже, Закон України «Про валюту і валютні операції», як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов`язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.

Згідно із п. 1 статті 1 вказаного Закону валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.

Отже, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. «ґ» п. 8 статті 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.

Відповідно до ч. 5 статті 3 вказаного Закону у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Згідно із частиною 1 статті 6 наведеного Закону, валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Відповідно до п. 109 Розділу Х Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Національного банку України №5 від 02.01.2019, за поточними рахунками в іноземній валюті суб`єктів господарювання - резидентів (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) здійснюються операції, що не суперечать вимогам законодавства України.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань через компанію ТНА Корпорейт Солюшнз Ллс (Tna Corporate Solutions Llc) здійснюється непрямий вирішальний вплив на ПрАТ «Компанія «РАЙЗ» її кінцевим бенефіціарним власником - П`яцца Ніколасом Ентоні (країна громадянства: Сполучені Штати Америки, адреса: Сполучені Штати Америки, 82414, ВАЙОМІНГ, ПАРК, КОДІ, 14-ТА СТРІТ, ОФІС 414, який опосередковано, через компанію ТНА Корпорейт Солюшнз Ллс володіє пакетом акцій ПрАТ «Компанія «РАЙЗ» в розмірі 78,3%).

Діяльність Позивача в першу чергу спрямована на отримання прибутку від господарської діяльності з подальшим отриманням дивідендів кінцевим бенефіціарним власником - громадянином США, національною валютою якої є долар США.

Станом на 02.01.2023 офіційний курс гривні до долару США (USD) дорівнював 36,568. Відомості про офіційний курс гривні до долару США (USD) станом на 02.01.2023 року наявні на офіційному веб-сайті Національного Банку України та перебувають у відкритому доступі https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=02.01.2023period=daily.

Відтак, розмір майнової шкоди (матеріальних збитків) Позивача в грошовому еквіваленті в іноземній валюті доларах США обраховується згідно з такою формулою:

Адол = Агрн : К, деАдол - розмір майнової шкоди (матеріальних збитків) в доларах США;

Агрн - розмір майнової шкоди (матеріальних збитків) в гривнях;

К - офіційний курс гривні до долару США станом на 02.01.2023.

Розрахунок майнової шкоди (матеріальних збитків) позивача в грошовому еквіваленті в іноземній валюті в доларах США: Адол = 1 011 746,36 : 36,568 = 27 667,53.

Зважаючи на вищенаведене, розмір майнової шкоди (матеріальних збитків) позивача в грошовому еквіваленті іноземної валюти дорівнює 27 667,53 доларів США.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується повний склад цивільного правопорушення, то вимога позивача про стягнення майнової шкоди у розмірі 1 011 746,36 грн (UAH) майнової шкоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 27 667,53 доларів США (USD), підлягає задоволенню.

Щодо розподілу у даній справі судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Згідно підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 15 176,2 грн (1,5 відсотка ціни позову).

Відповідно до частини 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що Позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір за подання позову у даній справі підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з російської федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) на користь Приватного акціонерного товариства «КОМПАНІЯ «РАЙЗ» (адреса: Україна, 01014, місто Київ, вулиця Катерини Білокур, будинок 5/17; ідентифікаційний код юридичної особи 13980201) 1 011 746,36 грн (один мільйон одинадцять тисяч сімсот сорок шість гривень 36 коп.) (UAH) майнової шкоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 27 667,53 дол США (двадцять сім тисяч шістсот сімдесят сім доларів 53 центи) (USD).

3. Стягнути з держави російської федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643 в дохід Державного бюджету України - 15 176,2 (п`ятнадцять тисяч сто сімдесят шість) грн 20 коп. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст складено 24.12.2024.

Суддя Л.В. Омельченко