Рішення

від 24.12.2024 по справі 280/9719/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 грудня 2024 року Справа № 280/9719/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом - ОСОБА_1

до - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України викладену у листі № 3/29/12-15871 від 08.10.2024 "Про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби" ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи;

- судові витрати стягнути з відповідача.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 30.09.2024 подав командиру військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України рапорт на звільнення з військової служби у відповідності до пп."г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через такі сімейні обставини: у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю. До рапорту додав належним чином нотаріально засвідчені копії документів. Позивач є єдиним членом сім`ї який зобов`язаний утримувати та доглядати за матір`ю ОСОБА_2 . Листом від 08.10.2024 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшла відповідь на рапорт, в якому на думку представника позивача відповідачем безпідставно відмовлено у задоволенні рапорту та звільнення позивача з лав Збройних Сил України. Однак, на думку представника позивача, позивач має право на звільнення з військової служби, оскільки згідно довідки МСЕК серії 12 ААГ мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та згідно висновку ЛКК № 176 потребує постійного догляду. Інші особи, які можуть здійснювати такий догляд відсутні. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 22.10.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в обґрунтування якого зазначив, що позивачу відмовлено у звільненні з військової служби у відповідності до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через такі сімейні обставини у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, оскільки із поданих до рапорту від 30.09.2024 документів підтверджується, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, яка потребує постійного догляду. Однак, долучені документи не дали можливості встановити, поза розумним сумнівом, що у ОСОБА_2 відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду. За таких обставин, за результатами розгляду рапорту позивача йому було правомірно відмовлено у звільненні. Відтак, в задоволенні позову просить відмовити.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 22.04.2023 по теперішній час перебуває на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

30.09.2024 позивач звернувся з рапортом до відповідача про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

08.10.2024 відповідачем надано рішення щодо рапорту оформлене у формі листа № 3/29/12-15871 від 08.10.2024 про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, оскільки відсутні правові підстави звільнення позивача з військової служби.

Не погодившись із такою відмовою позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався і такий стан діє дотепер.

Нормативно-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (частина перша статті 1 Закону № 2232-XII).

За приписами частини першої статті 1 Закону № 2232-XII, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-XII, військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-XII).

Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Позивач вказує на наявність правових підстав для звільнення з військової служби у порядку підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент подання рапорту та формування рішення про відмову у звільненні з військової служби), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Перелік сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII.

За приписами пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану:

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен надати правову оцінку наявності чи відсутності підстав для звільнення з військової служби у порядку підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII з урахуванням норм пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

В обґрунтування наявності такої підстави в рапорті позивача ним зазначено необхідність догляду за матір`ю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідність постійного догляду за якою підтверджено висновком лікарсько-консультаційної комісії № 176 від 12.06.2024 та довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ № 932803 від 07.06.2024.

Надаючи оцінку наявності такої підстави для звільнення позивача як "необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення суд зазначає наступне.

Обов`язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у цьому випадку є:

- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що мати позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджено довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ № 932803 від 07.06.2024 та потребує постійного стороннього догляду згідно висновку ЛКК КНП "Теофіпольською багатопрофільною лікарнею" № 176 від 12.06.2024.

Суд звертає увагу, що відповідачем не заперечується належність та достатність підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю висновком про наявність порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності і потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ЛКК КНП "Теофіпольською багатопрофільною лікарнею" № 176 від 12.06.2024.

З цього приводу суд зазначає, що правовий висновок відносно вказаного питання висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, у постанові від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, який враховується судом згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при розгляд цієї справи.

Таким чином, перші дві умови для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами дотримані.

При цьому, подаючи рапорт про звільнення за вказаною підставою також слід довести необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення які можуть здійснювати такий догляд.

Так, в даному випадку є спірним, чи є достатнім підтвердженням того, що у ОСОБА_2 відсутні інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати за нею постійний догляд.

Підпунктом 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Проте, такі положення застосовуються для цілей розділу IV "Податок на доходи фізичних осіб" Податкового кодексу України (застосовується до доходів, отриманих починаючи з 1 січня 2017 року платником податків у вигляді спадщини/дарунка).

Щодо членів сім`ї, то законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї, а лише визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є: спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд в постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Статтею 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Згідно зі ст. 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Сімейним кодексом України також встановлено: обов`язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда (ст. 266); обов`язок по утриманню братів та сестер (ст. 267).

Поняття "обов`язку утримання" та "обов`язку здійснення догляду" не є тотожними.

Так, утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Як пояснив позивач, у його матері, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, крім позивача інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення відсутні.

Посилання відповідача у відзиві на те, що до рапорту не були додані документи, що підтверджують відсутність у матері позивача інших дітей, братів/сестер, чоловіка, батьків, онуків - є неприйнятними, оскільки законодавством такі документи (документи в підтвердження "відсутності") не передбачені.

Проте, в підтвердження обставин відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, у даному випадку - матері позивача, позивач до рапорту додав наступні документальні докази.

Відповідно до нотаріально засвідченої заяви від 04.09.2024, ОСОБА_2 підтверджує той факт, що особами першого ступеня споріднення є:

- чоловік, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є інвалідом III групи;

- син, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є єдиною дитиною. Інших дітей немає;

- батько, ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- мати, ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

Рідна сестра, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є інвалідом II групи.

Інші особи першого і другого ступеня споріднення відсутні.

Відтак, суд вважає, що позивачем надано достатньо доказів про те, що він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, про неможливість здійснення такого догляду іншими членами сім`ї.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить висновку, що позов в цій частині позовних вимог підлягає задоволенню саме шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу".

Надаючи оцінку наявності правових підстав для зобов`язання відповідача вчинити певні дії, суд вказує про таке.

Суд наголошує, що прийняття відповідного рішення за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця є компетенцією командування військової частини (військового формування), у складі якого він перебуває.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту позивача від 30.09.2024 про звільнення з військової служби, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку суду, в даній справі, відповідачами не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної діяльності на відповідність наведеним вище критеріям, не виходячи за межі заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з мотивів та обґрунтування наведених судом вище.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 968,96грн, що документально підтверджується квитанцією № 9838-7769-3792-1718.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в загальній сумі 968,96 грн.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок та військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок та військову службу", з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 24 грудня 2024 року.

Суддя Р.В. Сацький