Постанова

від 24.12.2024 по справі 400/4353/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/4353/24

Головуючий в 1 інстанції: Устинов І.А. Дата і місце ухвалення:06.11.2024р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Братського районного суду Миколаївської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Братського районного суду Миколаївської області, в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Братського районного суду Миколаївської області щодо винесення наказу від 07 березня 2024 року №16/ос про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі секретарю Братського районного суду ОСОБА_1 на 2024 рік (з 02 лютого 2024року) в розмірі 12% посадового окладу та скасувати наказ від 07 березня 2024 року №16/ос;

- визнати протиправними дії Братського районного суду Миколаївської області щодо винесення наказу від 13 березня 2024 року №17/ос про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі секретарю Братського районного суду ОСОБА_1 з 15 березня 2024 року в розмірі 14% посадового окладу та скасувати наказ від 13 березня 2024 року №17/ос;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі секретарю суду ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Братського районного суду «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі» від 02 листопада 2023 року № 89/ос з 02 лютого 2024 року по 14 березня 2024 року;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату, починаючи з 15 березня 2024 року, надбавки за вислугу років на державній службі секретарю суду ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» як такій, вислуга років якої станом на 15.03.2024р. становить 7 років, у розмірі 21% посадового окладу з розрахунку 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем протиправно застосовано щодо визначення розміру її надбавки за вислугу років на державній службі Закон України «Про Державний бюджету України на 2024 рік», оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закон не має зворотної дії в часі, а скасування чи зміна Законом України про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій, які передбачені спеціальними законами, суперечить статті 6, 19 і 130 Конституції України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Братського районного суду Миколаївської області від 07.03.2024 № 16/ос Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Братського районного суду на 2024 рік в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі секретарю Братського районного суду ОСОБА_1 на 2024 рік (з 02 лютого 2024року) в розмірі 12% посадового окладу та скасувати наказ від 07 березня 2024 року №16/ос.

Визнано протиправним та скасовано наказ Братського районного суду Миколаївської області від 13 березня 2024 року №17/ос «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 з 15 березня 2024 року встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 14% посадового окладу.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі секретарю суду ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Братського районного суду «Про встановлення надбавки за вислугуроків на державній службі» від 02 листопада 2023 року № 89/ос з 02 лютого 2024 року по 14 березня 2024 року.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 06.11.2024 р. та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що Братський районний суд міста Миколаєва діяв в межах закону, оскільки обрання ним саме цього відсотку посадового окладу державного службовця для розрахунку надбавки за вислугу років за кожен календарний рік, не є свавільними діями, а виконанням прямої вказівки Закону України №3460-IX.

Таким чином, на підставі зазначеного, відповідач при здійсненні перерахунку та виплати надбавки за вислугу років на державній службі діяв у відповідності до вимог Бюджетного кодексу України, положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-IX та Роз`яснень НАДС №176 від 10.01.2024.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді секретаря суду Братського районного суду Миколаївської області з 18.11.2021, що підтверджується записом трудової книжки позивачки, а також наказом територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області №103/ос від 17.11.2021р.

Наказом Братського районного суду Миколаївської області від 02.11.2023р. №89/ос Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 їй було встановлено з 17.11.2023 надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 18 відсотків посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить понад 6 років.

01.01.2024 набрав чинності Закон України Про Державний бюджет України на 2024 рік, відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу Прикінцеві положення якого надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

У листі Державної судової адміністрації України від 09.01.2024 № 11-1253/24 і роз`ясненнях Національного агентства України з питань державної служби від 10.01.2024 № 176-р/з Щодо умов оплати праці державних службовців органів, які провели класифікацію посад державної служби зазначено, що державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавки за вислугу років у 2024 році встановлюються на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу.

Відповідно до наказу Братського районного суду Миколаївської області від 07.03.2024 № 16/ос Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Братського районного суду на 2024 рік, відповідно до якого з 02.02.2024 на 2024 рік позивачці було здійснено перерахунок надбавки за вислугу років і встановлено її в розмірі 12 відсотків посадового окладу.

В подальшому наказом №17/ос від 13.03.2024 Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 позивачці встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 14 відсотків посадового окладу з 15.03.2024.

Вважаючи, що їй протиправно зменшено розмір надбавки за вислугу років державного службовця з 18 до 12 та з 18 до 14 відсотків посадового окладу, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають правові норми спеціального Закону України, а саме: частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а не абзацу другого 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Також суд зазначив, що згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 10.05.2023 № 229, територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні, а тому вимоги до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ст. ст. 46, 50 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Верховною Радою України 09 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

В абзаці четвертому пунку 12 розділу «Прикінцеві положення» зазначено, що норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Аналогічні висновки зроблено колегією суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду в рішенні від 06.04.2023 по справі № 260/3564/22.

Вирішуючи спір, колегія суддів вважає, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст. 68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям «якості закону», зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему»; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відходження від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 грудня 2024 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук