Рішення

від 23.12.2024 по справі 927/968/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

23 грудня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/968/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О. за участю секретаря судового засідання Заєць І.М., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Євстратової Алли Іванівни (РНОКПП НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Інтеграл" (код ЄДРПОУ 21979146), вул. Пирятинська, буд. 14, м. Прилуки, 17501

про розірвання договору, стягнення відшкодування витрат в сумі 190 000,00 грн та штрафних санкцій в сумі 9 500,00 грн

Представники сторін:

від позивача: Пахомов Ю.О.,

від відповідача: Оселедець Т.В.;

Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.

Фізичною особою-підприємцем Євстратовою Аллою Іванівною подано позов до Господарського суду Чернігівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Інтеграл", у якій позивач просить суд:

-розірвати Договір №1/22 про надання послуг від 01.07.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче Об`єднання "Інтеграл" (замовник) та фізичною особою-підприємцем Євстратовою Аллою Іванівною (виконавець);

-стягнути відшкодування сплаченого єдиного податку платника третьої групи в сумі 190000,00 грн;

-стягнути 1 % штрафних санкцій від авансового платежу в сумі 9500,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем умов Договору в частині своєчасно проведення авансового платежу на виконання Окремого Письмового Завдання з посиланням на статті 526, 610, 611, 651, 901 Цивільного кодексу України та статті 188, 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.12.2024, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.

Ухвала суду від 04.11.2024 була доставлена позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 04.11.2024 о 18:20, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений судом відповідно до господарського процесуального закону строк не скористався, проти позовних вимог не заперечив, хоча і був своєчасно та належним чином повідомлений.

Відповідач мав достатньо часу та можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 03.12.2024 представник відповідача зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення суми 190000 грн відшкодування єдиного податку платника третьої групи не визнає. Також заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій та розірвання договору, повідомила про намір продовжувати договірні відносини з позивачем.

З огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 статті 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, у підготовчому засіданні 03.12.2024, враховуючи думку представника позивача та представника відповідача у справі, суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та про призначення справи до судового розгляду по суті на 23.12.2024.

У судовому засіданні під час судового розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні з розгляду справи по суті 23.12.2024 заперечила проти позовних вимог у повному обсязі.

За загальними принципами здійснення судочинства, що, зокрема, відображені у статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, зважаючи на забезпечену судом можливість реалізації сторонами своїх процесуальних прав та обов`язків сторони у господарському процесі, у тому числі права на судових захист, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

23.12.2024 на підставі статті 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

01.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Інтеграл» (далі - Замовник) та Фізичною особою підприємцем Євстратовою Аллою Іванівною (далі - Виконавець) укладено договір про надання послуг № 1/22 (далі - Договір).

У подальшому, 18.07.2022 між Замовником та Виконавцем укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання послуг № 1/22 від 01.07.2022 (далі Додаткова угода № 1).

Відповідно до умов Договору:

п. 1.1. Предметом Договору є надання Виконавцем інформаційно-консультативних послуг при купівлі-продажу Замовником корпоративних прав інвестиційно привабливих підприємств України.

п. 1.2. Замовник надає Виконавцю Письмові Завдання, в яких вказує об`єм робіт та розмір оплати за надані послуги за окремим Письмовим Завданням, а Виконавець зобов`язується надати в Письмовому Завданні послуги.

п. 1.3. Для початку виконання Виконавцем окремого Письмового Завдання, Замовник перераховує Виконавцю аванс в розмірі, визначеному у Письмовому завданні, за банківськими реквізитами Виконавця в АТ «КІБ», НОМЕР_2 , МФО 322540, протягом 7 календарних днів з моменту отримання Виконавцем окремого Письмового Завдання (п. 1.3. в редакції Додаткової угоди № 1 від 18.07.2022).

п. 2.1.Сторони узгодили, що після завершення виконання Письмового Завдання, Сторони підписують Акт виконаних робіт (який готує Виконавець). Акт виконаних робіт є підставою для розрахунків.

п. 4.2. За невиконання чи неналежне виконання умов п. 2.3. Договору Замовник відшкодовує збитки у вигляді штрафних санкцій у розмірі 1% від суми авансового платежу.

п. 5.1. Договір не може бути розірваний в односторонньому порядку.

