Ухвала

від 25.12.2024 по справі 182/7465/24

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/7465/24

Провадження № 2-о/0182/230/2024

У Х В А Л А

Іменем України

25.12.2024 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Рунчева О.В., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Служба безпеки України в особі - ІНФОРМАЦІЯ_1, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И В:

17.12.2024 представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Кордас Ж.А. звернулася до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою, в якій просить суд встановити факт перебування ОСОБА_1 у полоні, заручником незаконними військовими формуваннями на окупованій території Донецької області у період з 29.08.2014 року по 01.09.2014 року.

Вивчивши заяву адвоката Кордас Ж.А. та додані до неї матеріали, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У силу вимог ч. 1, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 752/20365/16-ц, від 05.12.2019 у справі № 750/9847/18, від 03.02.2021 у справі № 644/9753/19, від 16.06.2021 у справі № 643/6447/19/19, від 08.09.2021 у справі № 641/5187/20.

Верховна Рада України 26 січня 2022 року прийняла Закон України № 2010 від 26.01.2022 "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" (далі - Закон).

Дія цього Закону поширюється на громадян України, зокрема яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 3 Закону прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

Згідно з пп. 3, пп. 5 п. 3 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою КМ України № 1281 від 15.11.2022 завданням Комісії є, зокрема, прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України; встановлення дати початку строку позбавлення особи особистої свободи під час прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дати її звільнення з урахуванням положень, зазначених у пункті 15 цього Положення.

В матеріалах справи відсутнє рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення ОСОБА_1 свободи внаслідок збройної агресії проти України про відмову у наданні вказаного статусу.

Таким чином, розгляд заяви про встановлення факту перебування ОСОБА_1 у полоні незаконних збройних формувань судом у межах цивільного судочинства фактично є перебиранням органом судової влади функцій, які покладені на спеціально уповноважений орган.

Рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України про відмову у наданні вказаного статусу може бути оскаржене у встановленому законом порядку, зокрема в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного, зазначена заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна бути розглянута у позасудовому порядку уповноваженим органом, за наслідками розгляду якої у заявника може виникати право на судовий захист, що повинно реалізовуватися з урахуванням норм про судову юрисдикцію.

Зазначений висновок зробив Верховний Суд у постанові від 02.09.2020 року у справі № 552/2742/19.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 рішенням не було відмовлено у підтвердженні факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України у період з 29.08.2014 року по 01.09.2014 року, перекладання на суд функцій такого органу суперечило б вимогам закону, створило б умови для уникнення встановленої законодавством процедури щодо внесення такої інформації та поставило б у нерівні умови осіб, інформація про яких вноситься з дотриманням положень про ведення обліку осіб, які незаконно позбавлені волі. Проте особа, якій рішенням уповноваженого органу відмовлено у включенні про нього інформації до переліку осіб незаконно позбавлених волі, вправі звернутися з метою оскарження такого рішення до суду, де під час дослідження обставин відмови можуть досліджуватися, зокрема, докази, надані особою на підтвердження факту перебування в полоні разом з іншими обставинами, заслуховуватись доводи і заперечення сторін.

За наведених обставин питання про встановлення факту перебування ОСОБА_1 у полоні незаконних збройних формувань на окупованій території Донецької області у період з 29 серпня 2014 року по 01 вересня 2014 року не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинно вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Служба безпеки України в особі - ІНФОРМАЦІЯ_1, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України про встановлення факту, що має юридичне значення слід відмовити, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Указану правову позицію висловила Велика палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №233/2929/17, провадження № 14-284цс19.

Керуючись ст.ст. 186 ч. 1 п. 1, 293, 294ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Служба безпеки України в особі - ІНФОРМАЦІЯ_1, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя: О. В. Рунчева