Рішення

від 28.11.2024 по справі 199/2294/24

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/2294/24

(2/199/1701/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

28 листопада 2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Богун О.О.

при секретареві Буточкіній М.К.

за участю учасників справи:

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Боговенко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем та визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до Дніпровської міської ради про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем та визнання права власності на нерухоме майно.

Свої вимоги мотивує тим, що позивач в 1982 року переїхав зі своєю матір`ю, ОСОБА_3 , до будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому мешкали другий чоловік матері позивача ОСОБА_4 , його батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . ОСОБА_5 належало на праві власності 2/3 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі матері позивача та її другого чоловіка народився син ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер другий чоловік матері позивача ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , після смерті якого ОСОБА_7 прийняв спадщину у вигляді 2/3 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .04.2014 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом. Також ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати позивача. У 2010 році ОСОБА_7 знявся з реєстрації в спірному будинку, продовжуючи мешкати разом там з позивачем. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 помер. Спадкоємців першої черги у брата позивача немає, а позивач є спадкоємцем другої черги. Позивач звернувся до Четвертої державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, тому що ОСОБА_7 на день смерті не був ніде зареєстрований. З 1990 року фактично до своєї смерті ОСОБА_7 мешкав в житловому будинку АДРЕСА_1 , з квітня 1985 року позивач фактично мешкає за цією адресою, з серпня 2021 року позивач фактично вступив у володіння частиною житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що належала померлому брату позивача. Позивач робить у будинку ремонт, доглядає за ним, сплачує всі комунальні послуги.

У зв`язку з вищевикладеним просить суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зі спадкодавцем ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 29.10.1990 року по день його смерті, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_8 . А також визнати за позивачем право власності на 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Ухвалою від 29 березня 2024 року позовна заява прийнята до розгляду та по ній було відкрито загальне позовне провадження та призначене підготовче судове засідання. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

08 травня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач зі спадкодавцем проживали за адресою: АДРЕСА_3 на день смерті спадкодавця.

Ухвалою суду від 24 липня 2024 року закрито підготовче провадження та цивільна справа призначена до судового розгляду.

29 липня 2024 на виконання ухвали суду від 02.07.2024 Четверта дніпровська державна нотаріальна контора надала до суду копію матеріалів спадкової справи №413/2023 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 гр. ОСОБА_7 .

У судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши думку сторін, свідків, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1статті 4 ЦПК Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 12ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 2ст. 315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У п. 1постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" N 5 від 31 березня 1995 рокузазначено, що суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Із роз`яснень викладених у п. п. 2, 23 Постанови Пленуму ВСК України "Про судову практику у справах спадкування" N 7 від 30.05.2008 року, слідує, що виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Встановлення факту проживання між спадкодавцями, до часу відкриття спадщини позивачу потрібно для вирішення питання щодо спадкування за законом після померлого ОСОБА_7 .

Згідност. 55 Конституції Україниправа і свободи громадян захищаються судом.

Відповідно до копії свідоцтва про на спадщину за законом серія та номер: 3-692, виданого 19.04.2014 року Четвертою дніпровською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_7 є власником 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.46,47,49).

Спадкодавець ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.45).

З матеріалів спадкової справи №413/2023 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 гр. ОСОБА_7 , встановлено, що ОСОБА_7 не залишив заповіт , тому спадкування відбувається за законом (а.с. 86-105).

Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , є братом спадкодавця ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 , по матері, і є спадкоємцем 2 черги, що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 та копією свідоцтва про укладення шлюбу Серії НОМЕР_4 (а.с.39, 41, 42).

До складу спадщини увійшло нерухоме майно, а саме 2/3 частини домоволодіння розташоване за адресою АДРЕСА_3 .

Відповідно до постанови Четвертої дніпровської нотаріальної контори про відмову у вчинені нотаріальної дії оскільки не має можливості встановити коло осіб, які мають право на спадщину, у зв`язку з відсутністю відомостей про місце відкриття спадщини і коло осіб які були зареєстровані з померлим на момент його смерті (а.с.8).

Відповідно до копії талону зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , 10.12.2010 року був знятий з місця реєстрації в будинку АДРЕСА_3 (а.с.31).

Відповідно до акту від 18.03.2024 року мешканців АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 постійно проживав в будинку за адресою АДРЕСА_3 з 1990 року по час смерті, а позивач постійно проживає в зазначеному будинку з 1981 року по теперішній час (а.с.32).

Відповідно до відповіді Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу формування та ведення реєстру територіальної громади №14/5-4451 від 17.04.2023 року, склад зареєстрованих осіб в будинку АДРЕСА_3 , станом на 14.01.2010 р. становить одна особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , який зареєстрований з 27.10.1992 р. і по теперішній час (а.с.50).

