Рішення

від 25.12.2024 по справі 910/12541/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.12.2024Справа № 910/12541/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАІР 2"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАІР"

про стягнення 780 976,00 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАІР 2" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАІР" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за Генеральним договором позики № 20-02/2023 в розмірі 780 976,00 грн, з яких сума основної заборгованості - 734 000,00 грн, інфляційні збитки - 32 296,00 грн, 3 % річних - 14 680,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення сторін про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.10.2024 року була направлена позивачу та відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується рекомендованим повідомленням 07.11.2024 вручена уповноваженій особі ТОВ "АЛЬТАІР 2".

Однак поштовий конверт, яке скеровано на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, був повернутий відділом поштового зв`язку до суду з поміткою "за закінченням терміну зберіганням".

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо відповідача про розгляд справи.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачі-1,-2 мають доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиви на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.02.2023р. між ТОВ «АЛЬТАР» (надалі - Позичальник або Відповідач) та ТОВ «АЛЬТАР 2» (Позикодавець або Позивач) було укладено Генеральний договір позики (зворотної фінансової допомоги) №20-02/2023 (падалі - Генеральний договір).

Відповідно до п.1.2 Договору Позикодавець надає, а Позичальник отримує грошові кошти (безвідсоткову зворотну фінансову допомогу) в розмірі встановленому цим Договором та додатковими Договорами до нього, згідно яких зобов`язується повернути їх Позикодавцю у визначений сторонами термін.

Згідно з п.2.2 Генерального договору загальна сума даного Договору становить 734 000 грн. ПДВ за даною операцією не передбачено. Сума договору складається із сум всіх наданих Позичальнику траншів.

Відповідно до п. 3.1 Генерального договору Позикодавець зобов`язаний впродовж трьох календарних днів з моменту отримання усного замовлення від Позичальника падати грошові кошти у безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування па поточний рахунок Позичальника та укласти окремий Договір до Генерального договору на суму траншу. Поворотна фінансова допомога надається Позикодавцем Позичальнику окремими траншами у безготівковій формі, шляхом перерахування Позикодавцем грошових коштів на поточний рахунок Позичальника або в готівковій формі на підставі видаткового касового ордеру шляхом отримання грошових коштів Позичальником через касу Позикодавця.

Згідно з п. 4.1 Генерального договору термін повернення позики у розмірі кожного окремого траншу визначається в кожних окремих Договорах, однак граничний строк повернення позики встановлюється до 31.01.2024 року.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.01.2024 року, а в частині зобов`язань - до повного їх виконання (п. 8.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання взятих на себе зобов`язань за Генеральним договором, позивач надав поворотну фінансову допомогу на загальну суму 734 000,00 грн, що підтверджується наступними документами, а саме:

- додатком № 27-02/2023 від 27.02.2023 до Договору від 20.01.2023 та платіжною інструкцією № 136 від 27.02.2023 на суму 69 000,00 грн;

- додатком № 24-03/2023 від 24.03.2023 до Договору від 20.01.2023 та платіжними інструкціями № 145 від 24.03.2023 суму 80 000,00 грн та № 146 від 24.03.2023 на суму 6 000,00 грн;

- додатком № 24-04/2023 від 24.04.2023 до Договору від 20.01.2023 та платіжними інструкціями № 157 від 25.04.2023 суму 50 000,00 грн та № 160 від 28.04.2023 на суму 44 000,00 грн;

- додатком № 24-05/2023 від 24.05.2023 до Договору від 20.01.2023 та платіжною інструкцією № 168 від 25.05.2023 на суму 38 000,00 грн;

- додатком № 18-072023 від 18.07.2023 до Договору від 20.01.2023 та платіжною інструкцією № 190 від 18.07.2023 на суму 90 000,00 грн;

- додатком № 01-08/2023 від 01.08.2023 до Договору від 20.01.2023 та платіжними інструкціями №195 від 07.08.2023 на суму 140 000,00 грн, № 199 від 08.08.2023 на суму 14 000,00 грн, № 201 від 10.08.2023 на суму 19 000,00 грн, № 6 від 31.08.2023 на суму 10 000,00 грн, № 10 від 13.09.2023 на суму 50 000,00 грн, № 11 від 26.09.2023 на суму 50 000,00 грн, № 210 від 26.09.2023 на суму 74 000,00 грн.

Разом з тим, позивачем долучено меморандум про співпрацю від 20.07.2021, який підписано ТОВ «АЛЬТАР» та ТОВ «АЛЬТАР 2» та скріплено печатками даних юридичних осіб.

