Рішення

від 25.12.2024 по справі 212/11645/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/11645/24

2/212/4941/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2024 року м. Кривий Ріг

Суддя Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Козлов Д. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, 3-я особа: приватний виконавець Макушев Євгеній Петрович, -

В С Т А Н О В И В:

26 листопада 2024 року представник позивача, адвокат Львов А. Л., звернувся до суду із даним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 29.01.2024 року ОСОБА_1 в рамках справи 212/1070/24 звернулась до суду із позовними вимогами до ПрАТ «ЦГЗК» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві, позовні вимоги якої судом були задоволені частково. Розуміючи, що заявлені вимоги будуть частково задоволені, ПрАТ «ЦГЗК» звертався до ОСОБА_1 із письмовим проханням надати довідку банківської установи з інформацією про реквізити її поточного рахунку для добровільного перерахування їй суми відшкодування моральної шкоди, щоб уникнути додаткових витрат, пов`язаних із примусовим виконанням рішення суду. Однак, ОСОБА_1 відомості про свої банківські реквізити не надала. Також ПрАТ «ЦГЗК» звертався із клопотаннями про витребування банківських реквізитів ОСОБА_1 до суду для добровільного погашення боргу, однак клопотання судом не були розглянуті. В подальшому 08.10.2024 року в порядку примусового виконання рішення з ПрАТ «ЦГЗК» було стягнуто суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 400000 грн., а також 40000 грн. основної винагороди приватного виконавця. Отже, ПрАТ «ЦГЗК» вважає, що поведінка ОСОБА_1 була недобросовісною, оскільки вона з одного боку намагалась стягнути суму відшкодування моральної шкоди через суд, а з іншого боку вчиняла бездіяльність з метою ухилення від отримання цієї компенсації, штучно створюючи ситуацію, в якій таке відшкодування за рішенням суду стало б можливим лише за умови додаткових витрат з боку ПрАТ «ЦГЗК» на суму винагороди приватного виконавця за наслідками примусового виконання рішення суду в рамках виконавчого провадження, чим ПрАТ «ЦГЗК» було спричинено матеріальну шкоду на суму основної винагороди приватного виконавця в розмірі 40000 грн., яку позивач просить відшкодувати за її рахунок. На підставі вказаного просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 40000 грн.

