Рішення

від 18.12.2024 по справі 916/4431/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2024 р. Справа № 916/4431/24Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Склезь Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,

за позовом: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ),

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРУМ" (67661, Одеська обл., Одеський р-н., с. Нерубайське, вул. Бадаєва М., буд. 5а/1; код ЄДРПОУ 13422398),

про стягнення 627647,20 грн,

За участю представників сторін:

від позивача Жердієв А.С., самопредставництво;

від відповідача адвокат Скоробогатова Д.В., ордер серія АЕ № 1328796.

Обставини справи.

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРУМ" про стягнення суми заборгованості у розмірі 627647,20 грн. Судові витрати по сплаті судового збору позивач просить суд стягнути з відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 справу № 916/4431/24 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою суду від 14.10.2024 прийнято позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4431/24. Справу № 916/4431/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 12.11.2024 р. о 10:00 год.

07 листопада 2024 року до суду від ТОВ "ТЕХНОФОРУМ" надійшов відзив на позовну заяву.

12 листопада 2024 року до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшла відповідь на відзив.

Вказану відповідь на відзив суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 12.11.2024 представник відповідача заявив усне клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 12.11.2024 суд протокольною ухвалою відмовив відповідачу у задоволенні усного клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та залишив відзив на позовну заяву без розгляду, з таких підстав.

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) встановлено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Частиною 8 ст. 165 ГПК України встановлено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.10.2024 одночасно із відкриттям провадження у справі № 916/4431/24, встановлено позивачу строк для подання відзиву на позовну заяву із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, протягом 15 днів з дня даної ухвали.

Ухвала суду від 14.10.2024 отримана відповідачем 14.10.2024 о 15:46 год., що підтверджується Довідкою про доставку електронного документу (т.1, а.с. 38).

Таким чином, строк на подання відповідачем відзиву на позовну заяву починає відраховуватись з 14.10.2024 та спливає 29.10.2024.

Проте відзив на позов відповідачем подано до суду лише 07.11.2024.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Таким чином, процедура поновлення процесуального строку встановлена для строків, встановлених законом. Для строків, встановлених судом передбачена процедура продовження таких строків, яка має реалізовуватися заінтересованою стороною до його спливу.

Відповідач із заявою про продовження процесуальних строків до їх спливу, до суду не звертався.

Оскільки із такою заявою (про продовження процесуального строку на подання відзиву) відповідач до суду не звертався, а процедура поновлення строку не може бути застосована до питання щодо подання відзиву, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про поновлення йому строку на подання відповіді на відзив.

Таким чином, з приписів наведених норм слідує, що право на подання відзиву може бути реалізовано позивачем виключно у строк, встановлений судом для подання відзиву, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.

Тобто обмеження, пов`язані із встановленням строків на подання відзиву спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання розумних строків розгляду справи, що є цілком виправданим, адже за своїм змістом такі обмеження не шкодять самій суті права доступу до суду.

У підготовчому засіданні 12.11.2024 суд оголосив перерву до 09:30 год. 26.11.2024.

20 листопада 2024 року до суду від ТОВ "ТЕХНОФОРУМ" надійшли заперечення на відповідь на відзив.

20 листопада 2024 року до суду від ТОВ "ТЕХНОФОРУМ" надійшло клопотання про зменшення нарахованих штрафних санкцій за Договором №02/05/2 від 02 травня 2024 року.

Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

25 листопада 2024 року до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення у справі.

Вказані додаткові пояснення суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 26.11.2024 суд протокольною ухвалою залишив заперечення ТОВ "ТЕХНОФОРУМ" на відповідь на відзив без розгляду, оскільки відповідачем вже було порушено строки подання відзиву на позовну заяву і його не було прийнято до розгляду, а тому відповідач позбавлений процесуальної можливості подавати наступну за черговістю заяву по суті справи.

Ухвалою суду від 26.11.2024 закрито підготовче провадження у справі № 916/4431/24. Призначено справу до судового розгляду по суті на 18.12.2024 о 10:00 год. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 18.12.2024 о 10:00 год.

Представник позивача у судовому засідання 18.12.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених позовній заяві та додаткових поясненнях.

Також представник позивача у судовому засідання 18.12.2024 надав пояснення, в яких заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зменшення нарахованих штрафних санкцій.