Також, на підтвердження перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, подач надав до суду банківські виписки за період 20.02.2023-20.02.2024, які сформовані 04.10.2024 АТ «УКРСИББАНК» та АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

15.03.2024 позивач звернувся до відповідача із претензією № б/н щодо сплати 734 000,00 грн, перерахованих ТОВ «АЛЬТАР 2» на користь ТОВ «АЛЬТАР» на підставі Генерального договору позики (зворотної фінансової допомоги) №20-02/2023. На підтвердження відправлення означеної вимоги на адресу відповідача, позивач долучив копію опису вкладення у цінний лист, фіскальний чек та поштову накладну № 0100113981070. Також, судом встановлено, що 20.03.2024 уповноважений представник ТОВ «АЛЬТАР» отримав претензію від 15.03.2024, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100113981070. Однак відповідь позичальник на претензію не надав та заборгованість не погасив.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, ТОВ «АЛЬТАР» в повному обсязі не своїх зобов`язань за Генеральним договором позики (зворотної фінансової допомоги) №20-02/2023, у зв`язку з цим позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 780 976,00 грн, з яких сума основної заборгованості - 734 000,00 грн, інфляційні збитки - 32 296,00 грн, 3 % річних - 14 680,00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Судом вище встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Генеральний договір позики (зворотної фінансової допомоги) №20-02/2023, за умовами якого Позикодавець надає, а Позичальник отримує грошові кошти (безвідсоткову зворотну фінансову допомогу) в розмірі встановленому цим Договором та додатковими Договорами до нього, згідно яких зобов`язується повернути їх Позикодавцю у визначений сторонами термін.

Згідно з п.2.2 Генерального договору загальна сума даного Договору становить 734 000 грн. ПДВ за даною операцією не передбачено. Сума договору складається із сум всіх наданих Позичальнику траншів.

Відповідно до п. 3.1 Генерального договору Позикодавець зобов`язаний впродовж трьох календарних днів з моменту отримання усного замовлення від Позичальника падати грошові кошти у безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування па поточний рахунок Позичальника та укласти окремий Договір до Генерального договору на суму траншу. Поворотна фінансова допомога надається Позикодавцем Позичальнику окремими траншами у безготівковій формі, шляхом перерахування Позикодавцем грошових коштів на поточний рахунок Позичальника або в готівковій формі на підставі видаткового касового ордеру шляхом отримання грошових коштів Позичальником через касу Позикодавця.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п. 4.1 Генерального договору термін повернення позики у розмірі кожного окремого траншу визначається в кожних окремих Договорах, однак граничний строк повернення позики встановлюється до 31.01.2024 року.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму пені.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач порушено умови Генерального договору позики (зворотної фінансової допомоги) №20-02/2023 та положення ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, що має наслідком задоволення вимог позивача в частині стягнення заборгованості у розмірі 734 000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків - 32 296,00 грн, 3 % річних - 14 680,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим, суд зазначає, що договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, укладений між сторонами, за своєю правовою природою є договором позики, а тому до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем застосовуються положення ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, провадження № 14-241 цс 19 та у справі № 646/14523/15-ц, провадження № 14-591 цс 18.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17, провадження № 61-30148 св 18, зроблено аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.

Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446 цс 18, вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обчисленні трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

При цьому положення статті 625 ЦК України передбачає, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть визначатися у рішенні суду.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, провадження № 14-241 цс 19, та у справі № 646/14523/15-ц, провадження №14-591 цс 18.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач нараховує 3 % річних та інфляційні збитки за період лютий 2024-серпень2024.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)

24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента воєнний стан неодноразово продовжено, зокрема, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 3891-ХІ від 23.07.2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено строком на 90 діб.

Таким чином, станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 26 березня 2025.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд не вбачає підстав для стягнення трьох процентів річних інфляційні збитки від простроченої суми за лютий 2024-серпень2024, так як на договір позики розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАІР 2" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАІР" (02225, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 24, квартира 96; код ЄДРПОУ 31310784) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАІР 2" (02226, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 16; код ЄДРПОУ 44381414) суму основного боргу - 734 000 грн (сімсот тридцять чотири тисячі) 00 коп. та витрати по сплаті судового збору - 11 010 грн.(одинадцять тисяч десять) 00 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено: 25.12.2024.

Суддя М.Є.Літвінова