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у судовому засіданні, яке відбулося 22.10.2024 р., підтвердили що ОСОБА_2 постійно проживав разом із ОСОБА_7 з моменту його народження і по день його смерті.

В силу положеньстатті 1216 ЦК Україниспадкування це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до положеньстатті 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1218 ЦК Українипередбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина другастатті 1220 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право наспадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1260-1265 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до частини першоїстатті 1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того, чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України він не заявив про відмову від неї.

Отже, щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори в межах 6-місячного строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).

Строк, визначений ст. 1270 ЦК України в такому випадку застосовується для відмови від спадщини, а не для її прийняття.

В свою чергу, для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Згідно з пп. 4.10. п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена.

Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

У такому випадку вказані обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Таким чином, законодавець в означеній ситуації висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщини у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

За змістом норм статей 1268-1269 ЦК України, порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (п. 2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13).

Згідно роз`яснень, викладених у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного суд від 12 квітня 2022 року у справі № 175/2730/20 провадження № 61-19265св21).

Частиною 1 статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Встановлення зазначених обставин є необхідним для вирішення питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Таким чином, сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини.

Згідно із пунктами 3.19, 3.20 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5(у редакції, чинній на момент винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії), спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Зміст наведених норм закону свідчить про те, що під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця на момент смерті спадкодавця зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.

Частина третястатті 1268 ЦК Українивимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зістаттею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»не єабсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьоюстатті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 06 травня 2020 року у справі № 478/1995/18, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17, від 17 січня 2022 року у справі № 643/790/20, від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 198/132/21, від 07 червня 2023 року у справі № 227/5018/21.

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року, тощо.

Згідно із п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року, тощо.

У разі наявності спору про право цивільне, такі факти підлягають розгляду в позовному провадженні разом з вимогою матеріального характеру.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Таким чином, у судовому порядку в спадкових правовідносинах підлягають встановленню факти родинних відносин, постійного проживання на час відкриття спадщини лише щодо осіб, які є відповідно спадкоємцем та спадкодавцем, та лише у разі, якщо від їх встановлення залежить виникнення права на спадкування.

У разі, якщо від встановлення таких фактів не залежить виникнення права на спадкування, вони не підлягають встановленню в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновкупро доведеність факту постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зі спадкодавцем ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Щодо позовної вимоги позивача про визнання права власності на 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , суд приходить до наступного.

Визнання права власності на спадкове майновсудовому порядкуєвинятковим способом захисту, що маєзастосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових правунотаріальному порядку.

Стаття 392 ЦК Українипередбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідност. 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідност. 1217 ЦК Україниспадкоємство здійснюється за заповітом або за законом.

Згідност. 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідност. 1220 ЦК Україниспадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути, зокрема, фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини (ч. 1ст. 1222 ЦК України).

Відповідност. 1258 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановленихстаттею 1259 цього Кодексу.

Відповідност. 1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідност. 1264 ЦК Україниу четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1ст. 1269 ЦК Україниспадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщинист. 1270 ЦК Українивстановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Стаття 1296 ЦК Українипередбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно ч. 1ст. 1297 ЦК Україниспадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно ч. 1ст. 1298 ЦК Українисвідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Згідно п. 2, 23Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування"справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. У разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно п. 3.1 Інформаційного листа ВССУ N 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.Визнання права власності на спадкове майновсудовому порядкуєвинятковим способом захисту, що маєзастосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових правунотаріальному порядку.

ЗгідноПостанови Верховного Суду від 22.09.2021 року у справі N 227/3750/19визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Як встановлено судом у постанові приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріусом роз`яснено позивачу підставу такої відмови - не маєможливості встановитиколо осіб,які маютьправо наспадщину,у зв`язкуз відсутністювідомостей про місце відкриття спадщини і коло осіб які були зареєстровані з померлим на момент його смерті.

Таким чином, так як судом встановлено даний факт в судовому засіданні і встановлення такого факту буде мати правові наслідки для позивача, а саме: таке рішення суду буде підставою для отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , то суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом, оскільки перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку відсутні.

Враховуючи, що позов задоволено у повному обсязі, то судовий збір, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 89, 141, 211, 247, 259, 263-265, 315, 319 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 1216, 1218, 1220, 1268, 1269, 1270, 1297 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Дніпровської міськоїради провстановлення фактупостійного проживанняіз спадкодавцемта визнанняправа власностіна нерухомемайно задовольнити частково.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зі спадкодавцем ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 29.10.1990 року по день його смерті, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_8 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Богун

Позивач ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 )

Відповідач - Дніпровська міська рада (ЄДРПОУ 26510514, зареєстроване місцезнаходження: 49070, м. м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75)

28.11.2024