Ухвала

від 24.12.2024 по справі 440/15361/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

24 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа №440/15361/24

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Кукоба О.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 19.12.2024 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, в якій просив:

визнати протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року по 5 липня 2024 року, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

зобов`язати Полтавський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 19 липня 2022 року по 05 липня 2024 року, обчисливши її розмір, виходячи у 2022 році з прожиткового мінімуму 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити Полтавському апеляційному суду грошові кошти для виплати належного ОСОБА_1 грошового утримання за період з 19 липня 2022 року по 5 липня 2024 року, обрахованого Полтавським апеляційним судом виходячи з прожиткового мінімум для працездатних осіб: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн.

У позовній заяві позивач виклав заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в обґрунтування якої посилався на обставини ведення на території України воєнного стану, звернення Пленуму Верховного Суду до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності приписів статті 233 КЗпП України вимогам статей 22, 55 Конституції України, а також зазначив про наявність у нього гарантованого статтею 55 Конституції України на право звернення до адміністративного суду з позовом.

Оцінюючи повідомлені позивачем обставини, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Предметом спору у цій справі є правовідносини щодо здійснення перерахунку суддівської винагороди позивача за час перебування його на посаді судді Полтавського апеляційного суду, що в силу пункту 17 частини першої статті 4 КАС України є публічною службою.

Водночас, вирішуючи питання конкуренції норм КАС та КЗпП, Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).".

Тобто до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

ОСОБА_1 05.07.2024 звільнений з посади судді Полтавського апеляційного суду та відрахований зі штату суду у зв`язку із задоволенням його заяви про відставку.

Суд зауважує, що позивач, перебуваючи на посаді судді Полтавського апеляційного суду, щомісяця отримував суддівську винагороду, а тому не міг не знати про її розмір, зокрема розрахункову величину, з якої обчислено суддівську винагороду.

З урахуванням наведеного, строк звернення до суду з цим позовом слід рахувати з 06.07.2024 - наступного дня за днем відрахування позивача зі штату Полтавського апеляційного суду.

Звернувшись до суду з цим позовом 19.12.2024, позивач пропустив визначений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення.

Отримання позивачем листа Полтавського апеляційного суду від 11.12.2024 не змінює момент, з настанням якого він мав дізнатись про порушення свого права, а свідчить лише про час, коли ОСОБА_1 почав вчиняти дії щодо реалізації свого права.

Обставини оголошення з 24.02.2022 воєнного стану самі по собі не утворюють підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом.

Так, Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 зазначив, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Такий висновок підтриманий Верховним Судом й у постанові від 31.07.2023 у справі №240/7127/23.

При цьому суд враховує, що заява про поновлення строку звернення до суду не містить обґрунтувань, яким чином оголошення в Україні воєнного стану з 24.02.2022 перешкоджало позивачу реалізувати його право на своєчасне звернення до суду з цим позовом.

Обставини звернення Пленуму Верховного Суду до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності приписів статті 233 КЗпП України вимогам статей 22, 55 Конституції України не свідчать про наявність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

У контексті наведеного слід зазначити, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2011 року у справі №17-рп/2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

В аспекті наведеного суд також вважає за доцільне зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки ж звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.

При цьому підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання, заяви (скарги).

Враховуючи викладене, лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права звернення із позовом у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин.

Тобто, поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 у справі №823/2363/18, досліджуючи питання поважності причин строку звернення до суду, дійшов висновку, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Разом з цим, Верховний Суд у зазначеній постанові звернув увагу, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

У контексті наведеного, слід зазначити, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

З урахуванням наведеного суд зауважує, що матеріали позову наразі не містять доказів існування дійсно непереборних обставин, що перешкоджали позивачу своєчасно звернутись до суду з цим позовом.

А тому у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом належить відмовити.

Керуючись статтями 118, 121, 122, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвалу суду не вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяОлександр КУКОБА