Ухвала

від 24.12.2024 по справі 420/29396/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 420/29396/23

адміністративне провадження № К/990/48419/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року у справі №420/29396/23 за адміністративним позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області до Південного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь», про визнання протиправним та скасування пункту вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області звернулась до суду з позовом до Південного офісу Держаудитслужби, в якій просила визнати протиправним та скасування пункту 1 Вимоги Південного офісу Держаудитслужби про усунення виявлених порушень № 151517-14/4319-2023 від 25 вересня 2023 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року позовні вимоги Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській до Південного офісу Держаудитслужби задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано вимогу Південного офісу Держаудитслужби №151517-14/4319-2023 від 25 вересня 2023року в частині суми 151644,64грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року апеляційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області задоволено.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року скасовано.

Прийнято нове судове рішення, яким адміністративний позов Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області до Південного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь», про визнання протиправним та скасування пункту вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1 вимоги Південного офісу Держаудитслужби «Про усунення виявлених порушень» № 151517-14/4319-2023 від 25 вересня 2023 року.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, відповідач вдруге звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 11 грудня 2024 року за допомогою засобів поштового зв`язку.

Скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року у справі №420/29396/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Разом з тим, Судом установлено, що відповідач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 КАС України, яку ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року (№ К/990/44283/24) повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Подана касаційна скарга, майже аналогічного змісту попередньо поданій касаційній скарзі (№К/990/44283/24), щодо якої Верховний Суд постановив ухвалу від 26 листопада 2024 року про її повернення.

Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанції не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 8 квітня 2020 року у справі №809/504/17, від 2 квітня 2020 року у справі №820/3534/20, від 12 лютого 2020 року у справі №815/7325/13-а, від 29 липня 2019 року у справі №400/2658/18, від 2 липня 2019 року у справі №826/2525/15, від 20 лютого 2018 року у справі №822/2087/17, від 27 січня 2015 року у справі №21-436а14 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Зокрема, в ухвалі від 26 листопада 2024 року (№К/990/44283/24) Верховний Суд вказав, що скаржник лише зазначив про постанови Верховного Суду, проте не указав норми щодо якої такий висновок сформовано та в чому саме полягає її неправильне застосування судами попередніх інстанцій, обмежившись лише викладенням правових позицій Суду, не зазначаючи конкретно норми права, щодо якої сформовано висновок Верховного Суду, належний, на його думку, до застосування до спірних правовідносин.

Окрім цього, Верховний Суд зазначав, що цитування уривків з постанов Верховного Суду, не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

У цій касаційній скарзі скаржником також зазначено, що вона подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про необхідність відступлення касаційною інстанцією від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 2 липня 2024 року у справі №600/2824/23-а та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

У цьому контексті Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Тобто, у разі посилання на цей пункт, скаржник має чітко вказати норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку саме у подібних правовідносинах.

Водночас, скаржником зазначених вимог не дотримано, зокрема, чітко не вказано норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

У цій касаційній скарзі відповідачем також зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування зазначеної підстави оскарження судових рішень, відповідач вказує, що судами попередніх інстанцій хибно застосували норми права, а саме: ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва», затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 5.05.2016 №115 в частині ведення Загального журналу робіт, 6.15 СОУ 42.1-37641918-085:2018) щодо яких відсутні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Суд указує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Разом із тим, скаржником наведено лише перелік порушень, допущених, на його думку, позивачем та частковий опис обставин справи, викладений без належного взаємозв`язку з нормами законодавства, що потребують вирішенню Верховним Судом шляхом формування відповідного висновку. Отже, касаційна скарга не містить належних аргументів щодо їх неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цієї норми саме у цій справі.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Отже, подаючи касаційну скаргу вдруге скаржником так і не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій.

Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року і постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року у справі №420/29396/23.

Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року у справі №420/29396/23 за адміністративним позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області до Південного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь», про визнання протиправним та скасування пункту вимоги, - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду