Рішення

від 02.12.2024 по справі 627/970/23

КРАСНОКУТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 627/970/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бугаєнко І.В.,

за участі секретаря В`юнник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в с-щі Краснокутську цивільну справу за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , треті особи Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить: 1) витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349; 2) стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 4 026 грн на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Позовна заява мотивована тим, що з ухвали Київського районного суду м. Харкова від 28.06.2023 року у справі № 953/4661/23 Головному управлінню стало відомо про наявність порушеного права держави у зв`язку з подвійною приватизацією громадянами земельних ділянок та порушення норм статей 116, 121 Земельного кодексу України.

Так, 11 квітня 2019 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява ОСОБА_3 від 10.04.2019, який діяв за довіреністю ННО028209 № 3841 від 21.12.2018 року в інтересах ОСОБА_2 , в якій викладено прохання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349, із земель запасу, державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області та надати земельну ділянку у власність. При цьому, заявником вказано, що право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених ст. 121 Земельного кодексу України ОСОБА_2 не використав.

Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області після розгляду заяви від 10.04.2019 року прийнято наказ від 17.04.2019 № 3024-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349, яка розташована за межами населених пунктів на території Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 . Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області Бондар Марією Василівною 26.04.2019 року, номер відомостей про речове право: 31426438, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1823245063235.

У подальшому, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 була відчужена ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, серія та номер: 1641, виданий 13.08.2019, на користь ОСОБА_1 .

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 за ОСОБА_1 зареєстровано 13.08.2019, приватним нотаріусом Шевцовим Сергієм Олександровичем, номер відомостей про речове право: 32795863.

Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було встановлено, що ОСОБА_2 , попередньо вже реалізував своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 26.11.2018 № 8597-СГ, яким було надано йому у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6321885500:04:000:0332, площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Тавільжанської сільської ради Дворічанського району Харківської області. Право власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 6321885500:04:000:0332 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСОБА_2 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Балух Наталією Вікторівною, 07.12.2018 року, номер відомостей про речове право:29350816, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1716526963218, яку ОСОБА_2 відчужив за договором купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер р. № 2287, виданого 19.12.2018 року на користь ОСОБА_5 , номер відомостей про речове право:29548519.

Таким чином, ОСОБА_2 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення статей 116 та 121 Земельной кодексу України.

Позивач зазначає, що органи, які відповідно до повноважень, визначених статтею 12 Земельного кодексу України, здійснюють розпорядження земельними ділянкам: державної або комунальної власності, не наділені повноваженнями здійснювати перевірку достовірності поданої заявником інформації та документів, та мають здійснювати розгляд клопотань щодо виділення земельних ділянок у власність виключно в межах та у відповідності до вимог, визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України

У даному випадку витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача на підставі приписів ст. 388 ЦК України здійснюється в зв`язку з порушенням вимог частини четвертої статті 116 ЗКУ при безоплатній передачі спірних земельних ділянок у власність фізичних осіб та, відповідно, у зв`язку з вибуттям спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 з володіння держави у зв`язку з протиправними діями громадянина, який повторно звернувся до Головного управління з метою отримання безоплатно у власність земельної ділянки за одним видом цільового призначення.

04.12.2023 до суду надійшли пояснення представника третьої особи Краснокутської селищної ради Богодухівської селищної ради Харківської області, в яких зазначено, що селищна рада підтримує позовні вимоги ГУ Держгеокадастру у Харківській області щодо витребування земельної ділянки, кадастровий номер 6323583200:02:001:1349 у ОСОБА_1 , так як було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що є порушенням норм статей Земельного кодексу України. Зазначає, що земельна ділянка кадастровий номер 6323583200:02:001:1349 згідно з п. 24 Розділу Х перехідних положень ЗК України повинна передаватися у комунальну власність Краснкоутської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

05.12.2023 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Панченко О.О. надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що заявлені позовні вимоги до ОСОБА_1 не визнають повністю, просять відмовити у задоволенні позову та вирішити питання про розподіл судових витрат.

