Постанова

від 24.12.2024 по справі 314/4188/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 24.12.2024 Справа № 314/4188/24

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 314/4188/24 Головуючий у 1-й інстанції: Кононенко І.О.

Провадження №22-ц/807/2408/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Подліянової Г.С.,

суддів: Гончар М.С.,

Кухаря С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Турчинського Максима Ігоровича на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2024 року про визнання неподаної та повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання виконавчого напису, вчинений 28 серпня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. зареєстрований в реєстрі за №4847 про стягнення з ОСОБА_2 на користь стягувача: Акціонерного товариства «Банк «Форвард» суми заборгованості в розмірі 23621,09 грн, таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху із наданням позивачеві десятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду документів, що підтверджують сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. Роз`яснено, що у випадку невиконання зазначених вимог у встановлений строк заява буде визнана неподаною та повернута відповідно до вимог ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області 25 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 визнано неподаним та повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду представник ОСОБА_1 - адвокат Турчинський Максим Ігорович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилився із визначення характеру спору, позивач у даному випадку звернувся до суду із заявою про захист прав споживача, які захищені Законом України «Про захист прав споживачів» у кредитних правовідносинах. Вказує, що у позовній заяві зроблено посилання на правові висновки постанови від 19 жовтня 2022 року Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №743/1481/21, відповідно до яких позивачі звільненні від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». А тому, вказані обставини дають можливість дійти обґрунтованого висновку, що при поданні позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса, який вчинений щодо не нотаріально посвідченого кредитного договору таким, що не підлягає виконанню Позивач звільнений від сплати судового збору. Отже, зазначена ухвала є незаконною, вона перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя, що призводить до штучного порушення розумних строків розгляду даної справи.

Відзиву наапеляційну скаргув порядкуст.360ЦПК України,до судуне надходило.Відсутність відзивуна апеляційнускаргу неперешкоджає переглядурішення судупершої інстанції.

Згідно з ч. 2ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першоїстатті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Пунктом 9 частиною 1ст. 353 ЦПК Українипередбачено оскарження ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь суддідоповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, щоапеляційна скарга підлягає задоволеннюз наступних підстав.

Згідно зст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 6) ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженні у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно дост.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Визнаючи позовну заяву ОСОБА_1 неподаною та повертаючи її, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки зазначені в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху, зазначаючи, що предметом даного позову є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а отже позивачем повинен сплачуватися судовий збір за подачу позову у розмірі 1211,20 грн.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175, 177 ЦПК України.

Частиною 4 статті 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно частини 1 статті 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 ЦПК України.

Частини 1, 2, 3 статті 185 ЦПК України передбачають, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Турчинського М.І. звернувся до Вільнянського районного суду Запорізької області із позовом до Акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, який сформовано в підсистемі «Електронний суд» 17 вересня 2024 року, яка надійшла до суду першої інстанції 18 вересня 2024 року (а.с.1-7).

В обґрунтування своїх вимог Нікітенко О.О. посилався на те, що виконавчий напис вчинено на кредитному договорі, що не посвідчений нотаріально; він не отримував жодної вимоги від відповідача; заборгованість не була безспірною.

До позовної заяви додано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Овсієнко А.В. про відкриття виконавчого провадження №66847301 від 16 вересня 2021 року, відповідно до якої приватним виконавцем відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису №4847 виданий 25 серпня 2021 року виданий приватним нотаріусом КМНО Сазонова О.М. про стягнення з боржника, яким є: ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованість в розмірі 23621,09 грн (а.с.12-13); лист приватного виконавця Павелків Т.Л. виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України від 18 вересня 2024 року за вих. №67564, відповідно до якого на примусовому виконанні у приватного виконавця перебуває вищезазначене виконавче провадження (а.с.10).

При поданні позову судовий збір ОСОБА_1 не сплачено. Як на підставу для звільнення від сплати судового збору позивач посилався на те, що частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків (а.с.14-15).

Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху та встановлюючи строк для усунення її недоліків, зазначив, що позивачем не сплачено судовий збір, а дія Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на правовідносини щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Представник позивача адвокат Турчинський М.І. зареєстрований в підсистемі «Електронний суд», у зв`язку з чим електронна копія ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2024 року доставлена до електронного кабінету 04 жовтня 2024 року, що підтверджується довідкою відповідального працівника суду (а.с.17).

На виконання вимог ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2024 року, представник ОСОБА_1 адвокат Турчинський М.І. через підсистему «Електронний суд» направив до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків, в якій підтримав свою позицію щодо звільнення від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.18-19).

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу, оскільки нимне усунутонедоліки,про яківказано вухвалі від04жовтня 2024року прозалишення позовноїзаяви безруху(а.с.21-22).

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що ним не сплачено судовий збір, та підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про захист прав споживачів» і звільнення позивача від сплати судового збору немає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі не мають пільги щодо сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову.

Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття22 Закону України «Про захист прав споживачів»,стаття 2 ЦПК України).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

Згідно зі статтею 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 90 вказаного Закону стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов`язань боржника.

Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом.

При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема, позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.

Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18, провадження № 61-4126св19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 743/1481/21, провадження № 61-7362св22.

Аналогічне тлумачення надано у пункті 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», де вказано, що при пред`явленні позову про визнання виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, а також позову про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків їх недійсності розмір судового збору обчислюється із ставок, встановлених законом за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, оскільки такі вимоги не є майновими та не підлягають грошовій оцінці. При цьому підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при пред`явленні позову споживачем.

Отже, з урахуванням предмету спору та заявлених у позові вимог у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 як споживач, що звернувся до суду з позовом про захист своїх прав, звільнений від сплати судового збору.

Посилання суду першої інстанції на недоведеність того, що порушені права позивача як споживача, спростовуються доводами позовної заяви ОСОБА_1 та змістом кредитного договору, з якого вбачається, що його видано без конкретної мети, однак саме на споживчі цілі.

Постанова Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18, на яку посилався позивач, є релевантною, адже у тій справі позивач просив визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, з аналогічних підстав, оскільки він не отримував від банку вимоги про погашення кредитної заборгованості, а сума, яка зазначена у виконавчому написі, не є безспірною та не відповідає дійсності. Як у вказаній справі, так і в даній справі кредитні договори, у зв`язку з невиконанням яких вчинено оспорювані виконавчі написи, є споживчими, отже позивач звільняється від сплати судового збору.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та безпідставно поклав на позивача обов`язок зі сплати судового збору і необґрунтовано повернув його позовну заяву.

Аналізуючи наведене колегія суддів вважає, що ухвала про повернення позовної заяви є передчасною, постановлена суддею з порушенням норм процесуального права. За таких обставин відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, та наразі розглядається лише процесуальне питання, а не справа по суті спору, питання щодо стягнення судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Турчинського Максима Ігоровича задовольнити.

Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2024 року про визнання неподаною та повернення позовної заяви скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 24 грудня 2024 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кухар С.В.