Рішення

від 24.12.2024 по справі 911/2314/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2314/24

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Дочірнього підприємства «Північтепломережа» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп Україна»

про стягнення 13 822, 00 грн

Без виклику учасників справи;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Північтепломережа» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп Україна» про стягнення 13 822, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перерахував грошові кошти відповідачу на підставі рахунку № 179 від 30.08.2021, а відповідач після отримання коштів договір з позивачем не уклав, поставку товару не здійснив. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 13 822, 00 грн безпідставно набутого майна.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.09.2024 у справі № 911/2314/24 позовну заяву Дочірнього підприємства «Північтепломережа» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради залишено без руху.

18.09.2024 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 11.09.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Сокуренко Л.В., у період з 23.09.2024 по 27.09.2024, на навчанні у Національній школі суддів та неможливістю поєднувати навчання та здійснення судочинства, питання про відкриття провадження у справі було вирішено судом після повернення судді з навчання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2314/24. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.09.2024 була направлена відповідачу в його електронний кабінет.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.09.2024 була доставлена в електронний кабінет Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп Україна» 01.10.2024 о 18:15.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГГПК України та те, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету пізніше 17 години, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 02.10.2024.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 30.09.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

02.10.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про виправлення описки в ухвалі суду від 30.09.2024.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.10.2024 у справі № 911/2314/24 заяву Дочірнього підприємства «Північтепломережа» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради про виправлення описки задоволено. Виправлено описку, допущену в ухвалі Господарського суду Київської області від 11.09.2024 по справі № 911/2314/24.

Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

30.08.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Груп Україна» (далі відповідач) виставило Дочірньому підприємству «Північтепломережа» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради (далі позивач) рахунок на оплату № 179 від 30.08.2021 на суму 13 822, 00 грн (копія наявна в матеріалах справи).

Суд встановив, що рахунок № 179 від 30.08.2021 виставлено на оплату наступних товарів: 1. датчик ДТХ-165 до сигналізатору СГ в кількості 2 шт.; ціна без ПДВ 2 599, 17 грн; сума без ПДВ 5 198, 34 грн; 2. датчик ДЭХ-15 до сигналізатору СГ в кількості 2 шт.; ціна без ПДВ 3 160, 00 грн; сума без ПДВ 6 320, 00 грн. Всього з ПДВ 13 822, 00 грн.

30.08.2021 Дочірнє підприємство «Північтепломережа» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп Україна» грошові кошти в сумі 13 822, 00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 638 від 30.08.2021 на суму 13 822, 00 грн із призначенням платежу: «оплата за датчики згідно рахунку № 179 від 30.08.2021 р., у т.ч. ПДВ 20 % 9 214, 67 грн. Проведення процедури закупівлі не передбачено», а також копією банківської виписки по рахунку позивача за 30.08.2021.

Звертаючись до суду із даним позовом Дочірнє підприємство «Північтепломережа» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради стверджує, що позивач перерахував грошові кошти відповідачу на підставі рахунку № 179 від 30.08.2021 з метою укладання договору на постачання товарно-матеріальних цінностей (газоаналізаторів) та з метою отримання зазначеного товару. Проте, як зазначив позивач, відповідач після отримання коштів договір з позивачем не уклав, поставку товару не здійснив.

З матеріалів справи вбачається, що 27.05.2024 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу № б/н від 24.05.2024, в якій позивач вимагав відповідача, керуючись ст. 1212 Цивільного кодексу України, повернути грошові кошти в сумі 13 822, 00 грн впродовж 7 днів з моменту отримання вимоги на реквізити, зазначені у вимозі. На підтвердження направлення вказаної вимоги позивач доучив до позовної заяви копію опису вкладення у цінний лист та поштову квитанцію за № 4904413035997.

Проте, як зазначив позивач, зазначена вище вимога залишилась з боку відповідача без відповіді та задоволення.

На думку позивача, оскільки відповідач не уклав договір з позивачем, не поставив товар, не повернув кошти після отримання вимоги, відповідач безпідставно отримав та утримує грошові кошти позивача в сумі 13 822, 00 грн, у зв`язку із чим повинен здійснити повернення зазначених грошових коштів.

З урахуванням зазначеного вище, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 13 822, 00 грн як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частина 3 статті 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі № 6-3090цс15, та Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 у справі № 910/13814/17.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору (постанова Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, згідно зі статтею 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до положень статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Статтею 180 ГК України передбачено, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Як свідчать матеріали справи, 30.08.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Груп Україна» виставило Дочірньому підприємству «Північтепломережа» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради рахунок на оплату № 179 від 30.08.2021 на суму 13 822, 00 грн.

Суд встановив вище, що рахунок № 179 від 30.08.2021 виставлено на оплату наступних товарів: 1. датчик ДТХ-165 до сигналізатору СГ в кількості 2 шт.; ціна без ПДВ 2 599, 17 грн; сума без ПДВ 5 198, 34 грн; 2. датчик ДЭХ-15 до сигналізатору СГ в кількості 2 шт.; ціна без ПДВ 3 160, 00 грн; сума без ПДВ 6 320, 00 грн. Всього з ПДВ 13 822, 00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що сторонами погоджено вид та найменування товару, його кількість, ціну товару, суму та загальну вартість товару.