Представник відповідача у судовому засідання 18.12.2024 надав пояснення, в яких повністю підтримав клопотання про зменшення нарахованих штрафних санкцій.

У судовому засіданні 18.12.2024 після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представників сторін про орієнтовний час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що 02.05.2024 за результатами проведеної закупівлі UA-2024-04-16-012871-a, між Військовою частиною НОМЕР_1 (надалі замовник або позивач) і Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРУМ" (надалі постачальник або відповідач) був укладений Договір № 02/05/2 (надалі Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору постачальник зобов`язався поставити замовнику товар, зазначений у Специфікації до Договору (Додаток 1), а замовник прийняти і оплатити товар, який постачається згідно з умовами цього Договору.

Найменування Товару: Сідельний тягач MAN TGX 35.580 6*4 BL SA за ДК 021:2015-34138000-3 "Автотягачі" (п. 1.2. Договору).

Ціна цього Договору становить 5599999,00 грн, в тому числі ПДВ 933333,17 грн (п. 3.1. Договору).

Товар повинен бути поставлений замовнику до 20.05.2024. Термін поставки товару може бути продовжений на строк дії воєнного стану на підставі указу Президента України, про що укладається Додаткова угода (п. 5.1. Договору).

Відповідно до умов п. 6.3.1. Договору відповідач зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.

Постачальник за цим Договором несе наступну відповідальність, зокрема, за несвоєчасну поставку товару сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої вчасно частини товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості (п. 7.2. Договору).

02 травня 2024 року між позивачем і відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1, згідно якої ціну Договору було зменшено та встановлено на рівні 5554400,00 грн.

02 липня 2024 року між позивачем і відповідачем було укладено Додаткову угоду № 2, згідно якої сторони дійшли згоди щодо можливості постачання відповідачем ідентичного за характеристиками товару (Сідельний тягач MAN TGX 33.580 6x4 BL SA) з іншим номером шасі (WMA30JZZ0RP276531).

03 липня 2024 року між позивачем і відповідачем був підписаний Акт приймання-передачі № 178 (т. 1, а.с. 11-12) та видаткову накладну № DP-2400300 (т.1, а.с. 13), згідно яких 03.07.2024 була здійснена поставка товару за Договором.

Позивач зазначає, що згідно Акту приймання-передачі № 178, постачання товару позивачу було здійснено лише 03.07.2024, що вказує на неналежне виконання умов Договору, оскільки поставка здійснена з порушенням визначених в Договорі строків на 43 дні (період з 21.05.2024 по 02.07.2024).

Також позивач наголошує, що він виконав свої зобов`язання належним чином, тобто вчасно здійснив оплату поставленого товару, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 24-4703 від 05.07.2024 (т.1, а.с. 31).

У претензії від 05.07.2024 №13048 позивач повідомив відповідача, зокрема, про те, що постачальником умови Договору в частині термінів постачання товару виконано з порушенням та відповідно до п. 7.2 договору нараховано штрафні санкції.

У відповіді від 24.07.2024 на претензію відповідач повідомив, зокрема, що зобов`язання за Договором ТОВ "ТЕХНОФОРУМ" виконало належним чином та в повному обсязі.

Отже, за твердженням позивача відповідач виконав зобов`язання із порушенням умов Договору в частині термінів поставки товару.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині строків поставки товару стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення суми пені у розмірі 238839,20 грн та суми штрафу у розмірі 388808,00 грн.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України Про судоустрій і статус суддів є принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, тоді як підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу вимог ст. 610, ч. 2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 633 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Водночас вимогами п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України встановлено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Суд звертає увагу, що сплата відповідачем пені та штрафу за порушення строків поставки товару встановлена п. 7.2. Договору.

Господарський суд зазначає, що даний спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 02/05/2 від 02.05.2024 в частині строків поставки товару та стосується сплати нарахованих позивачем штрафних санкцій.

Як слідує з наявних матеріалів справи, зокрема, з Договору:

- ціна цього договору в редакції додаткової угоди № 1 становить 5554400,00 грн (п. 3.1. Договору);

- за несвоєчасну поставку постачальник товару сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої вчасно частини товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості (п. 7.2. Договору).

Суд звертає увагу, що Договором, в редакції додаткової угоди № 2 від 02.07.2024, сторони встановили можливість постачання відповідачем ідентичного за характеристиками товару Сідельний тягач MAN TGX 33.580 6x4 BL SA з номером шасі НОМЕР_3 .

Суд також звертає увагу, що товар повинен бути поставлений замовнику до 20.05.2024. Термін поставки товару може бути продовжений на строк дії воєнного стану на підставі указу Президента України, про що укладається Додаткова угода (п. 5.1. Договору).

Відповідно до умов п. 6.3.1. Договору відповідач зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.

Відтак з урахуванням умов Договору відповідач повинний був поставити товар позивачу в строк до 20.05.2024 включно.

Проте виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлений факт поставки відповідачем позивачу товару з порушенням строку, встановленого в п. 5.1 Договору, оскільки товар відповідач поставив лише 03.07.2024, що підтверджується Актом приймання-передачі № 178 та видатковою накладною № DP-2400300.

Також у судовому засіданні 18.12.2027 представник відповідача підтвердив факт поставки товару позивачу 03.07.2024.

Таким чином, судом встановлено, що поставка товару була здійснена відповідачем з порушенням визначеного умовами Договору строку, а саме на 43 дні (період з 21.05.2024 по 02.07.2024).

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, умови Договору, враховуючи те, що відповідачем порушено строки поставки товару більш ніж на 30 днів, що підтверджується актом приймання-передачі та видатковою накладною, у зв`язку з чим суд вважає, що у позивача виникло право на підставі п. 7.2. Договору нарахувати відповідачу штраф у розмірі 7 % від вартості (5554400,00 грн) непоставленого вчасно товару.

Порядок нарахування та розмір встановленого п. 7.2. штрафу чітко визначений умовами Договору та розмір цього штрафу на переконання суду обумовлений сторонами саме у пункті 3.1. загальної ціни договору, проблем з тлумаченням умов Договору в цій частині суд не вбачає.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано відповідачу штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого вчасно товару, що прямо передбачено Договором та перевіривши розрахунок позивача, суд вважає розрахунок штрафу у розмірі 388808,00 грн вірним.

Також позивачем, відповідно до п. 7.2. Договору було здійснено нарахування пені за прострочення відповідачем поставки товару, яка становить 238839,20 грн.

Суд, переривши наданий позивачем розрахунок пені, вважає його обґрунтованим та правомірним (т. 1, а.с. 14).

Щодо клопотання відповідача про зменшення нарахованих штрафних санкцій з 627647,20 грн до 62764,72 грн, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки. Господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. У вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (постанова КГС ВС від 10.08.2023 у справі №910/8725/22).

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: баланс ймовірностей (balance of probabilities) або перевага доказів (preponderance of the evidence); наявність чітких та переконливих доказів (clear and convincing evidence); поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру заявленого штрафу та пені, господарський суд враховує, що відповідачем, хоч і з порушенням строку, але повністю виконано умови Договору з поставки товару, позивачем не надано доказів понесення збитків у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань.

Таким чином, дослідивши інтереси сторін, які заслуговують на увагу, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання, причини його невчасного виконання, виходячи із принципу збалансованості інтересів обох сторін, суд констатує наявність порушень договірних зобов`язань з боку відповідача при виконанні умов Договору та право застосувати до нього відповідальність, проте виходячи зі встановлених судом обставин встановлений Договором розмір штрафу та пені на переконання суду є надмірним, а також відсутністю в матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків внаслідок допущених відповідачем порушень, виходячи з принципу збалансованості інтересів обох сторін, суд вважає за можливе зменшити на 10 % розмір штрафу та пені, який належить стягнути з відповідача та визначити його справедливий розмір пені у сумі 214955,28 грн та розмір штрафу у сумі 349927,20 грн.

При цьому, суд вважає, що ним дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 та стягнення з відповідача загальної сум штрафних санкцій у розмірі 564882,48 грн, в решті вимог позову суд відмовляє.

Інші наявні в матеріалах справи докази вищевикладених висновків суду не спростовують.

Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРУМ" (67661, Одеська обл., Одеський р-н., с. Нерубайське, вул. Бадаєва М., буд. 5а/1; код ЄДРПОУ 13422398) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) суму пені у розмірі 214955,28 грн, суму штрафу у розмірі 349927,20 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 7531,77 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 25 грудня 2024 року.

Суддя Нікітенко С.В.