Постанова

від 24.12.2024 по справі 520/15855/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 р. Справа № 520/15855/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 30.08.24 по справі № 520/15855/24

за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Шевченківського відділу у місті Харкові Головного управління ДМС України в Харківській областіі

про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Шевченківського відділу у місті Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області (далі по тексту - ГУДМС в Харківській області, відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області в особі Шевченківського відділу у м. Харкові Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

- зобов`язати Шевченківський відділ у м. Харкові Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ без передачі будь-яких даних про нього до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність відмови відповідача у видачі ОСОБА_2 паспорта у формі книжечки з посиланням на відсутність відповідного судового рішення та недосягнення останнім 16 років, як такої, що порушує законні права та інтереси позивача, закріплені в статтях 3, 8, 22 Конституції України.

З огляду на те, що позивач та її неповнолітній син - ОСОБА_2 є віруючими парафіянами Української Православної Церкви, примушування до обробки персональних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки є неправомірним втручанням в його особисте життя з боку держави, порушенням принципу поваги до приватності та вимог ст. 8 Закону України № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі по тексту - Закон № 2297-VI).

Спростовуючи доводи відповідача щодо неможливості видачі паспорта у формі книжки до досягнення особою 16-річного віку стверджувала, що в силу постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 по справі № 806/3265/17 приписи Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі по тексту Закон № 5492-VI) в частині віку отримання паспортного документу носять імперативний характер, оскільки законом встановлено обов`язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України. Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу, може створювати перешкоди у реалізації дитиною своїх прав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 по справі № 520/15855/24 адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Шевченківського відділу у місті Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області в особі Шевченківського відділу у м. Харкові Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Зобов`язано Шевченківський відділ у м. Харкові Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ без передачі будь-яких даних про нього до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ГУДМС у Харківській області задовольнити, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 по справі № 520/15855/24 скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог гр. ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, ст. 6, 77, 90, 242 КАС України, без урахування всіх обставин, що мали значення для справи, що в силу ст. 317 КАС України слугує підставою для його скасування.

Цитуючи норми Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII (далі по тексту - Положення № 2503-XII) наполягав, що паспорт у вигляді книжечки видається громадянам після досягнення 16-річного віку, в той час, як ОСОБА_2 досягнув лише 14-річного віку, що дає йому право лише на отримання паспорту у формі ID-картки, що в свою чергу, свідчить про відсутність в діях ГУДМС в Харківській області ознак протиправності.

Звернув увагу, що посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного суду від 19.09.20218 у справі № 806/3265/17 є нерелевантними, оскільки позивач у вказаній справі досяг 16- річного віку, а в даному випадку ОСОБА_2 виповнилось тільки 14 років.

Так, в силу правового висновку Верховного Суду у постанові від 28.02.2020 по справі № 200/10469/19-а особа має право на отримання паспорту у формі картки з 14 років, а також на отримання паспорту у формі книжечки, однак право на оформлення паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII виникає у особи після досягнення 16-річного віку. Відтак, звернення позивача за отриманням паспорта громадянина України у формі книжечки не досягнувши 16 років, є передчасним.

Позивач, у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти доводів викладених в ній, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Вкотре наголосила, що оскільки в частині віку отримання паспортного документу приписи Закону № 5492-VI мають вищу юридичну силу, ніж приписи Положення № 2503-XII, то застосування саме приписів закону є обґрунтованим та відповідає приписам чинного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що після досягнення 14-річного віку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою до Шевченківського відділу у м. Харків Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області ДМС України із заявою від 30 квітня 2024 року з проханням оформити і видати йому паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

Судом встановлено, що при вказаному зверненні до відповідача із заявою про отримання паспорту у формі книжечки ОСОБА_2 зазначив, що відмовляється від паспорту у вигляді ID картки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відмовляється від отримання та користування будь-якими біометричними документами.

На вказану заяву відповідачем листом від 08.05.2024р. № 6311-1199/6311-24 надано відповідь, якою фактично відмовлено у видачі паспорта, роз`яснено питання щодо порядку, способу оформлення та переліку документів, необхідних для оформлення і виготовлення паспорту громадянина України вперше, зокрема, роз`яснено про оформлення паспортів громадян України зразка 1994 року громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. В обґрунтування відмови відповідач зазначив, що у зв`язку із відсутністю у заявника такого рішення суду на момент надання відповіді, відсутніми є правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року.

Не погодившись із діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для визнання протиправною відмови Шевченківського відділу у місті Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, оскільки разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації своїх громадянських прав.