На думку сторони відповідача, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не є належним позивачем у даній справі, так як власником спірної земельної ділянки станом на квітень 2019 року була Держава. Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Мінагрополітики та продовольства 29 вересня 2016 року за №333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Згідно з п.24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України органам місцевого самоврядування надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності (вказаний пункт набув законної сили 27 травня 2021 року згідно з Законом України №1423-ІХ від 28 квітня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин»). Відтак, вважають, що Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області набула право розпорядження землями державної власності, а отже, є належним позивачем в даному випадку.

Крім того, сторона відповідача, при розгляді справи просить суд врахувати те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна, а саме: спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349, оскільки набув її на підставі договору купівлі - продажу від 30.08.2019 року посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та не міг навіть здогадуватися, що з боку позивача були допущені помилки та неналежне виконання своїх обов`язків службовими особами позивача під час розгляду заяви ОСОБА_2 від 10.04.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 та передання її у приватну власність вказаній особі. Врахувавши позицію Верховного суду України, представник відповідача вважає, що підставою для витребування майна є встановлення незаконного факту вибуття.

Представник відповідача зазначає, що подана 10.04.2019 (вх. Д-4412/0/94-19 від 11.04.2019) заява ОСОБА_3 , як представника ОСОБА_2 , позивачем, відповідно до статей 15-1, 20, 118, 121, 122, 186 Земельного кодексу України, була розглянута. Реалізуючи свої повноваження, ГУ Держгеокадастру в Харківській області 17 квітня 2019 року прийняв рішення у формі Наказу №3024-СГ, яким передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 6323583200:02:001:1349. Моментом виникнення у ОСОБА_2 права власності був момент державної реєстрації, тобто, право ОСОБА_2 на спірну ділянку виникло у спосіб, встановлений законом, що свідчить про наявність волі власника на вибуття земельної ділянки з його володіння. 30.08.2023 року ОСОБА_2 продав належну йому ділянку відповідачу - ОСОБА_1 , тобто, останній набув право на земельну ділянку на підставі правочину зареєстрованого в реєстрі за № 1641, а інформація про право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 була внесена до Державного реєстру за номером 32795863. Усі вимоги закону ОСОБА_1 були дотримані, право володіння спірною земельною ділянкою у нього виникло на законних підставах. Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки кадастровий номер 6323583200:02:001:1349. На думку представника відповідача, не заслуговують на увагу доводи позивача, що нормами чинного у 2019 році законодавства позивача не наділено було функціями, повноваженнями та обов`язком перевіряти достовірність інформації про реалізоване право безоплатної приватизації земельних ділянок. Крім того, станом на 17.04.2019 позивач мав доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, так і до Державного земельного кадастру, та міг отримати інформацію, щодо того, чи було реалізовано право третьою особою на отримання земельної ділянки площею 2,00 га. для особистого селянського господарства. Проте, позивач цього не зробив.

Зауважує, що ОСОБА_1 набув права на земельну ділянку у встановлений законом спосіб, усі вимоги закону щодо форми угоди купівлі-продажу, її посвідчення, були дотримані. На момент укладання угоди купівлі-продажу, право продавця ОСОБА_2 було зареєстровано у встановленому законом порядку і на той час держава визнавала право, яке було зареєстроване за продавцем. Жодних обтяжень чи обмежень майно не мало. ОСОБА_1 перед укладанням угоди перевірив підстави набуття продавцем права власності і жодних сумнівів такі підстави не викликали, також наявність законних підстав була перевірена нотаріусом, у якого також не виникло сумнівів щодо права ОСОБА_2 на земельну ділянку. Все це свідчить про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем і його право на земельну ділянку також підлягає захисту тому, що виникло на законних підставах.

Також представник відповідача, просить врахувати, що у їхньому випадку відповідач є добросовісним набувачем, який придбав нерухоме майно на відплатній основі, в подальшому відкрито та вільно володіє з 30.08.2019 року зазначеним майном. Крім того, відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, тому що він не міг знати про наявність перешкод для вчинення правочину щодо відчуження майна і такі перешкоди станом на день вчинення оспорюваного правочину були відсутні, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

У своєму відзиві представник відповідача просить у разі якщо суд дійде висновку, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є належним позивачем у даній справі та є підстави для задоволення позову, застосувати строки позовної давності.

20.02.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому зазначено, що право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою. Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Таким чином, законодавець передбачив можливість розпорядження земельними ділянками державної форми власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у виключних випадках, зокрема, у разі визнання за державою в особі відповідного органу виконавчої влади права власності на земельну ділянку за рішенням суду. Отже, на думку сторони позивача, земельна ділянка, яка вибула з власності держави поза встановленою законодавством процедурою та є предметом розгляду у вказаній справі підлягає поверненню у власність держави для відновлення порушеного права.

04.03.2024 до суду надійшли пояснення представника позивача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, у яких останній керуючись нормами ЦК України, зазначає, що позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник індивідуально визначеного майна. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про незаконність свого володіння майном (добросовісний набувач). У даному випадку витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача на підставі приписів статті 388 ЦК України здійснюється в зв?язку з порушенням вимог частини четвертої статті 116 ЗКУ при безоплатній передачі спірних земельних ділянок у власність фізичних осіб та, відповідно, у зв?язку з вибуттям спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 з володіння держави у зв?язку з протиправними діями громадянина, який повторно звернувся до Головного управління з метою отримання безоплатно у власність земельної ділянки за одним видом цільового призначення.

Щодо посилань відповідача на судову практику, стосовно неможливості витребування у добросовісного набувача представник позивача зазначає наступне. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Так, Земельний кодекс України, чітко встановлює право особи на отримання земельних ділянок у порядку та межах, встановлених ним. В даному випадку наявні порушення земельного законодавства, про що ОСОБА_2 , який вчинив протиправні дії та двічі отримав земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення статей 116 та 121 Земельного кодексу України та як наслідок, порушив інтереси держави, мало бути відомо. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об?єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Враховуючи порушення ОСОБА_4 інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян, земельна ділянка, що належить ОСОБА_1 підлягає витребуванню. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов?язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». В даній ситуації, діяння вчинене ОСОБА_6 порушило інтереси держави та власність Українського народу в цілому, що превалює над інтересами окремої фізичної особи. Досліджуючи обставини даної справи та зважаючи на відповідність позовної вимоги статті 1 Першого протоколу та висновкам Великої Палати Верховного Суду, вимога про витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 є такою, що підлягає задоволенню. Таким чином, посилання відповідача на вибіркову судову практику та неможливість витребування майна у добросовісного набувача є хибними та не відповідають дійсності.

Щодо хибності міркувань відповідача про подання позовної заяви поза межами позовної давності сторона позивача зазначає наступне. У позовній заяві Головне управління Держгеокадастру у Харківській області зазначало, що дізналося про порушення інтересів держави на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 28.06.2023 року у справі N? 953/4661/23. Саме зі змісту ухвали зазначеної вище, копію якої надано суду та сторонам у справі, Головне управління дізналося, що земельна ділянка із кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 була стримана ОСОБА_7 із порушенням норм земельного законодавства. Отже, представник позивача зазначає, що Головне управління Дергеокадастру у Харківській області довідалося про порушення, допущені при передачі земельної ділянки ОСОБА_2 28.06.2023 та не мало можливості довідатися про порушення раніше, позов подано у межах загальної позовної давності, встановленої тривалості у три роки.

08.05.2024 до суду надійшли додаткові пояснення у справі представника відповідача. На думку представника відповідача, враховуючи зміст наданого Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затверджене 17.11.2016 року № 3008, Головне управління Держгеокадастру у Харківський області, окрім того, що розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, ще є органом контролю, а тому зобов`язаний вживати всіх заходів щодо недопущення порушень вимог законодавства, в тому числі в своїй діяльності. Далі представник відповідача, спираючись на численні норми Конституції України, Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, ЗУ «Про Державний земельний кадастр», ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області мало можливість перевірити та надати належну оцінку дійсному волевиявленню громадянина в отриманні спірної земельної ділянки, не допустити порушень вимог ч. 4 ст. 116 ЗК України, а отже, запобігти вибуттю спірної земельної ділянки з державної власності; могло знати про повторне використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельної ділянки. Відтак, на думку сторони відповідача, доводи позивача проте, що земельна ділянка вибула поза волею власника є помилковою. Крім того, представник відповідача просить суд, врахувати позицію викладену у постанові ВП ВС від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 та аналогічну правову позиція, яка також висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі 912/2797/21 (постанова від 5 липня 2023 року), з яких вбачається, що при вирішенні подібних спорів надмірний тягар не може покладатися на особу, яка є добросовісним набувачем майна, набула його на підставі відплатного договору та не могла знати про те, що особа, яка таке майно продала, не мала на це законного права.

28.03.2024 року до суду на виконання ухвали Краснокутського районного суду Харківської області від 18.03.2024 року про витребування доказів, надійшов лист Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому останнє повідомляє наступне.

Заява ОСОБА_8 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передання йому у приватну власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Тавільжанської сільської ради Дворічанського району Харківської області перебувала на розгляді головного спеціаліста відділу землеустрою Управління землеустрою та охорони земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_9 . У свою чергу, заява ОСОБА_3 , уповноваженого представника ОСОБА_8 , про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передання йому у приватну власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 6323583200:02:001:1343 на території Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області перебувала на розгляді головного спеціаліста Відділу державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Ковальчук Карини Анатоліївни. Таким чином, враховуючи положення ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, представник позивача зазначає, що на момент розгляду заяв законодавством не було передбачено інших окремих рішень про відповідність заяв вимогам Земельного кодексу України, окрім як передбаченої частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, рішення щодо якої приймалося особами, що готували відповідні накази та підписували їх. Додатково зазначають, що інформація про те, який орган є відповідальним за збереження інформації про використання певною особою свого права на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 ЗК України, у Головного управління відсутня, оскільки, відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до повноважень Головного управління не відноситься надання тлумачення та роз?яснення норм чинного законодавства.

Представник позивача, будучи присутнім у судовому засідання в режимі відеоконференції, позицію викладену у позовній заяві та поясненнях підтримав, прохав задовольнити позовні вимоги у повному обсязі..

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Панченко О.О., будучи присутньою у судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечувала проти задоволення позовних вимог, вважала їх не обґрунтованими, свою позицію викладену у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях підтримала, прохала відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області у відкритому судовому засіданні, надані письмові пояснення підтримав, прохав позовні вимоги задовольнити.

Третя особа ОСОБА_2 у відкрите судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи судом повідомлявся, причини неявки не повідомив..

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

За заявою ОСОБА_2 від 15.11.2018, Головним управлінням Держгеокадстру у Харківській області було видано наказ №8597-СГ від 26.11.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та передачу заемельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Тавільжанської сільської ради Дворічанського району Харківської області. Передано гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6321885500:04:000:0332) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Тавільжанської сільської ради Дворічанського району Харківської області, що підтверджується копією вказаного наказу, копією заяв ОСОБА_2 та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6306697082018 від 06.11.2016 /Т.1, а.с. 21-22,23,24/.

Згадану вище земельну ділянку ОСОБА_2 відчужив 19.12.2018, що вбачається з копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №350990343 від 19.10.2023 / Т.1, а.с.19-20/.

Крім того, за заявою ОСОБА_3 , який діяв за дорученням від імені ОСОБА_2 від 10.04.2019, Головним управлінням Держгеокадстру у Харківській області було видано наказ №3024-СГ від 17.04.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та передачу заемельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області та передано гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6323583200:02:001:1349), із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, що підтверджується копією вказаного наказу, копією заяв ОСОБА_2 та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6308927562019 від 08.04.2019 / Т.1, а.с.25-26,27,28-29/.

Як вбачається інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №350189799 від 12.10.2023, ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку кадастровий номер 6323583200:02:001:1349, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, на території Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області на користь ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі продажу № 1641 від 13.08.2019 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шевцовим С.О. / Т.1, а.с.18/

Відповідно до ухвали Київського районного суду м. Харкова від 28.06.2023 (справа №953/4661/23), дозволено право тимчасового доступу до документів, зобов`язавши Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, надати слідчому слідчого відділення відділу спеціальної поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області капітану поліції Суркову А.С., тимчасовий доступ до документів, з можливістю вилучення їх належним чином завірених копій, а саме до: реєстраційних справ об`єктів нерухомого майна, землевпорядних документацій, рішень/наказів про затвердження землевпорядних документацій та передачу земельних ділянок у власність/користування, оригіналів заяв громадян про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, по земельним ділянкам з кадастровими номерами: 632358200:02:001:1349, на території Краснокутського району Харківської області площею 2 га / Т.1, а.с.33-36/.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, шостою, сьомою, дев`ятою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проєкту приватизації земель.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 121 цього Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину у власність для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Звертаючись до суду з цим позовом, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просив витребувати у ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3024-СГ від 17.04.2019, посилаючись на те, що ОСОБА_2 набув її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання.

Згідно зі статтею 80 ЗК України право власності на землі державної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Такими органами є, зокрема, територіальні органи Держгеокадастру.

Прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області наказ №3024-СГ від 17.04.2019, на підставі якого ОСОБА_2 отримав у власність спірну земельну ділянку, не може оцінюватися як реалізація волі власника цієї земельної ділянки - держави на вибуття із її володіння. Воля держави як власника земель може виражатися виключно в таких діях органів державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної, комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес. Незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересові не відповідає.

Із змісту висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 вбачається, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено статтею 387 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження№ 14-208цс18).

У даному випадку, ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6323583200:02:001:1349 із земель державної власності незаконно, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3024-СГ від 17.04.2024, який прийнятий із порушенням вимог статей 116, 121 ЗК України.

При цьому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 13.08.2019 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , якому вказана земельна ділянка на даний час належить на праві власності.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника держави поза її волею, оскільки наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, який став підставою для вилучення зазначеної земельної ділянки із державної власності, прийнятий незаконно, а ОСОБА_2 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що відновлення права держави на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 .

При цьому суд враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Як вбачається з усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення.

У даній справі, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Враховуючи приписи частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлений можливості пред`явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Суд враховує, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності. Позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є обґрунтованими, перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено, оскільки втручання держави у її право власності є виправданим, враховуючи порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Водночас ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків або витрат.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 684/933/18 (провадження № 61-6294св20), від 28 червня 2023 року у справі № 148/621/22 (провадження № 61-2447св23), від 09 лютого 2023 року у справі № 483/2263/19 (провадження № 61-13973св21), від 28 грудня 2022 року у справі № 472/156/21 (провадження № 61-7658св22), від 03 серпня 2022 року у справі № 130/1017/20 (провадження № 61-3406св21).

Разом з тим, доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо введення в оману посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Харківській області при поданні заяви ОСОБА_2 із зазначенням недостовірної інформації, що ним не було використано право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства суд не бере до уваги, оскільки згідно з Положенням «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює заходи щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель (пункт 7); здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку (пункт 8); здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації (пункт 11); веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки (пункт 12); розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пункт 13); здійснює державний нагляд у сфері землеустрою (пункт 24); здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі (пункт 30): у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за: веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Тобто, саме на Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області, як державний орган, покладено обов`язок щодо здійснення державного нагляду за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, що спростовує посилання позивача про відсутність у нього такого обов`язку.

Аналіз норм права та обставин справи дає підстави стверджувати, що має місце порушення норм чинного земельного законодавства, яке поляга є у наданні посадовими особами Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області дозволу ОСОБА_2 на повторну реалізацію права на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Тому тільки саме на тій підставі позов про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є обґрунтованим.

Суд зазначає, що повторна реалізація права на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства чинним законодавством не передбачена і земельна ділянка підлягає витребуванню навіть у добросовісного набувача. При цьому порушено право держави.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в редакції визначеній судом з урахуванням того, що предметом позову є витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, тобто позивачем заявлено віндікаційний позов.

Доводи представника відповідача про те, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є неналежним позивачем, суд відхиляє як необґрунтовані, виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина друга статті 188 Земельного кодексу України).

Згідно з підпунктами «е», «ж», «є» частини першої статті 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відноситься: організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у порядку, встановленому законом; здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі; розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (пункт в) статті 80 ЗК України).

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля визначено Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

У статті 1 «Про державний контроль за використанням та охороною земель» зазначено, що охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України (стаття 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів

Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) - це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

У підпункті 25-1 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру зазначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою.

Підпунктом 25-5 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру передбачено, що Держгеокадастр вносить у встановленому порядку до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.

У пункті 1, 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23 грудня 2021 року № 603 зазначено, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Відповідно до підпункту 17 пункту 4 вказаного Положення Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження №12-11гс21) та у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 948/73/23 (провадження № 61-17171св23), та у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21), в якій йдеться про право Головного управління Держгеокадастру на пред`явлення позову.

Відтак, законодавцем передбачено можливість розпорядження земельними ділянками державної форми власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у виключних випадках, зокрема, у разі визнання за державою в особі відповідного органу виконавчої влади права власності на земельну ділянку за рішенням суду. Земельна ділянка, яка вибула з власності держави поза встановленою законодавством процедурою та є предметом розгляду у цій справі підлягає поверненню у власність держави для відновлення порушеного права.

Таким чином, враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є належним позивачем по даній справі.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252, 255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Наведене вище узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), в яких також вказано, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Як зазначено у позовній заяві, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області дізналося про порушення інтересів держави дізналося з ухвали Київського районного суду м. Харкова від 28.06.2023 у справі №953/4661/23/а.с.33-36/

При цьому, наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 3024-СГ про затвердження документації із землеустрою та передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 видано 17.04.2019 /а.с.25-26/.

Отже, позивач здійснюючи свої повноваження повинен був дізнатися про порушення вимог земельного законодавства з дати видачі згаданого вище наказу, тобто з 17.04.2019, відтак перебіг строку загальної позовної давності розпочався 17.04.2019 і повинен був сплинути 18.04.2022, однак до суду позов було направлено 30.10.2023, що вбачається з відмітки на поштовому конверті /а.с.39/. До суду позов надійшов та був зареєстрований 01.11.2023/а.с.40/.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положеннях ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258 (позовна давність), продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12.03.2020 на всій території України введено карантин, який неодноразово продовжувався відповідними постановами КМУ, кінцева дата карантину 30.06.2023.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеку" і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено, який діє і на теперішній час.

17.03.2022 р. набрав чинності Закон від 15.03.2022 №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 - «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Вподальшому, Законом України від 08.11.2023 №3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30.01.2024, п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в наступній редакції: " У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Відтак, беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що трирічний строк позовної давності позивачем пропущено не було.

Крім того, ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 06.11.2023 року частково задоволено заяву Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , третя особа Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки. Заборонено будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав та Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки кадастровим номером 6323583200:02:001:1349. В іншій частині заяви про забезпечення позову судом відмовлено.

Відповідно доприписів ч.7ст.158ЦПК Україниу разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Отже,заходи забезпеченняпозову визначенів ухваліКраснокутського районногосуду Харківськоїобласті від06.11.2023року продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 19, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , треті особи Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,земельну ділянку з кадастровим номером 6323583200:02:001:1349 у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області витрати зі сплати судового збору у розмірі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, код ЄДРПОУ 39792822, місце знаходження: 61165, вул. Космічна, 21, поверх 8-9, м. Харків.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Третя особа: Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області, адреса: вул. Охтирська, 1, с-ще Краснокутськ, Богодухівський район, Харківська область, ЄДРПОУ 04397359.

Третя особа: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Бугаєнко І. В.