30.08.2021 Дочірнє підприємство «Північтепломережа» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп Україна» грошові кошти в сумі 13 822, 00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 638 від 30.08.2021 на суму 13 822, 00 грн із призначенням платежу: «оплата за датчики згідно рахунку № 179 від 30.08.2021 р., у т.ч. ПДВ 20 % 9 214, 67 грн. Проведення процедури закупівлі не передбачено», а також копією банківської виписки по рахунку позивача за 30.08.2021.

Дослідивши зміст правовідносин, які виникли між сторонами, суд дійшов висновку, що сторонами фактично було укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунку на оплату товару № 179 від 30.08.2021 на суму 13 822, 00 грн та здійснення позивачем оплати вартості товару, зазначеного в рахунку, на суму 13 822, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 638 від 30.08.2021 на суму 13 822, 00 грн та банківською випискою по рахунку позивача за 30.08.2021.

За ствердженням позивача, оскільки відповідач не уклав договір з позивачем, не поставив товар, не повернув кошти після отримання вимоги, позивач вважає, що відповідач безпідставно отримав та отримує грошові кошти в сумі 13 822, 00 грн.

Суд вважає помилковими твердження позивача стосовно того, що відповідач після отримання коштів договір з позивачем не уклав, оскільки фактично між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 662, ст. 663, ч. 1 ст. 664 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Суд зазначає, що оскільки між сторонами фактично укладено договір поставки у спрощений спосіб, а відтак зміст договору не дає змоги визначити цей строк, з урахуванням ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві обумовлений в рахунку на оплату № 179 від 30.08.2021 товар у строк відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази в розумінні ст. 76, 77 ГПК України звернення позивачем до відповідача (у період з дати перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 13 822, 00 грн, до дати звернення позивачем до суду із даним позовом) в порядку ст. 663, ч. 2 ст. 530 ЦК України, із вимогою про поставку обумовленого в рахунку № 179 від 30.08.2021 товару із встановленням строку його поставки.

Долучена позивачем до позовної заяви вимога № б/н від 24.05.2024 не може бути прийнята судом в якості доказу звернення до відповідача в порядку ст. 663, ч. 2 ст. 530 ЦК України, із вимогою про поставку обумовленого в рахунку № 179 від 30.08.2021 товару із встановленням строку його поставки.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З матеріалів справи вбачається, що укладений між Дочірнім підприємством «Північтепломережа» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вест Груп Україна» договір поставки у спрощений спосіб станом на день розгляду цієї справи по суті не припинив свою дію, сторонами не розірвано. Протилежного суду не доведено.

Суд наголошує на тому, що долучена позивачем до позовної заяви вимога № б/н від 24.05.2024 не може бути прийнята судом в якості доказу припинення або розірвання договору поставки, укладеного між сторонами у спрощений спосіб.

Як було зазначено судом вище, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

У разі, якщо між сторонами у справі існують договірні відносини, договір, на підставі якого виникли між сторонами такі відносини, не розірваний ні в судовому порядку, ні в односторонньому порядку однією із сторін та після закінчення строку його дії залишилися невиконаними зобов`язання сторін, кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, є такими, що набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 910/9072/17, від 16.09.2022 року у справі № 913/703/20, у постанові Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначав, що ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулось в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Отже, набуття однією зі сторін зобов`язання майна (грошей) за рахунок іншої сторони в порядку договірного зобов`язання не є безпідставним.

З матеріалів справи вбачається, сплата позивачем коштів на підставі виставленого відповідачем рахунку свідчить про виконання ним умов договору поставки, що був укладений у спрощений спосіб, а той факт, що договір сторонами укладений у спрощеній формі, не свідчить про те, що він не є укладеним.

Разом з тим, як зазначено судом вище, правила ст. 1212 ЦК України застосовуються лише тоді, коли майно передано без жодної правової підстави або така підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена.

З урахуванням зазначеного вище, оскільки відносини, які склались між сторонами, є договірними, а укладений між позивачем та відповідачем договір поставки у спрощений спосіб станом на день розгляду цієї справи не припинив свою дію, сторонами не розірвано, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з ТОВ «Вест Груп Україна» грошових коштів в сумі 13 822, 00 грн як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки ці кошти були перераховані позивачем на виконання умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, чинного станом на день розгляду справи.

Згідно із частинами 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, господарський суд встановив, що Дочірнім підприємством «Північтепломережа» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради не доведено в установленому порядку обставини, які ним повідомлені, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп Україна» грошових коштів в сумі 13 822, 00 грн як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 ЦК України, є необґрунтованими, нормативно та документально не доведеними, а тому не підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та п. п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.12.2024.

Суддя Л.В. Сокуренко