Рішення

від 25.12.2024 по справі 915/812/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року Справа № 915/812/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СІА ТРЕЙД КОМПАНІ", вул.Мала Арнаутська, буд.70/1, офіс 3, м.Одеса, 65007

електронна пошта: sea.tr.company@gmail.com

представник позивача: Чорний Олексій Віталійович

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про: стягнення 82 553,66 грн.,

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІА ТРЕЙД КОМПАНІ" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 08.07.2024 (вх.№8185/24 від 08.07.2024) в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 82 553,66 грн. з якої:

- 49 206,24 грн. - заборгованість за зобов`язаннями;

- 7 872,99 грн. - штраф;

- 9 792,72 грн. - пеня;

- 15 681,71 грн. - інфляційні втрати.

Також, просить суд стягнути з відповідача витрати понесені на правову допомогу адвоката у розмірі 12 000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №05.9/11/21-Н від 05.11.2021 в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання за наявними матеріалами. Ухвалено провести розгляд справи №915/812/24 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану. Встановлено учасникам справи строк для надання заяв по суті справи.

Вказана ухвала була направлена на поштову адресу відповідача та отримана останнім 17.07.2024 про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0600276855414.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду справи із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа розглядалась судом у розумний строк.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

05 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІА ТРЕЙД КОМПАНІ" (далі - позивач, продавець) та фізичною особою - підприємцем Панасенко Лідією Вікторівною (далі - покупець) було укладено Договір поставки №03.9/11/21-11 (далі - Договір) у відповідності до умов якого продавець зобов`язується передавати тютюнові вироби або інші групи товарів у власність покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах, зазначених у цьому договорі. Придбаний покупцем за цим договором товар буде в подальшому реалізовуватися через об`єкти торгівлі покупця на території України (п.1.1 Договору).

У відповідності до п.1.3 Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 04.11.2022 включно, а по відношенню платежів - до повного виконання покупцем своїх зобов`язань по оплаті отриманого товар. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію цього Договору, він автоматично продовжується на такий саме термін на тих самих умовах.

Згідно п.2.1 Договору, асортимент, кількість та ціна товару, що продається згідно з даним договором, вказується у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.3.1 Договору, поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлення (замовлень) покупця та виходячи з наявності відповідного асортименту товару на складі продавця. Замовлення на партію товару погоджується відповідальними особами сторін.

Пунктом 3.10 Договору визначено, що право власності на товар, що постачається, а також ризик його випадкової загибелі та випадкового пошкодження, переходять до покупця з моменту отримання товару та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної. Факт поставки товару підтверджується видатковою накладеною, підписаною обома сторонами. Після переходу права власності до покупця товар поверненню не підлягає. Покупець зобов`язаний надати продавцю документи пов`язані з отриманням товару (видаткові накладні, довіреності тощо), які належним чином оформлені (п.3.11 Договору).

У відповідності до п.4.3 Договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Проте не виключаються інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України, за погодженням з продавцем.

Згідно п.4.4 Договору, кошти за поставлений товар зараховуються на закриття видаткових накладних за хронологією їх виписки починаючи з накладної з найбільш ранньою датою. Якщо по неоплачених, оплачених частково або не своєчасно оплачених видаткових накладних продавцем була виставлена претензія, то в першу чергу покриваються штрафні санкції (пеня, штраф, інфляційні нарахування тощо), а потім основна сума боргу.

Пунктом 4.5 Договору визначено, що за згодою продавця покупцеві товар може відпускатись на умовах повної передоплати або з відтермінуванням оплати за отриманий товар.

У відповідності до п.4.8 Договору, максимальний строк відтермінування оплати за тютюнові вироби становить шість календарних днів і обраховується з дати виписки видаткової накладної. День, наступний за днем виписки видаткової накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку. Останнім днем розрахунку є шостий календарний день. В разі розрахунку в інший спосіб, ніж перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, який не погоджений з продавцем, строк відтермінування оплати може бути змінено продавцем в односторонньому порядку, про що повідомляється покупця. На інші групи товарів строк відтермінування оплати становить шість календарних днів і обраховується з дати виписки видаткової накладної. День наступний за днем виписки видаткової накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку. Останнім днем розрахунку є шостий календарний день (п.4.9 Договору).

Відповідно до п.4.12 Договору, зобов`язання Покупця по оплаті вартості отриманого Товару вважаються виконаними:

4.12.1. при безготівкових розрахунках - з моменту зарахування коштів, перерахованих Покупцем, на поточному рахунку Продавця в банківській установі;

4.12.2. при розрахунках готівкою - з моменту внесення готівки в касу Продавця.

Згідно п.4.13 Договору, продавець має право в будь-який момент дії даного договору ініціювати проведення звірки взаєморозрахунків шляхом надіслання на адресу Покупця Акту звірки. Якщо на протязі 10 (десяти) календарних днів з моменту надіслання акту від Покупця не надійде погоджений Акт або заперечення щодо нього, він вважається погодженим Сторонами.

Пунктом 8.3 Договору визначного, що у випадку зміни організаційно-правової форми, адреси, статусу платника ПДВ, банківських та інших реквізитів Сторона, реквізити якої змінились, зобов`язана письмово повідомити про це іншу Сторону протягом 5 - ти днів з дати такої зміни та надати належним чином завірену копію документу, яким такі зміни підтверджуються. Повідомлення про зміни повинно бути вручене представнику Сторони або направлене іншій Стороні рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

На виконання умов договору позивачем (постачальником) поставлено відповідачу (покупцю) товар на суму 49 225,14 грн., що підтверджується:

- видатковою накладною №НК-СИА10855 від 15.02.2022 на суму 5 156,00 грн. з ПДВ;

- видатковою накиданою №НК-СИА12328 від 19.02.2022 на суму 1 986,00 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною №НК-СИА12330 від 19.02.2022 на суму 15 195,16 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною №НК-СИА12967 від 22.02.2022 на суму 24 355,98 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною №НК-СИА12969 від 22.02.2022 на суму 2 532,00 грн. з ПДВ.

