Рішення

від 24.12.2024 по справі 638/24458/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа №638/24458/24

Провадження № 2-о/638/376/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Борівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті в порядку ст.317 ЦПК України, -

встановив:

Заявник звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова із заявою, в якій просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк Кіровський район.

В обґрунтування заяви посилається на те, що ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Донецьк Кіровський район, яке на момент смерті є тимчасово окупованим військами рф, а тому робота органів реєстрації актів цивільного стану України в даний час не здійснюється. На підтвердження смерті останньої було видане довідка про причини смерті від 15.04.2024 року та свідоцтво про смерть невстановленого зразка окупаційної влади. У зв`язку з неможливістю отримання свідоцтва про смерть заявник змушений звернутись до суду для встановлення факту смерті своєї матері.

Ухвалою судді від 23.12.2024 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено в порядку окремого провадження.

В судове засідання учасники не з`явились, від заявника в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без її участі.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст.315 ЦПК України, в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Пунктом 8 ч.1 ст.315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Особливості провадження у справах про встановлення факту смерті або народження особи на тимчасово окупованій території України визначені ст.317 ЦПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Відповідно до п. 7 статті 1-1 ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованих територіях України»тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації".

Відповідно до ст.1, ч. ч. 2-4 ст.9, ч. 1 ст.10, ч. 1 ст.17 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституціїта законів України. Стаття 4 цього ж Законупередбачає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Законупоширюється особливий правовий режим … реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до наказу №100 від 25.05.2022 року Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Харківський район Харківської області віднесено до тимчасово окупованих територій України (розділ VII).

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законодавством України. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України.

Громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в`їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї.

У разі порушення положень цього Законудержавні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Частинами 1, 3 ст.17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті …. проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

Відповідно до ст. ст.3, 8, 9 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Отже, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Згідно приписів ч. 4 ст.49 ЦК Україниреєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Відносини, пов`язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням, засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Згідно ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року №52/5, підставою державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 року №545; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 року №545; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

У відповідності до Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом МОЗ України від 08.08.2006 року №545, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1152/13026, для забезпечення реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану закладом охорони здоров`я видається лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о). Лікарське свідоцтво про смерть видається такими закладами охорони здоров`я: лікарнями, амбулаторно-поліклінічними закладами, диспансерами, пологовими будинками, санаторіями, патолого-анатомічними бюро, бюро судово-медичної експертизи.

З матеріалів заяви вбачається, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 09.09.2020 року виданого повторно, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу №00048301000 від 04.12.2024 року згідно якого ОСОБА_2 до розірвання шлюбу мала прізвище « ОСОБА_3 ».

На підтвердження факту смерті ОСОБА_1 заявником надано довідку про причини смерті від 15.04.2024 року та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 17.04.2024 року невстановленого зразка окупаційними органами.

Також, судом враховано, що відповідно до Листа-роз`яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду №985/0/208-21 від 22.04.2021 року, скасовано вимогу отримання відмови від органів державної реєстрації актів цивільного стану, яка передує зверненню до суду з метою встановлення факту смерті, а отже звернення заявника із заявою одразу до суду не є порушенням вимог ст.318 ЦПК України, яка встановлює вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

В контексті оцінки документів про смерть особи, суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що надані документи, підтверджують факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк Кіровський район ОСОБА_2 .

Виходячи з викладеного, враховуючи, що встановлення факту смерті має для заявника юридичне значення, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265,293, 294, 315, 317, 319, 354, 430 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Борівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті в порядку ст.317 ЦПК України- задовольнити.

Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки с. Успенівка Запорізької області, який мав місце ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Донецьк Кіровський район.

У відповідності до вимог ч.7 ст.294 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються.

Допустити негайне виконання рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Харківського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Головуючий суддя: