Рішення

від 24.12.2024 по справі 916/4780/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4780/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмежено відповідальністю "АЛАН-ЕЛЕКТРО" (код ЄДРПОУ 35496741, 49041, м. Дніпро, шосе Запорізьке, буд. 56)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД-ОПТ" (код ЄДРПОУ 43331493, 65482, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 19, оф.807)

про стягнення 827935,06 грн.

Позивач Товариство з обмежено відповідальністю "АЛАН-ЕЛЕКТРО" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД-ОПТ" про стягнення 827935,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем Договору поставки №440 від 14.06.2021.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою суду від 11.11.2024 позовну Товариства з обмежено відповідальністю "АЛАН-ЕЛЕКТРО" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.11.2024 була доставлена відповідачу до електронного кабінету 11.11.2024 о 21:07.

За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 14.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛАН-ЕЛЕКТРО" (далі-постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД-ОПТ" (далі-покупець) укладено договір поставки №440, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити товар, на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість товару, строки поставки узгоджуються сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме - видаткова накладна. Сторони домовились, шо первинний документ підтверджує здійснення господарської операції.

Згідно з п. 2.1. та 2.2. договору, поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця (в рамках специфікації), в якій повинно бути вказано: асортимент замовленого покупцем товару, його кількість та необхідний термін поставки. Постачальник зобов`язаний переглянути можливість поставки товару в указані в заявці строки і об`ємі на протязі 1 (одного) робочого дня. Постачальник поставляє товар окремими партіями у відповідності із заявками покупця у строк не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту отримання заявки покупця. У випадку неможливості виконання замовлення у відповідності до заявки покупця, сторони додатково узгоджують терміни, протягом яких постачальник зможе виконати замовлення у повному обсязі.

За умовами п. 3.1. договору, прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що обов`язок постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару покупцю, який визначається датою накладної.

Відповідно до п.п. 7.1., 7.3., 7.4., 7.6. договору, ціна товару визначається згідно специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується у видаткових накладних постачальником. Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня. Оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 даного договору. Датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника або інший рахунок, вказаний постачальником.

Відповідно до п. 11.5. договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021 року. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 (чотирнадцять) днів до дати закінчення договору.

Договір підписано представниками сторін, підписи скріплено печатками.

14.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛАН-ЕЛЕКТРО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД-ОПТ" було укладено протокол розбіжностей до договору, в якому постачальник та покупець дійшли взаємної згоди викласти пункти 3.7. та 7.7. договору в погодженій редакції.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору поставки позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1489162,68 грн.

Разом з тим, з доданих до матеріалів справи видаткових накладних вбачається поставка товару на загальну суму 1484087,58 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними:

- видаткова накладна №243 від 27.07.2021 на суму 270114,36 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна №88 від 10.08.2021 на суму 17783,28 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 89 від 10.08.2021 на суму 71968,86 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 216 від 25.08.2021 на суму 84488,82 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 63 від 07.09.2021 на суму 90510,36 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 246 від 21.09.2021 на суму 48854,76 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 36 від 05.10.2021 на суму 55855,26 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна №113 від 11.10.2021 на суму 208817,82 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 183 від 19.10.2021 на суму 68576,76 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 26 від 02.11.2021 на суму 67110,60 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна №171 від 16.11.2021 на суму 169058,58 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна №324 від 30.11.2021 на суму 42184,38 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 164 від 25.01.2022 на суму 99033,78 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 22 від 06.06.2022 на суму 4579,08 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 23 від 06.06.2022 на суму 2159,28 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 24 від 06.06.2022 на суму 375,18 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 25 від 06.06.2022 на суму 5694,42 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 26 від 06.06.2022 на суму 5373,66 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 27 від 06.06.2022 на суму 4010,22 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 28 від 06.06.2022 на суму 2253,60 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 29 від 06.06.2022 на суму 2885,10 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 48 від 10.06.2022 на суму 3701,88 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 49 від 10.06.2022 на суму 1663,62 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 68 від 20.06.2022 на суму 855,00 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 79 від 21.06.2022 на суму 602,70 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 108 від 28.06.2022 на суму 2988,72 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 109 від 28.06.2022 на суму 7102,68 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 110 від 28.06.2022 на суму 2423,22 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 111 від 28.06.2022 на суму 4767,12 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 112 від 28.06.2022 на суму 1508,40 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 113 від 28.06.2022 на суму 1729,20 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 114 від 28.06.2022 на суму 5620,14 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 115 від 28.06.2022 на суму 2893,44 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 116 від 28.06.2022 на суму 9236,16 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 117 від 28.06.2022 на суму 3579,72 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 118 від 28.06.2022 на суму 15454,92 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 11 від 04.07.2022 на суму 3841,26 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 12 від 04.07.2022 на суму 5623,38 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 88 від 18.08.2022 на суму 3997,62 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 89 від 18.08.2022 на суму 2719,38 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 90 від 18.08.2022 на суму 4916,82 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 91 від 18.08.2022 на суму 5430,18 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 92 від 18.08.2022 на суму 9648,30 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 93 від 18.08.2022 на суму 5723,76 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 94 від 18.08.2022 на суму 9897,42 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 95 від 18.08.2022 на суму 3840,78 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 97 від 18.08.2022 на суму 11395,44 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 119 від 25.08.2022 на суму 10622,34 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 125 від 29.08.2022 на суму 4061,22 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 10 від 05.09.2022 на суму 5404,20 грн. з ПДВ;

- видаткова накладна № 11 від 05.09.2022 на суму 11150,40 грн. з ПДВ.

На підтвердження здійснення відповідачем оплат з цим договором позивачем долучено банківські виписки на загальну суму 661227,62 грн.

За розрахунком позивача залишок несплаченої заборгованості складає 827935,06 грн. (1489162,68 - 661227,62).

Як зазначає позивач, 01.08.2024 він звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 827935,06 грн., яка залишена без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

У відповідності зі статтею 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст.663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст.78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Суд зазначає, що процесуальним законом суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов`язався поставити відповідачу товар, а відповідач, своєю чергою, зобов`язався прийняти та оплатити вартість отриманого товару в порядку та на умовах, визначених договором.

Позивач у позові зазначає, що згідно видаткових накладних за період з 27.07.2021 по 05.09.2022 вартість поставленого позивачем відповідачу товару становила 1489162,68 грн.

На підтвердження здійснення часткової оплати товару позивачем надано суду виписки по рахунку, які свідчать про проведення відповідачем часткової оплати у сумі 661227,62 грн.

З урахуванням наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача 827935,06 грн.

Судом проаналізовано надані позивачем докази, а також здійснено перевірку наведеного товариством розрахунку основного боргу за наведені періоди.

Судом встановлено, що фактично на підтвердження поставки товару відповідачу в період з 27.07.2021 по 05.09.2022 позивачем до матеріалів справи долучено видаткові накладні на загальну суму 1484087,58 грн.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів поставки позивачем та отримання відповідачем товару на суму 5075,10 грн. (1489162,68 грн. - 1484087,58 грн.).

Таким чином, за розрахунком суду вірна сума основної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача (з урахуванням часткових оплат та відсутності належних доказів поставки товару у розмірі 5075,10 грн.) становить 822859,96 грн.

Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати за отриманий товар, в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 822859,96 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Решта позову в сумі 5075,10 грн. основного боргу задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. Так з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 822859,96 грн. заборгованості. У задоволенні решти позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову, судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД-ОПТ" (код ЄДРПОУ 43331493, 65482, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 19, оф.807) на користь Товариства з обмежено відповідальністю "АЛАН-ЕЛЕКТРО" (код ЄДРПОУ 35496741, 49041, м. Дніпро, шосе Запорізьке, буд. 56) - 822859 (вісімсот двадцять дві тисячі вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 96 коп. основного боргу, 9874 (дев`ять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 32 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати 60,90 грн. судового збору покласти на позивача.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 24 грудня 2024 р.