п. 5.2. Усі спірні питання між сторонами повинні вирішуватися на основі взаєморозуміння і пошуку компромісу.

п. 5.3. У разі відсутності порозуміння сторін Договір розривається за рішенням суду.

п. 7.1. Договір набирає законної сили з 01 липня 2022 року та діє до 01 липня 2025 року, а в частині розрахунків до повного їхнього виконання.

На виконання п. 1.3. Договору (в редакції Додаткової угоди №1) 06.07.2022 Замовником надано Виконавцю Письмове Завдання від 11.07.2022, в якому визначено перелік робіт, які повинен здійснити Виконавець, а саме:

Виконавцю провести роботи для укладення договору купівлі-продажу Замовником корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Скіф-96» (надалі - Товариство) у розмірі 9,76%, номінальною вартістю 406395,67 грн з метою подальшого перепродажу корпоративних прав.

Для виконання завдання Виконавець зобов`язується:

- провести попередні переговори з власником корпоративних прав щодо купівлі-продажу;

- організувати зустріч Замовника з продавцем корпоративних прав;

- організувати проведення аудиту Товариства;

- організувати проведення незалежної оцінки корпоративних прав Товариства;

- підготувати та надати Замовнику та продавцю на затвердження договір купівлі-продажу та акт приймання-передачі корпоративних прав;

- підготувати та надати на затвердження Статут в новій редакції з урахуванням зміни учасників Товариства;

- підготувати пакет документів для внесення відомостей до ЄДР про нових власників корпоративних прав та кінцевих бенефіціарних власників Товариства.

Для виконання завдання Виконавець за рахунок авансового платежу зобов`язується:

- оплатити та сприяти аудиторам при проведенні аудиту Товариства;

- оплатити та сприяти оцінювачам при проведенні незалежної оцінки вартості корпоративних прав Товариства;

- оплачувати державні платежі, збори, мита;

- оплатити нотаріальне оформлення договорів купівлі-продажу та Актів приймання-передачі корпоративних прав.

2. загальна плата за виконання цього Письмового завдання складає 1200000,00 грн та сплачується Замовником шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Виконавця наступними траншами:

- для початку виконання завдань за Договором № 1/22 про надання послуг від 01.07.2022 Замовник перераховує Виконавцю аванс в сумі 950000,00 грн протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту надання цього Письмово завдання.

За результатами виконання цього Письмового завдання Виконавець надає Звіт про використання авансу з оригіналами квитанцій та видаткових накладних.

3. Для остаточного розрахунку за надані послуги, Замовник перераховує Виконавцю суму 250000,00 грн на протязі 30 календарних днів після підписання Акту приймання-передачі виконаних послуг.

Листом від 22.07.2022 позивачка звернулася до відповідача з вимогою про виконання п. 1.3. Договору - про перерахування авансу в розмірі 950000,00 грн.

Листом №36/2022 від 09.08.2022 відповідач повідомив позивачку, що ТОВ «ВО «Інтеграл» перерахувало на розрахунковий рахунок ФОП Євстратової А.І. аванс для початку виконання Письмового завдання від 11.07.2022.

Листом від 10.08.2022 позивачка звернулась до позивача за роз`ясненнями з приводу того, що кошти, які надійшли від ТОВ «ВО «Інтеграл» в сумі 9500000,00 грн, зараховані на розрахунковий рахунок, відмінний від того, що вказаний в Додатковій угоді.

Листом № 37/2022 від 11.08.2022 відповідач повідомив позивачку, що ним помилково не враховані положення Додаткової угоди №1 від 18.07.2022 щодо банківських реквізитів для перерахування авансу для початку виконання Письмового завдання до Договору №1/22 від 01.07.2022. Також відповідач попросив перерахувати помилково перераховані кошти в сумі 8550000,00 грн на рахунок ТОВ «ВО «Інтеграл».

Листом від 21.09.2022 позивачка просила відповідача повторно перерахувати аванс для початку робіт за Письмовим завданням до Договору № 1/22 від 01.07.2022 на реквізити, вказані в Додатковій угоді № 1 від 18.07.2022 у зв`язку з тим, що тимчасовою адміністрацією АТ «Банк Січ» перераховані авансові кошти самостійно відсторновані.

Відповідно до виписки по рахунку в АТ «КІБ» НОМЕР_2 ФОП Євстратовою А.І. 30.09.2022 здійснено платіж в сумі 1550000,00 грн з призначенням платежу: «Єдиний податок платника 3 групи (2%) за 08.2022».

Відомостей про доходи, які включені позивачкою до складу доходів при обчисленні суми єдиного податку за відповідний податковий (звітний) період та з яких відповідно обчислена сума єдиного податку, матеріали справи не містять.

Листом від 15.05.2024 позивачка звернулась до відповідача з вимогою про компенсування коштів, які були перераховані ФОП Євстратовою А.І., як єдиний податок у розмірі 2%, що складає 190000,00 грн, який розрахований від всієї суми, яка була перерахована ТОВ «ВО «Інтеграл», а також з вимогою про відшкодування штрафних санкцій у розмірі 1% , що складає 9500,00 грн.

Відповіді відповідача на лист від 15.05.2024 матеріали справи не містять.

У зв`язку з неналежним виконанням умов Договору відповідачем, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з вимогами про розірвання Договору, стягнення штрафних санкцій та відшкодування сплаченого єдиного податку платника.

Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю юридичною природою, укладений між сторонами договір є класичним оплатним договором про надання послуг між двома суб`єктами господарювання, що здійснюють комерційну діяльність, тобто діяльність, яка націлена на отримання прибутку.

Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Щодо вимог про стягнення штрафу.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору 01.07.2022 сторонами 06.07.2024 підписано Письмове Завдання, відповідно до якого відповідач визначив перелік завдань, які повинен був зробити позивач. Строк виконання завдання Договором, який діє до 01.07.2025, не обумовлений.

Пунктом 1.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 встановлений строк сплати авансового платежу протягом 7 календарних днів з моменту отримання Виконавцем окремого Письмового Завдання, тобто у строк до 18.07.2022; сума авансу погоджена сторонами у Письмовому Завданні у розмірі 950000,00 грн.

09.08.2022 відповідач здійснив перерахування коштів на рахунок позивачки в АТ «Банк Січ» в сумі 9500000,00 грн.

При цьому, як убачається з умов п. 1.3. Договору (в редакції Додаткової угоди №1), належними реквізитами для перерахування авансу є рахунок в АТ «КІБ» № НОМЕР_2 .

Помилкове зарахування коштів на рахунок в іншому банку не заперечується відповідачем, та підтверджується листом останнього від 11.08.2022 № 37/2022.

Крім того, за твердженням позивачки, яке не заперечується відповідачем, 08.09.2022 тимчасовою адміністрацією АТ «Банк Січ» сума авансу була повернута на рахунок ТОВ «ВО «Інтеграл».

Відповідно до статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже, судом приймаються наявні у матеріалах справи докази та доводи представників сторін, що 08.09.2022 кошти в сумі 9500000,00 грн, які були перераховані відповідачем позивачці 09.08.2022, повернуті банком на рахунок ТОВ «ВО «Інтеграл».

В свою чергу, доказів перерахування авансового платежу на рахунок в АТ «КІБ», НОМЕР_2 матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Позивачем заявлено до стягнення 9500,00 грн штрафу на підставі п. 4.2. Договору.

Згідно із пунктом 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Матеріалами справи доведено, що відповідачем не виконано умов договору щодо перерахування у визначені строки авансового платежу, а відтак, вимоги позивачки про стягнення 9500,00 грн штрафу є правомірними і підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про розірвання договору.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частини 1, 7 ст. 193 ГК України).

Як встановлює частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 2 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

З урахуванням вищенаведеного, цивільне та господарське законодавство України зобов`язує сторін правочину (договору) при його вчиненні (укладенні) включити до змісту правочину (договору) передбачені законодавством обов`язкові умови та надає право сторонам правочину (договору) на власний розсуд визначити та погодити будь-які інші умови, в тому числі умови стосовно припинення договірних правовідносин.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Із цими положеннями кореспондується норма частини 1 статті 188 Господарського кодексу України, якою також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За приписами частин 2-4 статті 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Отже, розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді.

При цьому за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07.03.2023 у справі № 909/1199/21 зазначив, що реалізація права на розірвання договору має здійснюватися з дотриманням порядку, встановленого статтею 188 ГК України.

Це означає, що якщо одна сторона надіслала повідомлення про дострокове розірвання договору, а інша не відповіла, і сторони не дійшли згоди щодо розірвання договору, то у такому разі заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, зокрема пунктами 5.1., 5.2., 5.3. Договору (Договір не може бути розірваний в односторонньому порядку. Усі спірні питання між сторонами повинні вирішуватися на основі взаєморозуміння і пошуку компромісу. У разі відсутності порозуміння сторін Договір розривається за рішенням суду) сторони погодили порядок вирішення спірних питань під час виконання договору, проте не дотрималися його.

Матеріали справи не містять доказів існування спору між сторонами щодо розірвання договору та можливих спроб його врегулювання чи пошуків компромісу, зокрема доказів ініціювання розірвання укладеного договору однією із сторін, позиції з цього питання (за наявності) іншої сторони тощо. Отже, сторонами Договору (позивачкою та відповідачем) не дотримано погодженого в Договорі, як обов`язкового до виконання, загального порядку розірвання договору.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пунктах 6.2.8, 6.2.10 постанови від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 зробила висновки:

- за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору);

- за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін у порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Оцінюючи підстави заявленого позову в цій частині, зважаючи на приписи ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, як визначену позивачем підставу для розірвання договору, за якими договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, суд зазначає наступне.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору є розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Як зазначає позивачка, у зв`язку з невиконанням Письмового Завдання відповідачем, ФОП Євстратова А.І. була позбавлена того, на що розраховувала при укладенні договору, а саме на отримання коштів від виконання Письмового Завдання. При цьому суд враховує, що строк дії Договору встановлено до 01.07.2025 року, в межах дії якого сторони не позбавлені можливості внести зміни до укладеного Договору або/та реалізувати право на розірвання договору в порядку, встановленому статтею 188 ГК України, а відповідач виконати договірні зобов`язання зі сплати авансового платежу.

З огляду на викладене та встановлені обставини у справі, враховуючи, що сторонами договору не дотримано порядку розірвання договору та позивачкою не доведено усіх складових істотності порушення договору, суд не вбачає підстав для розірвання Договору №1/22 від 01.07.2022.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 ст. 74 ГПК України).

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі «Дія-97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність заявленої вимоги та недоведеність позивачкою обставин, які б слугували підставою для прийняття судом рішення про розірвання Договору № 1/22 від 01.07.2022, а відтак, у задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.

Щодо вимоги про стягнення 190000,00 грн сплаченого єдиного податку.

Фізична особа підприємець Євстратова Алла Іванівна є платником єдиного податку третьої групи.

До обов`язків платника податків положеннями підпунктів 16.1.2., 16.1.3., 16.1.4. статті 16 Податкового кодексу України (далі ПК України) віднесено, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи;

Пунктом 22.1. статті 22 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо (пункти 23.1., 23.2. статті 23 ПК України).

Відповідно до пункту 29.1. статті 29 ПК України обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

За приписами пункту 36.1. статті 36, пункту 37.2. статті 37 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

Відповідно до пункту 293.1. статті 293 ПК України ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Доходом платника єдиного податку є: для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності (підпункт 1 пункт 292.2. статті 292 ПК України).

Відповідно до підпункту 292.6 статті 292 Податкового кодексу України датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

Дохід у Концептуальній основі складання та подання фінансових звітів визначено як збільшення економічних вигід протягом облікового періоду у вигляді надходження або збільшення корисності активів чи зменшення зобов`язань, що веде до збільшення власного капіталу, крім випадків, пов`язаних із внесками учасників власного капіталу. Дохід включає як дохід від звичайної діяльності, так і прибуток від інших операцій. (Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 18 (МСБО 18) «Дохід»).

Відповідно до пункту 7 (МСБО 18) дохід визначається як валове надходження економічних вигід протягом періоду, що виникає в ході звичайної діяльності суб`єкта господарювання, коли власний капітал зростає в результаті цього надходження, а не в результаті внесків учасників власного капіталу.

При цьому крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою (пункт 54.1. статті 54 ПК України).

Як встановлено судом, 09.08.2022 відповідач здійснив перерахування коштів на рахунок відповідача в АТ «Банк Січ» в сумі 9500000,00 грн.

За твердженням позивачки остання задекларувала суму 9500000,00 грн у відповідному звітному періоді та здійснила сплату єдиного податку до бюджету в сумі 190000,00 грн 30.09.2022.

Крім того, судом встановлено, що 08.09.2022 кошти в сумі 9500000,00 грн, які були перераховані відповідачем позивачці, повернуті АТ «Банк Січ» на рахунок ТОВ «ВО «Інтеграл».

Отже, в розумінні пункту 7 (МСБО 18) позивачка не отримала доходу, на підставі якого має здійснюватися нарахування та сплата єдиного податку, оскільки повернення коштів на рахунок відповідача не призвело збільшення економічних вигід позивачки та збільшення власного капіталу.

Пунктами 43.1., 43.3. статті 43 ПК України визначено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.

Крім того, абзацом першим пункту 50.1 статті 50 ПК України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених ст. 50 ПКУ), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Таким чином, сплата позивачкою суми грошового зобов`язання з єдиного податку не є нездоланною перешкодою для повернення помилково сплаченого податку в сумі 190000,00 грн або зменшення податкового зобов`язання в майбутніх податкових періодах на надмірно задекларовану суму, а відтак за умови розумної і добросовісної поведінки позивача може і має бути виправлена останнім.

Як вже зазначалось судом, пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. За висновками Великої Палати Верховного Суду зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20, пункт 6.20)). Сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20, пункт 37)).

Враховуючи, що чинне законодавство передбачає механізм повернення коштів надмірно або помилково сплаченого податку безпосередньо відповідним контролюючим органом, а також можливість позивача надіслати уточнюючий розрахунок до податкової декларації у зв`язку з виявленими помилками, суд дійшов висновку, що позивач зазнав збитків внаслідок власної бездіяльності, а тому суми сплаченого позивачем єдиного податку не можуть бути стягнуті з відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у позивачки відсутнє порушене право, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 190000,00 грн сплаченого єдиного податку з відповідача.

Орім того, стосовно твердження позивачки про понесення нею збитків у вигляді сплати до бюджету єдиного податку суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (пункт 14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 дійшов висновків про те, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.

Отже необхідним елементом для стягнення збитків у цій справі є доведення позивачем протиправних дій та вини відповідача.

Під час розгляду справи позивачкою не доведено протиправність поведінки відповідача, що призвело до заподіяння збитків позивачці, а також наявність причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з частиною 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 9500,00 грн штрафу.

Позовні вимоги в частині розірванні договору про надання послуг № 1/22 від 01.07.2022 та стягнення 190000,00 грн сплаченого єдиного податку задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат.

Позивачем подано позов, який містить дві майнові вимоги, а саме: стягнення 9500,00 грн штрафу та 190000,00 грн відшкодування сплаченого єдиного податку, та одну немайнову вимогу - розірвання договору.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення коштів сумою, яка стягується.

З огляду на заявлені позовні вимоги, ціна даного позову становить 199500,00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру встановлюються в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; при подачі позовної заяви немайнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, судовий збір за подання даної позовної заяви становить 6056,00 грн (3028,00 грн за майнові вимоги + 3028,00 грн за немайнову вимогу).

Відповідно до платіжної інструкції на переказ готівки № 198 від 11.10.2024 позивачкою сплачено 9084,00 грн судового збору.

Відтак, переплата судового збору становить 3028,00 грн.

Суд зауважує, що у зв`язку зі сплатою позивачкою при зверненні до суду судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом, вона не позбавлена права звернутися до суду з клопотанням про повернення надлишково сплаченого судового збору в сумі 3028,00 грн в порядку, передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 144,19 грн покладається на відповідача.

Судовий збір в сумі 5911,81 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 2, 129, 161, 178, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Інтеграл» (код ЄДРПОУ 21979146, вул. Пирятинська, 14, м. Прилуки, Чернігівська обл., 17501) на користь Фізичної особи-підприємця Євстратової Алли Іванівни (РНОКПП НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 штраф в сумі 9500,00 грн та судовий збір в сумі 144,19 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.12.2024.

Суддя Т.О.Кузьменко