Ухвала

від 23.12.2024 по справі 320/59595/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

23 грудня 2024 року м. Київ № 320/59595/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Колеснікова І.С., ознайомившись із матеріалами адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

доНаціонального агентства з питань запобігання корупції

провизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених КАС України.

Частиною 3 статті 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У силу вимог частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною другою статті 132 цього Кодексу встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями), за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 01.01.2024 складає 3028, 00 грн.

Отже, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом, в якому заявлено одну вимогу майнового характеру у сумі 500 000 грн, позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 5000,00 грн.

Проте, в порушення вимог частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, документу, що підтверджує сплату судового збору за звернення до суду з даним позовом, позивачем не надано, як і не надано доказів того, що позивач має пільги, які звільняють його від сплати збору відповідно до Закону.

Водночас, у позовній заяві як на підставу звільнення його від сплати судового збору, посилається на пункт 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Суд зазначає, що вказана підстава не може бути застосована у спірних правовідносинах, оскільки позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що станом на день звернення з позовом до суду незаконність рішень, дій чи бездіяльності відповідача по відношенню до позивача, за наявності яких останній зазнав певної шкоди.

Зазначена позиція узгоджується із висновками, викладеними Верховним судом у постанові від 02.02.2023 у справі № 560/3040/20, у якій той зокрема вказав:

«Колегія суддів зауважує, що Верховним Судом вже розглядалося питання сплати судового збору за подання позовних заяв, в яких заявлено вимоги про відшкодування шкоди законом, який визнано неконституційним.

29. Так, в ухвалах від 25.08.2020 у справі №300/49/20 та від 10.12.2020 у справі №300/59/20 Верховний Суд зазначив, що лише у справах, в яких предметом спору є правовідносини стосовно відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади особисто особі, така особа звільняється від сплати судового збору.

30. Разом з тим, спір у цій справі, як і у справах №300/49/20 та №300/59/20, стосується стягнення матеріальної шкоди, завданої прийняттям нормативно-правового акту, що був визнаний неконституційним, а не внаслідок незаконного рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.

31. Позивач помилково ототожнює вимоги про відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного нормативно-правового акту, з вимогами про стягнення шкоди, завданої особі внаслідок дій, рішень або бездіяльності органу державної влади.

32. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена зокрема у постановах від 23.04.2018 у справі №800/385/17 та від 20.08.2019 у справі №800/617/16, при розгляді та ухваленні законів Верховна Рада України не виконує публічно-владних управлінських функцій у розумінні положень КАС України. Тобто, у цій справі Верховна Рада України не є суб`єктом владних повноважень відносно позивача, а тому закон, прийнятий Верховною Радою України не є рішенням органу державної влади як суб`єкта владних повноважень.

33. Водночас, з аналізу визначень, поданих у ч. 1 ст. 4 КАС України, випливає, що рішення органу державної влади або місцевого самоврядування (яке може бути виражене у формі нормативно-правового акту чи індивідуального акту) має бути прийнято саме суб`єктом владних повноважень.

34. Тобто, закон, прийнятий Верховною Радою України, в подальшому визнаний неконституційним, не може розглядатися як рішення органу державної влади для застосування п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».

35. Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що посилання скаржника на пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» є безпідставними».

Отже, наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.

Водночас, суд зазначає, що за пунктом 3 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються: зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, заявляючи вимогу про відшкодування відповідачем моральної шкоди в сумі 10 000,00 гривен, позивач не навів обґрунтований розрахунок цієї суми, про яку заявлено у позовних вимогах, що не відповідає пункту 3 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно вищезазначеної статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Верховний Суд у численних рішеннях виклав правовий висновок про необхідність надання позивачами обґрунтованого розрахунку шкоди, заявленої до відшкодування (у тому числі моральної), та залишення позовних заяв без руху у випадку невиконання позивачами такого обов`язку.

Зокрема, такий висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №140/10792/21, від 18.10.2021 у справі №420/15949/21, від 19.11.2020 у справі №9901/360/20 (правомірність якого підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021), від 11.11.2020 у справі №9901/352/20, від 03.11.2020 у справі №9901/345/20, від 27.10.2020 у справі №9901/189/20, від 26.10.2020 у справі №9901/313/20.

У пунктах 28, 29 постанови від 03.03.2021 у справі №640/6853/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 95277958) Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку заявленої до відшкодування моральної шкоди свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (зокрема, пункту 3 частини п`ятої цієї статті), що є підставою для залишення позовної заяви без руху, а неусунення відповідного недоліку тягне за собою правовий наслідок у вигляді повернення позовної заяви позивачу.

Правовий висновок аналогічного змісту викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2021 у справі №9901/360/20.

З урахуванням викладеного, з метою усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати суду обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди, заявленої до відшкодування.

Згідно частин першої, другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

2. Встановити позивачу десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

3. Роз`яснити позивачу, що у разі неусунення ним у встановлений судом спосіб і строк недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, позовну заяву буде повернуто відповідно до вимог пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Колеснікова І.С.