Рішення

від 19.12.2024 по справі 914/2093/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2024 Справа № 914/2093/24

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ»АДОР» АДОР»

до відповідача: Приватного підприємства «ГАЛАКТ»

про: стягнення 104 943,30 грн.,

представники:

позивача: Бабенко А.І.,

відповідача: Сандуляк В.М.

ВСТАНОВИВ:

26.08.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява

Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ» до відповідача: Приватного підприємства «ГАЛАКТ» про стягнення 104 943,30 грн.

02.09.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 25.09.2024р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

17.09.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№22624/24).

25.09.2024р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№23330/24).

09.10.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх.№24534/24).

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язання за субліцензійним договором №SLM-56 від 21.12.2021р. в частині своєчасної та повної оплати роялті у період з 01.02.2022р. 28.02.2022р. та за період з 01.04.2022р. 31.08.2022р.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 8 422,94 грн. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період: 13.09.2022р. 25.08.2024 р., 40 935,94 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої за загальний період прострочення: 13.09.2022 р. 25.08.2024р. та 3 074,42 грн. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення: 13.09.2022р. 25.08.2024р.

Відповідач позов не визнав. З посиланням на п.4.1.4 субліцензійного договору № SLM-56 від 21.12.21р. доводить, що з 24.02.2022р. канали позивача розкодовані і є доступними відповідно всім абонентам супутникового та ефірного Т2 телебачення, тоді як позивач виставляє рахунки за канали, які фінансуються державою у зв`язку з єдиним добовим інформаційним марафоном. Позивач не доклав жодних зусиль для врегулювання питань по договору, зокрема, щодо необхідності зміни умов договору в частині оплати. Вважає, що у спірних правовідносинах мають місце форс-мажорні обставини та акцентує на істотне порушення умов договору позивачем.

Позивач в свою чергу, вважає, що відповідач до моменту розірвання договору користувався правами, які були надані позивачем за субліцензійним договором №SLM-56 від 21.12.2021р., на умовах цього договору, тому відповідач зобов`язаний сплатити роялті і штрафні санкції. Зазначив, що наявність чи відсутність факту форс-мажору встановлюється лише на підставі доказів, яких відповідач не надав.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ» (позивач, ТзОВ «СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ» або Ліцензіат) та Приватним підприємством «ГАЛАКТ» (Відповідач, ПП «ГАЛАКТ» або Субліцензіат) (далі разом іменуються як «Сторони», а кожен окремо - «Сторона») було укладено субліцензійний договір №SLM-56 від 21.12.2021 р. (далі - договір).

Згідно п. 2.1 договору, Ліцензіат на умовах, визначених у договорі, надає Субліцензіату Субліцензію, а Субліцензіат зобов`язується використовувати надану йому Субліцензію відповідно до умов договору та додатків до нього і здійснювати оплату роялті за надання Субліцензії в порядку та на умовах визначених у Договорі та додатках до нього.

У відповідності до п.5.1 договору, за використання Програм, шляхом Ретрансляції, Субліцензіат сплачує суму роялті за один календарний рік у розмірі, визначеному у відповідному додатку. Сума роялті не оподатковується ПДВ згідно п.п. 196.1.6 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.5.4 Розділу 5 договору, Ліцензіат щомісячно складає рахунок (рахунки) та передає його (їх) Субліцензіату. Ліцензіат щоквартально складає Акти використання прав на Ретрансляцію та передає їх Субліцензіату. Субліцензіат зобов`язаний підписати та повернути їх Ліцензіату в строк 3 (три) робочих дні. Неотримання рахунку або Акту використання прав на Ретрансляцію не може бути підставою (причиною) несплати роялті.

Згідно п.8 Додатку №1 від « 21» грудня 2021 року до договору (далі - Додаток №1), за надання Субліцензії на умовах Додатку №1 Субліцензіат сплачує Ліцензіату роялті у розмірі 121 680,00 грн за рік. Відповідно п.10 Додатку №1, виплата роялті здійснюється Субліцензіатом частинами щомісяця (Звітний період) у розмірі 1/12 роялті за один календарний рік, не пізніше 10 числа місяця, який йде за Звітним періодом.

Відповідно, за умовами договору, Субліцензіат зобов`язувався сплачувати Ліцензіату щомісячне роялті за надану Субліцензію у розмірі 10 140,00 грн, не пізніше 10 числа місяця, який йде за Звітним періодом.

Відповідно до п.9 Додатку №1, обов`язок Субліцензіата сплатити роялті виникає з моменту початку (з факту) Ретрансляції у Телемережі 1 у межах Території 1 або з дати, зазначеної в п.2.4 договору (підписання Сторонами двостороннього акту відкриття права на Ретрансляцію), залежно від того, що наступило раніше. Обов`язок Субліцензіата сплатити суму роялті за один рік, виникає у Субліцензіата незалежно від кількості Абонентів Субліцензіата та строків такої Ретрансляції.

01.01.2022 року позивач і відповідач підписали Акт відкриття права на Ретрансляцію до договору (Додаток №1). Відповідно до п.1 Акту відкриття права на Ретрансляцію, Ліцензіат видав Субліцензіату Субліцензію (відкрив право) на період з « 01» січня 2022 р. по « 31» грудня 2022 р. (включно) на використання Програм Телеканалів (СТБ, ICTV, Новий канал, ОЦЕ(оце), М1, М2), шляхом Ретрансляції у Телемережі 1 у межах Території 1 за стандартами розповсюдження, визначеними у відповідному Додатку до Договору, та надав Субліцензіату доступ до сигналу, що містить Програми.

Факт підписання між позивачем та відповідачем Акту відкриття права на Ретрансляцію від 01 січня 2022 року підтверджує виникнення у Субліцензіата (відповідача) обов`язку сплачувати Ліцензіату (позивачу) роялті згідно погоджених в договорі умов.

Відповідач зобов`язання щодо оплати за договором виконав частково, сплативши позивачу 18 470,00 грн.: 23.02.22 р. - 10 140,00 грн. та 26.04.22 р. - 8 330,00 грн.

Згідно п.7.3 договору, у разі невиконання та/чи порушення Субліцензіатом умов п.3.1, п.п.4.2.1 - 4.2.9, 4.2.13, п.п. 4.3.1 - 4.3.8, п.5.1 - 5.3, Розділу 9 договору, Ліцензіат має право негайно відмовитись від Договору та/або відповідного додатку до Договору, відкликати Субліцензію, в односторонньому порядку, шляхом направлення письмового попередження Субліцензіату. У такому випадку, дія договору вважається припиненою, з дати, вказаної Ліцензіатом у відповідному повідомленні, і не потребує підписання Сторонами будь-яких документів до договору.

Як ствердив позивач, станом на 12.09.2022 року (на дату складання листа щодо відмови позивача від субліцензійного договору №SLM-56 від 21.12.2021р.) заборгованість відповідача (Субліцензіата) по договору становила 52 510,00 грн і позивач, користуючись своїм правом відповідно до умов договору, повідомив відповідача про відмову від договору, додатків до нього та відкликав Субліцензію з 15 вересня 2022 року. (Лист № 913 від 12.09.2022р.). Відповідно до умов договору та Листа №913 від 12.09.2022р., дія договору, додатків до нього та дія Субліцензії були припинені з 15 вересня 2022 року, крім зобов`язань щодо оплати, відповідальності та конфіденційності, які виникли під час дії договору.

Несплата відповідачем заборгованості по договору стала підставою для звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1107 Цивільного кодексу України, розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензійного договору.

Згідно з ч.1ст. 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 1109 ЦК України, у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Відповідно до ч. 1ст. 1110 ЦК України, ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

Статтею 1108 ЦК України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019р. у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

Істотна умова будь-якого договору формує сутність домовленостей сторін, містить текстуальне вираження їх волевиявлення, містить принципові зобов`язання сторін.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У п.п.5.1 договору №SLM-56 сторони погодили, що за використання Програм, шляхом Ретрансляції, Субліцензіат сплачує суму роялті за один календарний рік у розмірі, визначеному у відповідному додатку.

Згідно п.8 Додатку №1 від « 21» грудня 2021 року до договору, за надання Субліцензії на умовах Додатку №1 Субліцензіат сплачує Ліцензіату роялті у розмірі 121 680,00 грн за рік. Відповідно п.10 Додатку №1, виплата роялті здійснюється Субліцензіатом частинами щомісяця (Звітний період) у розмірі 1/12 роялті за один календарний рік, не пізніше 10 числа місяця, який йде за Звітнім періодом.

У п.5.6 договору №SLM-56 сторони погодили, що розмір роялті може бути змінено лише за згодою сторін шляхом внесення відповідних змін до договору, крім випадків передбачених договором та додатками до нього.

Субліцензіат не скористався правом за умовою п.5.6 договору №SLM-56 звернутися до Ліцензіата з проектом додаткової угоди про зміну розміру роялті в бік зменшення та у разі недосягнення згоди на таке зменшення, звернутися з позовом до суду.

Суд прийшов до відповідного висновку, так як відповідних доказів, в тому числі електронних, суду не надано.

За загальним правилом ст.526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За змістом статей 598, 599 ЦК України, зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Так, за розрахунками позивача, станом на дату подання позову, заборгованість відповідача (Субліцензіата) по договору становить 52 510,00 грн основного боргу, а саме: за період з 01 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року - 1 810,00 грн та за період з 01 квітня 2022 року по 31 серпня 2022 року (включно) - 50 700,00 грн.

Відповідно до умов договору, відповідач повинен був здійснити оплату заборгованості вцілому не пізніше 10 числа місяця, який йде за звітним періодом, тобто не пізніше 13 вересня 2022 року (враховуючи те, що 10 вересня це субота, загальний неробочий день, а наступний робочий день понеділок, - 12 вересня 2022р.).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, те що наданими позивачем доказами підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам, доказів оплати заявленої суми не подано, відтак вимога про стягнення з відповідача 52 510,00 грн заборгованості за надану Субліцензію підлягає задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 8 422,94 грн. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період: 13.09.2022р. 25.08.2024 р., 40 935,94 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої за загальний період прострочення: 13.09.2022 р. 25.08.2024р. та 3 074,42 грн. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення: 13.09.2022р. 25.08.2024р.

Відповідно до п.6.3 договору, у випадку несвоєчасної виплати Ліцензіату роялті, або її частини Ліцензіат має право нарахувати, а Субліцензіат зобов`язується на вимогу Ліцензіата сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно виплаченої Ліцензіату роялті за кожен день прострочення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 року (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020 року, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 року, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 року, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року та станом на момент ухвалення рішення у цій справі відмінений, відтак, строк нарахування пені, який був продовжений на строк дії карантину, після завершення карантину не є продовженим та подальше нарахування пені протирічить приписам чинного законодавства.

Як встановлено судом під час розгляду справи та з урахуванням настання прострочення починаючи з 13.09.2022 року, відповідно останнім днем строку для нарахування пені за порушення зобов`язання зі сплати заборгованості з урахуванням дії карантину, є 30 червня 2023 року, що не відповідає застосованому позивачем періоду нарахування - до 25.08.2024 року включно.

Відповідно, за перерахунком суду у зазначений період, сума пені становить 20 932,07 грн. та підлягає стягненню з відповідача; у стягненні решти суми (20 003,87 грн.) пені слід відмовити.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, у межах заявленого періоду, судом встановлено, що такі проведено вірно.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягає 8 422,94 інфляційних втрат та 3 074,42 грн. - 3 % річних.

Щодо форс-мажорних обставин.

Розділом 8 субліцензійного договору №SLM-56 від 21.12.2021р., сторони погодили порядок звільнення сторони договору від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору та/або відповідного додатку до договору, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, а саме: « 8.1 Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов Договору та/або відповідного додатку до Договору, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, таких як: стихійні лиха, пожежі, страйки, масові заворушення, війна, військові дії, різке погіршення електромагнітної обстановки, яка впливає на якість трансляції Програм, неправомірні дії третіх осіб щодо технічного обладнання Сторін, Ліцензіарів, яке використовується при виконанні умов Договору, інші обставини, визнані компетентними органами, непереборними, при умові, що дані обставини неможливо було передбачити і які не залежать від волі Сторін, та які перешкоджають виконанню Сторонами зобов`язань за Договором та/або відповідним додатком до Договору. 8.2.Сторони зобов`язані впродовж 3 (трьох) календарних днів, з дня виникнення вказаних обставин, письмово проінформувати одна одну про настання обставин непереборної сили.8.3.Сторона, яка посилається на наявність обставин непереборної сили, повинна довести це допустимими та належними доказами (документами).».

Щодо посилання відповідача на лист Торгово - промислової палати України від 28.02.2022р., то суд звертає увагу на те, що, посилаючись на форс мажор, як на підставу для звільнення від відповідальності, стороні потрібно довести, як саме форс-мажор вплинув на виконання зобов`язання. Одного лише посилання на наявність форс мажору є недостатнім, оскільки суд має досліджувати докази в сукупності.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018р. у справі № 915/531/17, від 26.05.2020р. у справі № 918/289/19, від 17.12.2020р. у справі № 913/785/17, від 01.06.2021р. у справі № 910/9258/20 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, саме лише посилання відповідача на воєнний стан, як форс-мажор, який унеможливлює виконання ним зобов`язання, не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов`язання, а відповідач повинен довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов`язання (постанова Верховного Суду від 17.08.2022р. у справі № 922/854/21).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022р. у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022р. у справі №910/15264/21, звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Відповідач не надав суду доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню саме спірного договору. Це позбавляє відповідача права посилатися на ці обставини, як на підставу звільнення від відповідальності.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідач до моменту розірвання договору позивачем користувався правами, які були надані позивачем за субліцензійним договором №SLM-56 від 21.12.2021р., на умовах цього договору, тому відповідач зобов`язаний сплатити заборгованість у розмірі, встановленому судом.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №1643 від 02.08.2024р. на суму 3 028,00 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 2 450,82 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «ГАЛАКТ» (місцезнаходження: Україна, 79018, Львівська обл., місто Львів, вулиця Стороженко, будинок 32; ідентифікаційний код 13804674) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРЛАЙТ ДІДЖИТАЛ» (місцезнаходження: Україна, 01054, місто Київ, вул.Кониського Олександра, будинок 25; ідентифікаційний код 36123396) суму основного боргу в розмірі 52 510,00 грн., 8 422,94 інфляційних втрат, 20 932,07 грн. пені, 3 074,42 грн. - 3 % річних та 2 450,82 грн. судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 24.12.2024 р.

СуддяКороль М.Р.