Судом враховано висновки Верховного Суду у постановах від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20, від 21.12.2022 у справі № 420/5353/20, від 17.05.2023 у справі № 420/12574/21, за змістом яких паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, та є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Судом визнано необґрунтованими доводи відповідача стосовно правомірності відмови у видачі паспорту громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 з підстав не досягнення ним 16-річного віку, оскільки положення ст. 21 Закону № 5492-VI, якими встановлено обов`язок громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку отримати паспорт громадянина України, мають вищу юридичну силу, ніж норми Положення № 2503-ХІІ та Тимчасового порядку № 456, якими передбачено отримання паспорта з шістнадцятирічного віку.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати Шевченківський відділ у м. Харкові Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ без передачі будь-яких даних про нього до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Колегія суддів зауважує, що в даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі C. проти Бельгії від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі Pretty проти Сполученого Королівства (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі Олександр Волков проти України (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося згідно із законом, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі Ельсхольц проти Німеччини (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Колегія суддів звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються зокрема, на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких віднесено серед іншого паспорт громадянина України.

Положеннями частин 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина 1 статті 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із частиною 3 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор, згоди або незгоди на посмерте донорство анатомічних матеріалів. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.

Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту 2 вказаної Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженогоПостановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється.

Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація: інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта; додаткова змінна інформація (про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у відповідному полі проставляється слово "відмова". У разі відсутності інформації відповідне поле не заповнюється; біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 30.04.2024 ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою щодо видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки, мотивуючи таке звернення наявністю відповідних релігійних переконань, відповідно до яких заборонено надавати згоду на електронну обробку вище вказаних даних у процесі оформлення ID-паспорту.

Законом, який регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних є Закон № 2297-VI.

Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 Закону № 2297-VI).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Колегія суддів наголошує, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові від 18 листопада 2021 року у справі № 420/4049/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що питання стосовно права особи на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ, у зв`язку з ненаданням нею згоди на обробку персональних даних було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, за результатами розгляду якої 19 вересня 2018 року була винесена постанова у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

В означеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Відповідно до пункту 21 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.

Згідно з частиною десятою статті 290 КАС України, у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

1) ознаки типових справ;

2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;

3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) визначені наступні ознаки типових справ:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Вказано, що висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення № 2503-ХІІ.

На переконання суду апеляційної інстанції, справа, що розглядається відповідає ознакам, наведеним у зразковій справі, адже спір між сторонами виник саме з підстав відмови органу ДМС у видачі особі паспорту у формі книжечки за відмови у наданні згоди на обробку персональних даних.

При цьому, доводи апелянта щодо неможливості застосування вищевказаних висновків суду касаційної інстанції з огляду на те, що спірні правовідносини у справі № 806/3265/17 виникли з приводу первісного отримання особою паспорту у 16-ти річному віці, колегія суддів не приймає, оскільки такої ознаки відповідності типової справи у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 не зазначено.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; ….

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбаченезаконом, причому тлумачення терміну закон є автономним, та до якості закону ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном закон … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві.Законмає відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам доступності та передбачуваності.

Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження нагальній суспільній потребі, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі GropperaAG and Others v. Switzerland від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Х`ю Джордан проти Великої Британії сформулював таку позицію: Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу.

Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 має право на отримання паспорта-книжечки зразка 1994 року за умови дотримання, всіх необхідних вимог, закріплених в нормах, що регулюють дані правовідносини.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо можливості отримання паспорта у формі книжечки лише після досягнення 16 років, колегія суддів виходить із наступного.

Зазначене питання було предметом дослідження Верховним Судом у постановах від 18 листопада 2021 року у справі №420/4049/20, від 17 травня 2023 року у справі № 420/12574/21.

У вказаних постановах Верховний Суд виснував, що Тимчасовий порядок № 456 також визначає шістнадцятирічний вік для оформлення та видачі паспорта.

Частинами другою, третьою статті 7 КАС України передбачено, що суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відтак, за висновком Суду, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення № 2503-ХІІ та Тимчасовий порядок.

Окрім того, Верховним Судом наголошено на імперативності приписів Закону № 5492-VI, адже ними встановлено обов`язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України.

Також окрему увагу Верховний Суд у цій постанові звернув на те, що відповідно до частини першої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Тому, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що, в свою чергу, може створювати перешкоди у реалізації позивачкою своїх громадянських прав.

Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 420/5353/20.

Зважаючи на те, що сформульовані у справах № 420/4049/20 і №420/5353/20 висновки Верховного Суду є релевантними до обставин цієї справи, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цих висновків і вважає їх застосовними до спірних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправною відмови Шевченківського відділу у місті Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права позивача та вважає, що ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_2 буде зобов`язання Шевченківського відділу у м. Харкові Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ без передачі будь-яких даних про нього до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 по справі № 520/15855/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко