Постанова

від 23.12.2024 по справі 460/4307/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/4307/24 пров. № А/857/22483/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Матковської З.М., Коваля Р.Й.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року, (прийняте суддею Нор У.М. у м. Рівне, в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження) у справі № 460/4307/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, третя особа Державна судова адміністрація України про визнання дії протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державну судову адміністрацію України, в якому просить визнати протиправними дій щодо нездійснення з 01.01.2024 виплати суддівської винагороди судді Кузнецовського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно), у відповідності до наказу голови Кузнецовського міського суду Рівненської області № 5-к від 14.09.2023 та зобов`язати провести з 01.01.2024 нарахування та виплату (з урахуванням виплачених сум) суддівської винагороди судді Кузнецовського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 з урахуванням доплати за вислугу років на підставі частин 2, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та у відповідності до наказу голови Кузнецовського міського суду Рівненської області № 5-к від 14.09.2023.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з підстав неповного з`ясування обставин справи, за неправильного застосування норм матеріального права. Зазначає, що суддя, який не здійснює правосуддя має право отримувати доплати до посадового окладу за вислугу років у випадках: тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці (частина 10 ст. 135 Закону № 1402); у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина 1 ст. 55 Закону № 1402); у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації (частина 8 ст. 56, частина 1, 2 ст. 89 Закону № 1402); неприйняття, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина 3 ст. 82, частина 6, 7 ст. 147 Закону № 1402). Тобто, серед вищезазначених підстав при яких суддя, що не здійснює правосуддя, має право на отримання доплат до посадового окладу, відсутня така підстава як нездійснення правосуддя суддею, призначеного на посаду строком на п`ять років, у зв`язку із закінченням строку на який його було призначено суддею. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову просить відмовити.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 1 статті 311 КАС України призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №410/2016 від 24.09.2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Кузнецовського міського суду Рівненської області строком на п`ять років. Наказом голови Кузнецовського міського суду Рівненської області №6-к від 17 жовтня 2016 року його зараховано до штату Кузнецовського міського суду Рівненської області.

Наказом голови Кузнецовського міського суду Рівненської області №3-к від 09.08.2018 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 06.08.2018 у розмірі 20% посадового окладу.

В подальшому, наказом голови Кузнецовського міського суду Рівненської області № 5-к від 14.09.2023 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.

В період з 29.09.2023 по 21.12.2023 посадовими особами Управління Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023, за результатами якої складено «Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023» №13-17-08-06/21 від 22.12.2023.

22.01.2024 на підставі висновків акта ревізії контролюючим органом пред`явлено вимогу «Про усунення порушень законодавства» №131708-14/238-2024, пунктом 1 якої встановлено, що в порушення вимог ч.10 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для суддів місцевих загальних судів Рівненської області, які не здійснювали правосуддя, зайво нараховано та виплачено доплату за вислугу років за період з 01.01.2021 по 30.06.2023 на загальну суму 2553856,48 грн та, відповідно, зайво нараховано та сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 545683,67 грн, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на загальну суму 3099540,15 грн. Цією ж вимогою зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зайвого нарахування та виплати доплати за вислугу років суддів місцевих загальних судів Рівненської області, які не здійснювали правосуддя на суму 2553856,48 грн, з врахуванням норм, визначених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України відкоригувати розрахунки на суми зайво перерахованого єдиного внеску на суму 545683,67 грн.; опрацювати матеріали ревізії та вжити заходів щодо усунення виявлених порушень.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області оскаржило вимогу в судовому порядку.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 по справі №460/1677/24 визнано протиправною та скасовано вимогу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області «Про усунення виявлених порушень законодавства» №131708-14/238-2024 від 22.01.2024.

До цього, а саме з 29 лютого 2024 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області припинило нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати за вислугу років на підставі ч. 10 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 01.01.2024, що підтверджується розрахунковими листами за січень, лютий, березень 2024 року.

Вважаючи, що з 01.01.2024 виплата винагороди судді без щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу порушує право на належне матеріальне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від його волі, то він має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04.12.2018 у справі №1-7/2018 (4062/15). Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду позивачу з 01.01.2024 у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Конституції України).

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

За правилами ч.1ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст. 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

В силу вимог ч.5 ст. 135 Закону № 1402-VIII, cуддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

За правилами ч.10 ст.135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 (справа № 1-7/2018 (4062/15)) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу, для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:

-частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

-частини восьмої статті 56,частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

-частини третьої статті 82,частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Конституційний Суд України вказав, що за змістом положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) у редакції Закону № 192-VIII суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

Законом № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII передбачено низку випадків, коли суддя не здійснює правосуддя.

Такими випадками, зокрема, є: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності (частина четверта статті 49); відрядження судді для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України (частина четверта статті 54); обов`язкове проходження суддею підготовки у Національній школі суддів України (частина шоста статті 55,стаття 87); застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя (пункт 4 частини першої статті 97); неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про звільнення судді з посади (відставку), переведення чи про його обрання безстроково (статті 76, 82, 112, 113, 114, 118, 120); перебування судді у щорічній оплачуваній чи додатковій оплачуваній відпустці (стаття 134).

Закон № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII втратив чинність на підставі Закону № 1402-VIII (крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу ХII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402).

Разом тим, Закон № 1402-VIII містить положення, які закріплюють аналогічні випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (статті 49, 54, 55, 56, 82, 89, 109, 113, 116, 136, 147). Це, зокрема: тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя та позбавлення його права на отримання доплат до посадового окладу; відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України; у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами; обов`язкове проходження підготовки у Національній школі суддів України; неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про його звільнення з посади (відставку); нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території. Крім того, суддя може не здійснювати правосуддя і з інших підстав, зокрема у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Конституційний Суд України звернув увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402-VIII.

Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема, відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82,частини шоста, сьома статті 147).

Питання оплати праці судді, зокрема, отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати справедливим, оскільки, такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України зазначив, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 дійшов висновку, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192-VIII, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.

Отже, положення ч.10 ст.133 Закону № 2453-VI у редакції Закону №192-VIII для цілей застосування окремих положень Закону № 1402-VIII суперечить частинам 1, 2 ст.126 Конституції України.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, які не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплати до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним судом України від 04.12.2018.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що положення ч.10 ст. 135 Закону № 1402-VIII є тотожними за змістом положенням ч.10 ст. 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, які Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 визнані неконституційними.

Разом з тим, Конституційний Суд України у пункті 7 Рішення від 08.06.2016 №1-8/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 120/1655/21-а прийшов до висновку, що з набранням чинності законами № 1401-VIII, № 1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові, необхідним у даній категорії справи є з`ясування обставин, які зумовили припинення виплати суддям надбавок до посадового окладу: зупинення щодо кваліфікаційного оцінювання й відсторонення на цій підставі від здійснення правосуддя (відповідно до частини п`ятої статті 86 Закону №1402-VIII); закінчення п`ятирічного строку повноважень на посаді судді чи поява іншої обставини, з якою Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04.12.2018 пов`язує неконституційність позбавлення надбавок до посадового окладу судді.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 враховуючи Указ Президента України «Про призначення суддів» №410/2016 від 24.09.2016, з 24.09.2021 не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку повноважень на посаді судді.

Разом з тим, у зв`язку з прийняттям Закону №193-ІХ повноваження складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинились і починаючи з 07.11.2019 та кваліфікаційне оцінювання суддів не проводилось.

Новостворений склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України кваліфікаційне оцінювання судді ОСОБА_1 на час розгляду справи не провів.

Таким чином, кваліфікаційне оцінювання позивача не проведено через обставини, що від нього не залежали, та не обумовлені його поведінкою.

Відповідачем, як в суді першої, так і апеляційної інстанції не спростовано, що позивач не здійснює відправлення правосуддя з незалежних від нього причин. Інформація про застосування дисциплінарного стягнення передбаченого п.2-4 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо ОСОБА_1 та щодо відсторонення його від здійснення правосуддя на підставі рішення Вищої ради правосуддя, що мають наслідок позбавлення його права на отримання доплат до посадового окладу судді, відсутня.

Так, наказ голови Кузнецовського міського суду Рівненської області № 5-к від 14.09.2023, яким ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу, є чинним і в судовому порядку не скасовувався.

Апеляційний суд окремо обумовлює і ту обставину, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року залишено без змін рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року в справі № 460/1677/24, яким визнано протиправною та скасовано вимогу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області «Про усунення виявлених порушень законодавства» № 131708-14/238-2024 від 22.01.2024.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно з 01.01.2024 не здійснено виплату суддівської винагороди судді Кузнецовського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно) у відповідності до наказу голови Кузнецовського міського суду Рівненської області № 5-к від 14.09.2023, а, відтак, зобов`язано відповідача проводити з 01.01.2024 нарахування та виплату суддівської винагороди судді Кузнецовського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 з урахуванням доплати за вислугу років на підставі частин другої, п`ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідності до наказу голови Кузнецовського міського суду Рівненської області № 5-к від 14.09.2023. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 460/4307/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді З.М. Матковська

Р.Й. Коваль

Повний текст постанови складено 23.12.2024