Не погоджуючись із позовом ПрАТ «ЦГЗК», представник відповідача, адвокат Лященко А. М., подала до суду відзив, де вказувала, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між матеріальними збитками позивача та діями ОСОБА_1 , яка не відмовлялась надавати реквізити банківського рахунку, а виконувала свої обов`язки відповідно до процесуальних вимог. Так позивач звертався до ОСОБА_1 з проханням надати банківські реквізити через засоби, не передбачені законодавством, що не забезпечувало належний рівень безпеки передачі такої інформації. Вказувала, що її право на примусове виконання рішення суду визначено законом, чим вона й скористалась, а виконання судового рішення не може ставитися у залежність від добровільного надання банківських реквізитів стягувачу. Так рішення суду було виконано через приватного виконавця, тому вона не може нести відповідальність за сумлінне виконання нею закону. Крім того позивач не надав доказів на підтвердження наявності матеріальних збитків, які виникли через протиправні дії ОСОБА_1 , оскільки неподання банківських реквізитів не є дією, яка за законом визнається винною. ОСОБА_1 добровільно обрала шлях виконання рішення суду через приватного виконавця, тому ці витрати не є збитками, що підлягають відшкодуванню. Враховуючи викладене, просила суд відмовити ПрАТ «ЦГЗК» у задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив представник ПрАТ «ЦГЗК», адвокат Львов А. Л., вказував, що поведінка відповідачки не відповідала принципу добросовісності та розумності, а також принципу заборони суперечливої поведінки, оскільки ПрАТ «ЦГЗК» був готовий добровільно виконати рішення суду, відповідачка не була позбавлена права направити довідку з реквізитами її банківського рахунку поштовим відправленням, хоча приватному виконавцеві банківські реквізити вона надала на руки. Зауважував, що можливість добровільного виконання рішення суду ПрАТ «ЦГЗК» за відсутності банківських реквізитів ОСОБА_1 відсутня. Позивачем було вжито всіх можливих законних заходів для отримання банківських реквізитів відповідачки, проте внаслідок усвідомленого наміру відповідачки та її представниці завдати позивачу збитків, рішення було спрямоване до примусового виконання. Просив суд задовольнити позов.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідачки, адвокат Лященко А. М., вказувала, що при наявності виконавчого документу стягувач звертається до органу, що здійснює примусове виконання рішення суду, з заявою на примусове виконання рішення. Іншого порядку виконання судових рішень чинним законодавством України не передбачено. Зауважувала, що надання реквізитів банківських карток представникам відповідача та написання заяв на бухгалтерію відповідача з проханням виплатити кошти не гарантує сумлінне виконання рішення суду, тому не передбачено чинним законодавством. В ході розгляду справи № 212/1070/24 ПрАТ «ЦГЗК» не здійснював жодних заходів для врегулювання спору на стадії розгляду справи, зокрема, шляхом укладення мирової угоди. Отже, оскільки ОСОБА_1 реалізовувала свої процесуальні права в установленому Законом порядку, тому просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Приватний виконавець, Макушев Є. П., надав письмові пояснення 3-ї особи, де вказував, що у нього на виконанні перебувало виконавче провадження 76243731 з примусового виконання виконавчого листа № 212/1070/24, виданого Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу про стягнення з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 400000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб, в межах якого ним 08.10.2024 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 40000 грн. та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 118 грн., копії яких направлено сторонам виконавчого провадження. В межах ВП № 76243731 з боржника було стягнуто суму боргу у повному обсязі, тому 09.10.2024 року ним винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому основна винагорода приватного виконавця стягується в розмірі 10% від суми що підлягає стягненню за виконавчим документом, яка стягується з боржника. Оскільки позивач добровільно обрав шлях виконання через приватного виконавця, то витрати на основну винагороду виконавця не є збитками, що підлягають відшкодуванню. На підставі викладеного просив суд відмовити ПрАТ «ЦГЗК» у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 грудня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року було відмовлено у задоволенні клопотань представника ПрАТ «ЦГЗК» про повернення без розгляду відзиву представнику Карбовської О. Д., про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні із викликом сторін, про визнання явки ОСОБА_1 у судове засідання обов`язковою та про проведення судового засідання за участі представника ПрАТ «ЦГЗК» за допомогою відеоконференції.

Ані від представника відповідача, адвоката Лященко А. М., ані від приватного виконавця, Макушева Є. П., не надходило заперечень до суду щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні заявлених ПрАТ «ЦГЗК» вимог, виходячи з наступного вмотивування.

Так суд встановив, що рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.03.2024 року по справі № 212/1070/24 з ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 було стягнуто моральну шкоду в розмірі 300 000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25.09.2024 року вказане рішення суду першої інстанції було змінено шляхом збільшення розміру відшкодування моральної шкоди з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 до 400 000 грн.

Суд встановив, що 8 жовтня 2024 року було видано стягувачу виконавчий лист по справі № 212/1070/24, який 8 жовтня 2024 року був ОСОБА_1 пред`явлений до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Дніпропетровської області, Макушеву Євгенію Петровичу, разом із довідкою від 14.05.2024 року АТ «ПУМБ» із реквізитами поточного рахунку ОСОБА_1 для здійснення переказу сум відшкодування моральної шкоди на її користь.

На підставі наведених обставин приватним виконавцем 08.10.2024 року на виконання виконавчого листа по справі № 212/1070/24 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76243731 про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 400 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Крім того суд встановив, що приватним виконавцем, ОСОБА_2 , 08.10.2024 року винесено постанову в рамках ВП № 76243731 про стягнення з відповідача на користь приватного виконавця основної винагороди в розмірі 40000 грн., а також постанову про стягнення з відповідача на користь приватного виконавця мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 118 грн.

Також 08.10.2024 року за розпорядженням приватного виконавця на підставі платіжної інструкції № 2039 від 08.10.2024 року АТ «ПУМБ» було здійснено примусове списання грошових коштів в сумі 440118 грн. з поточного рахунку ПрАТ «ЦГЗК», що підтверджується повідомленням АТ «ПУМБ» про платіжну операцію за платіжною інструкцією стягувача від 08.10.2024 року та постановою про закінчення виконавчого провадження № 76243731 від 09.10.2024 року.

Суд при цьому встановив, що 18.09.2024 року представником ПрАТ «ЦГЗК» надсилалось поштове повідомлення ОСОБА_1 та через електронну пошту представника ОСОБА_1 щодо добровільного виконання рішення суду по справі № 212/1070/24 з проханням надати банківські реквізити рахунків відповідачки.

Також 18.09.2024 року представником позивача за допомогою застосунку «Вайбер» представнику відповідачки, адвокату Лященко А. М., направлено повідомлення із проханням надати банківські реквізити ОСОБА_1 для добровільного виконання рішення у справі, проти чого адвокат Лященко А. М. заперечила.

Однак суд вказує, що на момент подання таких повідомлень від ПрАТ «ЦГЗК» в апеляційній інстанції ще тривав розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції від 04.03.2024 року по справі № 212/1070/24.

Також встановлено, що 09.02.2024 року та 26.09.2024 року в межах справи № 212/1070/24 до суду представник ПрАТ «ЦГЗК» подавав клопотання про витребування у ОСОБА_1 її банківські реквізити рахунків та про відстрочення виконання рішення суду до надання довідки з банківськими реквізитами відповідачки відповідно.

Натомість, суд зазначає, що відомостей щодо вирішення таких клопотань судом матеріали даної справи не містять.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

На підставі змісту ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода, яка складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді, зокрема, відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Так приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім стягнення аліментів).

За п. 12. «Порядку виплати винагороди державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 643 від 8 вересня 2016 року, розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10% суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Отже, обов`язок сплачувати винагороду приватному виконавцю є законодавчо визначеним регулюванням примусового виконання рішення суду, тому не може вважатись неправомірними діями ОСОБА_1 .

Суд також звертає увагу на те, що примусове виконання рішення через приватного виконавця є передбаченим законом способом виконання судових рішень і не може кваліфікуватися як зловживання правом.

Суд на підставі встановлених обставин справи встановив, що ОСОБА_1 фактично використала законодавчо визначений порядок реалізації виконання судового рішення, яке набуло чинності, про стягнення на її користь грошових коштів з позивача.

Суд таким чином відкидає посилання представника ПрАТ «ЦГЗК» про свідоме бажання ОСОБА_1 завдати позивачу матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За п. 8 ч. 2 ст. 16, ст. 22 ЦК України способом захисту порушеного майнового права є відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Тлумачення ч. 1 ст. 613 ЦК України щодо прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов`язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов`язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення в виконанні зобов`язання, то прострочення кредитора - це прострочення в прийнятті виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року по справі № 554/2542/16-ц.

Однак суд вказує, що посилання представника ПрАТ «ЦГЗК» на постанову від 28 лютого 2018 року у справі № 554/2542/16-ц не може бути застосовано до правовідносин, що виникли між сторонами, оскільки стосуються інших фактичних обставин справи, а також враховуючи, що ОСОБА_1 не відмовлялась від отримання відшкодування моральної шкоди від ПрАТ «ЦГЗК», прийнявши по справі № 212/1070/24 таке відшкодування одразу після відкриття виконавчого провадження, яке було здійснено у відповідності до чинного виконавчого законодавства України.

Отже, суд вважає, що правомірне використання відповідачкою законодавчо закріпленого порядку проведення стягнення на її користь з боржника грошових коштів не може бути кваліфіковано як протиправна поведінка ОСОБА_1 , тому в даному випадку відсутні підстави вважати наявність спричинення відповідачкою майнової шкоди ПрАТ «ЦГЗК».

З огляду на викладене вмотивування, суд встановив відсутніми підстави для застосування положень ст. 613, 1166 ЦК України, на які посилався представник ПрАТ «ЦГЗК», до правовідносин, що виникли між сторонами.

Таким чином суд дійшов переконання, що ОСОБА_1 жодних неправомірних дій відносно майна чи немайнових прав ПрАТ «ЦГЗК» не вчиняла, а докази зловживання нею своїми правами матеріали справи не містять.

На підставі викладеного обґрунтування, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволені заявлених ПрАТ «ЦГЗК» позовних вимог до ОСОБА_1 у повному обсязі.

Керуючись ст.4-5,13,19,76-81,89, 133-141, 258-259,263,265 ЦПК, -

У Х В А Л И В:

У задоволені позову Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, 3-я особа: приватний виконавець Макушев Євгеній Петрович, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 25 грудня 2024 року.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00190977, юридична адреса: 50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Суддя: Д. О. Козлов