Позивач вказує, що відповідач здійснив часткову сплату за поставлений позивачем товар в розмірі 18,90 грн., що підтверджується прибутково касовим ордером №445 від 13.01.2023.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 49 206,24 грн. (49 225,14 грн. - 18,90 грн.).

Позивачем з метою врегулювання спору було направлено на адресу відповідача вимогу (претензію) №1306/24 від 13.06.2024, в якій просив погасити суму заборгованості в розмірі 49 206,24 грн.

Відповідач відповіді на вказану претензію не надав, кошти не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

На момент звернення з даним позовом до суду Панасенко Лідія Вікторівна втратила статут фізичної особи - підприємця.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно ч.1 ст.128 Господарського Кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст.58 цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 Цивільного Кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, дана справа підлягає розгляду в господарському суді.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №127/23144/18.

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст.712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар (Товари), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 49 206,24 грн. за поставлений товар є обґрунтованими відповідно до вимог Закону та Договору та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно розрахунку позовних вимог, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 15 681,71 грн. нараховані за період з 01.03.2022 по 31.05.2024 на суму заборгованості 49 206,24, розмір яких є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені та штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст.216 Господарського Кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст.230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

У відповідності до п.6 ст.231 Господарського Кодексу України, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання.

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Відповідно до п.6.2 Договору, у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, він зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Відтак, умову, передбачену у п.6.2 укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч.6 ст. 232 ГК України.

Позивач, згідно розрахунку позовних вимог нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 9 792,72 грн. нараховану за період з 01.07.2023 по 01.01.2024 на суму заборгованості 49 206,24 грн.

Одночасно суд зазначає, що сторони у п.4.3 та 4.6 Договору визначили строк оплати за поставлений товар. Згідно матеріалів справи, остання поставка товару відбулася 22.02.2022, тому з урахуванням зазначених пунктів Договору прострочка з оплати за поставлений позивачем товар починається з 01.03.2022.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, ст.253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, суд зазначає, періодом за який позивач мав право нарахувати пеню є: з 01.03.2022 по 01.09.2022.

Позивачем в порушення норм ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та ст.253 Цивільного кодексу України нараховано пеню за період з 01.07.2023 по 01.01.2024

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 9 792,72 грн. нараховану за період з 01.07.2023 по 01.01.2024 на суму заборгованості 49 206,24 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають

Згідно п.6.3 Договору, у випадку прострочення платежу понад 3 календарні дні, покупець сплачує на користь продавця одноразовий штраф у розмірі 16% від суми неоплаченого в строк товару за користування коштами.

Позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 16% штрафу від неоплачено в строк товару у розмірі 7 872,99 грн. (49 206,24 грн. Х 16%), розмір якого є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.1, 2 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Будь - яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов`язання, відповідач у порушення приписів ст.73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність вказаної у позові основної заборгованості.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того що, згідно ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.1, п.1 ч.3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Як вбачається з матеріалів справи, 20 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІА ТРЕЙД КОМПАНІ" (клієнт) та Адвокатським бюро «Олексія Чорного» (адвокатське бюро) укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги №2006/24 (далі - Договір №2006/24), у відповідності до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, для чого здійснювати передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими нормативно-правовими актами України заходи представництва, а клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро гонорар за надання правової (правничої) допомоги, а також погоджені сторонами фактичні витрати адвокатського бюро, що необхідні для виконання цього договору. Правова (правнича) допомога за цим Договором надається в межах представництва інтересів клієнта з питань стягнення заборгованості з Панасенко Лідії Вікторівни за договором поставки №05.9/11/21-Н від 05.11.2021 (п.1.1 Договору №2006/24).

У відповідності до п.6.1 Договору №2006/24, гонорар за надання адвокатським бюро правової (правничої) допомоги, визначеної в п.1.1 цього Договору, є фіксованим і складає 12 000,00 грн.

Згідно п.6.2 Договору №2006/24, оплата за даним договором здійснюється клієнтом протягом трьох банківських днів з моменту виставлення та/або передання адвокатським бюро рахунку на оплату клієнтові.

Відповідно до п.6.3 Договору №2006/24, за результатами надання правової (правничої) допомоги складається Акт про надання правової (правничої) допомоги, в якому/яких може бути вказано перелік наданої правової (правничої) допомоги із/або без ідентифікації конкретних дій.

Згідно із ч.ч. 1-2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

У відповідності до ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України). При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

Так, за приписами ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи зміст норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Як вбачається з матеріалів справи, клієнтом згідно платіжної інструкції №155844521 від 04.07.2024 було сплачено 12 000,00 грн. за надання правової допомоги згідно Договору №2006/24.

Суд зазначає, що в силу приписів п.1 ч.2 ст. 126, ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розподілу підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того чи їх фактично сплачено чи має бути сплачено. Таку правову позицію викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Окремо суд звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 12.05.2020 у справі №904/4507/18), що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи пропорційності та розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме в розмірі 10 576,80 грн. (12 000,00 грн. х 88,14%).

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІА ТРЕЙД КОМПАНІ" (вул.Мала Арнаутська, буд.70/1, офіс 3, м.Одеса, 65007, код ЄДРПОУ 44237452) заборгованості у розмірі 49 206,24 грн., 7 872,99 грн. штрафу, 15 681,71 грн. інфляційних втрат, 2 135,10 грн. судового збору та витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 10 576,80 грн.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Н.О. Семенчук