Рішення

від 19.12.2024 по справі 380/11128/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 рокусправа №380/11128/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Сидор Н.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якій просить:

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 156 873,64 (сто п`ятдесят шість тисяч вісімсот сімдесят три гривні 64 копійки).

В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 09.12.2021. Під час проходження військової служби, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, а саме: у період з 01.02.2020 до 09.12.2021 нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення проводилася без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. 27.04.2024 позивач отримав від військової частини НОМЕР_1 перерахунок грошового забезпечення за рішенням суду у справі №380/14811/23 в сумі 141 159,58 грн. У зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, звернувся до суду із цим позовом.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 27.05.2024 позовну заяву залишено без руху.

Після усунення недоліків позовної заяви ухвалою судді від 04.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність. Виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Сил України та інших військових формуваннях, КЗпП України не поширюється, а врахування суддею статей 116 і 117 КЗпП України при винесенні рішення є недоцільним. Таким чином, у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідно часу. Тобто механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби спеціальним законодавством передбачений, цей механізм має свої відмінності. Зазначає, що право на отримання перерахованого грошового забезпечення у Позивача виникло виключно на підставі судового рішення, яке було прийнято вже після його звільнення. Наведені обставини свідчать і про відсутність вини Відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України. Беручи до уваги зазначене, на час звільнення Позивача з військової служби спірні суми йому ще не належали, а вина Відповідача у їх не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України.

В спростування наведених відповідачем доводів представником позивача подано відповідь на відзив.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.12.2021 №263 ОСОБА_1 з 09.12.2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 у справі №380/14811/23 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 лютого 2020 року по 09 грудня 2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2021 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 лютого 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року по 09 грудня 2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення військова частина НОМЕР_1 27.05.2024 виплатила позивачу грошове забезпечення у розмірі 141 159,58 грн.

Позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просить середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі Положення № 1153), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 09.12.2021, доплату грошового забезпечення на виконання рішення суду здійснено лише 27.04.2024

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

За змістом частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Суд відзначає, що нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

А в постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову допомогу на оздоровлення в повному обсязі, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 09.12.2021 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) грошового забезпечення у повному розмірі.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 у справі №380/14811/23 відповідач 27.04.2024 виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 141 159,58грн.

Тож спірним у цих правовідносинах є період з 10.12.2021 (перший день після звільнення) по 26.04.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом №2352-ІХ і після цього.

Період з 10.12.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.

Проте період з 19.07.2022 по 26.04.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.

Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).

За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом восьмим розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У матеріалах справи міститься довідка щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, з якої вбачається, що фактично виплачене грошове забезпечення за два останні місяці перед звільненням становило: 14 573,43 грн у жовтні 2021 року та 14 573,43 грн у листопаді 2021 року.

Суд висновує, що саме такі розміри грошового забезпечення слід враховувати для визначення середнього грошового забезпечення у відповідності до Порядку №100.

Натомість позивач до розміру грошового забезпечення за два місяці перед звільненням помилково враховує ще й суми, нараховані та виплачені на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 у справі №380/14811/23. Суд наголошує, що саме невиплата таких сум і зумовила існування цього спору та призвела до накладення на військову частину НОМЕР_1 як роботодавця позивача спеціальної відповідальності шляхом стягнення з нього середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відтак, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням становить 29 146,86 грн.

Кількість календарних днів за жовтень-листопад 2021 року становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 477,82 грн (29 146,86 грн/61 календарний день).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 10.12.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, становить 221 календарний день. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 105 598,22 грн (477,82 грн х 221 календарний день).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ) до 19.01.2023 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 88 396,70 грн (477,82 грн х 185 календарних днів).

Водночас надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.12.2021 по 18.07.2022, суд звертає увагу на таке.

При визначенні середнього заробітку суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.

З огляду на викладені вище правові висновки Верховного суд вважає, що при розрахунку середнього грошового забезпечення за період з 10.12.2021 по 18.07.2022 слід врахувати принцип співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір несвоєчасно виплаченої позивачу суми грошового забезпечення у справі №380/14811/23 у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві виплат при звільненні.

Загальний розмір належних ОСОБА_1 при звільненні виплат складає 426 159,10 грн., з яких:

1. Фактично та своєчасно виплачене грошове забезпечення при звільненні у грудні 2021р. 217 681,21 грн. складає (51,08%): - грошове забезпечення за грудень 2021р. в сумі 4 237,72 грн. - одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 175 417,50 грн. - компенсація за невикористану відпустку УБД в сумі 38 025,99 грн.

2. Індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі №380/10703/22 в сумі 67 318,31 грн. (вказана у виписці про зарахування коштів 24.12.2023) складає (15,80%).

3. Грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 09.12.2021, грошова допомогу на оздоровлення за 2020 та 2021 роки, матеріальна допомога для вирішення соціальнопобутових питань за 2020 та 2021 роки, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2023р. у справі №380/14811/23 в сумі 141 159,58 грн. (вказана у виписці про зарахування коштів 27.04.2022) складає (33,12%).

Загальний розмір належних позивачеві виплат при звільненні складає 426 159,10 грн.

Розмір несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення згідно рішення суду у справі №380/14811/23 становить 141 159,58 грн.

Таким чином частка несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення згідно рішення суду у справі №380/14811/23 у загальному розмірі належних при звільненні коштів складає 33,12%.

Сума середнього грошового забезпечення за період з 10.12.2021 по 18.07.2022 з урахуванням принципу співмірності становить: 221 день х 477,82 грн. (середньоденний заробіток) х 33,12% = 34 974,13 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 10.12.2021 по 18.07.2022, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 по 19.01.2023, становить 88 396,70 грн.

Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 123 370,83 грн (34 974,13 + 88 396,70).

Відтак, стягненню з відповідача підлягає середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок у розмірі 123 370,83 грн.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку те, що такий підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При обчисленні розміру судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд виходить з такого.

Визначений судом до стягнення на користь позивача розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні 123 370,83 грн, становить 78,64% від заявленої позивачем до відшкодування суми (156 873,64 грн). Відповідно 78,64% від сплаченого позивачем судового збору (1568,74 грн) становить 1 233,66 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 123 370 (сто двадцять три тисячі триста сімдесят) гривень 83 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 233 (одна тисячі двісті тридцять три) гривні 66 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

СуддяСидор Наталія Теодозіївна