Ухвала

від 24.12.2024 по справі 420/27878/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 грудня 2024 року

м. Київ

справа №420/27878/24

адміністративне провадження № К/990/47175/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дяченко Олексій Володимирович, на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі №420/27878/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

3 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 23 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок і доплат ОСОБА_1 з 23 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 1 січня 2023 року до 1 серпня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок і доплат ОСОБА_1 з 1 січня 2023 року до 1 серпня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження у справі, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2024 року у справі №420/27878/24 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, зокрема, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з посиланням на обставини, які перешкоджали позивачу звернутись до суду із відповідним позовом з дотриманням строку, встановленого приписами статті 233 Кодексу законів про працю України, навести доводи на обґрунтування поважності причин пропуску строку та надати докази на підтвердження таких доводів.

В подальшому, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року, заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду від 11 вересня 2024 року в частині вимог, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року до 1 серпня 2023 року залишено без задоволення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок і доплат ОСОБА_1 з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 1 січня 2023 року до 1 серпня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок і доплат ОСОБА_1 з 1 січня 2023 року до 1 серпня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум повернуто позивачеві.

Не погоджуючись із такими рішеннями суду попередніх інстанцій, представник позивача звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 7 грудня 2024 року через підсистему "Електронний суд".

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі №420/27878/24 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Верховний Суд, під час розгляду матеріалів касаційної скарги у цій справі, зазначає таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Отже, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Частиною другою статті 333 КАС України установлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За правилами пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Враховуючи доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху, оскільки позивачем не зазначено інформації про наявність або відсутність електронного кабінету сторін, а також пропущений передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду для правовідносин, які виникли після 19 липня 2022. Надано позивачу 10-ти денний строк для усунення недоліків шляхом надання до суду уточненої позовної заяви з зазначенням інформації про наявність або відсутність електронного кабінету сторін разом з її копіями для інших учасників справи, або докази надсилання її копії іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України та обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

11 вересня 2024 року представником позивача засобами системи «Електронний суд» з метою усунення недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі апеляційного суду від 9 вересня 2024 року, надано до суду заяву про усунення недоліків. В обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду представником позивача вказано про те, що оскільки позивачеві відповідачем 16 липня 2024 року надано лист за вих.№682/ф та довідки про виплачене грошове забезпечення із яких позивачу стало відомо, що грошове забезпечення позивачу виплачувалось не у повному обсязі, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав у тримісячний термін із дати отримання листа від відповідача від 16 липня 2024 року.

Оскаржуваними судовими рішеннями позовну заяву в частині позовних вимог, які стосувалися періоду з 19 липня 2022 року до 1 серпня 2023 року повернуто позивачу.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі такий розмір відомий особі, яка отримує виплату. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові грошового забезпечення, порядок обчислення та на підставі яких нормативно-правових актів здійснений саме такий розрахунок чи розрахунок складових.

Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до військової частини із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.

Оскільки грошове забезпечення позивач отримує щомісяця, тому про порушення свого права ОСОБА_1 мав бути обізнаний на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватися така виплата (з першого до першого числа).

Апеляційним судом установлено, що з 23 березня 2022 року до 1 серпня 2023 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

У цій справі судом апеляційної інстанції з`ясовано, що 4 вересня 2024 року позивач звернувся до суду із позовом, в тому числі, про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року до 1 серпня 2023 року.

Апеляційний суд зазначив щодо вимог в частині перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року до 1 серпня 2023 року - застосуванню підлягає частина першої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції норми після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З оскаржуваної постанови слідує, що у відповідності до Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31 липня 2023 року №41-РС за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з 1 серпня 2023 року виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення. Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 1 серпня 2023 року, відповідач повідомив позивача про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, зокрема: щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 489% від посадового окладу, надбавку за особливості служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період по 1 серпня 2023 року; грошової компенсації за 23 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошової компенсації за 3 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік; грошової одноразової допомоги при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460 у розмірі 4% від місячного грошового забезпечення за 16 повних місяців служби.

Апеляційний адміністративний суд вказав, що у день звільнення ОСОБА_1 з військової служби, позивач повинен був дізнатися про нараховані та виплачені йому суми при звільненні. Разом з цим, у позовній заяві як і в апеляційній скарзі позивач не заперечував на обставини ознайомлення та вручення наказу про звільнення з військової служби.

З урахуванням викладеного, судова колегія зазначила, що відлік тримісячного строку звернення до суду з даним позовом розпочався з 2 серпня 2023 року та сплив 2 листопада 2023 року.

У свою чергу, з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду - 4 вересня 2024 року (через рік і один місяць), тобто з пропуском строку, визначеного частиною 1 статті 233 КЗпП України.

При цьому, заява про поновлення строку звернення до суду не містила обґрунтування наявності обставин, які унеможливили або ж суттєво ускладнили належну реалізацію позивачем його права на звернення до суду в межах визначеного законодавством строку, який би обчислювався з дня вручення наказу про звільнення, а саме з 1 серпня 2023 року.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наведені позивачем обставини звернення до відповідача із заявою з метою отримання інформації щодо виплаченого та нарахованого грошового забезпечення не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.

За таких обставин, колегія апеляційного суду не знайшла підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду та погодилася з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для застосування пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України.

Верховний Суд звертає увагу, що у даній справі спірним є дотримання позивачем строку звернення до суду з вимогами про зобов`язання відповідача виплатити грошове забезпечення та його види за період з 19 липня 2022 року до 1 серпня 2023 року.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 1 липня 2022 року №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

У цій справі судами встановлено, що 23 березня 2022 року до 1 серпня 2023 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 1 серпня 2023 року, відповідач повідомив позивача про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.

Верховний Суд звертає увагу на те, що приписи частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України пов`язують відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що у день звільнення ОСОБА_1 з військової служби, позивач повинен був дізнатися про нараховані та виплачені йому суми при звільненні. Разом з цим, у позовній заяві як і в апеляційній скарзі позивач не заперечував на обставини ознайомлення та вручення наказу про звільнення з військової служби. З урахуванням викладеного, відлік тримісячного строку звернення до суду з даним позовом розпочався з 2 серпня 2023 року та сплив 2 листопада 2023 року. У свою чергу, з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду - 4 вересня 2024 року (через рік і один місяць), тобто з пропуском строку, визначеного частиною 1 статті 233 КЗпП України.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд уважає безпідставними посилання касатора на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа військової частини від 16 липня 2024 року №682/ф, оскільки отримання позивачем цього листа не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав.

Верховний Суд звертає увагу на те, що 6 квітня 2023 року Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

Отже, у рішенні від 6 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Таким чином, до вимог про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 за період з 19 липня 2022 року до 1 серпня 2023 року застосуванню підлягають приписи частини першої статі 233 Кодексу законів про працю України у редакції після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відтак, Верховний Суд уважає, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, і будь яких належних обставин, як слідує із оскаржуваних судових рішень, на підтвердження поважності причин його пропуску ні в заяві про поновлення строку звернення до суду, ні в позовній заяві, зазначено не було, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви позивачу.

Доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків апеляційного суду.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.

Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки, у даному випадку, правильне застосування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту 5 частини 1 та частини 2 статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дяченко Олексій Володимирович, на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі №420/27878/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду