Рішення

від 20.11.2024 по справі 910/18029/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2024Справа № 910/18029/16 (916/4306/23)

За позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський Зерновий Порт" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63)

про стягнення 385 103,33 грн

В межах справи № 910/18029/16

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" (код ЄДРПОУ 38240111)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа №910/18029/16 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" про банкрутство на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.10.2015.

03.10.2023 Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський Зерновий Порт", в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 346 264,65 грн., 3% річних у сумі 9 799,96 грн., інфляційні втрати у сумі 29 038,72 грн., а також судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 відкрито провадження у справі № 916/4306/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.11.2023.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 матеріали справи № 916/4306/23 за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський Зерновий Порт" про стягнення 385 103,33 грн. передано Господарському суду міста Києва для розгляду в межах справи № 910/18029/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт".

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.12.2023 матеріали справи № 910/18029/16 (916/4306/23) передано на розгляд судді Чеберяку П.П.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.12.2023 прийнято справу №916/4306/23 за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський Зерновий Порт" про стягнення 385 103,33 грн. до розгляду в межах справи № 910/18029/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт", позовна заява розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та розгляд справи призначено на 28.02.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.02.2024 розгляд справи відкладено на 27.03.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.03.2024 розгляд справи відкладено на 20.05.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.05.2024 розгляд справи відкладено на 15.07.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.07.2024 розгляд справи відкладено на 26.08.2024.

Судове засідання 26.08.2024 не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території міста Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.08.2024 розгляд справи призначено на 02.10.2024.

Судове засідання 02.10.2024 не відбулось у зв`язку перебуванням судді Чеберяка П.П. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.10.2024 розгляд справи призначено на 20.11.2024.

У судове засідання 20.11.2024 представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

30.01.2017 між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (далі - позивач, власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" (далі - відповідач, сервітуарій) укладено Договір земельного сервітуту (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1 п. 2 договору цим договором встановлюється право сервітуарія користуватися чужим майном, що полягає у земельному сервітуті частини обслуговуючої земельної ділянки, визначеної як зона сервітуту.

Пунктом 1 Додаткової угоди №2 від 05.02.2020 до Договору земельного сервітуту від 30.01.2017 визначено, що обслуговуючу земельну ділянку складають земельні ділянки площею 10.3263 га, кадастровий номер 5110800000:03:001:0565, площею 16,2583 га, кадастровий 5110800000:03:001:0681, площею 5,7274 га, кадастровий номер 5110800000:03:001:0583, площею 0,066 га, кадастровий номер 5110800000:03:001:0623, площею 0,6916 га, кадастровий номер 5110800000:03:001:0662, які розташовані за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Транспортна 2.

Згідно із п.п.3.1 п. 3 договору земельний сервітут надається безстроково та на постійній основі в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі та може бути припинений відповідно до положень п. 9.3 цього договору та вимог чинного законодавства.

Підпунктом 4.1 п. 4 договору передбачено, що сервітут надається на платній основі, розмір щорічної плати за користування зоною сервітуту складає 12% (дванадцять відсотків) від розміру нормативної грошової оцінки площі земельної ділянки зони сервітуту: S3.с. * н.г.o.*12% = розмір оплати за сервітут, де Sз.с. - площа зони сервітуту в м2, н.г.о. - нормативна грошова оцінка в м2 земельної ділянки.

Згідно із п.п.4.2. п.4 договору вартість земельного сервітуту підлягає коригуванню відповідно до індексу інфляції за поточний рік, у випадку якщо він впливає на розмір нормативної грошової оцінки зазначеної в п 4.1. цього Договору.

Плата за використання сервітуту справляється сервітуарієм щомісячно пропорційними частинами від річного розміру оплати за сервітут. Не пізніше 1 лютого кожного наступного року, за який проводиться плата за сервітут, сторони проводять звірку. У випадку невідповідності сплачених протягом року платежів за сервітут, щорічному розміру плати за сервітут, визначеної в п 4.1. цього договору, сторони проводять відповідні платежі не пізніше 5 банківських днів з дати коли їм стало про це відомо (п.п. 4.3 п.4 договору).

Згідно із п.п.4.4 п. 4 договору сервітуарій вносить щомісячний платіж за цим договором, не пізніше 15 числа кожного поточного місяця. У випадку якщо 15 число поточного місяця припадає на вихідний або святковий (неробочий день), такий платіж здійснюється протягом робочого дня, який передує такому вихідному.

Підпунктом 4.6 п.4 договору визначено, що розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок власника, зазначений у цьому договорі. Датою проведення розрахунків є дата списання грошових коштів з рахунку сервітуарія.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на виконання умов договору, оформлено Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з січня по червень 2022 року та виставлено відповідні рахунки відповідачу.

Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та відповідні рахунки були направлені відповідачу засобами поштового зв`язку, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, згрупованими поштовими відправленнями, описами вкладень у конверт, копії яких містяться в матеріалах справи.

В свою чергу, відповідачем Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), не підписано та не повернуто, а виставлені, відповідно до умов договору, рахунки на загальну суму 346 264,65 грн. - не оплачено.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч.1 ст. 401 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно із ч.4 ст. 101 Земельного кодексу України власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

В матеріалах справи містяться докази, зокрема, Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та виставлені рахунки, що підтверджують порушення строків оплати відповідачем, відтак, заборгованість відповідача перед позивачем становить 346 264,65 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, в порушення вищезазначених норм законодавства та умов Договору земельного сервітуту від 30.01.2017 не здійснив сплату за користування земельним сервітутом, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 346 264,65 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 9 799,96 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 29 038,72 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, суд вважає дані розрахунки обґрунтованими, такими, що не суперечить положенням договору та нормам чинного законодавства, відповідно виконані позивачем вірно. У зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 9 799,96 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 29 038,72 грн. також підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський Зерновий Порт" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, код ЄДРПОУ 38240111) на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6, код ЄДРПОУ 01125672) заборгованість в розмірі 346 264 (триста сорок шість тисяч двісті шістдесят чотири) грн. 65 коп., інфляційні втрати в розмірі 29 038 (двадцять дев`ять тисяч тридцять вісім) грн. 72 коп., 3 % річних в розмірі 9 799 (дев`ять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) грн. 96 коп., судовий збір в розмірі 5 776 (п`ять тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 55 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Копію рішення направити сторонам та розпоряднику майна боржника.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.П. Чеберяк