Рішення

від 19.12.2024 по справі 761/16378/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/16378/24

Провадження № 2-др/761/334/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ДОДАТКОВЕ)

19 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В.,

з участю секретаря: Яцишина А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в спрощеному провадженні заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіль Сервіс» - адвоката Неведомського Вадима Олексійовича про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на професійну правничу допомогу по справ № 761/16378/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіль Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2024 року в цивільній справі № 761/16378/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіль Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіль Сервіс» заборгованість по оплаті за житлово-комунальні послуги в розмірі 107 588,72 грн. та судовий збір в розмірі 3028,00 грн.

Разом з тим, 15.10.2024 року представником позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіль Сервіс» - адвокатом Неведомським Вадимом Олексійовичем подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій останній просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ГРІНВІЛЬ СЕРВІС». витрат на правову допомогу адвоката в сумі 10 000,00 грн..

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 270 ч. 3, 4 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторонни або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Дослідивши матеріали вищезазначеної справи, суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення у даній справі, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2024 року в цивільній справі № 761/16378/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіль Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіль Сервіс» заборгованість по оплаті за житлово-комунальні послуги в розмірі 107 588,72 грн. та судовий збір в розмірі 3028,00 грн.

У відповідності до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК (у редакції 2004 року ); воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Щодо відшкодування інших судових витрат, понесених позивачем у справі, суд зауважує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, щодо закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного суду викладеної у Постанові від 02 вересня 2020 року у справі 329/766/18.

Представник позивач відповідно до заяви про ухвалення додаткового рішення просив суд стягнути з відповідача на свою користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до суду: копію Договору № 19/07 про надання адвокатських послуг від 19.07.23, копію додаткової угоду № 18 від 22.04.24 до договору, про надання представницьких послуг клієнту - ТОВ «ГРІНВІЛЬ СЕРВІС» на представництво інтересів по даній справі, ордер адвоката Неведомського В.О. та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію акту №18 приймання-передачі наданих послуг від 12.10.2024 до Додаткової угоди №18 від 22.04.2024 до Договору про надання адвокатських послуг №19/07 від 19.07.2024.

12 жовтня 2024 року між Клієнтом - ТОВ «ГРІНВІЛЬ СЕРВІС» та адвокатом Неведомським В.О. було складено Акт приймання-передачі наданих послуг (№ 18) до Додаткової угоди № 18 від 22.04.24, згідно якого клієнт підтвердив надання адвокатом послуг у справі № 761/16378/24, вартість яких у фіксованому розмірі становить 10 000,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019 у справі №916/2102/17, від 25 червня 2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі №911/739/15 та від 1 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

В постанові Великої Палати у справі № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суд у справі 910/9714/22 від 02 лютого 2024 року вказано, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній справі № 761/16378/24, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представниками процесуальних документів, ціну позову, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на правничу допомогу визначена у розмірі 10 000,00 грн. є необґрунтованою та не відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушений був понести позивач у цій справі.

Отже, виходячи з обставин справи, які склалися у даному випадку, категорії спору, фінансового стану і статусу обох сторін у спірних правовідносинах, обсягу фактично наданих позивачу послуг з правової допомоги, в контексті положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України, на переконання суду, стягнення судових витрат, понесених позивачем у вказаній справі у розмірі 10 000,00 грн. є неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, а також часом, витраченим на їх виконання, а тому не відповідає критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та справедливості розміру отриманих коштів.

Таким чином, надавши оцінку наданим позивачем доказам на підтвердження заявлених вимог в частині стягнення з відповідача судових витрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у сумі 2 500,00 грн., - що є правомірним розподілом витрат з огляду на повне задоволення позову.

Розмір такого стягнення судових витрат є пропорційним, розумним та справедливим, яке при цьому не порушуватиме права учасника справи на отримання коштів, які він змушений затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.

Таким чином заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення по справі №761/40201/19 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 133, 137,141, 144, 259, 260, 270, 353 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіль Сервіс» - адвоката Неведомського Вадима Олексійовича про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на професійну правничу допомогу по справ № 761/16378/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіль Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінвіль Сервіс» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінвіль Сервіс», ЄДРПОУ 43854923, адреса: 03035, м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, 45.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення (додаткового) складено: 19.12.2024.

Суддя: